шпори з цивільного права України

№ 1. Порядок припинення юридичної особи.

Юридична особа припиняє свою діяльність досягненням мети. Формами припинення є ліквідація та реорганізація. НПА, який регулює питання ліквідації та реорганізації (примусової та добровільної) – ЗУ “Про підприємства в Україні”, “Про відновлення платоспроможності чи визнання боржника банкрутом”. Підставою реорганізації може бути рішення засновника або органу юридичної особи, уповноваженого установчими документами. Формами реорганізації є:- злиття (майно і немайнові права переходять до нової юридичної особи),- приєднання (майно одною юридичної особи переходить до іншої, яка продовжує існувати),- поділ (майно переходить до нововиниклих осіб),- виділ (юридична особа не припиняє своєї діяльності, а з її складу виділяється нова юридична особа),- перетворення (майно переходить до нової юридичної особи).

При ліквідації юридична особа припиняє свою діяльність без правонаступництва (добровільне, примусове).Підстави добровільної: 1) рішення вищих або уповноважених органів; 2) рішення органів або осіб, які створили юридичну особу; 3) досягнення мети або закінчення строку, на який її створювали.Підстави примусової: 1) рішення господарського суду про визнання банкрутом(найбільш поширена); 2) недійсність установчих документів. При ліквідації створюється ліквідаційна комісія. Заяву про ліквідацію подають: юридична особа, кредитори, прокурор.ЗУ “Про банкрутство” ст. 31 встановив такі черги задоволення претензій кредиторів: 1) з\пл., податки, відшкодування шкоди навколишньому середовищу, вимоги кредиторів, забезпечені заставою; 2) відшкодування заподіяної шкоди робітникам (каліцтво); 3) місцеві податки та інші платежі до бюджету; 4) вимоги кредиторів, незабезпечені заставою; 5) вимоги по акціям членів трудового колективу; 6) інші. У разі недостатності майна для задоволення вимог однієї черги, претензії задовольняються пропорційно належної кожному кредиторові суми. Вимоги, незадоволені за недостатністю майна вважаються погашеними.

№ 2. Вимоги, на які позовна давність не розповсюджується.

1) вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, але для захисту честі і гідності фізичних та юридичних осіб – 1 рік; 2) вимоги вкладників на вклади, внесені в кредитні установи; 3) на вимоги щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров’ю громадянина, але відшкодовуються останні 3 роки; 4) про відшкодування радіаційної шкоди та в інших випадках, не передбачених законодавством. В проекті нового ЦК позовна давність також не поширюється на: вимоги власника або іншого володільця на усунення будь-яких порушень його прав, а також про визнання недійсними актів державних органів, місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб, щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном.

№ 3. Підряд.

Ст. 332 ЦК – одна сторона, підрядчик, зобов’язується виконати на свій ризик певну роботу за завданням іншої сторони, замовника, з її або своїх матеріалів, а замовник зобов’язується прийняти й оплатити виконану роботу. Договір консенсуальний, двосторонній, оплатний, спрямований на отримання індивідуалізованого, матеріалізованого результату – праці підрядчика. Сторони: 1) підрядчик – особа, яка бере на себе обов’язок виконати замовлення, роботу чи послугу; 2) замовник – особа, яка замовляє виконання певних робіт чи послуг, беручи на себе обов’язок прийняти й оплатити її результати. Сторонами можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Підрядчик може доручити виконання певної роботи третім особам – субпідрядникам. Зміст: 1) предмет – матеріалізовані результати створення, перетворення, поновлення або ліквідації речей виробничого, споживчого, споживчого і науковотехнічного призначення; 2) ціна – грошова сума, належна підрядчикові за виконання замовлення; 3) строк виконання – строк, яким визначається момент завершення підрядних робіт і здачі їх результатів замовникові. Цей строк встановлюється за погодженням сторін або відповідними нормативними актами. Форма договору може бути усною або письмовою. Обов’язки підрядчика: 1) виконання певної роботи за замовленням замовника; 2) виконання робіт з власних матеріалів, якщо інше не встановлене законом або договором; 3) правильне використання матеріалів замовника, надання йому звіту; 4) вжиття всіх заходів по забезпеченню збереження наданих матеріалів та іншого майна; 5) своєчасно повідомити замовника про недоброякісність наданого матеріалу; 6) своєчасно приступити до виконання робіт; 7) здати роботу у встановлені строки. Обов’язки замовника: 1) прийняти виконану роботу; 2) оплатити виконану роботу у встановлені строки; 3) на вимоги підрядчика усунути обставини, які загрожують міцності робіт. Позовна давність: 1) приховані недоліки у капітальному будівництві, якщо одна сторона громадянин – 3 роки; 2) приховані недоліки в іншому майні – 1 рік; явні недоліки – 6 місяців. Обчислюються з моменту здачі та прийняття робіт.

№ 4. Право на промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та його захист.

Творча діяльність із створення і використання промислових зразків регулюється ЗУ «Про охорону прав на промислові зразки». Промисловий зразок — це нове художньо-конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом. Правова охорона знаків для товарів і послуг здійснюється на підставі З У «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Права на знаки для товарів і послуг — це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у процесі створення, реєстрації, використання і охорони знаків для товарів і послуг. Знаки для товарів і послуг — це зареєстровані в установленому порядку позначення, за якими товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб. Закон передбачає такі види знаків для товарів і послуг: словесні (слова й абревіатури); зображувальні (композиції ліній, плям, фігур, форм на площині); об'ємні (композиції фігур у трьох вимірах); комбіновані (сполучення зображувальних, словесних і об'ємних елементів). Для того щоб позначення було визнане знаком для товарів і послуг, його слід заявити до Держпатенту України в установленому порядку. Позначення, заявлене як знак для товарів і послуг, має бути корисним, придатним для маркування товарів і відповідати вимогам промислової естетики і ергономіки.

№ 5. Види юридичних осіб.

1. У залежності від форми власності: - приватні (індивідуальні, сімейні і приватні); - колективні (господарчі товариства, кооперативи); - державні (за законом можуть бути загальнодержавні і комунальні). 2. У залежності про мету діяльності:- комерційні (основна мета - одержання прибутку); - некомерційні (одержання прибутку не основна мета діяльності). 3. У залежності від того яке право на майно має юридична особа: - юридичні особи, майно яких належить на праві власності (суспільні і релігійні організації, господарчі товариства); - юридичні особи майно яких належить на праві повного господарського ведення (державні, приватні підприємства). При праві повного господарчого відання юридична особа володіє, користується і розпоряджається приналежним йому майном, однак власник: а) створює дану юридичну особу; б) визначає його цілі і задачі; в) здійснює контроль за діяльністю юридичної особи не втручаючи в його господарські функції; г) вирішує питання про ліквідацію юридичної особи.

- юридичні особи майно яких належить на праві оперативного управління (бюджетні установи). При праві оперативного управління юридична особа володіє, користується і розпоряджається приналежним йому майном, однак власник: а) вирішує питання про створення таких юридичних осіб; б) має право перерозподілу їхнього майна. По боргах такої юридичної особи стягнення може бути накладено тільки на кошти і не може бути накладене на майно, якщо в такої юридичної особи не досить коштів для погашення зобов'язань, то держава несе додаткову (субсидіарну) відповідальність.

