Право власності в Україні

3.1. Право власності в Україні

Власність – це економічна категорія, яка є проявом суспільних відносин з приводу привласнення матеріальних благ. Право власності – це правова категорія і сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. Право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном. Слід розрізняти право власності в об‘єктивному і суб‘єктивному розумінні. В об‘єктивному розуміння це сукупність правових норм, які регулюють відносини власності. В суб‘єктивному розуміння це юридична можливість конкретного власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд, але в межах закону. Право власності має абсолютний характер. Це означає, що перед власником зобов‘язаними виступають всі, хто його оточує. Суб‘єктами права власності можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, а також народ України і держава. Об‘єктом права власності може бути будь-яке майно, що має певну цінність. Зміст права власності полягає у праві власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Володіння - це фактична наявність речі у особи, яка вважає дану річ своєю.

4)  Право володіння – суб‘єктивний елемент – особа вважає річ своєю, об‘єктивний – наявність речі у власника.

5)  Право користування – це право вилучати із речі корисні властивості.

6)  Право розпорядження – це право визначати юридичну і фактичну долю майна.

Визначення юридичної долі майна – це право на відчуження майна будь-яким законним способом: продаж, міна, дарування, заповіт. Власник може передавати іншим особам всі три елементи права власності.

Способи виникнення права власності поділяються на первісні і похідні. Первісні способи – це способи, коли право власності на річ виникає вперше або проти волі попереднього власника. Вперше право власності виникає при виробництві речей, при виникненні права власності на безхазяйне, нічиє майно. Проти волі попереднього власника право власності на річ виникає (у нового власника) конфіскації, націоналізації, реквізиції майна. Конфіскація – примусове безоплатне вилучення майна, яке застосовується судом як санкція проти правопорушника. Націоналізація – примусове безоплатне вилучення майна на користь держави як виключення в ряді випадків, може бути оплатною або частково оплатною. Як правило, це результат зміни уряду, урядової політики. Процес, протилежний приватизації. Реквізиція – це примусове оплатне вилучення державою майна в разі військових дій, стихійного лиха, великих аварій, епідемій тощо.[13, c. 21-23]

Похідні способи – це способи виникнення права власності, коли воно виникає на підставі угоди між попереднім і новим власником, за волею попереднього власника. Припиняється право власності на тих же підставах, що і виникає (крім вироблення речі), а також в разі загибелі речі, в разі смерті (ліквідації) власника. Право власності набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Передачею майна власнику вважається передача майна транспортній організації або поштовій службі. Ризик випадкової загибелі речі завжди несе власник. З моменту передачі набувач стає власником речі. Видами майнових прав державних підприємств, установ та організацій є право повного господарського відання і право оперативного управління. Право – повного господарського відання належить державним підприємствам, організаціям, статутною метою яких є отримання прибутку. Право оперативного управління належить державним установам та організаціям, які функціонують виключно на бюджетні кошти, воно дещо вужче ніж право повного відання (ЗУ «Про власність»).

В ЗУ «Про власність» зазначається, що надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, континентальний шельф та виключна морська екологічна зона є об‘єктом пава виключної власності народу України. Право виключної власності від імені народу України здійснює ВР України і місцеві ради депутатів. Державна власність поділяється на 2 види: 1) загальнодержавна (республіканська) власність; 2) власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб‘єктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України. Суб‘єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих рад народних депутатів. Об‘єктом права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів.

В класичному вигляді існує 3 види власності: державна, колективна, приватна. В нашому законодавстві є ще й 4та – виключна власність народу.

Суб‘єктами права приватної власності можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Підставами виникнення приватної власності є особиста праця громадян (будь-які законні заробітки), а також отримання цінностей в порядку дарування, спадкування, знахідки. Об‘єктам права приватної власності може бути майно, не вилучене із цивільного обігу. Об‘єктами державної власності можуть бути будь-які речі без винятку.

Колективна власність. Суб‘єктом права колективної власності є трудовий колектив підприємства, установи, організації, або колектив засновників. Об‘єктами є речі, не вилучені із цивільного обігу. Колективна власність для колективів колгоспів, колективних підприємств, кооперативів, господарських товариств, орендованих підприємств.

Види власності. Як окремий вид в Законі України «Про власність» визначається право інтелектуальної власності. Окремим видом є також спільна власність. Спільною власністю є власність декількох суб‘єктів на один об‘єкт власності. Спільна власність поділяється на спільну часткову і спільну сумісну власність. Спільна часткова власність має місце при подільному об‘єкті спільному власності. Спільна сумісна власність виникає при неподільному об‘єкті спільної власності. Вищевикладене пояснюється тим, що у суб‘єктів спільної власності виділяються ідеальні і реальні частки у спільній власності. Ідеальна частка – це частина права на спільний об‘єкт власності, реальна частина – це частина майна в натурі, яка належить конкретному співвласнику. Якщо ідеальні і реальні частки суб‘єктів спільної власності співпадають, то має місце спільна часткова власність. Якщо вони не співпадають, то має місце спільна сумісна власність. У випадках спільної часткової власності має місце часткова відповідальність, у випадках спільної сумісної власності має місце солідарна відповідальність.

До загальних способів захисту права власності та інших речових прав відносяться: 1) витребування майна власником із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); 2) вимога власника чи іншого законного володільця про усунення перешкод у здійснені його права, не поєднаних з позбавленням володіння (негаторний позов); 3) позови про визнання права власності.

Спеціальні способи захисту права власності та інших речових прав: 1) вимоги до органів державної влади та управління про захист інтересів власника від правомірного чи неправомірного втручання (напр. Обмеження кількості перевірок державними структурами); 2) способи захисту прав власника у випадках несприятливого збігу об‘єктивних обставин (напр. Державні витрати на відбудову Закарпаття після стихійного лиха); 3) зобов‘язально-правові позови; 4) захист права спадкового володіння земельною ділянкою.

Вищезазначені способи захисту права власності та речових прав регламентуються ЦК України. Майнові права включають в себе право власності та право користування чужим майном (у формі оренди, лізингу, побутового прокату тощо). Під «іншими майновими правами» розуміють саме право користування чужим майном.