Право на отримання земельної частки (паю)

3. Право на отримання земельної частки (паю)

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місце­вості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 р. № 899-1V. право на земельну частку (пай) мають:

—колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку;

—громадяни — спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом;

—  громадяни України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай);

—   громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного висе­лення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселен­им або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які про­живають у сільській місцевості.

Відповідно до чинного законодавства колишніми членами КСП (колективних сільськогосподарських підприємств) слід вва­жати:

—  постійних працівників КСП, які в ньому працювали:

—  пенсіонерів, які раніше працювали в КСП і залишилися його членами, незалежно від місця їхнього проживання;

—  військовослужбовців строкової служби, якщо вони не вийшли з КСП:

—  осіб, направлених на навчання, якщо вони залишилися членами КСП;

—  жінок, які перебували у відпустці через вагітність та пологи або у від­пустці для догляду за дитиною віком до 3 років;

—  членів КСП, що обіймати виборні посади в органах державної влади або місцевого самоврядування, якщо збереження за ними членства було пе­редбачено в статуті КСП.

4. Приватизація землі: проблеми та перспективи.

4.1. Особливості ринку землі.

Ринок землі є невід’ємною частиною економіки будь-якої розвинутої держави. Земля - найважливіший ресурс, що посідає виняткове місце в житті і діяльності будь-якого суспільства. Земля не є класичним товаром і тому ринок землі володіє цілою низкою специфічних особливостей.

По-перше, земля є безкоштовним подарунком природи, що дозволяє говорити про ірраціональний характер її вартості. Проте, земля є об’єктом купівлі-продажу; з нею пов’язані земельні арендні відносини.

По-друге, залежно від тих чи інших природно-кліматичних умов, а також місцезнаходження ділянок землі, останні поділяються на кращі, середні та гірші. В основі такого розподілу лежить природна родючість ґрунту, від якого залежить продуктивність землі. Але він може бути поліпшений в результаті додаткових вкладень у нього праці та капіталу. Ця поліпшена родючість ґрунту називається економічною. Підвищення економічної родючості ґрунту можливо на будь-яких ділянках. Проте воно має певні межі, пов’язані з відомим законом убуваючої родючості ґрунту, коли при технології обробки землі, що склалася, кожна подальша одиниця витрат забезпечує все меншу і меншу віддачу.

По-третє, внаслідок обмеженості площі земельних угідь, пропозиція землі характеризується в суспільному масштабі досконалою нееластичністю, хоча для конкретного користувача землею справа йде інакше: пропозиція землі володіє певною еластичністю, оскільки користувач має можливість збільшити земельну площу, яка у нього є, за рахунок конкурентів. Обмеженість пропозиції земельних ресурсів тільки посилюється закріпленістю землі в приватній власності. В умовах ринку землевласники вельми неохоче продають свої земельні ділянки, віддаючи перевагу здачі землі в аренду, вони одержують право отримання стабільного прибутку, саме тому в кожний певний момент продається лише незначна частина земельного фонду, в цьому полягає принципова особливість ринку землі в розвинутих країнах.

Земельний ринок формує умови, що стимулюють ефективне використання землі і змушує окремих суб’єктів відмовитися від частини землі або від всієї ділянки, якщо вона не функціонує ефективно. Проте ринок землі, особливо в його ліберальному варіанті, не є гарантом стабільності. Заповнення недоліків ринку - найважливіше завдання держави. Держава зобов’язана в першу чергу створити умови захисту прав власності на землю, дотримання суб’єктами своїх договірних зобов’язань, цілеспрямованого та розумного використання земельного фонду країни, при цьому політика держави має базуватися на поєднанні інтересів усіх господарюючих суб’єктів аграрного сектора. Будь-яка державна система управління економікою своїм найважливішим складовим повинна мати земельний кадастр - це офіційно складене, систематизоване зведення інформації стосовно земельного фонду країни. Очевидно, що без банку даних про землю неможливе створення цивілізованого ринку землі і вирішення проблем аграрного сектору