Сутність, правова основа та принципи ОРД

Сутність, правова основа та принципи ОРД

План:

1.  Поняття, сутність, мета й завдання ОРД

2. Правова основа ОРД

3. Принципи ОРД

 

1.  Поняття, сутність, мета й завдання ОРД

Оперативно-розшукова діяльність (ОРД) є важливою формою боротьби зі злочинністю і як складова частина загальної діяльності правоохоронних органів носить державно-правовий характер.

Предметом даної дисципліни є законодавство про ОРД як галузь права, що регулює об’єктивні закономірності, які обумовлюють необхідність застосування оперативними підрозділами спеціальних сил, засобів, методів (гласних і конфіденційних) для захисту людини, суспільства і держави від злочинних посягань. Предметом є також оперативно-розшукова теорія і практика оперативних підрозділів.

Визначення ОРД закріплене в ст. 2 Закону України «Про ОРД», як система гласних і негласних пошукових, розвідувальних і контррозвідувальних заходів, які здійснюються із застосуванням оперативних і оперативно-технічних засобів.

Існує два аспекти здійснення ОРД, а саме: правовий (на практиці він являє собою правове регулювання цієї діяльності й безпосереднє застосування правових норм у процесі її здійснення), і спеціальний процесуально-виконавчий (організація й тактика здійснення гласних і негласних оперативно-розшукових заходів і застосування оперативних і оперативно-технічних засобів).

Перший аспект повинен розглядатися як правова дисципліна, а тому вивчатися у всіх юридичних навчальних закладах нарівні з іншими правовими предметами; другий же відноситься до сфери закритого нормативно-правового регулювання, режимного здійснення організації й тактичної реалізації оперативно-розшукових заходів.

Як видно з поняття ОРД вона по суті носить розвідувально-пошуковий характер, тобто напряму пов’язана з проникненням в помисли злочинців, в їх середовище, з метою отримання необхідної інформації про вчиненні злочини і ті, що готуються. Одночасно ОРД має елементи котррозвідувальної діяльності, тобто за допомогою оперативно-розшукових заходів, засобів і методів припиняє розвідувальну і контррозвідувальну діяльність ОЗУ і окремих осіб, що вчиняють та підготовлюють злочини, знаходяться в розшуку за вчиненні злочини, а також забезпечується захист державної тайни і внутрішньої безпеки суб’єктів ОРД.

Розглянемо сутність ОРД саме як спеціальної практичної діяльності. Цьому сприяє законодавче визнання ОРД як виду правоохоронної діяльності, що дає можливість освітити її з позицій дійового підходу, тобто як певну предметно-дійову систему, що має єдину структуру, яка у широкому змісті містить у собі практичні цілі й завдання ОРД, її суб'єктів і об'єктів, форми, засоби, методи й способи здійснення ОРД, а також результати цієї діяльності.

Зупинимося на розгляді цілей ОРД. Ціль - це те, на що спрямована діяльність, що слід досягти в ній.

Законодавець не визначив прямих цілей ОРД, а поставив її загальні завдання, одночасно вказавши на мету їхнього рішення (ст. 1 Закону України «Про ОРД»). Такими завданнями є:

Ø пошук і фіксація фактичних даних про протиправні (злочинні) діяння окремих осіб і груп, розвідувально-підривну діяльність спеціальних служб іноземних держав і організацій з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства;

Ø отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства й держави.

Завдання ОРД можна умовно розділити на стратегічні й тактичні.

Стратегічні завдання полягають у забезпеченні ОРД з виявлення, попередження, розкриття й розслідування злочинів, умов і причин, які сприяли їхньому вчиненню. Ці завдання в процесі ОРД полягають у досягненні кінцевої мети, наприклад, розкриття злочину або розшуку й затримання злочинця, що переховується. Для виконання стратегічних завдань оперативний працівник установлює свідків, з'ясовує окремі обставини події, перевіряє адреси, проводить опитування, застосовує різні оперативні прийоми й засоби для виявлення фактичних даних, які містять відомості про діяння якого-небудь протиправного характеру, і необхідні для встановлення слідством і судом винності особи за конкретні протиправні діяння.

