Поняття, сутність і зміст права

КУРСОВА РОБОТА

з навчальної дисципліни

Теорія держави і права

на тему: «Поняття, сутність і зміст права»

Зміст

Вступ ………………………………………………………..…………..…..3

1. Поняття права. Проблема праворозуміння ……………………...……4

1.1. Поняття та ознаки права ……………………………………….……4

1.2. Підходи до розуміння права ……………………………..…………..7

2. Сутність права ………………………………………………..……….11

2.1. Основні аспекти визначення сутності права………………..……11

2.2. Принципи права……………………………………………..……...14

2.3. Функції права…………………………………………..……..…….17

2.4. Цінність права………………………………………………..……..19

3. Зміст права ………………………………………………………...…..22

Висновки …………………………………………………………………26

Список нормативних джерел та літератури ……………….…………..27

Вступ

Право, як і держава, є продуктом суспільного розвитку. Право настільки унікальний, складний і суспільно необхідний феномен, що протягом всього періоду його існування науковий інтерес до нього і до його теорії не згасає, а навпаки, постійно зростає. У цьому і полягає актуальність дослідження.

При написанні роботи використовувалися праці українських та російських дослідників і науковців з теорії держави та права, таких, як Скакун О.Ф., Лисенков С.Л. та ін.

Об'єктом дослідження є право. Предметом дослідження є поняття, сутність та зміст права.

Мета дослідження – узагальнити, порівняти та проаналізувати різні точки зору на предмет дослідження.

Завдання дослідження: 1) проаналізувати визначення права різних авторів, порівняти їх; 2) розглянути проблему праворозуміння у контексті правових шкіл та дати визначення цієї наукової категорії; 3) розглянути думки фахівців щодо змісту та сутності права та виявити основні риси та взаємопов'язаність цих категорій.

Метод дослідження – теоретичний (аналіз і синтез). Також важливу роль відіграватиме метод порівняння, яким можна виявити у досліджуваних об'єктах схожі ознаки чи встановити розходження між ними.

Робота складається зі вступу, трьох глав, висновку та списку літератури.

1.         Поняття права. Проблема праворозуміння

1.1. Поняття та ознаки права

Характеризуючи право, слід виходити з того, що воно є складним та багатоаспектним явищем.

Термін "право" (лат. "jus") має безліч тлумачень і визначень. Однак об'єднує ці тлумачення те, що всі народи і окремі люди вбачають у праві справедливість, захист, правду. Недаремно в українській мові слова "правильний", "правда", "правий (права рука)", "правило", "виправляти" та інші мають спільний корінь і означають істину, щось добре для себе і своєї держави. Навіть перший збірник законодавчих норм на території України називався "Руська правда". А в англійській мові одне слово "right" означає і право людини, і праву сторону, і правильні дії, і просто згоду.

"Залежно від сфери знань, де використовується цей термін, розрізняють його філософське, соціологічне, психологічне та інші тлумачення; зміст кожного терміна відображає ті його сторони, аспекти, що входять до предмета відповідної науки" (4, с.229).

Характеризуючи поняття «право», слід виходити з того, що воно є складним та багатоаспектним явищем. Множинність визначень права залежить від чисельності поглядів на походження, джерела права, на бачення природи його зв’язків з державою, а також від того, які саме аспекти та риси права досліджуються. В цьому криються і причини розбіжностей у визначенні права.

Вчених-правознавців можна поділити на три групи (за 5, с.12): 1) ті, хто визнає неможливість пізнання сутності та визначення поняття права; 2) ті, хто обходить ці питання; 3) ті, хто наводить своє (так зване робоче) визначення, яке відповідає лише цілям конкретного дослідження, не намагаючись зрозуміти, чому до них навіть геніальні попередники не змогли зробити цього. Виділяють ще й четверту групу — тих, хто розглядає право як багатоаспектне явище та, досліджуючи його як у державному, так і наддержавному вимірах, об'єднують усю гаму визначень у межах так званої синтетичної, інтегративної школи права.