№ 6. Строки позовної давності.

Позовна давність - це період, протягом якого можна вимагати примусового здійснення і захисту порушеного права по позову через суд. Право на позов розуміється як: 1) право на позов у процесуальному змісті - це право на правосуддя, на звертання в суд. Це право існує з моменту народження до моменту смерті. Це елемент правоздатності; 2) право на позов у матеріальному змісті - це право жадати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного цивільного права. Значення позовної давності: 1. Позовна давність служить засобом стабілізації цивільного обороту; 2. Стимулює активність учасників цивільного обороту; 3. Забезпечує зміцнення договірної дисципліни; 4. Сприяє об'єктивному розгляду цивільної справи. Види строків: 1) загальні – 3 роки (встановлюється, якщо інше не зазначене в законі) 2) спеціальні (скорочені): 1 рік – честь, гідність; приховані недоліки по договору підряду; 6 місяців – стягнення неустойки; недоліки проданих речей; явні недоліки підряду; що виникають при перевезенні у перевізника до клієнтів; 3 місяці – порушення прав привілейованої купівлі; у кредиторів до спадкоємців; про пред’явлення вимоги до поручителя; 2 місяці – у клієнтів до перевізника або до органів зв’язку після отримання чи неотримання протягом місяця відповіді на претензію.

№ 7. Поняття та принципи належного виконання зобов’язань.

Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання – вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов’язання. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконане неналежним чином і кредитор має право відмовитися від прийняття виконаного. Виконання зобов’язання покладається на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника, то саме він повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.

№ 8. Наймання жилого приміщення.

За договором найму житлового приміщення 1 сторона (наймодавець) зобов’язана надати іншій стороні (наймачу) за плату житлове приміщення для проживання в ньому. Двосторонній, оплатний, консенсуальний. Особливості: 1) підставою є отримання наймачем у встановленому порядку ордера на право зайняття житлового приміщення; 2) предмет – тільки житлове приміщення; 3) стороною може бути тільки громадянин; 4) договір є безстроковим; 5) проста письмова форма; 6) права й обов’язки визначаються Типовим договором найму житла державного і комунального житлового фонду (постанова КМ 98р.) 7) у наймача прав значно більше, ніж у наймодавця. Права наймача: 1) користування житловим приміщенням і підсобними приміщеннями, які зазначені в договорі; 2) вселення інших членів сім’ї; 3) зберігання житлового приміщення за наймачем при його тимчасовій відсутності. Наймач може вимагати приміщення меншого розміру взамін на житло, що він займає без розірвання договору; на здачу житлового приміщення в піднайм; на приватизацію житлового приміщення. Приватизація – відчуження квартир, будинків, кімнат, де проживають 2 і > наймачів і відносащихся до них господарських забудов на користь громадян. Об’єкти: 1) квартири у багатоквартирних будинках і кімнати, які використовуються громадянами на умовах найму. ЗУ “Про приватизацію житлового фонду” (92р.). Не можуть бути об’єктами: музеї, військові містечка, будівлі в аварійному стані, забруднені внаслідок аварії на ЧАЕС. Приватизація можлива лише з письмової згоди всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно проживають. Приватизація здійснюється шляхом безпосередньої передачі квартири чи будинку безкоштовно із розрахунку 12 кв м загальної площі на наймача і кожного члена сім’ї + 10 кв м на всю сім’ю. Якщо площа більша, то потрібно доплатити з розстрочкою на 10 років.

№ 9. Дія міжнародних договорів України. Поняття та види міжнародних договорів України.

За­коном України від 11 грудня 1991 р. "Про дію міжнаро­дних договорів на території України" встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину на­ціонального законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного зако­нодавства". Коли такий порядок не встановлено, пріо­ритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів. Це положення прямо підкреслено в ст. 4 Закону України "Про підприємства в Україні": "Якщо міжнаро­дним договором або міжнародною угодою встановлені інші правила, ніж ті що містять законодавство про під­приємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди". Велике значення мають міжнародні договори при регулюванні відносин, пов’язаних з інтелектуальною власністю та її захистом.

№ 10. Перерва перебігу строків позовної давності.

Загальною підставою є звернення з позовом належного позивача до належного відповідача і в належний судовий орган. У відносинах, у яких стороною є громадянин, перебіг строку давності переривається вчиненням дій, що свідчать про визнання боргу (часткове виконання зобов’язання, письмове прохання про відстрочку...). Усне визнання зобов’язання не є підставою для перерви строку. Для юридичних осіб таке правило не діє. При перериванні строку – перебіг строку починається заново.

№ 11. Договір доручення.

1 сторона (повірений) зобов’язується виконати від імені і за рахунок іншої сторони (довірителя) певні юридично значимі дії. Сторони можуть бути як фізичними так і юридичними особами. Предметом є юридичні дії повіреного. Права та обов’язки, що виникають внаслідок юридичних дій повіреного – це права і обов’язки довірителя. Консенсуальний, двосторонній, безоплатний або оплатний (якщо передбачено договором або встановлено правилами). Форма договору не обумовлена, значить загальні правила. Повірений зобов’язаний виконати дане йому доручення у відповідності з вказівками довірителя. Повірений має право відхилитись від вказівок довірителя, якщо по обставинам справи це необхідно в інтересах довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не отримав своєчасно відповіді. В цьому випадку повірений зобов’язаний повідомити довірителя про хід виконання доручення. Повірений зобов’язаний виконати дане йому доручення особисто. Він має право передати виконання доручення іншій особі тільки у випадках коли він уповноважений на те договором або примушений в силу обставин з метою охорони інтересів довірителя. В цьому випадку повірений відповідає лише за вибір заступника. Довіритель має право в будь-який час відмовитись від заступника, обраного повіреним. Повірений зобов’язаний: 1) повідомити довірителя за його вимогою про хід виконання доручення; 2) після виконання доручення надати довірителю звіт з додаванням відповідних документів, якщо це потребує характер доручення; 3) передати довірителю усе отримане за дорученням. Довіритель зобов’язаний усе це прийняти. Крім цього, якщо інше не передбачене договором) довіритель зобов’язаний: 1) забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; 2) відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення; 3) після виконання доручення сплатити повіреному винагороду, якщо така передбачена договором. Крім загальних випадків, договір доручення переривається: 1) відмовою довірителя; 2) відмовою повіреного; 3) смерть, визнання безвісно відсутнім, обмежено дієздатним або недієздатним повіреного або довірителя; 4) припинення юридичної особи, яка бере участь у договорі. Довіритель має право скасувати доручення, а повірений відмовитись від нього у будь-який час. Це право не можна обмежити. Доручення зберігає силу, доки повірений не дізнався або не повинен був дізнатись про скасування доручення. Повірений повинен відшкодувати спричиненні скасуванням договору збитки. Якщо договір доручення припинений до того, як доручення виконано повністю, довіритель зобов'язаний винагородити повіреного відповідно до виконаної роботи, якщо винагороду передбачено договором або затвердженими у встановленому порядку правилами, а також відшкодувати понесені ним витрати. Це правило не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався чи повинен був дізнатися про припинення доручення. В разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і вжити заходів, необхідних для охорони майна довірителя.

