Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності

Зміст

Вступ

1. Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності

1.1 Поняття послуги та її економічно-правова характеристика

1.2 Особливості послуги охорони за сучасним законодавством України

1.3 Гарантія якості послуги охорони

2. Особливості надання охоронних послуг в сучасних умовах

2.1 Правова характеристика недержавного суб’єкту господарювання в Україні

2.2 Кваліфікаційні вимоги до персоналу охоронного підприємства

2.3 Договір надання охоронних послуг як гарантія якості здійснення послуги охорони

3. Напрямки вдосконалення правового становища недержавних суб’єктів господарювання в галузі охорони

3.1 Правове регулювання приватної охоронної діяльності як сфери послуг

3.2 Економічні засади здійснення охоронної діяльності

3.3 Правове регулювання повноважень приватного охоронця під час здійснення службових обов’язків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми роботи. Нагальною потребою сьогодення є забезпечення безпеки громадян України в сучасних умовах. Сферу охоронних послуг в Україні представляє Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ України та майже 3 тисячі недержавних охоронних структур, які мають відповідні ліцензії. Окрім цього вона включає внутрішні служби безпеки банків, великих фірм, що не отримують окремої ліцензії, а працюють відповідно до внутрішніх наказів. У сфері охоронної діяльності України наразі зайнято сотні тисяч громадян. Розглядаючи питання щодо розширення кола повноважень недержавних охоронних фірм чи спрощення процедури їх ліцензування обов’язково слід враховувати внутрішню (національну) соціально-політичну специфіку, недосконале врегулювання цієї сфери на законодавчому рівні (до цього часу не прийняті Закон України "Про охоронну діяльність", Закон України "Про зброю" тощо). Необхідно також усвідомлювати, що здійснення охоронної діяльності - це сфера, яка завжди була пов’язана з ризиком для життя, і з ризиком не тільки для самих працівників охорони, але і для оточуючих. Об'єктивні умови функціонування робочого колективу потребують створення служб безпеки навіть на відкритих підприємствах. Завдання охоронників - забезпечити стабільні умови для роботи співробітників, гарантувати збереження власності як фірми, так і приватних осіб. За таких умов передбачається спеціальна підготовка охоронників. Розробкою проблем надання приватних охоронних послуг в Україні займалися такі вчені як: В.С. Абрамов, В.Н. Алексеєнко, М. Балев, И.Н. Борисов, Г.В. Дашков, В.Н. Кигас, И.А. Мелік-Дадаєва, Л.П. Тюрина, Л.Собелевський, В.Курило, А.В. Крисін.Метою дослідження є вивчення організаційно-правових та економічних засад надання охоронних послуг в Україні.

Завдання дослідження:

-              зібрати науково-методичні матеріали, статті друкованих засобів інформації, підручники та монографії з теми дослідження;

-              визначити економічне поняття послуги ;

-              визначити економічні та правові особливості надання послуги охорони;

-              вивчити законодавчу базу здійснення охоронної діяльності в Україні;

-              визначити економічний та правовий статус недержавних підприємств, що здійснюють охоронну діяльність в Україні;

-              розробити рекомендації щодо вдосконалення організаційно-правових та економічних засад здійснення охоронної діяльності в Україні.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини в галузі надання приватних охоронних послуг. Предмет дослідження – охоронна послуга, що надається недержавними суб’єктами господарювання. Методи дослідження: аналіз, синтез, формально-логічний, порівняльний. Вивчення особливостей розвитку сфери послуг і ролі різних економічних суб'єктів у галузі приватного охоронного бізнесу набуло в останні роки важливого теоретичного і практичного значення.

Теоретична значимість дослідження полягає в опрацьовуванні наявної нормативно-правової бази здійснення охоронної діяльності в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення, викладені у дипломній роботі, мають прикладне значення і можуть бути застосовані як в практичній діяльності приватних охоронних структур, так і у навчальному процесі під час вивчення окремих дисциплін у навчальних закладах з підготовки персоналу для охоронних підприємств.

Наукова новизна дослідження обумовлена недостатньою розробленістю теми правових засад надання послуг приватної охорони в Україні.

1. Послуга охорони як особливий вид господарської діяльності

  1.1 Поняття послуги та її економічно-правова характеристика

Послуга - дія або діяльність когось на користь іншої особи. В комерції - трудова доцільна діяльність, результати якої відображаються у корисному ефекті, особливій споживній вартості. Особливістю послуги є збіг у часі та в просторі процесів виробництва, реалізації і споживання її споживної вартості.

Послуги входять до третинного сектора економіки, який став провідним у розвинутих країнах в епоху постіндустріалізму.