Л.Явич визначає право залежно від форм вияву: "Право – це продукт духовної діяльності, різновид оціночного духовного освоєння дійсності, момент урегульованості і порядку в суспільних відносинах, сфера соціальної свободи, сукупність юридичних норм тощо." (8, с. 10)

О.Скакун дає таке визначення: "Право – система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу" (6, с. 253).

С.Лисенков у межах нормативного праворозуміння прив'язує право до держави, як і багато інших дослідників: "Право – це система загально-обов'язкових, формально визначених правил поведінки загального характеру (норм права), які у встановленому порядку санкціонуються або формулюються державою та забезпечуються можливістю застосування державного примусу" (4, с.120).

На думку відомого українського правознавця Б. Кістяківського (за 5, с. 143), право є і державно-організаційним, і соціальним, і психічним, і нормативним явищем. Державно-організаційне, або державно-наказове, поняття права визначається як сукупність норм, виконання яких забезпечується державою. Тобто право — це те, що держава наказує вважати правом. Соціологічне поняття права український правознавець ставить на друге місце. У його інтерпретації це є правовідносинами.

Найбільш поширений погляд на право полягає в тому, що воно є нормою свободи. Таке розуміння права випливає з твердження, що "для суспільства в такій же мірі характерна свобода, в якій для природи характерна необхідність. Право є сукупністю правових норм, які, з одного боку, надають, а з іншого – обмежують зовнішню свободу осіб у їх взаємних стосунках" (3, с. 8).

Ознаки права (за 6, с. 253):

1) Справедлива і рівна міра свободи. Це означає, що межі і зміст прав та обов′язків визначаються правилами належної поведінки, які визнані більшістю населення та обов'язкові для усіх (справедлива міра свободи). Свобода завжди обмежена конкретними рамками (мірою), що не допускають антигромадських актів "користування свободою". Це і є рівність у свободі. Право дає міру, а справедливість контролює її, припиняє втрату цієї міри, встановлює пропорційність між свободою та відповідальністю (рівна міра свободи).

2) Нормативність. Складається з правових норм і принципів як основних елементів її будови. За допомогою норм і принципів права в суспільне життя вноситься єдність – право виступає як загальний регулятор поведінки людей. Завдяки нормативності встановлюються межі досягнутої свободи, межі між свободою та несвободою.

3) Системність. Право – це система погоджених норм і принципів. Право – це не тільки і не просто сукупність норм і принципів, а їх система, де всі елементи пов'язані і погоджені.

4) Вольовий характер права, погодженість інтересів. Право виражає консенсуальні (погоджені) інтереси. У праві виявляється і втілюється воля, змістом якої є інтерес, зумовлений потребами суспільства, його соціально-економічним розвитком. Право акумулює суспільну, соціально-групову та індивідуальну волю громадян, погоджує інтереси різних соціальних груп з метою забезпечення соціальної стабільності.

5) Загальнообов'язковість. Встановлені правила поведінки є загальними і обов’язковими для кожного суб'єкта права даної держави, який вступає в типові соціальні відносини. Однак депутати Верховної Ради забувають (зрозуміло чому) про цей принцип, вважаючи себе вищими за простого громадянина, і радо використовують славнозвісну "депутатську недоторканість" у своїх цілях.

6) Формальна визначеність. Право існує у певних формах. Цими формами є нормативно-правові акти, правові (судові та адміністративні) прецеденти, нормативно-правові договори, правові доктрини, релігійно-правові норми.

7) Державна забезпеченість (гарантованість). Право забезпечується шляхом створення спеціальних умов для практичного втілення правових норм, охороняється державою різними способами (організаційні, технічні, попереджувальні, виховні), аж до легалізованого примусу. Державна влада підтримує загальні правила, що визнаються державою правовими. Далеко не всі норми права дотримуються і виконуються добровільно, в силу внутрішнього переконання; значна частина населення підкоряється вимогам правових приписів лише тому, що за правом стоїть держава.