Суб’єкти та об’єкти земель оздоровчого призначення їх права та обов’язки

1.2 Суб’єкти та об’єкти земель оздоровчого призначення їх права та обов’язки

Земельна правосуб'єктність - це здатність бути учасником суспільних відносин, які пов'язані з використанням землі. Суб'єктами права власності на землю є особи, які можуть бути учасниками цивільних і земельних правовідносин, оскільки земельним правовідносинам властивий комплексний зміст (земля є об'єктом відчуження, надбання, об'єктом товарного обігу та ринкових відносин)[11].

Відповідно до положень Конституції України суб'єктом права власності на землю є український народ, що здійснює це право через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права державної власності на землю як об'єкта господарювання є держава в цілому (державна власність), територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах (комунальна власність). До їхньої комунальної спільної власності належить і земля, що перебуває в управлінні районних і обласних рад.

Отже, суб'єктами права власності на землі оздоровчого призначення відповідно до загальних норм ст. 80 ЗК України можуть бути громадяни та юридичні особи, територіальні громади і держава[12].

Земельна правоздатність означає мати права і брати на себе обов'язки щодо землі. Дієздатність громадян в повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення ним вісімнадцятирічного віку. Неповнолітні віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років не можуть укладати угоди, в тому числі про землю, за згодою своїх батьків або піклувальників. При успадкуванні земельних ділянок неповнолітнім згідно зі ст. 8 ЗК України допускається надання цих ділянок в оренду для використання під контролем місцевих рад на строк до дня досягнення спадкоємцем повноліття. Отже, земельна дієздатність - це здатність своїми діями набувати суб'єктивних прав і виконувати юридичні обов'язки щодо конкретної земельної ділянки.

Спеціальним суб'єктом права власності та земельних відносин є юридичні особи, якими відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України є організації, що створені та зареєстровані у встановленому законом порядку. Юридичні особи наділені цивільною правоздатністю і дієздатністю та можуть бути позивачами та відповідачами у суді.

Юридичні особи та громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на землю. В свою чергу юридичні особи визнаються такими у випадку, якщо вони засновані громадянами та недержавними юридичними особами, діяльність яких регулюється нормами приватного права.

Від імені держави правомочності суб'єкта права державної власності на землі оздоровчого призначення здійснюють органи державної влади: Верховна Радії України - на землі загальнодержавної власності України і Верховна Рада Автономної Республіки Крим - на землі в межах території республіки, за винятком земель загальнодержавної власності.

До повноважень Верховної Ради України як органу державної влади належить: прийняття законів, у тому числі щодо регулювання земельних відносин і ствердження загальнодержавних програм економічного розвитку та охорони довкілля, в яких передбачаються заходи щодо використання та охорони державних земель.

Згідно Конституцією України засади використання природних ресурсів, правовий режим власності, а отже, і державної власності на землю, визначаються виключно законами України[13].

Окремими повноваженнями щодо розпоряджання і управління державною власністю, у тому числі землею, наділено органи державної виконавчої влади. Так, за ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує проведення політики у сферах охорони природи, об'єктом якої є і земля; розробляє і виконує загальнодержавні програми економічного розвитку; забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону.

Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві і Севастополі згідно зі ст. 118 Конституції України здійснюють місцеві державні адміністрації, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Оскільки в Україні існують різні форми права власності на землю, а землі поділяються за цільовим призначенням на категорії, то вони мають різний правовий режим. Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин.

Землю, як об'єкт права власності, слід розглядати, враховуючи її категорії і цільове призначення, форми власності, способи використання, тобто беручи до уваги правовий режим земельних угідь, земельних ділянок і їхніх частин. Важливою ознакою земельної ділянки як об'єкта права власності є її позначення за місцем розташування та розміром площі у складі однієї з численних категорій земельного фонду України, оскільки без такого відокремлення неможливо встановити право власності на цю ділянку.

Режим власності на землі та об'єкти оздоровчого призначення різноманітний і залежить від низки факторів. За характером природних лікувальних ресурсів курорти поділяються на курорти державного та місцевого значення. Приватизація санаторно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів державного значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності, забороняється. Також забороняється приватизація спеціальних санітарно-курортних закладів, що знаходяться на територіях курортів місцевого значення, використовують природні лікувальні ресурси зазначених територій і на момент прийняття Закону України «Про курорти» перебували у державній або комунальній власності (маються на увазі дитячі кардіологічні, пульмонологічні та інші заклади, визначені у зазначеному законі).