В економічному розумінні під послугами розуміють функції або операції, на які є попит і, відповідно, ціна, що встановлюється на відповідному ринку [44, 39].

Іноді послуги визначають як нематеріальні блаґа, однією із характерних рис яких є споживання на місці її надання [33, 106].

Таким чином, можна зробити висновок, що виробництво послуг і їх споживання співпадають у часі та просторі, і в момент надання послуги її виробник і споживач вступає у безпосередній контакт [25, 75].

Тому послуги, як правило, не можуть передаватись іншим особам, тобто система перепродажу є достатньо складною і вимагає певних витрат на юридичне та інше обслуговування. У ринковій економіці послуги купуються на основі вільного вибору, вони стають об'єктом купівлі-продажу і є товаром, хоча і досить специфічним:

-            їх виробництво і споживання частіше співпадають за місцем і часом;

-            як частина сфери нематеріального виробництва беруть участь паралельно з продукцією матеріальної сфери в сукупному процесі суспільного виробництва.

З іншого боку, деякі автори вважають, що факт створення послуги можна відділити у часі від факту її продажу і факту використання, це дозволить продавати послуги ринковими методами [27, 203].

Аналізуючи наведені підходи до визначення сутності поняття послуг, можна погодитись із твердженням О. Ланге, що послуги - це будь-які функції, пов'язані безпосередньо або опосередковано із задоволенням людських потреб, але безпосередньо не направлені на виробництво яких-небудь предметів [28, 88].

Вивчення особливостей розвитку сфери послуг і ролі різних економічних суб'єктів у цьому процесі набуло в останні роки важливого теоретичного і практичного значення.

Суспільно-політичні та економічні зміни в Україні зумовили бурхливий розвиток ринкових відносин, особливо в економічному середовищі.

За таких умов з’являються нові форми господарювання, нові види діяльності, які потребують як правового врегулювання, так і наукового аналізу та теоретичного осмислення.

З появою на теренах України нового економічного явища — підприємництва і у його складі надання послуг з охорони власності та громадян постало питання про всебічне правове врегулювання надання таких послуг і необхідність дослідження правових аспектів широкого спектру, зокрема й організаційно-правових, пов’язаних з наданням охоронних послуг, у тому числі і як виду підприємницької діяльності.

Держава стоїть на позиціях свободи підприємницької діяльності, мінімального втручання в її здійснення. Проте це не означає, що підприємництво як економічно-правове явище повинне залишатися поза увагою держави. Навпаки, певні види господарсько-підприємницької діяльності мають такі особливості, що потребують посиленого контролю з її боку, оскільки становлять потенційну небезпеку для людей, громадського порядку та громадської безпеки, навколишнього середовища, національної безпеки держави. У результаті породжуються правовідносини адміністративного характеру, які займають значне місце у процесі здійснення окремих видів такої діяльності.

До особливих видів підприємницької діяльності, що підлягають ліцензуванню та відповідно контролю з боку державних органів, належить надання послуг з охорони власності та охорони громадян. Передували охоронним послугам як виду підприємницької діяльності оплатні послуги, що надавалися підрозділами позавідомчої охорони при ОВС в умовах соціалістичної планової економіки.

Сьогодні в Україні сформована досить ґрунтовна нормативно-правова база, на основі якої і здійснюється цей вид господарськопідприємницької діяльності. Проте в ній неоднозначно трактуються деякі поняття, що пов’язано з невідповідністю та неузгодженістю однорідних норм підзаконних і законодавчих актів. На практиці це викликає певні, інколи досить значні, незручності як для суб’єктів підприємництва з надання охоронних послуг, так і в роботі державних органів, які покликані здійснювати контроль за цими суб’єктами.

Виходячи з міжнародного досвіду та аналізу законів про охоронну діяльність таких країн як Росія, Латвія, Литва, Молдова, Казахстан, можна констатувати, що закони цих країн визначають охоронну діяльність, як діяльність з надання послуг охорони [12, 67] .

1.2 Особливості послуги охорони за сучасним законодавством України

Практична реалізація комплексу заходів, пов'язаних із переходом України до ринкової економіки, не могла не торкнутися сфери таких специфічних правовідносин суб'єктів цивільного права, як надання послуг з охорони майна, житла, земельних ділянок, особи, інформації і т. ін. Усе гострішою стає проблема забезпечення недоторканності речових прав, насамперед, права приватної власності, права володіння. Цим зумовлена поява значної кількості різних охоронних підприємств, які надають послуги фактичного характеру, здійснюючи охорону об’єктів права власності (володіння) від протиправних посягань на підставі цивільно-правового договору.