№ 12. Підстави застосування іноземного права на території України.

За­коном України від 11 грудня 1991 р. "Про дію міжнаро­дних договорів на території України" встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину на­ціонального законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного зако­нодавства". Коли такий порядок не встановлено, пріо­ритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів. Це положення прямо підкреслено в ст. 4 Закону України "Про підприємства в Україні": "Якщо міжнаро­дним договором або міжнародною угодою встановлені інші правила, ніж ті що містять законодавство про під­приємства, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди". Велике значення мають міжнародні договори при регулюванні відносин, пов’язаних з інтелектуальною власністю та її захистом.

 № 13. Відповідальність юридичних осіб за невиконання чи неналежне виконання договорів та спричинення позадоговірної шкоди.

Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором примусовий захід майнового характеру, який застосовується за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного становища і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника. Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Для юридичної особи передбачена самостійна майнова відповідальність. У зобов'язанні юридична особа відповідає усім своїм майном, при цьому ні держава, ні засновники, як правило, не несуть відповідальність по зобов'язаннях юридичної особи. Юридична особа не несе відповідальність по зобов'язаннях засновників. Юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями належним їй на праві власності (закріпленим за нею) майном, якщо інше не встановлено законодавчими актами. Засновник юридичної особи або власник її майна не відповідають за її зобов'язаннями, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями власника або засновника, крім випадків, передбачених законодавчими актами чи установчими документами юридичної особи. Юридична особа, яка фінансується власником, і за якою майно закріплено на праві оперативного управління (установа), відповідає за зобов'язаннями коштами, які є в її розпорядженні. У разі їх недостатності відповідальність за її зобов'язаннями несе власник відповідного майна.

№ 14. Призупинення перебігу строку позовної давності.

Якщо вказані в законі підстави виникли або продовжували існувати в останні 6 місяців строку давності, а якщо цей строк менше 6 місяців, то протягом строку позовної давності. З дня припинення обставини, що перешкоджала позову, перебіг давності продовжується, причому частина що залишилася продовжується до 6 місяців. Підстави: 1) перебування кредитора або боржника у збройних силах, що переведені на воєнний стан; 2) непереборна сила; 3) мораторій.

№ 15. Стадії укладення договору.

Договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам. Якщо законодавство передбачає особливе оформлення по формі або державної реєстрації, та такі договори вважається укладеними з моменту виконання вимог закону. В деяких випадках для виникнення договірних зобов’язань необхідна передача в займ, схов, перевезення... в цих випадках договір вважається укладеним з моменту передачі (реальний). Договір укладається за 2 стадії. Пропозиція укласти договір називається офертою, а сторона, яка надала пропозицію – оферент. Прийняття пропозиції називається акцепта, а особа акцептантом. Вимоги до оферти: 1) достатня визначеність і явна пропозиція укласти договір; 2) наявність всіх суттєвих умов; 3) адресованість конкретній особі. Акцепт є безумовна згода прийняти пропозицію. Якщо у відповіді про згоду укласти договір визначні інші пропозиції, то така відповідь є відмовою і в той же час виступає як нова оферта. Усна оферта потребує негайної відповіді, а письмова враховує час пересилки самої оферти та відповіді на неї. Як правило оферта пропонується 1 особі, але можливі випадки, коли оференту все одно хто прийме його пропозицію укласти договір. Договір також може бути укладений шляхом торгів на аукціоні чи конкурсі.

№ 16. Купля-продаж.

Договір купівлі-продажу – угода сторін, в силу якої одна сторона (продавець) зобов'язується передати іншій стороні (покупцю) своє майно. Покупець зобов'язується сплатити обговорену в договорі ціну. Договір купівлі-продажу є двухстороннім, тобто покупець і продавець мають визначені права й обов'язки. Продавці: будь-які суб'єкти цивільних правовідносин (іноземці, особи без громадянства, юридичні особи і держава), яким майно належить на праві приватної власності. Покупець - суб'єкт цивільних правовідносин з необхідною для даної виду продажі дієздатності. Договір купівлі-продажу оплатний, еквівалентом майна виступають тільки гроші. Договір купівлі-продажу – консенсуальный - права і обов’язки виникають у момент досягнення згоди по істотних умовах. Договір може бути терміновим і безстрокової. Річ передається в момент продажу. Зміст договору купівлі-продажі – це істотні умови, без яких не може бути укладений договір: предмет і ціна. Предмет - будь-яке майно: об'єкти матеріального світу, що мають грошову оцінку. Ціна: договірна ціна - обговорена в договорі; фіксована - види майна, на яке держава уводить свою ціну; регульована державою - установлені нижчий рівень і вищий.

№ 17. Правоздатність іноземних юридичних осіб не території України.

Іноземні юридичні особи та різноманітні організації можуть без особливого дозволу укладати в Україні угоди по зовнішній торгівлі та пов’язаних з нею розрахунках, страховим та іншим операціям з вітчизняними зовнішньоторговельними об’єднаннями та іншими організаціями, які мають право укладати такі угоди. Цивільна правоздатність іноземних підприємств та організацій при укладанні угод по зовнішній торгівлі та по пов’язаних з ними розрахункових та інших операціях визначається законами держави, в якій розміщені організації та підприємства. На сьогоднішній час з’явилися нові положення щодо зовнішньоекономічної діяльності, які в першу чергу закріплюють принцип зовнішньоекономічного підприємництва, а саме: вільно вступати у зовнішньоекономічні зв’язки всіх суб’єктів, в тому числі і іноземних; здійснювати економічну діяльність в будь-яких формах, не заборонених законом; дотримуватись порядку такої діяльності; рівність всіх суб’єктів перед законом. В ЦК ст. 567 закріплюється принцип, згідно якому, в договорах, укладених між Україною та іншою державою, обсяг дієздатності юридичної особи визначається законодавством країни, в якій ця особа створена.

№ 18. Поняття місця проживання.

Місце проживання - це місце, де особа постійно чи переважно проживає (ст. 17 ЦК). Законодавство України визначає за громадянином лише одне місце проживання. Громадянин вправі сам обирати собі місце проживання. Але, місцем проживання осіб до 15 років є місце проживання їхніх батьків, усиновителів чи опікунів (ст. 17 ЦК). Громадянин засуджений до позбавлення волі також не може самостійно обирати місце проживання. З місцем проживання закон пов’язує місце виконання зобов’язань. Якщо інше не визначене договором: 1) по зобов’язанню передачі будівлі – за місцем знаходження будівлі; 2) по грошовим зобов’язанням – за місцем проживання кредитора в момент виконання зобов’язання; 3) по всіх інших зобов’язаннях – за місцем проживання боржника, а якщо боржник є юридичною особою – за місцем її знаходження. За місцем проживання спадкодавця відкривається спадщина. Підсудність цивільних справ за загальним правилом визначається за місцем проживання відповідача. Справи, що виникають у зв’язку зі стягненням аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної смертю або тілесними ушкодженнями та деякі інші справи можуть розглядатися за місцем проживання позивача. З місцем проживання зв'язується загальне припущення (презумпція) про те, що громадянин знаходиться в місці проживання, хоча б у даний момент він знаходився в іншому місці. Значення місця проживання: 1. Для визначення місця відкриття спадщини (ст.526 ГК); 2. Для виникнення права на жилу площу; 3. Для визнання особи безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; 4. Для визначення місця виконання зобов'язань, для приватизації житла; 5. Для визначення підсудності цивільно-правових суперечок.