РОЗДІЛ 2. ЗЕМЛІ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ТА ЇХ ВИКОРИСТИННЯ   2.1 Підстави виникнення та припинення права оздоровчого землекористування, володіння

Підставою для відведення земель для створення та розвитку курортів є оголошення курортною природної території, на якій наявні природні лікувальні ресурси та необхідна інфраструктура для їх експлуатації і організації лікування людей[14]. В свою чергу оголошення природних територій курортними проводиться на підставі клопотань відповідних органів влади або заінтересованих підприємств, установ, організацій та громадян. У таких клопотаннях мають міститися: обґрунтування необхідності оголошення природних територій курортними; характеристика природних лікувальних ресурсів, їх лікувальних факторів, кліматичних, інженерно-геологічних та інших умов, сприятливих для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, інших цінностей природних територій, що пропонуються для оголошення; відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання та про власників і користувачів природних територій, а також відповідний картографічний матеріал.

Клопотання про оголошення природних територій курортними у місячний термін розглядаються: 1) щодо природних територій державного значення – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів з урахуванням пропозицій Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад; 2) щодо природних територій місцевого значення – відповідними місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів.

У разі схвалення клопотання спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів або його місцевий орган погоджує це клопотання з власниками чи користувачами земельних ділянок. На підставі результатів погодження клопотань відповідно спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань діяльності курортів, його місцеві органи забезпечують розроблення проектів оголошення природних територій курортними.

Проекти оголошення природних територій курортними підлягають державній екологічній та санітарно-гігієнічній експертизам, які проводяться відповідно до законів України «Про державну екологічну експертизу» і «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». У разі позитивного висновку державної екологічної та санітарно-гігієнічної експертиз щодо проектів оголошення природних територій курортними матеріали передаються: щодо курортів державного значення – спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань діяльності курортів до Кабінету Міністрів України; щодо курортів місцевого значення – місцевими органами виконавчої влади з питань діяльності курортів відповідно до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення приймає Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України. Так, наприклад, Верховна Рада України прийняла 11 січня 2005 р. Закону України «Про оголошення природних територій міста Бердянська Запорізької області курортом державного значення»[15], яким встановила також межі цього курорту. А рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення приймають Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради за поданням відповідно Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Після прийняття рішення про оголошення тієї чи іншої території курортною здійснюється відведення земельних ділянок для розміщення санаторно-курортних закладів та іншої інфраструктури курортів (їдалень, поліклінік, будинків культури та відпочинку тощо). Рішення про відведення земельних ділянок (а за необхідності – про вилучення (викуп) та відведення) для створення та розвитку курортів приймають у межах населених пунктів відповідні ради, а за їх межами – обласні державні адміністрації та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (статті 122, 123, 149 Земельного кодексу України). Якщо земельні ділянки для створення чи розширення курорту вилучаються за рахунок особливо цінних земель (ст. 150 Земельного кодексу України), то рішення про їх вилучення та відведення приймається Кабінетом Міністрів України. Обов’язковою умовою відведення земельних ділянок для створення чи розширення курорту є розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування в порядку, встановленому Земельним кодексом України (ст. 13 Закону України «Про курорти»).

Підставами припинення права власності на землі оздоровчого призначення можуть бути: відчуження власником цих земель; відмови власника від права власності на землі оздоровчого призначення; припинення права власності на землі оздоровчого призначення, які за законом не можуть належати цій особі; примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; припинення юридичної особи чи смерті власника земель оздоровчого призначення[16].

Насамперед, слід мати на увазі, що межі курортів одночасно є межами округу санітарної охорони курорту (ч. 1 ст. 28 ЗУ «Про курорти»). В межах округу «забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення ґрунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів» (ч. 1 ст. 28). Округи гірничо-санітарної охорони встановлюються для курортів, «які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо)» (ч. 2 ст. 28 Закону).

Порядок встановлення меж та режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів, а відповідно і земель оздоровчого призначення, встановлюється законодавством.

Порядок використання земель оздоровчого призначення визначається Земельним кодексом, а також законами України «Про курорти», «Про охорону навколишнього природного середовища» та іншими нормативними актами. На землях оздоровчого призначення деякі суб'єкти виступають як самостійні землекористувачі (курорти, санаторії, пансіонати), інші функціонують у складі основних землекористувачів — лікувальних, оздоровчих, комунальних тощо. Проте для всіх суб'єктів відносин на цих землях існує заборона передавати земельні ділянки у власність і надавати їх у користування, в тому числі в оренду, тим юридичним особам і громадянам, діяльність яких є несумісною з охороною природних лікувальних властивостей та забезпеченням сприятливих умов для відпочинку населення.