Навигация
ПРАВОВА ПРИРОДА ПОДАТКОВОГО ОБОВ’ЯЗКУ
59293
знака
0
таблиц
0
изображений
2. ПРАВОВА ПРИРОДА ПОДАТКОВОГО ОБОВ’ЯЗКУ
Поняття податкового обов’язку є однією з центральних категорій податкового права. У цій главі буде розглянуто природу виникнення, зміни і припинення податкового обов’язку як сукупності обов’язків платника податків. У деяких виданнях і законодавчих актах використовують термін «податкове зобов’язання», під яким розуміють обов’язок зі сплати податку. Уявляється не зовсім точним застосування терміну «зобов’язання» у відносинах, регульованих імперативними нормами. Зобов’язання – термін, характерний для договірних відносин, де використовують диспозитивні методи, що розвиваються на певних відносинах рівності суб’єктів. Податкові відносини будуються на принципах влади і підпорядкування, регулюються шляхом владних розпоряджень з боку держави. Тому навряд чи зобов’язання може відображати природу комплексу обов’язків платника податків, що мають безумовний і першочерговий характер. Більш точним було б використання терміну «податковий обов’язок» як категорії, що узагальнює всю систему обов’язків платника податків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів.
Зміст податкового обов’язку визначається насамперед імперативними методами фінансово-правового регулювання, особливостями відносин, що складаються між суб’єктами з приводу сплати податків і зборів. Державне керування у сфері фінансів вимагає підпорядкування суб’єкта вимозі уповноваженої особи, а точніше – вимозі органів, які здійснюють фінансову діяльність держави. Саме тому правове регулювання відносин у сфері фінансової діяльності держави орієнтовано на однобічні владні розпорядження державних органів щодо суб’єктів, які беруть участь у фінансовій діяльності держави. Владність розпоряджень державних органів виявляється насамперед у тому, що вони приймають рішення, обов’язкові для іншої сторони правовідносин, і ці рішення приймають у межах повноважень, що делеговані органу саме державою.
Характерною рисою податково-правового регулювання є юридична нерівність суб’єктів податкового права. Юридична нерівність як риса податково-правового регулювання базується на нееквівалентній природі фінансових відносин, що відбито в змісті й структурі прав і обов’язків суб’єктів податкового права, коли одні суб’єкти мають юридично владні повноваження стосовно інших. Держава чи уповноважений нею орган реалізує свою компетенцію через владні розпорядження, тоді як інша сторона реалізує компетенцію, що залежить від компетенції владної сторони правовідносин.
Податкові правовідносини регулюють систему відносин між суб’єктами. Особливості таких відносин визначаються державним примусом, специфічними санкціями. Наприклад, при порушенні платником податкового обов’язку податковий орган має правообов’язок застосовувати певні санкції. Невиконання цього з боку податкового органу вважають невиконанням функцій, якими ці органи наділені державою. Таке застосування державного примусу фактично виступає як правообов’язок компетентного органу. Інша сторона податкових правовідносин у разі правопорушення характеризується обов’язком випробувати примусовий захід, хоча це може доповнюватися низкою прав і обов’язків, що випливають з безумовного обов’язку сплати податку і залежать від цього.
Обов’язки суб’єктів у податкових правовідносинах є стабільними, закріплюються насамперед у нормативному фінансово-правовому акті. Навіть тоді, коли обов’язок суб’єктів встановлюється актами індивідуального регулювання, його зміст виступає як деталізація вимог, що містяться в нормативних актах. До особливостей обов’язків, що випливають з податкових правовідносин, можна віднести також їх складний характер. Іншими словами, сам обов’язок підлеглого суб’єкта становить найчастіше систему обов’язків. Наприклад, податковий обов’язок платника реалізується через обов’язок ведення податкового обліку, обов’язок сплати податків і зборів, обов’язок податкової звітності.
Реалізація податкового обов’язку регулюється податковими правовідносинами пасивного типу значно менше, ніж правовідносинами активного типу. Обов’язки суб’єктів у відносинах такого типу полягають насамперед у тому, щоб не перешкоджати компетентним органам здійснювати їхні права. Активні дії в регулятивних податкових правовідносинах пасивного типу властиві державі й уповноваженим нею органам при встановленні податків і зборів. Фактично це не права, оскільки податковий орган зобов’язаний їх реалізовувати за певних обставин. Наприклад, податкові інспекції зобов’язані здійснювати податкові перевірки, але коли, в якому обсязі – вони вирішують самостійно.
