Територіальні виборчої комісії

2.2 Територіальні виборчої комісії

 

З метою організаційного та фінансового забезпечення проведення кандидатами на пост Президента України передвиборної агітації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів Президента України 31 жовтня 2004 року, керуючись частинами першою, сьомою статті 28, частинами шостою, восьмою статті 61, частиною другою статті 63 Закону України "Про вибори Президента України", частинами другою, третьою статті 11, статтями 12, 13, частиною другою статті 27 Закону України "Про Центральну виборчу комісію", Центральна виборча комісія постановляе:

«Визначити територіальні виборчі комісії, які здійснюватимуть в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі організаційне та фінансове забезпечення проведення кандидатами на пост Президента України передвиборної агітації з використанням регіональних електронних(аудіовізуальних) та місцевих друкованих державних чи комунальних засобів масової інформації за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України, що виділяються на підготовку та проведення виборів Президента України 31 жовтня 2004 року. »

Територіальні виборчі комісії зобов'язані:

1) провести жеребкування за участю кандидатів на пост

Президента України або їх довірених осіб чи уповноважених представників у Центральній виборчій комісії щодо надання ефірного часу на державних чи комунальних регіональних теле-, радіоканалах кандидатам на пост Президента України для проведення передвиборної агітації, а також жеребкування за участю кандидатів на пост Президента України або їх довірених осіб щодо черговості друкування в місцевих друкованих засобах масової інформації передвиборних програм кандидатів на пост Президента України;

-   укласти угоди з державними чи комунальними регіональними теле- та радіоорганізаціями щодо надання ефірного часу кандидатам на пост Президента України для проведення передвиборної агітації та з державними чи комунальними місцевими друкованими засобами масової інформації щодо друкування передвиборних програм кандидатів на пост Президента України.

У 2007 році були внесені зміни, що регламентували наступні питання:

1. Повноваження всього складу Комісії можуть бути достроково припинені Верховною Радою України за вмотивованим поданням Президента України.

2. Рішення про дострокове припинення повноважень всього складу Комісії приймається Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу.

3. Депутатські фракції у Верховній Раді України не пізніше наступного дня після дострокового припинення повноважень всього складу Комісії подають Президенту України пропозиції щодо персонального складу Комісії, на підставі яких Президент України протягом трьох днів вносить до Верховної Ради України подання щодо персонального складу Комісії".

 

2.3 Окружні і дільничні виборчі комісії

Окружні і дільничні виборчі комісії мають тимчасовий статус, їх утворення віднесено до відання Верховної Ради Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування - обласних, районних, міських, районних у містах, селищних та сільських рад, або виконавчих комітетів відповідних місцевих рад. Строки утворення комісій: окружні по виборах народних депутатів України - не пізніше як за 90, окружні по місцевих виборах- не пізніше як за 65, а дільничні - не пізніше як за 45 днів до дня проведення виборів. Встановлений законом термін щодо утворення дільничних виборчих комісій може бути не дотриманий при формуванні дільничних виборчих комісій виборчих дільниць, утворених у місцях тимчасового перебування виборців та на суднах, які перебувають у день виборів у плаванні. У виняткових випадках такі комісії утворюються не пізніше, як за 5 днів до дня виборів.

Рішення про утворення окружних виборчих комісій приймається на сесії обласної ради (Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Київської і Севастопольської міських рад), а про утворення дільничних виборчих комісій - на сесії сільської, селищної, міської, районної в місті рад.

Слід зазначити, що на практиці може скластися така ситуація, коли рада не має можливості або неспроможна утворити певну окружну чи дільничну виборчу комісію (наприклад, у разі дострокового припинення повноважень ради). З метою запобігання таким випадкам законодавець передбачає можливість утворення окружних і дільничних виборчих комісій вищими виборчими комісіями (окружних - Центральною виборчою комісією, а дільничних - окружними). При виборах Президента України подібна ситуація може скластися під час формування територіальних комісій. Тому Закон України “Про вибори Президента України” (ст. 14) передбачає, що територіальні виборчі комісії утворюються не пізніш як за 65 днів до дня виборів Центральною виборчою комісією.