Джерела поняття, яке розглядається, як і більшості інших сучасних правових конструкцій, можна виявити ще в римському праві. При цьому саме поняття охорони майна було відоме не тільки як сукупність фактичних дій, але і як юридична категорія. Так, у римському праві існувало таке поняття, як custodia – охорона речі, коли внаслідок угоди або безпосередньо внаслідок прямої вказівки закону на особу покладалася підвищена відповідальність за крадіжку або пошкодження третіми особами майна, що перебувало у її тимчасовому володінні[1, 211].

Концептуально поняття охорони нерозривно пов’язане з поняттям здійснення права, яке полягає у здійсненні особою дій, що служать для задоволення її позитивних інтересів, які захищаються правом, і виражається в протидії порушенню цих прав, що вельми характерно для права на самозахист. Водночас охорона майна на підставі цивільно-правового договору, хоча й має певну схожість із самозахистом, характеризується самостійними ознаками, на підставі чого автором зроблено висновок, що для реалізації свого права на захист, поряд з іншими способами, власник або інший титульний володілець майна на законних підставах може вдатися до такого інституту зобов'язального права, як цивільно-правовий договір. Але при цьому зміст зобов'язальних правовідносин буде визначатися наперед і обмежуватися змістом права замовника на самозахист.

Спрямованість юридичної діяльності межує з поняттям "управління" або "керівництво" соціальними процесами, діяльністю державних органів, які є предметом адміністративного права.

В Українській державі поступово утверджується новий принцип формування взаємовідносин між людиною і державою - дозволено те, що не заборонено законом. Правовий порядок за таким принципом ґрунтується на засадах, відповідно до яких нікого не можна примусити робити те, що не передбачено законодавством. А органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень і в спосіб, які передбачено Конституцією та законами України. У сфері кримінального процесу діє принцип "дозволено лише те, що передбачено Законом, інакше неодмінно запанує сваволя владних державних органів і посадових осіб, які ведуть процес" [23, 86].

Спрямованість діяльності судових і правоохоронних органів трансформується в її завдання. Правовий зміст завдань стабілізує, впорядковує її. Є п'ять базисних завдань, що характеризують спрямованість і ефективність діяльності правоохоронних органів:

1) збереження (охорона) наявного конституційного ладу;

2) захист конституційних прав і свобод громадян;

3) захист правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника;

4) цілеспрямований розвиток системи судової та правоохоронної діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних і якісних показників;

5) боротьба зі злочинністю.

За часів СРСР найважливішим завданням був, переважно, лише один із її складників (важливий, проте не основний і тому гіпертрофований) - боротьба зі злочинністю. Зосередження діяльності правоохоронних органів на одному антикриміногенному напрямі було б не зовсім правильним. Боротьба зі злочинністю є, безперечно, важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня 1994 року "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби зі злочинністю" правоохоронним органам приписано "вважати боротьбу зі злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій і банківській системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті головними напрямами діяльності"'. Разом з тим слід зауважити, що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому його можна трактувати і як гасло (ідею, тезу), яке використовують у політичних або відомчих цілях[19, 63].

Під приводом боротьби зі злочинністю в сучасних умовах можливе й посилення охорони правопорядку, й фіскально-силовий тиск на господарські та комерційні структури, й бюрократизація податкових процедур, і впровадження тотальних форм контролю за підприємництвом, можливо, й звуження захисту прав людини.

У сучасних умовах правоохоронну діяльність дедалі більше застосовують як засіб управління та контролю за соціальними процесами, розвитком господарської діяльності, за соціальною сферою. Поступово розширюється вплив органів прокуратури, юридичної практики на банківсько-фінансову сферу, на стан різних галузей народного господарства, зокрема на паливно-енергетичний комплекс, транспортні перевезення, на приватизацію державних підприємств, управління підприємствами, в статутному фонді яких є частка державних коштів. При цьому застосовують ефективну протидію соціальним відхиленням і правопорушенням. Зміст впливу правоохорони має за мету лише доповнити економічні, фінансові та технічні рішення, які приймають у процесі соціального управління, але не замінити їх. Вплив правоохоронних органів має до того ж запобіжне призначення.

Припиняючи контрабанду та випуск недоброякісної продукції, правоохоронні органи докладають зусиль щодо розв'язання однієї з ключових проблем економіки - захист вітчизняного товаровиробника, подолання негативних товарообмінних відносин. Забезпечують захист вітчизняного товаровиробника органи правосуддя та майже всі суб'єкти правоохоронної діяльності, а саме: органи прокуратури, служба безпеки, митні органи, прикордонні війська, органи внутрішніх справ, а також адвокатура.