№ 19. Мнимі та удавані угоди.

Практиці відомі випадки, коли сторони не бажають укладати угоду і не переслідують виникнення визначених правових наслідків, хоча зовні виражають таку волю. Це так називані мнимі угоди (ч. 1 ст. 58 ГК), коли є волевиявлення, в основі якого немає реальної волі укласти угоду. Мнимі угоди мають різні цілі, у тому числі і протизаконні (наприклад, один громадянин укладає угоду з іншим, щоб захистити своє майно від опису). Мнимі угоди варто відрізняти від удаваних, тобто зроблених з метою приховання іншої угоди. Угоди, які хочуть сховати може бути як незаконним, так і правомірним. Наприклад, громадянин хоче подарувати майно іншому, але не хоче, щоб про це знали його близькі; він укладає договір купівлі-продажу, хоча грошей не одержує.

№ 20. Види договорів.

1. В залежності від підстав: односторонні (займ, дарування) та двухсторонні (у кожної з сторін є і права і обов’язки). 2. Оплатні (стороні одержують плату) та безоплатні (дарування) 3. У залежності від того з якого моменту угода вважається укладеною: реальні (однієї угоди не досить, необхідна ще і передача речі, наприклад, займ); консенсуальні (досить досягти угоди по всіх істотних умовах, наприклад, купівля-продаж); 4. Іменні (перелічені назви у ЦК – 19 штук, крім того з прийняттям відповідних законів – договір оренди, лізінг) та безіменні (рента, агентський, франчайзінг...) 4. Угоди можуть бути каузальні (угоди, у яких видно їхня підстава чи ціль, наприклад, договір закупівлі-продажу - підстава: передача майна від однієї особи до іншої) і абстрактними (підстава здійснення угоди прямо не виражена); 5. Угоди можуть бути звичайними й умовними (угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи не настання в майбутньому події, щодо якої сторонам не відомо наступить воно чи ні. Від правової мети: на відчуження майна (купівля-продаж, поставка, міна, контрактація); на передачу майна в тимчасове користування (майновий найм, оренда, лізінг); на виконання робіт (підряд на капітальне будівництво); договори на надання послуг (перевезення, доручення, схов); договори на передачу результатів творчої діяльності (авторський); інші договори (про сумісну діяльність...).

№ 21. Перевезення.

Договір перевезення вантажу - це угода сторін у силу якого перевізник зобов'язується доставити довірений йому відправником вантаж у цілості і схоронності і видати одержувачу, а друга сторона – відправник вантажу зобов'язується сплатити відповідну плату. Види договорів перевезення: 1) у залежності від транспорту: морський, річковий, авто, авіа і ж\д; 2) У залежності від того скільки транспортних організацій беруть участь у перевезенні: місцеві перевезення (один вид транспорту й однієї транспортної організації); прямі (перевезення, що здійснюються одним видом транспорту, але декількома транспортними організаціями); змішаний вид (якщо беруть участь кілька транспортних організацій, але по одному транспортному документі); спеціальний вид перевезення - перевезення трубопровідним транспортом (чисто умовне поняття). Консенсуальный. Державний контроль здійснює Міністерство транспорту України. Суб'єкт: відправник і перевізник. Перевізник спеціальне транспортне підприємство. Відправник будь-яке фізична особа, якій вантаж належить на праві власності. Дорговір оплатний. Двухсторонній.

№ 22. Цивільна право- та дієздатність іноземних громадян та осіб без громадянства на території України.

Іноземцями в Україні визнаються іноземні громадяни – особи, що належать до громадянства іноземної держави і не є громадянами України. Положення іноземців в Україні визначається Конституцією, ЗУ “Про правовий статус іноземців”, іноземці мають ті ж права і свободи і виконують ті ж обов’язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачено ЗУ чи міжнародними договорами. Так, іноземці можуть мати у власності будь-яке майно; отримувати і передавати його у спадок та мають широке коло особистих прав. Тобто іноземці мають рівну цивільну правоздатність з громадянами України.Особами без громадянства вважаються особи, що проживають на території України, не належать до громадян України та не мають доказів своєї приналежності до громадянства іноземної держави. Такі особи також мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України. Цивільна дієздатність іноземців визначається законом тієї держави, громадянином якої він є, а цивільна дієздатність осіб без громадянства – за законом держави, в якій він постійно проживає. Цивільна дієздатність іноземців і осіб без громадянства у відношенні угод, що здійснюються в Україні та по зобов’язанням, що виникають з спричинення шкоди в Україні, визначаються законом України. Іноземці та особи без громадянства на території України можуть бути визнаними обмежено- або недієздатними згідно з законами України.

№ 23. Обмеження дієздатності громадян.

- заборона громадянинові на підставі рішення суду самостійно укладати угоди по розпорядженню майном, одержувати заробітну плату, пенсію, інші види доходів. ЦК України передбачає обмеження дієздатності громадян при настанні певних умов: зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами та як наслідок цього — тяжке матеріальне становище самого громадянина та його сім'ї. Під зловживанням слід розуміти як систематичне пияцтво (вживання наркотиків), так і надмірне вживання алкоголю (наркотиків). По суті справи зазначена норма виключає обмеження дієздатності громадянина, якщо він ставить в тяжке матеріальне становище тільки себе. Обмеження дієздатності громадянина здійснюється в судовому порядку. Справа про визнання громадянина обмежено дієздатним може бути порушена лише за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦПК України. При підготовці справи до суднового розгляду від заявника необхідно витребувати такі дані: акти міліції і громадських організацій, рішення судів та інші докази, які підтверджують факти зловживання спиртними напайками або наркотичними засобами, а також характеризують майновий стан сім'ї. Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника: а) укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними. Обмеження дієздатності за ст.15 ЦК України не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами. Обмеження в дієздатності скасовується, якщо є дані про припинення громадянином зловживань спиртними напоями або наркотичними засобами. Такі справи розглядаються в судовому порядку за місцем проживання обмежено дієздатного та за заявою осіб, зазначених у ст.256 ЦПК.

№ 24. Угоди, укладені з порушенням тих вимог, які законодавець висуває до осіб, що їх здійснюють.