Власне, скрізь податковий обов’язок ототожнюють з обов’язком зі сплати податку. Але це тільки частина його змісту. Дійсно, сплата податку являє собою реалізацію основного обов’язку платника податків і може бути розглянута як податковий обов’язок у вузькому розумінні. Однак податковий обов’язок у широкому розумінні включає:
1) обов’язок з ведення податкового обліку;
2) обов’язок зі сплати податків і зборів;
3) обов’язок з податкової звітності.
Податковий обов’язок у широкому розумінні можна диференціювати і за видовими обов’язками платника податків, що виникають по кожному податку чи збору. Сукупність подібних окремих обов’язків і складатиме комплекс податкових обов’язків платника податків або податковий обов’язок у широкому розумінні.
Обов’язок зі сплати податку чи збору виникає, змінюється чи припиняється за наявності підстав, установлених податковим законодавством. Важливо враховувати, що в податкових правовідносинах діє розширювальний принцип, принцип дозволеного поводження, тобто такий, що охоплює сукупність дій, прямо запропонованих законодавчими актами про оподаткування. Водночас подібне положення закріплює і певні гарантії, встановлюючи рамки для контролюючих органів: підстави виникнення, зміни і припинення обов’язків платника податків як об’єкта контролю мають встановлювати тільки податкові закони.
Найважливішим питанням при регулюванні правовідносин з приводу сплати податків і зборів є з’ясування моменту, з якого виникає обов’язок сплачувати податок. Нормативні акти, що регулюють порядок внесення цих платежів, пов’язують обов’язок їхньої сплати з настанням обставин, передбачених законами і підзаконними актами. Такою основою, зокрема, може бути наявність об’єкта обкладання при обов’язковому одержанні податкового повідомлення. Повідомлення є юридичним актом індивідуального характеру, що конкретизує зміст правовідносин щодо окремого суб’єкта. С. Д. Ципкін на підставі цього робить висновок, що для виникнення податкових правовідносин необхідна наявність як матеріальних умов, так і особливих актів фінансових органів. У такий спосіб формується складний юридичний факт (фактичний склад), точно зазначений у гіпотезі фінансово-правової норми. Тому, мабуть, недостатньо виділяти як підставу виникнення податкових правовідносин, що випливають винятково із закону.
Виникнення податкових правовідносин пов’язується з виникненням податкового обов’язку – безпосереднього і першочергового обов’язку платника податку зі сплати податку чи збору за наявності певних обставин. Такими обставинами є: 1) можливість віднесення конкретного суб’єкта до платника податку, зумовленого відповідно до чинного законодавства; 2) наявність у платника податку об’єкта оподаткування або здійснення їм діяльності, пов’язаної зі сплатою податку чи збору; 3) наявність нормативно-правового (насамперед законодавчого) регулювання всіх елементів податкового механізму.
Податковий обов’язок пов’язується не тільки з підставами його виникнення, а й чітко визначається конкретними термінами, протягом яких він має бути виконаний. При цьому важливо пам’ятати, що виконання податкового обов’язку є першочерговим стосовно інших обов’язків платника, що визначає зміст усіх інших обов’язків. Виконання податкового обов’язку реалізується сплатою податку. Однак можливі випадки, коли платник не може виконати податковий обов’язок у загальному порядку. У такій ситуації необхідні певні додаткові гарантії, що виділяються у формі способів забезпечення виконання податкового обов’язку. Податковий обов’язок як обов’язок платника податків сплатити необхідну суму податку у встановлений термін за наявності обставин, передбачених податковим законодавством, виникає з кожного виду податку окремо. Існує чотири підстави припинення податкового обов’язку:
1) належне виконання податкового обов’язку;
2) ліквідація юридичної особи–платника податку;
3) смерть фізичної особи–платника податків або визнання її померлою;
4) втрата особою ознак, що визначають його як платника податків.
Припинення податкового обов’язку сплатою податку платником податків відображає загальне положення теорії права про те, що будь-який обов’язок припиняється належним виконанням. Три інші підстави припинення податкового обов’язку фактично пов’язані з відсутністю особи, зобов’язаної сплачувати податки і збори (смерть фізичної особи, ліквідація юридичної особи).
У деяких випадках як підстава припинення податкового обов’язку розглядається скасування податку. Однак навряд чи тут зовсім однозначна ситуація. Дійсно, обов’язок щодо сплати податку припиняється, але тільки стосовно періоду, що випливає за скасуванням податку, а не у відношенні минулого періоду. Адже в кінцевому підсумку й обов’язку зі сплати податку з моменту його скасування не існує.