Окружні виборчі комісії здійснюють контроль за виконанням виборчого законодавства на своїй території; реєструють кандидатів; забезпечують виготовлення виборчих бюлетенів і доставку їх дільничним виборчим комісіям; встановлюють результати виборів у виборчому окрузі; організовують проведення повторного голосування тощо.

Дільнична виборча комісія перевіряє точність списку виборців на виборчій дільниці; інформує виборців про час і місце проведення виборів; організовує голосування на виборчій дільниці, тощо.

Всі виборчі комісії організовують свою роботу гласно і відкрито. Їх діяльність будується на демократичних засадах.

Засідання виборчої комісії є правомочним, якщо в ньому бере участь більше половини її складу, а рішення приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів осіб, що входять до складу комісії. Рішення виборчих комісій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими.

Виборчі комісії інформують виборців про свої засідання та прийняті на них рішення.

РОЗДІЛ 3

Проблеми та шляхи вдосконалення діяльності виборчих комісій

Принцип формування складу виборчих комісій на парламентських виборах 2006 року за поданням кандидатур політичними партіями (блоками) чи офіційними представниками кандидатів на пост Президента України не виправдовує себе через непідготовленість і недостатній кваліфікаційний рівень відповідних представників у виборчих комісіях, відсутність у них належного досвіду роботи у виборчих комісіях та їхню неспроможність виконувати обов’язки членів комісії на належному професійному рівні, що призводить до значних порушень виборчого законодавства, численних скарг як учасників виборчого процесу, так і самих виборців. Крім того, значна частина кандидатів у випадку суто технічної участі у передвиборчих перегонах при формуванні дільничних виборчих комісій не подають пропозицій до їх складу, тим самим фактично блокуючи можливість подальшого здійснення виборчого процесу[9].

Отже, з огляду на зазначене, основною проблемою виборчого законодавства була і залишається неготовність учасників політичного процесу до якісного виконання повноважень щодо формування виборчих комісій. Вдосконалення виборчого законодавства в частині регламентації організаційно-правових засад, де чільне місце відводитиметься впровадженню нових механізмів формування виборчих комісій, залежить певною мірою від ступеня наукової розробки проблеми. В цьому сенсі слід зазначити, що різні аспекти вдосконалення виборчого законодавства, а також зміни в організації виборчого процесу в Україні є об’єктом наукового дослідження передусім юристів та політологів, серед яких слід назвати Р. Балана, М. Бойчука, М. Бучина, В. Гончарука, О. Радченка, С. Топалову, І. Шкурата, М. Паламарчука та інших. Проте, незважаючи на значну увагу до питань вдосконалення виборчого законодавства щодо створення та діяльності виборчих комісій, багатогранність проблеми вимагає продовження наукових досліджень.

Успіх організації і проведення виборів Президента Україні залежить від належної діяльності виборчих комісій, на які виборчим законодавством покладається забезпечення відкритості і об’єктивності виборчого процесу, дотримання принципу рівності для всіх кандидатів та неупередженого ставлення до них з боку органів виконавчої влади.

Основу в організації та проведенні президентських виборів в Україні становить трирівнева система виборчих комісій, до якої, разом із Центральною виборчою комісією, входять окружні та дільничні виборчі комісії.

Чимало гострих питань виникало і під час утворення дільничних виборчих комісій, кандидатури для яких також повинні були подати офіційні представники кандидатів. Проте, необхідної кількості активістів, готових працювати в комісіях і хоча б трохи обізнаних у питаннях організації виборчого процесу, у передвиборчих командах претендентів на пост Президента України просто не виявилося. Практично в усіх територіальних виборчих округах значна частина дільничних виборчих комісій не могли розпочати свою роботу через відсутність легітимного складу комісій. Крім того, на цей час понад 80 дільничних виборчих комісій взагалі не було сформовано. У значній кількості комісій не було призначено керівного складу – голів комісій, заступників голів та секретарів. При цьому мали місце випадки масового виходу із складу комісій за особистими заявами про припинення повноважень членів комісій. Така тенденція зумовлена низкою факторів, у тому числі включенням осіб до складу виборчих комісій без їх згоди, незнанням ними обсягу прав та обов’язків членів дільничних виборчих комісій[10].