Згідно ст. 51 ГК недійсна (нікчемна) угода, укладена неповнолітнім, що не досяг 15 років, крім дрібних побутових угод. Згідно ст. 52 ЦК недійсна (нікчемна) угода, укладена громадянином, визнаним недієздатним унаслідок душевної хвороби чи слабоумства. Згідно ст. 55 ЦК угода, укладена громадянином, хоча і дієздатним, але який знаходився у момент її здійснення в такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнана судом недійсна по позову цього громадянина (заперечна угода). Крім цього, до таких угод належать угоди, укладені неповнолітнім від 15 до 18 рокі, укладені обмежено дієздатним без згоди піклувальника. Кожна зі сторін по таких угодах зобов'язана повернути іншій стороні все отримане нею по угоді, а при неможливості повернення отриманого в натурі відшкодувати його вартість у грошах. Дієздатна сторона зобов'язана, крім того, відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати, втрату чи ушкодження її майна, якщо вона знала чи повинна була знати про недієздатність іншої сторони.

№ 25. Види неустойки.

Визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання. Різновидами неустойки є штраф і пеня. Штраф визначається у твердій сумі або у вигляді відсотка до суми невиконаного зобов’язання і стягується однократно. Пеня встановлюється на випадок прострочки і обраховується у відсотковому відношенні за кожен день. Розрізняють договірну та законну неустойку. Залікова неустойка = неустойка + непокриті неустойкою збитки;Штрафна неустойка = неустойка + збитки; Альтернативна неустойка = неустойка або збитки (бажання кредитора); Виключна неустойка = лише неустойка (на транспорті).

№ 26. Розмір цивільно-правової відповідальності.

Цивільно правова відповідальність може бути повна, обмежена і підвищена. За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок боржника (заподіювана) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі. Це стосується як витрат, що зроблені кредитором, втрати або пошкодження його майна, так і не одержаних кредитором доходів, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником. Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Відповідальність у цих випадках вважається повною. По окремих видах зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (капітальне будівництво, перевезення, проектні роботи, постачання газом...). Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються, або хоч і відшкодовуються, але не в повному обсязі. Також законом чи іншими правовими актами може встановлюватися підвищена відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків (розмір відшкодування більше вартості майна).

№ 27. Порядок створення юридичних осіб.

Чинним законодавством передбачена обов'язкова державна реєстрація всіх юридичних осіб, тому придбання прав юридичної особи закон зв'язує з моментом реєстрації у встановленому порядку. Відмовлення в реєстрації може бути оскаржено у суді. Ініціаторами створення юридичної особи відповідно до законодавства можуть бути як організації, так і окремі громадяни, що є власниками чи уповноважені власником розпоряджатися майном, на базі якого створюється юридична особа. Способи виникнення юридичних осіб: 1. Розпорядницький. Ініціатива на створення юридичної особи виходить з вищого органа; такі юридичні особи виникають у силу розпорядницького акта компетентного органа; 2. Дозвільний. Ініціатива йде від установ, при цьому державні органи, що реєструють статут даної юридичної особи, перевіряють законність і доцільність створення даної юридичної особи, при цьому державний орган може відмовити; 3. Нормативно-явочний (договірний). З ініціативи його засновників, при цьому державний орган, що реєструє Статут даної юридичної особи перевіряє тільки законність його створення, і не може відмовити по мотивах недоцільності. Більшість юридичних осіб створюється нормативно-явочним порядком, при цьому діє Положення “Про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності”. Для реєстрації юрид. особи необхідні наступні документи: 1. Установчі документи (Устав і установчий договір, Устав); 2. Реєстраційна картка, яка є заявою про реєстрацію; 3. Документ про сплату державного збору за реєстрацію; 4. Документ, що стверджує внесення грошової суми як статутний фонд; 5. Рішення антимонопольного комітету про згоду на створення даного юр. особи. Вимагати інші документи заборонено. Державна реєстрація юридичної особи здійснюється у виконкомі за місцем перебування юридичної особи. Реєстрація повинна бути зроблена протягом 5 днів із дня дати надходження всіх документів. Після закінчення цього терміну державний орган зобов'язаний видати свідоцтво про державну реєстрацію. Юридична особа вноситься до державного реєстру і здобуває правоздатність і дієздатність.

№ 28. Угоди, укладені з порушенням вимог, які законодавець висуває до осіб, що їх здійснюють.

Згідно ст. 51 ЦК недійсна (нікчемна) угода, укладена неповнолітнім, що не досяг 15 років, крім дрібних побутових угод. Згідно ст. 52 ЦК недійсна (нікчемна) угода, укладена громадянином, визнаним недієздатним унаслідок душевної хвороби чи слабоумства. Згідно ст. 55 ЦК угода, укладена громадянином, хоча і дієздатним, але який знаходився у момент її здійснення в такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнана судом недійсна по позову цього громадянина (заперечна угода). Крім цього, до таких угод належать угоди, укладені неповнолітнім від 15 до 18 рокі, укладені обмежено дієздатним без згоди піклувальника. Кожна зі сторін по таких угодах зобов'язана повернути іншій стороні все отримане нею по угоді, а при неможливості повернення отриманого в натурі відшкодувати його вартість у грошах. Дієздатна сторона зобов'язана, крім того, відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати, втрату чи ушкодження її майна, якщо вона знала чи повинна була знати про недієздатність іншої сторони.

№ 29. Зміст договору (істотні та інші умови).

Зміст договору - це ті умови, на яких укладена відповідна угода сторін. Якщо договір оформлено письмово у вигляді одного документа, підписаного сторонами, або шляхом обміну листами, то відповідні умови фіксуються в пунктах договору, в яких можуть міститись і посилання на норми чинного у цій сфері законодавства. Істотними вважаються ті умови договору, які названі такими за законом. Істотними є також ті умови договору, які прямо не названі такими у нормативних актах, але конче потрібні для договору даного виду (наприклад, умова про ціну необхідна для будь-якого оплатного договору). Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін. Серед договірних умов, крім істотних, виділяють також звичайні та випадкові умови. Звичайні - це ті умови, які передбачаються у законі чи іншому нормативному акті і стають обов'язковими для сторін внаслідок самого факту укладення договору. Від істотних вони відрізняються тим, що не потребують окремого погодження і про них не обов'язково застерігати у тексті договору. Випадковими прийнято вважати такі умови договору, які погоджені сторонами у відступ від положень диспозитивних норм або з метою вирішення питань, що взагалі не врегульовані законодавством. Тому випадкові умови можна виявити при порівнянні їх із звичайними умовами: якщо якусь умову включено до договору на зміну чи на доповнення до правил, викладених у законодавчому акті, то порівняно із звичайно прийнятими в договорах даного виду умовами вона виявиться випадковою.

№ 30. Просрочка кредитора та її наслідки.

Ст. 215 – кредитор визначається таким, що прострочив, якщо він відмовивися прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не зробив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого зобов’язання. Про строчка кредитора дає боржнику право відшкодування спричинених про строчкою збитків якщо кредитор не доведе, що про строчка не викликана умислом або необережністю його самого або тіх осібна яких в силу закону або доручення кредитора було покладено прийняття виконання. Після закінчення прострочення кредитора боржник відповідає на загальних підставах.

По грошовому зобов'язанню боржник не повинен платити проценти за час прострочення кредитора.

№ 31. Обсяг дієздатності неповнолітніх.