У встановлених законодавством випадках податковий обов’язок може бути припинений шляхом взаємозаліків з бюджетом шляхом спрямування сум переплат з одного податку в рахунок погашення недоїмки за іншим чи майбутніх платежів за цим самим податком. Проведення подібних заліків може здійснюватися трьома способами:
– загальним порядком – переплачена сума зараховується без заяви платника в погашення недоїмки за його іншими платежами. Податки в цьому разі сплачуються з допомогою податкових органів без участі платників податків, а про зроблений залік податкові органи зобов’язані сповістити платника податків після його здійснення;
– спеціальним порядком – податковий залік встановлюється відповідними законодавчими актами й інструкціями для конкретних податків;
– особливим порядком – податковий облік встановлюється щодо окремих груп підприємств і має тимчасовий характер.
Виконання податкового обов’язку в широкому розумінні припускає реалізацію всієї системи обов’язків платника податків, пов’язаних зі сплатою податків і зборів (обов’язку з обліку, сплаті та звітності). У вузькому розумінні виконання податкового обов’язку означає своєчасну і повну сплату податків. Однак сплата податку опосередковується також діями з обліку, обчислення податкового окладу, тобто всім комплексом обов’язків платника податків, що складають податковий обов’язок у широкому розумінні. Виконання податкового обов’язку розглядають переважно саме як сплату податку.
Виконанням податкового обов’язку визнається сплата платником податків сум податку у встановлений термін. Сплату податку здійснює платник податків безпосередньо, а у випадках, передбачених законодавчими актами, – податковий агент або податковий представник.
Платник податків самостійно обчислює суму податку, що підлягає сплаті, і перераховує її в термін і в порядку, встановлені законодавчими актами. Забороняється виконання податкового зобов’язання платника податків третіми особами. Порушення цієї заборони не звільняє платника податків від виконання податкового обов’язку.
Найбільш поширеним моментом припинення обов’язку зі сплати податку є належне виконання цього обов’язку. Цей момент визначається різними способами, залежно від форми розрахунків і особливостей перерахування сум податків до бюджетів. Обов’язок зі сплати податку вважається виконаним:
1) при сплаті податку в безготівковому порядку – з моменту пред’явлення платником у банк доручення на сплату відповідного податку за умови наявності коштів на рахунку платника, достатніх для сплати податку, і оформлення доручення належним чином;
2) при сплаті податку наявними коштами – з моменту внесення відповідної суми в банк чи відділення зв’язку.
У разі виконання обов’язку зі сплати податковим агентом обов’язок платника податків припиняється з моменту утримання сум податку податковим агентом. При цьому необхідно враховувати, що податок утримується до надходження коштів у розпорядження платника податків і він фактично не може вплинути на виконання свого податкового обов’язку власними діями.
Похожие работы
... йснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях (стаціонарних об'єктах), збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі стягується одноразово. II. Шляхи вдосконалення податкової системи України в сучасних умовах Податкове законодавство України є одним із самих складних в правовій системі України. При цьому, спостерігається тенденція щодо його нестабільності. Проте, як показує ...
... надало іноземним інвесторам можливість захищати свої права у Міжнародному центрі з врегулювання інвестиційних спорів у Вашингтоні (США).[45] Отже аналізуючи проблеми правового регулювання іноземних інвестицій почнемо з того, що з початку 90-х років готовність України співпрацювати з інвесторами проголошувалася на найвищому державному рівні. Було прийнято, зокрема, Закон України “Про іноземні і ...
... ізації відтворювальних процесів в Україні. // Природа людини і динаміка соціально-економічних процесів: Зб. статей, вип.1,- Д.: Наука і освіта, - 1998. – С. 45. 49. Бачевська Ж. Проблеми правового регулювання інвестиційної діяльності.// Економіка, фінанси, право. - 1997. - №8. – С. 16-20. 50. Безуглий А.А. Вплив амортизаційної політики на прибуток і доходи бюджету // Фінанси України. - 2000. ...
... ємницької діяльності, державну реєстрацію якого скасовано, передається органом державної реєстрації до місцевої державної архівної установи в установленому порядку. 2.2 Ліцензування підприємницької діяльності Важливу роль у адміністративно-правовому регулюванні підприємництва відіграє ліцензування підприємницької діяльності. У Концепції розвитку державної системи ліцензування підприємницької ...
0 комментариев