Спрямованість правоохоронної діяльності проти небажаних соціальних явищ має конструктивний характер, згідно з яким правові рішення лише доповнюють економічні, фінансові та технічні рішення, комплексно впливаючи на припинення та подальше обмеження цих явищ.

Охорона майна та забезпечення особистої безпеки фізичних осіб забезпечується шляхом:

-           організації охорони місць зберігання майна, особистої охорони фізичних осіб;

-           технічного укріплення місць зберігання майна, постійного або тимчасового перебування фізичних осіб (будівлі, відокремлені приміщення, території) за рішенням або згодою власників цих об'єктів; здійснення щодо цих об'єктів заходів фізичного або технічного контролю за станом їх екологічної безпеки із застосуванням пропускного чи внутрішньооб'єктного пропускного режиму, встановленого власником, використанням інженерно-технічних засобів охоронної сигналізації та контролю за доступом, а також службових собак;

-           здійснення заходів фізичної охорони;

-           припинення очевидних протиправних дій щодо об'єктів охорони та фізичних осіб шляхом здійснення заходів оперативного реагування на них.

Порядок організації та здійснення заходів охорони та безпеки встановлюється законодавством, що визначає повноваження суб'єктів охоронної діяльності, а також цивільно-правовими угодами [13, 48].

Перелік та обсяг заходів охорони, достатніх для забезпечення схоронності майна, визначається його власником.

Перелік та обсяг заходів безпеки, достатніх для забезпечення особистої безпеки фізичної особи, визначаються:

-           стосовно громадян та засновників суб'єктів охоронної діяльності - ними самостійно;

-           стосовно посадових осіб державних органів та членів їх сімей - законодавством;

-           стосовно посадових осіб суб'єктів недержавної охоронної діяльності - їх засновниками за згодою цих осіб.

Порядок здійснення заходів охорони та безпеки у випадках, передбачених законодавством, повною мірою або частково визначається цивільно-правовими угодами, укладеними згідно із законодавством [15, 82].

Отже, правоохоронна та охоронна діяльність має протидіяти виникненню небажаних у суспільстві відносин, зменшувати насиченість конфліктних проявів.

За своїм змістом охоронна діяльність має ряд суттєвих відмінностей від інших видів господарської діяльності, а саме:

1) охоронна діяльність здійснюється з метою протидії такому складному суспільному явищу, як злочин;

2) безпосереднє виконання охоронних функцій пов’язане з підвищеною небезпекою для працівників, які їх виконують;

3) суб’єкти господарювання, які здійснюють охоронну діяльність, мають визначені законом ознаки воєнізованих формувань;

4) здійснення охоронної діяльності прямо передбачає вжиття до третіх осіб заходів примусу, аж до застосування фізичної сили та спеціальних засобів [1, 212].

1.3 Гарантія якості послуги охорони

При всій різноманітності послуг усі вони мають чотири спільні характеристики, які відрізняють дані послуги від товару, а саме:

-          невловимість, невідчутність або нематеріальний характер послуг;

-          невід'ємність процесів виробництва та споживання послуг;

-          неоднорідність (непостійність, мінливість) якості послуг;

-          нездатність послуг до зберігання.

1. Невловимість, невідчутність або нематеріальний характер послуг означає, що їх не можна торкатися, тримати, пакувати, транспортувати або вивчати до моменту їх придбання. Невідчутність послуг викликає проблеми як у споживачів, так і у продавців послуг. Покупцеві важко розібратись та оцінити, що продається до моменту придбання послуги, а іноді навіть після одержання послуги. Одночасно невідчутність послуг ускладнює управлінську діяльність продавця послуг.

У охоронних підприємств виникає дві проблеми:

- складно презентувати клієнтові свій товар;

- ще складніше пояснити клієнтам, чому вони платять різну ціну за цей товар.

Підприємство може лише описати переваги придбання даної послуги, а послуги як такі можна оцінити лише після їх одержання.

Для зміцнення довіри клієнтів до підприємства слід здійснити ряд заходів:

-          по можливості підвищити відчутність послуги;

-          підкреслити значимість послуги;

-          загострити увагу на вигодах від придбання послуги;

-          залучити до пропаганди пропонованих послуг авторитетних клієнтів, "якусь знаменитість".

2. Невід'ємність процесів виробництва та споживання послуг. Специфіка надання послуг полягає в тому, що на відміну від товару послуги не можна виробляти про запас та зберігати. Надати послугу можна лише тоді, коли надходить замовлення від клієнта. З цієї точки зору, ряд спеціалістів вважає, що невід'ємність процесів виробництва і споживання є основною характерною ознакою відмінності послуги від товару.