Отже, основною причиною зазначеного є неготовність кандидатів на пост Президента України до належного виконання своїх повноважень відповідно до виборчого законодавства щодо формування виборчих комісій. І не зовсім правильним, на мою думку, є положення законодавства, за яким склад виборчих комісій формують ті політичні суб'єкти, які безпосередньо зацікавлені у результатах. Значно ефективнішим було б формування їхнього складу з числа незацікавлених осіб, що на порядок зменшило б кількість фальсифікацій.

Питання зміцнення організаційної структури органів та установ, покликаних забезпечити реалізацію вимог виборчого законодавства – одне з найголовніших питань сьогодення. Вибори як інститут політичної демократії мають розкриватись як система засобів, створених державою і використаних нею для організації своєї влади, що потребує діяльнішої участі держави (в особі її органів) в організації та проведенні виборів. Українська держава дедалі відсторонюється від організації та проведення виборів, віддаючи цю справу в руки політичних партій. Вона не повинна бути осторонь, коли йдеться про її участь у формуванні її ж власних установ та органів. Держава є та, мабуть, залишиться на найближчу перспективу центральним елементом політичної системи суспільства.

З метою оптимізації діяльності виборчих комісій, підвищення їх ефективності, в нашій державі виникла необхідність реорганізації виборчих комісій із внесенням змін у чинне виборче законодавство, визначивши при цьому систему виборчих комісій як державних органів управління виборчим процесом.

Однак, проблема вирішення цього питання полягає в тому, що для зміни механізму формування виборчих комісій та вдосконалення їх правового статусу потрібна політична воля парламенту, значна частина якого є прихильниками формування виборчих комісій саме за принципом участі кандидатів.

Недосконалість правового статусу територіальних і дільничних виборчих комісій, їх тимчасовий характер обумовлюють проблеми у взаємовідносинах з органами місцевого самоврядування. Саме цим значною мірою пояснюється їх нерівне становище у відносинах з іншими органами публічної влади, залежність від чиновницького розсуду і необхідність постійно виступати в ролі прохача. В очах більшості посадових осіб виборчі комісії не є органами влади, а їх рішення всупереч закону далеко не завжди розглядаються як обов’язкові для виконання. І це цілком зрозуміло: важко очікувати поваги до органів, позбавлених власної матеріально-фінансової й організаційно-технічної бази, які не мають постійного персоналу і постійних помешкань, змушених майже з кожного питання звертатися до місцевої державної адміністрації або виконкому місцевої ради.

Отже, одна з найбільш актуальних проблем, що потребує вирішення у виборчому законодавстві – подальше реформування системи виборчих комісій, підвищення рівня їх правового статусу та порядку їх утворення. Найбільш оптимальною моделлю створення системи виборчих комісій в Україні, виходячи з адміністративно-територіального устрою України, є чотирирівнева система, а не трирівнева, яка функціонує тепер.

Запровадження чотирьохрівневої системи виборчих комісій дозволить більш повно забезпечити реалізацію та захист конституційних виборчих прав громадян України, підвищити рівень реального контролю з боку Центральної виборчої комісії за належним виконанням та однаковим застосуванням законодавства про вибори на території всієї держави. Очолювати цю систему комісій має Центральна виборча комісія. Другий рівень повинні становити працюючі територіальні (регіональні) виборчі комісії Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії, комісії з референдуму, які працюватимуть на постійній основі. Третій рівень у цій системі – це територіальні районні, міські (у містах обласного значення), районні в містах виборчі комісії, комісії з референдуму для організації і проведення виборів Президента України, всеукраїнського референдуму, місцевих виборів і референдумів та окружні (в межах відповідного регіону) – для проведення виборів народних депутатів України. Четвертим рівнем у системі виборчих комісій, комісій з референдуму мають залишатися дільничні виборчі комісії, комісії з референдуму, для підготовки і проведення будь-яких виборів та референдумів. Така чотирьохрівнева система виборчих комісій є досить поширеною у світовій виборчій практиці й ефективно функціонує в багатьох країнах світу. Наприклад, у Російській Федерації, Словацькій Республіці, Словенії, Хорватії та інших країнах.

