Форма державно-територіального устрою та міждержавних об’єднань

 3. Форма державно-територіального устрою та міждержавних об’єднань

Другим елементом форми держави є її територіальний устрій чи, інакше кажучи, форма державно-територіального устрою.

Під формою державно-територіального устрою звичайно розуміють територіальну організацію державної влади, співвідношення держави як цілого з її складовими частинами.

Розрізняють дві основні форми державно-територіального устрою: проста (унітарна держава) і складна (федерація та імперія).

Унітарна держава – це єдина централізована держава, адміністративно-територіальні одиниці якої (області, провінції, округи і т.п.) не мають статусу державних утворень і не мають права суверенітету.

Історично склалося так, що унітарна держава може бути як мононаціональною, так і багатонаціональною.

Мононаціональною державою визнається унітарна держава, що не має у своєму складі територіальних автономій.

Багатонаціональною унітарною державою визнається унітарна держава, яка має у своєму складі автономне утворення. Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок про те, що Україна – багатонаціональна унітарна держава, що складається з власне України та Криму.

Повною протилежністю унітарної держави є федерація.

Федерація (федеративна держава) - це складна союзна держава, частини якої (кантони, землі, штати, республіки тощо), тобто суб`єкти федерації, є державами, або державними утвореннями, що мають право суверенітету.

Як правило, федерація будується на принципах децентралізації.

Існують три основних принципа утворення федерацій: по-перше, територіальний, при якому у федерацію об`єднуються території без врахування національних чи етнічних факторів (США – об`єднання держав – Штатів ); по-друге, національний – об`єднання національних держав (Союзна Республіка Югославія - союз Сербії та Чорногорії); по-третє, національно-територіальний, при якому окремі суб`єкти федерації формуються за національним, а інші - за територіальним принципом (Канада, Російська Федерація).

На сьогодні перевага віддається класифікації федерації залежно від рівності прав та обов`язків у її суб`єктів на симетричну та асиметричну. До симетричних відносяться федерації, у яких права та обов`язки суб`єктів рівні (США складається із рівноправних штатів). До асиметричних - федерації, в яких одні суб`єкти мають більше прав, ніж інші (РФ складається, з одного боку, з республік, а з іншого - з країв та областей).

Імперія – це багатонаціональна держава, утворена шляхом насильницького (рідше – добровільного) приєднання незалежних досі держав або їх частин.

Система державних органів імперії досить централізована. Представники імперської влади (намісник, губернатор) користуються на місцях практично необмеженою владою. Їх основним завданням є протидія будь-яким проявам сепаратизму, прагненню до автономії чи суверенітету. Допускається створення органів місцевого самоврядування, однак їх компетенція обмежується вирішенням малозначущих питань.

Деякі правознавці вважають, що існує ще одна складна форма державно-територіального устрою – конфедерація.

Конфедерація є союзом декількох незалежних держав, які об’єдналися задля проведення спільної політики у певних сферах.

Кожна з означених держав, які стали членами конфедерації може мати власний державний устрій. Тому приналежність її до форми державного устрою є не дуже коректною. Скоріше вона належить до так званих форм міждержавних об’єднань. Хоча слід зазначити, що у офіціальній назві термін «конфедерація» може бути присутнім (Швейцарська конфедерація).

Конфедерація – сама жорстка з форм міждержавних об`єднань, що існують в цей час. Крім конфедерації існують ще декілька форм такого об`єднання: співдружність і спілка.

Співдружність можна розуміти як аморфне, організаційне об`єднання держав, що характеризується наявністю загальних ознак, певною мірою однорідності.

Вищевказаними ознаками можуть бути економіка, право, мова тощо.

Спілка - це союз держав, створений на основі міждержавного договору.

 4. Загальна характеристика політико-державного режиму

Політико-державний режим – це сукупність прийомів, методів та засобів, за допомогою яких здійснюється державна влада, за допомогою яких держава регулює відносини між людьми.

Політико-державний режим складається, щонайменше з трьох компонентів, що зберігають певну самостійність, автономність.

Перший компонент, що складає зміст поняття “політико-державний режим” – це права і свободи особи, пріоритетний тип її політико-правової культури, поведінки, свідомості і менталітету. Сутність політико-державного режиму визначається тим, що в державі є пріоритетного – права держави чи права особи, що з переліку прав, закріплених у Загальній декларації прав людини держава визнає, гарантує або обмежує.

Другий компонент змісту “політико-державний режим” має декілька вимірів, обумовлених рівнем і якістю соціально-економічного розвитку суспільства, принципу поділу влади, способом формування органів державної влади, кількістю правлячих суб'єктів, статусами партійної системи, політичної опозиції, ЗМІ, армії, поліції, церкви.

Третій компонент політико-державного режиму – це методи здійснення державної влади, способи врегулювання і розв'язування соціальних, політичних і правових конфліктів.

Виходячи зі сказаного, теорія держави і права виділяє декілька видів політико-державного режиму.

Найпоширенішою з них є розділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні. Раніше до антидемократичних режимів належали тиранічні, які були засновані на одноособовому правлінні. При цьому влада тирана часто встановлювалася насильницьким шляхом, через захоплення влади та усуненням законної влади з допомогою державного перевороту. Тиранія була характерна для деяких полісів Еллади. Зараз на зміну тиранічному режиму прийшли інші різновиди антидемократичних режимів: авторитарний та тоталітарний.

Однак поділ політико-державних режимів на демократичні та антидемократичні є не дуже коректним. Насамперед тому, що у цьому випадку демократія стає ідеалом, а держава з так званим антидемократичним режимом одностайно вважається якоюсь «Імперією Зла». У цьому випадку поділ на демократичні та антидемократичні політико-державні режими веде до створення чорно-білих полюсів.

Інша класифікація політико-державного режиму пов`язана з відносинами між владою та народом, мірою свободи, що надана народу владою та перевагою вертикальних чи горизонтальних зв`язків у суспільстві. У цьому випадку виділяється ліберальний політико-державний режим. Для нього характерно те, що взаємовідносини між владою та народом характеризуються взаємною критикою. В той же час розширюється ступінь свободи, дозволяється все, крім насильницького повалення влади і, як наслідок, дозволено створення будь-яких організацій, крім тих, які прагнуть до насильницького повалення існуючого ладу. СРСР у період президентства М.С. Горбачова характеризувався саме як держава з ліберальним політико-державним режимом.

В цілому ж означена класифікація має певний інтерес, але найкращим є поділ політико-державних режимів залежно від особливостей взаємодії держави і громадянського суспільства, міри проникнення державної влади в інші сфери соціальної дійсності і приватне життя громадян на демократичні, авторитарні та тоталітарні.