Однак ОРД не зводиться тільки до виявлення фактичних даних і осіб, що становлять оперативний інтерес, а включає і їх перевірку. У зв'язку із цим завданнями ОРД є виявлення конкретних об'єктів, які становлять оперативний інтерес, аналіз конкретних ознак кримінальних зв'язків осіб, предметів, або злочинних фактів, визначення підстав правомірності й доцільності застосування тих або інших оперативно-розшукових заходів, установлення припустимих меж втручання в правосуб'єктність особи, навіть якщо її причетність до протиправного діяння встановлена, визначення необхідних мір для захисту прав особи, яка приймає участь в кримінальному судочинстві.

Тактичні завдання полягають у пошуку й фіксації конкретних фактичних даних про протиправну діяльність окремих осіб або груп з метою припинення їхніх правопорушень і в інтересах кримінального судочинства, а також одержання інформації в інтересах безпеки конкретних громадян, суспільства й держави.

Тактичні завдання ОРД виконуються шляхом:

ü вивчення, аналізу й оцінки оперативної ситуації й визначення оперативно-розшукових заходів для виконання завдання;

ü ухвалення оперативно-тактичного рішення, що забезпечує виконання завдання;

ü реалізація ухваленого рішення;

ü вивчення, оцінка й використання результатів виконання ухваленого рішення.

Тактичні завдання вирішуються сукупністю дій оперативного працівника, залучаємих сил і застосовуваних засобів ОРД.

Тактичні завдання ОРД полягають у:

ü виявленні, розкритті й сприянні розслідуванням злочинів і дій осіб, які причетні до їхнього вчинення;

ü попередженні й припиненні конкретних злочинів;

ü здійсненні розшуку осіб, безвісно відсутніх, установлення місцезнаходження й розшуку об'єктів, майна, предметів, які вже відомі й можуть бути доказами з кримінальної справи.

Зазначені завдання можуть бути самостійними, але для виконання кожного з них необхідне застосування саме йому властивих специфічних сил, засобів і методів ОРД.

Як видно, відправні загальні завдання - цілі ОРД визначені в законі дуже ємко, але по зазначеному змісту їх можна конкретизувати й диференціювати, чому також сприяє й розгляд обов'язків оперативних підрозділів, сформульованих у законі. Розглянемо їх.

1. Висування законодавцем цілей запобігання, припинення, профілактики злочинів шляхом проведення ОРД (ст. 1, п. 1 ст. 7 Закону України «Про ОРД») свідчить про наділення ОРД особливою комплексною попереджувальною функцією в системі загальних цілей і завдань боротьби зі злочинністю. Ця функція здавна являє собою оперативно-розшукове попередження (оперативно-розшукову профілактику) злочинів як завдання ОРД, що виконується за допомогою проведення оперативно-розшукових заходів, і забезпечує, насамперед загальну й індивідуальну профілактику злочинів, а також попередження замислюємих злочинів і їх припинення на стадії замаху.

Ø ініціативний збір інформації про кримінально небезпечних осіб, а також про факти, вивчення яких необхідно для попередження злочинних проявів;

Ø цільове оперативне спостереження з метою збору даних про осіб, що представляють оперативний інтерес, для своєчасного розпізнання їхніх злочинних задумів і намірів або протиправної активності;

Ø реалізація добутої інформації для стримування об'єктів ОРД (конкретних осіб і груп) від реалізації злочинних намірів або підготовчих до злочину дій; переорієнтація осіб, потенційно схильних до кримінальної активності, на інші цінності; роз'єднання або саморозпад злочинних груп; нейтралізація виявлених шляхом проведення ОРД причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів.

Є й інші важелі здійснення індивідуальної профілактики. Це, зокрема, право оперативно-розшукових підрозділів на застосування передбачених законом заходів щодо контролю над особами, схильними до вчинення злочинів, у відношенні яких установлений адміністративний нагляд, а також засудженими до мір кримінального покарання, не пов'язаним з позбавленням волі (п. 7 ст. 10 Закону України «Про міліцію»).