Часткова дієздатність регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 15 до 18 років. Враховуючи ступінь їх психічної зрілості і деякий життєвий досвід, законодавець надає їм можливість вчиняти певні дії, які породжують правові наслідки. Для частк. дієзд. є характерними такі елементи: 1. Право самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. 2. Право розпоряджатися своєю заробітною платою або стипендією. 3. Самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав. 4. Право вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатися ними. 5.Обов'язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам. 6. Права по володінню, користуванню і розпорядженню майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами зазначених господарств. 7. Право бути засновниками і членами громадських об'єднань — молодіжних організацій. Мінімальна дієздатність. Зак-во надає неповнолітнім, які не досягли 15 років, дуже невеликий обсяг дієздатності: а) право вчиняти дрібні побутові догоди. У разі судової суперечки суд має право констатувати наявність чи відсутність дрібної побутової угоди. Інші угоди укладають батьки (усиновителі) або опікуни від імені неповнолітніх (до 15 років). Останні є цілком і неделіктоздатними і, отже, не несуть цивільно-правової відповідальності за свої неправомірні дії. За шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, відповідають його батьки (усиновителі) або опікун, якщо не доведуть, що шкода сталася не з їхньої вини;

б) право вносити вклади в кредитні установи і розпоряджатися ними. Неповнолітній, який сам вніс на своє ім'я внесок, розпоряджається ними самостійно. Внесками, внесеними на його ім'я, і розпоряджаються до досягнення їм 15-річного віку батьки та інші законні представники.

№ 32. Угоди, укладені з порушенням тих вимог, які законодавець висуває до осіб що їх здійснюють.

Згідно ст. 51 ГК недійсна (нікчемна) угода, укладена неповнолітнім, що не досяг 15 років, крім дрібних побутових угод. Згідно ст. 52 ЦК недійсна (нікчемна) угода, укладена громадянином, визнаним недієздатним унаслідок душевної хвороби чи слабоумства. Згідно ст. 55 ЦК угода, укладена громадянином, хоча і дієздатним, але який знаходився у момент її здійснення в такому стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій чи керувати ними, може бути визнана судом недійсна по позову цього громадянина (заперечна угода). Крім цього, до таких угод належать угоди, укладені неповнолітнім від 15 до 18 рокі, укладені обмежено дієздатним без згоди піклувальника. Кожна зі сторін по таких угодах зобов'язана повернути іншій стороні все отримане нею по угоді, а при неможливості повернення отриманого в натурі відшкодувати його вартість у грошах. Дієздатна сторона зобов'язана, крім того, відшкодувати іншій стороні понесені нею витрати, втрату чи ушкодження її майна, якщо вона знала чи повинна була знати про недієздатність іншої сторони.

№ 33. Прострочка боржника та її наслідки.

Ст. 213: Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. У відносинах між соціалістичними організаціями відмова від прийняття простроченого виконання допускається тільки у випадках і на умовах, встановлених законом або договором. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Ст. 214: Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

№ 34. Право на відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію та його захист.

Майнові та пов'язані з ними особисті немайнові відносини, що виникають у зв'язку із створенням і використанням винаходу, корисної моделі, промислового зразку, знаку для товарів і послуг, регулюються законами України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" ( 3687-12 ), "Про охорону прав на промислові зразки" ( 3688-12 ), "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" ( 3689-12 ), цим Кодексом та іншими актами законодавства України. Винахідник, якому видано авторське свідоцтво, в разі використання його винаходу, має право на винагороду залежно від економії або іншого позитивного ефекту, одержуваного в результаті використання винаходу, а також право на пільги відповідно до Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції. Патент видається строком на п'ятнадцять років, рахуючи з дня подачі заявки. З того ж дня охороняються права заявника. Ніхто не може без згоди особи, якій належить патент (патентовласника), використати винахід. Патентовласник може видати дозвіл (ліцензію) на використання його винаходу або повністю переуступити патент. Авторові прийнятої до впровадження раціоналізаторської пропозиції видається свідоцтво, яке засвідчує його авторство. Він має право на винагороду, а також на пільги відповідно до законодавства України. Право одержати свідоцтво на раціоналізаторську пропозицію і винагороду за раціоналізаторську пропозицію переходить за спадкоємством у встановленому законом порядку.

№ 35. Поняття дієздатності громадян.

Цивільна дієздатність визначається як здатність громадянина своїми діями здобувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки. Зміст дієздатності як суб'єктивного права включає наступні елементи: здатність громадянина своїми діями здобувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки; здатність самостійно здійснювати цивільні права і виконувати обов'язки; здатність нести відповідальність за цивільні правопорушення. Основна відмінність цивільної дієздатності від цивільної правоздатності полягає в тім, що цивільна дієздатність означає здатність особи самостійно брати участь у цивільному обороті, тобто здобувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки своїми діями. У цьому зв'язку виділяються наступні категорії громадян: Цілком дієздатні - особи, що досягли 18 літнього віку, а також вступили як виняток у шлюб до досягнення 18 років. Цілком недієздатні - особи, що не досягли 15 літнього віку, від їхнього імені юридичні дії здійснюють їхні батьки, усиновителі, опікуни, що несуть відповідальність за шкоду, заподіяну цими особами. Частково дієздатні - особи від 15 до 18 років, вони вправі здійснювати угоди за згодою своїх батьків, усиновителів чи попечителів, вони вправі самостійно робити дрібні побутові угоди, самостійно розпоряджатися своїм заробітком чи стипендією, здійснювати авторські чи винахідницькі права - для здійснення таких дій згода батьків не потрібна. Недієздатні - особи, визнані такими рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства. У цьому випадку від імені недієздатного угоди здійснює його опікун. Обмежено дієздатні - особи, визнані такими рішенням суду внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами ставить себе і свою сім'ю у важке матеріальне становище.

№ 36. Просрочка боржника та її наслідки.

Ст. 213: Боржник, який прострочив виконання, відповідає перед кредитором за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків. У відносинах між соціалістичними організаціями відмова від прийняття простроченого виконання допускається тільки у випадках і на умовах, встановлених законом або договором. Боржник не визнається таким, що прострочив, поки зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Ст. 214: Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити за час прострочення три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

№ 37. Визнання громадянина недієздатним.

Визнання громадянина недієздатним можливе в судновому порядку, якщо внаслідок душевної хвороби або недоумства громадянин не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Сам по собі факт душевної хвороби або недоумства, хоча й очевидний для оточення чи навіть підтверджений довідкою лікувального заставі, ще не означає, що даний громадянин є недієздатним. Тільки наявність судового рішення дає підставу вважати громадянина недієздатним. Справи про визнання громадянина недієздатним можуть бути порушені лише за заявою осіб, передбачених у ст.256 ЦПК України. При проведені досудової підготовки суддя винен витребувати дані про психічну хворобу, недоумство громадянина. Суддя при наявності достатніх даних про психічну хворобу або недоумство громадянина призначає для визначення його психічного стану судово-психіатричну експертизу. Громадянин вважається недієздатним з години набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Суд повинен надіслати копію рішення органові опіки та піклування для призначення опікуна над недієздатним. Від імені недієздатного укладає догоди опікун. За певних умов громадянин може бути поновленим у дієздатності рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, осіб, зазначених у ст.256 ЦПК.