Територіальні (регіональні) Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії слід утворювати як постійно діючі органи, які мають працювати на засадах, наближених до Центральної виборчої комісії. На постійній основі у складі комісій мають працювати голова, заступник голови, секретар комісії, а також ряд працівників комісії – системний адміністратор, оператори, бухгалтер та інші. Крім того, як пропозиція, формування складу цих комісій повинно проводитися Центральною виборчою комісією за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних рад, Київської та Севастопольської міських рад, а також за поданням політичних партій (блоків). Такі виборчі комісії в межах своїх повноважень не повинні бути залежними від місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. У них повинно бути власне постійне приміщення, оргтехніка, транспорт і засоби зв’язку, що значно підвищить ефективність діяльності виборчих комісій і державну дисципліну на всіх етапах виборчого процесу. Відповідно, за правовим статусом такі комісії в організаційно-методичному плані повинні бути підпорядковані Центральній виборчій комісії.

Через територіальні (регіональні) виборчі комісії Центральна виборча комісія мала б змогу реалізувати у повному обсязі на регіональному рівні покладені на неї законодавством України повноваження. Зокрема, вирішувати питання фінансування та матеріально-технічного забезпечення виборів та референдумів, контролювати за дотриманням встановленого порядку проведення передвиборної агітації та здійснювати інші організаційні функції щодо організації та проведення на території відповідного регіону виборів та референдумів. Крім того, для оперативного вирішення питань, пов’язаних з виконанням повноважень Комісії, ст. 35 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» передбачено утворення регіональних представництв Комісії як структурних підрозділів Секретаріату Комісії, які необхідно створити з розширеними повноваженнями щодо забезпечення організації не тільки народних депутатів України та Президента України, а й депутатів місцевих рад, всеукраїнського та місцевих референдумів.

До складу виборчих комісій з урахуванням повноважень, якими вони наділені, мають входити досвідчені та висококваліфіковані спеціалісти. Професійним членом виборчої комісії не можна стати за короткий час, який відведено для проведення виборчої кампанії.

Виборчим законодавством України до членів окружних та дільничних виборчих комісій встановлені певні вимоги. Проте, серед них відсутні вимоги професійного характеру, які забезпечували б високий рівень правової культури членів виборчих комісій та сприяли б підготовці й проведенню виборів на належному організаційному рівні.

Вимога виборчого законодавства щодо зазначення відповідної освіти чи підготовки членів окружних виборчих комісій не передбачає обов’язковості її набуття. Чинним законодавством не передбачено встановлення певних критеріїв до наявності такої освіти і відповідної підготовки у осіб для включення до складу окружних та дільничних виборчих комісій[11].

Відповідно до статті 17 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», до повноважень Комісії відноситься підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів[12]. Саме тому необхідно вивчити доцільність і можливість створення за рахунок Державного бюджету Центру підготовки та підвищення кваліфікації членів виборчих комісій, наприклад, на базі Національної академії державного управління при Президентові України (та її регіональних інститутів) із запровадженням видачі свідоцтв особам, які пройшли відповідну підготовку. При цьому до обов’язків Центральної виборчої комісії мають входити ведення обліку і реєстру осіб, які закінчили курси та виконали відповідні програми навчання. А у виборчому законодавстві, на наше переконання, доцільно передбачити такі положення, за якими кандидати на посади голів, заступників та секретарів виборчих комісій повинні або мати юридичну освіту, або ж пройти відповідне навчання за програмою, визначеною Центральною виборчою комісією.

Запропоновані зміни до виборчого законодавства дадуть можливість підвищити ефективність роботи виборчих комісій, зміцнити законність на всіх стадіях виборчого процесу, а в підсумку – більш надійно гарантувати виборчі права громадян України. Доцільність, сутність і характер таких змін і становитимуть перспективу подальших наших наукових досліджень.

Висновок

Оцінюючи стан досліджуваного у курсовій роботі питання можна зазначити, що проблемність інституту виборчих комісій займає вагоме місце у сфері організаційно–правового регулювання життя держави.