Разом з тим, законодавець, як уже було сказано, поставив за обов'язок оперативним підрозділам застосовувати необхідні оперативно-розшукові заходи щодо запобігання й припинення злочинів. Ці форми попередження злочинів обумовлені двома визнаними в кримінальному праві, стадіями незакінченого злочину: стадією готування до злочину й стадією замаху на злочин (ст. 13 КК).

З першою стадією саме й пов'язане оперативно-розшукове запобігання злочинів, що припускає:

а) виявлення оперативно-розшуковим шляхом осіб і груп, які:

Ø здійснюють підготовчі дії до здійснення злочинів: вивчають об'єкти злочинного зазіхання, розробляють плани, підшукують, здобувають або пристосовують знаряддя вчинення злочинних дій, підбирають співучасників, створюють сприятливі умови для досягнення злочинних цілей тощо;

Ø можуть виявитися причетними до раніше підготовлених невстановленими особами злочинним зазіханням до їхнього вчинення (наприклад: виявлена закладка вибухового пристрою на місці можливого вчинення злочину; виведення ким-небудь із ладу охоронної сигналізації; пролами в стінах, стельових перекриттях на об'єктах передбачуваного злочинного проникнення тощо.);

б) виявлення необхідних фактичних даних, тобто доказів причетності зазначених осіб і груп до підготовки злочинів, що відповідає фіксації (документуванню) цих доказів і наступної реалізації добутих даних у кримінально-процесуальному порядку (порушення кримінальної справи, притягнення до кримінальної відповідальності із застосуванням ст. 14 КК тощо.).

Зі стадією замаху на злочин пов'язане оперативно-розшукове припинення злочинів, суть якого в ОРД зводиться головним чином до проведення оперативно-розшукових заходів (оперативно-розшукових комбінацій або операцій) з реалізації раніше отриманої оперативно-розшукової інформації для того, щоб:

Ø нейтралізувати реальну погрозу злочинного нападу на конкретну особу шляхом затримання злочинця в момент цього нападу;

Ø захопити злочинців на місці злочину ("на гарячому") у момент початку або певного розвитку злочинних дій (наприклад, при збуті наркотиків, вогнепальної зброї, виготовленні фальшивих грошей, спробі вчинити крадіжку, розбійний напад тощо);

Ø надалі притягти винних до кримінальної відповідальності із застосуванням ст. 15 КК.

До сказаного необхідно додати вимоги ч. 1, 2 ст. 97 КПК, що зобов'язує оперативні підрозділи (як структурні одиниці органу дізнання) запобігати й припиняти злочини на стадії їхнього готування або замаху на них одночасно із прийняттям і перевіркою заяв і повідомлень про злочини.

2. Посилання законодавця, на інтереси кримінального судочинства, яким, поряд з іншим, підпорядковане завдання пошуку й фіксації фактичних даних про злочинні дії окремих осіб і груп, що визначає комплексну функцію оперативно-розшукового забезпечення кримінального судочинства, яке охоплюється наступними діями.

По-перше, безпосередня реалізація оперативним підрозділом (як суб'єктом дізнання) у відповідності зі ст.ст. 4, 103 КПК завдання розкриття злочинів шляхом застосування необхідних оперативно-розшукових мір з метою виявлення ознак злочину й винних осіб, що його вчинили.

Питання про виконання цього завдання оперативними підрозділами є проблемним через неоднозначне тлумачення окремих правових положень. З одного боку, поняття розкриття злочину трактується сугубо з погляду кримінального процесу, з іншого боку - розглядається як результат ОРД, що забезпечує виявлення ознак злочину, а також одержання фактичних даних (доказів) про осіб і груп, що вчинили цей злочин.

Двійний характер розглянутого поняття викликає в практичній роботі оперативно-розшукових підрозділів складності з урахуванням і оцінкою їхньої роботи з розкриття злочинів. Це пов'язане з неясністю ознак і змісту самого поняття розкриття злочинів. Хоча термін «розкриття злочинів» і використовується в ст. 2 КПК у контексті терміну «швидке й повне розкриття злочинів», його законодавче визначення відсутнє.