№ 38. Форми власності та їх класифікація законодавством України.

Новий ЦК, Конституція визначають приватну, державну, комунальну власність. ЗУ “Про власність” визначає ще й колективну. Приватна власність виникає не тільки тоді, коли майно належить 1 громадянинові, але й тоді, коли мова йде про майно селянського господарства, оскільки вони не мають статусу юридичної особи. Всі форми власності є рівними. Право приватної власності: право власності юридичних осіб; фізичних осіб. Право державної власності: право оперативного управління; повного господарського відання. Право може належати не 1 особі, а декільком (спільна): сумісна (подружжя, селянське господарство); часткова.

№ 39. Поняття зобов’язання, зобов’язального права.

Поняття зобов'язання: в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Ознаки зобов'язань: 1)в зобов'язаннях суб'єкти мають юридична рівне положення - кожний із суб'єктів у зобов'язанні має права та обов'язки і не підпорядкований іншому суб'єкту. 2) переважна більшість зобов'язань за участю громадян виникає з договорів; 3) зміст прав і обов'язків суб'єктів зобов'язань визначається не тільки згідно з вимогами імперативних (обов'язкових) норм цивільного законодавства, а й за розсудом суб'єктів зобов'язання. 4) зобов'язання мають санкції. Для реалізації санкції суб'єкт зобов'язання, чиє право порушено, вправі звернутися з позовом у суд або арбітражний суд. Зобов'язальне право — це система цивільно-правових норм, які на засадах юридичної рівності регулюють майнові відносини в галузі товарообороту(обігу), а також майнові відносини по відшкодуванню заподіяної шкоди за участю організацій і громадян. Норми зобов'язального права є важливою і найбільш значною частиною цивільного законодавства. Зобов'язальне право має загальну і особливу частини. Загальна частина містить норми, які передбачають правила, що поширюються на всі зобов'язання: норми про поняття і підстави виникнення зобов'язань, виконання зобов'язань, про відповідальність суб'єктів за порушення зобов'язань та припинення зобов'язань. Особлива частина зобов'язального права містить норми, які регулюють окремі види зобов'язань.

№ 40. Випадки зменшення розміру цивільно-правової відповідальності.

Цивільно правова відповідальність може бути повна, обмежена і підвищена. За загальним правилом, цивільне законодавство передбачає обов'язок боржника (заподіювана) перед кредитором (потерпілим) відшкодувати збитки у повному обсязі. Це стосується як витрат, що зроблені кредитором, втрати або пошкодження його майна, так і не одержаних кредитором доходів, які він одержав би, якби зобов'язання було виконане боржником. Шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством. Відповідальність у цих випадках вважається повною. По окремих видах зобов'язань законодавством може бути встановлена обмежена відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань (капітальне будівництво, перевезення, проектні роботи, постачання газом...). Це означає, що за порушення обов'язку сплачується лише неустойка, а збитки не відшкодовуються, або хоч і відшкодовуються, але не в повному обсязі. Також законом чи іншими правовими актами може встановлюватися підвищена відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків (розмір відшкодування більше вартості майна).

№ 41. Захист авторських прав.

Захист інтересів автора та його правонаступників в Україні і за кордоном здійснює Державне агентство України з авторських і суміжних прав, яке наділене широкими повноваженнями (захищає інтереси авторів у взаємовідносинах з видавництвами, збирає від усіх видовищних підприємств винагороду за публічне виконання творів на території України і за кордоном та виплачує її авторам чи їх правонаступникам, тощо). Представники ДААСП України виступають у суді від імені авторів та їхніх правонаступників у позовах, що випливають з авторського права. Закон чітко визначає, що є порушенням авторського права і суміжних прав: — будь-яке відтворення, розповсюдження та інше використання, а також ввезення в Україну без дозволу осіб, які мають авторське право чи суміжні права, примірників творів, фонограм, програм мовлення; — ввезення на територію України примірників творів і фонограм, які в Україні охороняються, із країн, де ці твори і фонограми не охороняються. У разі порушення авторського права і суміжних прав суд може постановити рішення чи ухвалу про заборону випуску твору, його виконання, розповсюдження; про вилучення всіх примірників твору або фонограм та обладнання для їх виготовлення. У разі порушення авторського права і суміжних прав потерпілі мають право вимагати: — відшкодування збитків, завданих порушенням, у тому числі втраченої вигоди; — вилучення та спрямування на їх користь прибутків порушника, одержаних ним у результаті порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків; — виплати компенсації замість відшкодування збитків чи стягнення прибутків. Остаточну суму визначає суд. Крім зазначених санкцій суд чи арбітражний суд за порушення авторського права або суміжних прав стягує з порушника штраф в розмірі 10 відсотків від суми, присудженої судом на користь позивача. Потерпілі мають також право вимагати відшкодування моральної шкоди в розмірі, що визначається судом.

№ 42. Зміст правоздатності громадян.

Цивільна правоздатність має свій зміст - сукупність цивільних прав і обов'язків, що може мати особа відповідно до діючого цивільного законодавства. Зміст цивільної правоздатності визначається потребами економічного і соціального розвитку. Цивільна правоздатність визначається однаковою мірою за всіма громадянами незалежно від віку, стану здоровя... Виникає з моменту народження. Під змістом розуміють перелік цивільних прав і обов’язків, які можуть належати громадянинові на підставі ЦК, ЗУ “Про власність”... Допускається 2 види обмеження правоздатності: 1) добровільне (громадянин стає ченцем); 2) примусове – допускається лише у випадках чітко зазначених в законі: а) випадки, передбачені у законі (позбавлення волі); б) застосовується компетентними органами (суд, начальник органу ВС, органи охорони здоров’я); в) є реакцією на протиправну поведінку; г) не перевищує строків, передбачених законом; д) виконується під контролем спеціальних державних органів.

№ 43. Угоди, при укладенні яких мали місце пороки волі учасників цих угод.

Угода, укладена внаслідок обману, насильства погрози, злочинної угоди представника однієї сторони з іншою стороною, а також угода, що громадянин був змушений учинити на вкрай невигідних для себе умовах у наслідок збігу важких обставин, може бути визнана недійсною по позову потерпілого або по позову державної чи громадської організації (заперечні угоди). Якщо угода визнана недійсної по одному з зазначених основ, то потерпілому повертається іншою стороною отримане по угоді, а при неможливості повернення отриманого в натурі - його вартість у грошах. Майно, отримане по угоді потерпілим від іншої сторони, звертається в доход держави, при неможливості стягнення в натурі - стягується вартість. Крім того, потерпілому відшкодовуються іншою стороною понесені ними витрати, втрату чи ушкодження його майна. Юридичні наслідки - одностороняя реституція, відновлення однієї сторони в первісне положення; винна сторона на одержання майна назад права не має, воно стягується в доход держави так само як і майно яке вона зобов'язалася передати по угоді.

№ 44. Поняття цивільної правоздатності.