В даній курсовій роботі ми розглядали характеристику правового статусу виборчих комісій при виборах Президента України. В першому розділі даної курсової роботи було проаналізовано поняття інституту президентства, повноважень виборчих комісій, загальних положень про процедуру проведення виборів. В другому розділі проводиться аналіз законодавства про ЦВК, зокрема, зроблена порівняльна характеристика Законів «Про Центральну виборчу комісію» від 1997 та 2004 року. Сучасні вимоги до організації підготовки та проведення виборів і референдумів в Україні зумовлюють актуальність дослідження проблем оптимізації управління процесами виборів і референдумів. Вирішення цих проблем передусім пов’язано з встановленням у чинному законодавстві України про вибори і референдуми належних процедур формування та функціонування системи виборчих комісій та комісій з референдуму.

Особливе місце в цій системі займає Центральна виборча комісія як постійно діючий конституційний державний орган. Пріоритетним завданням цього органу є забезпечення реалізації та захисту конституційних виборчих прав громадян України, здійснення контролю за додержанням конституційних норм виборчого права та забезпечення однакового їх застосування на всій території України в порядку, встановленому національним законодавством. З огляду на це, в ході здійснення в Україні конституційної реформи, основною метою якої було проведення системного удосконалення механізму функціонування державної влади, постали питання, пов’язані з удосконаленням Закону України «Про Центральну виборчу комісію», прийнятого 17 грудня 1997 року. Реалізація цього Закону на практиці протягом більш як шести років та практика організації підготовки і проведення виборів Президента України, виборів народних депутатів України, місцевих виборів і всеукраїнського референдуму вимагали суттєвого оновлення положень Закону України «Про Центральну виборчу комісію», утвердження правового статусу Центральної виборчої комісії та її членів, розширення обсягу повноважень, зміцнення принципів та засад організації діяльності Комісії із значним підсиленням колективної відповідальності Комісії за прийняття нею рішень по забезпеченню постійного та всебічного захисту прав громадян України під час організації та проведення виборів Президента України. Саме цими аспектами було викликане внесення змін до Закону України «Про Центральну виборчу комісію» і разом одночасно з удосконаленням всіх інших законодавчих актів у сфері народовладдя, що вперше в Україні передбачало застосування системного, комплексного, уніфікованого підходу до формування відповідної системи законодавства України. Нова редакція Закону України «Про Центральну виборчу комісію», як і редакція 1997 року Закону, структурно містить 8 розділів, однак у тексті нової редакції закону збільшено кількість статей до 39 передусім за рахунок розширення правового регулювання сфери повноважень Центральної виборчої комісії, більш детальної регламентації порядку формування складу Комісії, організації її діяльності.

Центральна виборча є постійно діючим колегіальним державним органом, який діє на підставі Конституції України , цього та інших законів України і наділений повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, в порядку та в межах, встановлених цим та іншими законами України.

Правова природа, якою відповідно до нового українського виборчого законодавства, наділена Центральна виборча комісія, визначила її нелегкий поступ упродовж всього часу її існування крізь складні перипетії суспільно-політичного життя, що випали на долю нашої держави. Але сьогодні, оглядаючись на пройдений шлях, можна впевнено констатувати, що Центральній виборчій комісії вдалося виконати покладені на неї державою важливі завдання із створення відповідних умов для утвердження в Україні міцних засад демократії і прогресу у виборчому та референтному процесах. Підтвердженням цьому є організація та проведення на відносно високому організаційно-правовому рівні виборів Президента України (1999, 2004 роки),якщо брати в порівняння роботу виборчих комісій інших пострадянських держав, народних депутатів України (1998, 2002, 2006 роки), кількох турів повторних виборів народних депутатів України та виборів депутатів замість тих, які вибули в 1998-2002 роках, а також позачергових виборів народних депутатів України (2007 рік). У новій редакції закону про ЦВК суттєвим є розширення обсягу повноважень Центральної виборчої комісії України. З огляду на це, в тексті закону повноваження Центральної виборчої комісії України умовно поділені на дві групи, виділені в окремих статтях закону:

1) загальні повноваження Центральної виборчої комісії України;

2) спеціальні повноваження при проведені виборів Президента України.

Отже, після проведення відповідних досліджень і опрацювання матеріалу, можна зробити висновок, що правовий статус виборчих комісій загалом і при проведенні виборів Президента України зокрема далеко не повністю розроблений, проте усунення прогалин законодавства в подальшому сприятиме становленню системи виборчих комісій як цілком самостійної і функціональної структури.