З аналізу тексту ст. 2 КПК видно, що розкриття злочинів є завданням кримінального судочинства, рівною мірою обов'язкової для всіх органів, його здійснюючих. Тому в тексті закону відсутнє окреме згадування якого-небудь із них. У такому випадку зміст діяльності з розкриття злочинів можна виявити через коло повноважень, покладених законом на конкретний орган.

Так, згідно ст. 103 КПК оперативний підрозділ, що відноситься до органу дізнання, зобов'язаний приймати необхідні оперативно-розшукові заходи «з метою виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили».

Уточнимо, що законодавець у цьому випадку не застосовує терміну «розкриття злочину», виходячи із чого виявлення ознак злочину й осіб, що його вчинили, окремі процесуалісти не вважають саме розкриттям злочину, думаючи, що таким можна вважати тільки повне й всебічне розслідування злочину. Цей парадокс збільшується ще й тим, що ст. 4 КПК, як уже було сказано, ставить за обов'язок органу дізнання вживати заходів до розкриття злочину.

Однак, незважаючи на істотні протиріччя у діючій системі обліку до розкритого злочину, до нього відносяться кримінальні справи, які закінчені провадженням і з яких прийнято одне з таких рішень:

Ø затвердження обвинувального висновку й направлення справи в суд;

Ø припинення справи на підставі ст.ст. 7-2, 8, 9, 10 КПК зі звільненням винного від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього мір адміністративного стягнення, або передачею особи на поруки чи у зв'язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;

Ø припинення справи у відношенні винного відповідно до п.п. 3, 4, 8, ст. 6 КПК після закінчення строків давнини, внаслідок акту амністії або через смерть винного;

Ø припинення справи зі звільненням винного від відповідальності на підставі ст. 7 КПК внаслідок зміни обстановки;

Ø направлення у суд протокольної форми справи у відношенні винного в порядку ст. 426 КПК.

По-друге, можна обґрунтовано говорити про забезпечення за власною ініціативою оперативного підрозділу, письмового доручення слідчого, вказівці прокурора або визначення суду досудового слідства чи судового розгляду з кримінальної справи фактичними даними, які можуть служити джерелами доказів у кримінальному судочинстві (ч. 2 ст. 6, п. 2 ст. 10 Закону України «Про ОРД»; п. 3 ст. 15 Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю»; ст.ст. 65-66 КПК).

По-третє, у наявності реалізація завдання інформаційного, оперативно-тактичного й іншого оперативно-розшукового забезпечення окремих слідчих і судових дій, у тому числі для забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочинами фізичним, юридичним особам і державі.

По-четверте, це розшук осіб, що переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбуття кримінального покарання (п. 3 ст. 10 Закону України «Про ОРД»).

В-п'ятих, вичленовування функції ОРД із забезпечення безпеки працівників суду й правоохоронних органів, учасників кримінального судочинства, інших осіб, що сприяють ОРД, а також приймають участь у кримінальному судочинстві, членів їхніх родин і близьких родичів цих осіб (п. 6 ст. 7 Закону України «Про ОРД»).

Порівнюючи перераховані функції ОРД із загальними функціями кримінального судочинства, неважко знайти прямий збіг ряду з них. Однак при цьому варто враховувати, що реалізація більшості ідентичних завдань є прерогативою сугубо ОРД.

3. Визнання необхідності одержання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства й держави обумовлює багатогранну функцію ОРД з одержання пошукової, розвідувальної й контр розвідувальної інформації, що відповідає даній потребі зі створення й застосування із цією метою спеціальних автоматизованих інформаційних систем, а також з перевірки надійності осіб у зв'язку з їхнім допуском до державної таємниці, роботі з ядерними матеріалами й на ядерних установках.

ОРД з свого основного призначення є комплексною правоохоронною діяльністю, а тому їй властиві багатогранні функції відповідного правоохоронного характеру.

Таким чином, сутність ОРД полягає в тім, що вона здійснюється винятково з метою боротьби зі злочинністю, чітко регулюється законодавством, базується на конституційних принципах і проводиться вказаними в Законі підрозділами відповідно до чинного законодавства.