Список використаної літератури

 

1.    Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

2.   Закон України "Про вибори Президента України" // Голос України. – 2004.

3.   Закон України "Про місцеве самоврядування" ;

4.   Закон України "Про об’єднання громадян"// Голос України. – 2002.

5.    Науково-практичний коментар до Закону України "Про вибори народних депутатів України"/ За редакцією Голови Центральної виборчої комісії України, Рябця М.М. - К.: Український інформаційно-правовий центр, 2002.

6.   “Конституційне право України”/ За редакцією В.Ф.Погорілка – К.: Наукова Думка, 2000.

7.   Кравченко В.В. "Конституційне право України", Київ: Атіка, 2000.

8.   Лінецький С.В., Мельник М.І., Ришелюк А.М. "Конституційне законодавство України". – К.:Атіка, 2000.

9.   "Основи конституційного права України"/ За редакцією академіка АПрН України, професора Копейчикова В.В. – К.: Юрінком, 1997.

10.  Виборчі комісії – організатори підготовки та проведення виборів народних депутатів України // Вибори до Верховної Ради України 2006 року: інформ.-аналіт. зб.-к. – Книга 1. – К., 2006. – С. 253–292.

11.  Мельник М.І. Проблеми організації підготовки та проведення парламентських і місцевих виборів 2006 року // Вісник ЦВК. – № 3 (5). К., 2006. – С. 24–29.

12.  Татарнікова Л.А. Виборчий процес і виборчі комісії: досвід парламентських виборів 2006 року // Вибори-2006. Досвід. Проблеми. Перспективи. Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. 31 жовт.–1 лист. 2007 р. – К., 2007. – С. 413–417.

13.  Георгіца А.З. Деякі теоретко-методологічні проблеми вдосконалення виборчого процесу в Україні у контексті світового досвіду // Там само. – С. 114–123.

14.  Конституція України // Вид.-торг. фірма «Велес». – К., 2005. – 46 с.

15.  Давидович Я. В. Досвід застосування пропорційної виборчої системи в Україні // Вибори та демократія: наук. просвіт.-правничий журн. – К., 2007 – № 2 (12). – С. 121–124.

16.  Співак В. І. Правова культура виборів в Україні: теорія і практика / Інст. держ. і права ім. В.М. Корецького НАНУ. – К.: «Юрид. думка», 2006. – 156 с.

17.  Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: III Матер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. – 57–60.

18.  Рябець М. М. Центральна виборча комісія: віхи становлення тф розвитку. Статті, доповіді, виступи, інтерв’ю // Практика реалізації законодавства про вибори та референдуми в Україні та шляхи його подальшого вдосконалення. – К., 2003. – C. 537–556.

19.  Закон України «Про Центральну виборчу комісію». № 1932 – IV. – К., 2004.

20.  Конституційне право України. Підручник. – К., 2000.

21.  Конституційне право України. За ред. Тодики Ю.М., Журавський В.С., К., вид. «Ін Юре» 2001. – 210 с.

22.  Копейчикова В.В. Основи конституційного права України // К. вид. «Юрінком Інтер» . – 2001. – 120 с.

23.  Основи конституційного права. Підручник. – Харків, 2001.

[1] “Конституційне право України”/ За редакцією В.Ф.Погорілка – К.: Наукова Думка, 2000.-с.

[2] Конституція України.

[3] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[4] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[5] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[6] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[7] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[8] Закон України "Про Центральну виборчу комісію" // Голос України. – 2004.

[9] Рябець М. М. Центральна виборча комісія: віхи становлення та розвитку. Статті, доповіді, виступи, інтерв’ю // Практика реалізації законодавства про вибори та референдуми в Україні та шляхи його подальшого вдосконалення. – К., 2003. – C. 537–556.

[10] Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: III Матер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. – 57–60.

[11] Стешенко Т. Взаємовідносини виборчих комісій з органами місцевого самоврядування // Теорія та практика державного управління: III Матер. Міжнар. наук. конгресу, 26 лют. 2003 р. – Х., 2003. Вип. 2. – С. – 57–60.

[12] Співак В. І. Правова культура виборів в Україні: теорія і практика / Інст. держ. і права ім. В. М. Корецького НАНУ. – К.: «Юрид. думка», 2006. – 156 с.