Цивільна правоздатність має свій зміст - сукупність цивільних прав і обов'язків, що може мати особа відповідно до діючого цивільного законодавства. Зміст цивільної правоздатності визначається потребами економічного і соціального розвитку. Цивільна правоздатність визначається однаковою мірою за всіма громадянами незалежно від віку, стану здоровя... Виникає з моменту народження. Під змістом розуміють перелік цивільних прав і обов’язків, які можуть належати громадянинові на підставі ЦК, ЗУ “Про власність”... Допускається 2 види обмеження правоздатності: 1) добровільне (громадянин стає ченцем); 2) примусове – допускається лише у випадках чітко зазначених в законі: а) випадки, передбачені у законі (позбавлення волі); б) застосовується компетентними органами (суд, начальник органу ВС, органи охорони здоров’я); в) є реакцією на протиправну поведінку; г) не перевищує строків, передбачених законом; д) виконується під контролем спеціальних державних органів.

№ 45. Види представництва.

Представництво - один зі способів здійснення цивільних прав і виконання обов'язків. Закон визначає представництво як угоду, вчинену однією особою (представником) від імені іншої особи ( що представляється) у силу повноваження, заснованого на дорученні, законі або адміністративному акті, що безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки представляємого. Види: 1. Обов'язкове представництво, засноване на законі чи адміністративному акті (наприклад, законними представниками неповнолітніх дітей є їхні батьки, підопічних - опікуни, усиновлених - усиновителі); різновидом обов’язкового є статутне представництво, представник виступає від імені організації і його повноваження визначаються статутом. 2. Добровільне представництво, засноване на договорі чи дорученні. У якості договору, що породжує відносини представництва, служить договір доручення, відповідно до якого одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені іншої сторони і за її рахунок (довірителя) визначені юридичні дії. У більшості випадків добровільного представництва повноваження представника фіксується в дорученні.

№ 46. Виконання дольового та солідарного зобов’язання.

У дольовому зобов’язанні кожен із боржників зобов’язаний виконати певну дію в певній частці. Частки у виконанні вважаються рівними, якщо інше не передбачене законом або договором. У солідарному зобов’язанні кожен із боржників повинен виконати зобов’язання повністю. Виникають лише у випадку, коли це прямо передбачено законом чи договором. При ліквідації повного товариства, або особи, які спільно заподіяли шкоду.

№ 47. Поняття та джерела патентного права.

Правовідносини між авторами пропозицій, їхніми володільцями та особами й організаціями, що їх використовують регулюються правом промислової власності або правом, оскільки основним правоохоронним документом, яким захищаються об'єкти промислової власності, є патент (деякі результати науково-технічної творчості охороняються свідоцтвами). Патентне законодавство в Україні формується досить активно, оскільки така форма охорони результатів творчої діяльності відповідає вимогам ринкової економіки. Основними джерелами патентного законодавства на сьогодні є: З У «Про власність»; ЗУ «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності»; «Про науково-технічну інформацію»; «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»; «Про охорону прав на промислові зразки»; Положення про Державне патентне відомство України та інші НПА. Важливим джерелом патентного права України є міжнародні договори (Паризька конвенція про охорону промислової власності). Якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством-застосовуються правила міжнародного договору.

№ 48. Право- та дієздатність юридичних осіб.

Юридичні особи мають спеціальну правоздатність і дієздатність. Правоздатність і дієздатність (правосуб’єктність) юридичної особи виникає одночасно, з моменту її реєстрації (чи реєстрації статуту - так виникають релігійні організації). Правоздатність юридичної особи є спеціальною, тому що вона визначається статутом. Юридична особа може мати права і своїми діями здобувати права і нести обов'язки тільки ті, котрі передбачені в його Статуті і не заборонені законом. Згідно ст.1 Закону України “Про господарчі товариства” і ст.1 Закону України “Про підприємства” зазначені юридичні особи можуть займатися будь-якою господарською, підприємницькою діяльністю, не забороненої законодавством, мати назву, юридичну адресу, виробничу марку, товарні знаки, мають право на честь, гідність, ділову репутацію. Юридична особа набуває прав і обов’язків через свої органи управління, які діють в межах, визначених статутом. Дії керівних органів, що не передбачені статутом не можна вважати діями юридичної особи, за них вони відповідають самостійно. Якщо ж працівник діє у межах статуту, то за його дії відповідає юридична особа.

№ 49. Угоди юридичної особи, що суперечать її цілям.

Укладання угод, що не випливають із статутної діяльності юридичної особи, є порушенням її спеціальної правоздатності. Такі угоди в літературі називаються позастатутними і не охороняються законом. ЦК України (ст.50) вважає недійсною угоду, укладену юридичною особою всупереч встановленим цілям її діяльності. При цьому судова практика виходить з того, що позастатутна угода є недійсною незалежно від наявності і форми вини її учасників. Наслідки недійсності позастатутної угоди різні. Якщо її укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, до сторони, яка діяла навмисно, застосовуються суворі санкції, передбачені ст.49 ЦК України (звернення всього в доход держави) . При відсутності умислу застосовуються загальні наслідки недійсності угод, передбачені ст.48 ЦК України (двостороння реституція). Зазначені наслідки визнання угоди недійсною застосовуються і у разі, коли стороною в угоді є громадянин.

№ 50. Право спільної власності.

Право власності на яке-небудь майно може належати двом чи декільком власникам. У цьому випадку виникає право спільної власності. Майно може належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і державі, тобто право загальної власності може застосовуватися при регулюванні індивідуальної власності, колективної, державної власності, а також змішаних форм власності в тому випадку, коли поєднується майно приналежне до різних економічних форм власності (індивідуальної, колективної, державної). У відповідності зі ст.112 ЦК розрізняють право спільної часткової власності і право спільної сумісної власності. Для права загальної часткової власності характерно, що тут визначено в арифметичному відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений.

№ 51. Підстави звільнення боржника від відповідальності.

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності потрібен або повний склад правопорушення, що налічує чотири елементи (протиправність, шкода, причинний зв'язок, вина), або у випадках, зазначених у законі чи у договорі — неповний, усічений склад — протиправність і вина (при стягненні неустойки, втраті завдатку тощо). При відсутності хоча б одного з цих елементів (крім випадків безвинної відповідальності) цивільна відповідальність не настає. Підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності є випадок і непереборна сила. Випадок (казус) має місце тоді, коли психічний стан особи, що порушила зобов'язання, характеризується відсутністю її вини. Непереборна сила — це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія. Ця подія характеризується, по-перше, як зовнішня до діяльності сторін обставина (наприклад, явища стихійного характеру). По-друге, надзвичайність події, що стає непереборною силою, означає, що це не рядова, звичайна обставина, яка також може викликати певні труднощі для сторін. По-третє, непереборна сила — це подія, яку не можна було відвернути засобами, наявними у даної особи в конкретних умовах її діяльності.

№ 52. Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу).

Зобов'язання, що виникають з публічного обіцяння винагороди (оголошення конкурсу), є різновидом зобов'язань або зобов'язальних відносин, на підставі яких одна сторона (влаштовувач конкурсу), оголосивши конкурс, зобов'язана сплатити обіцяну винагороду особам (учасникам конкурсу), які подали роботи, що визнані гідними винагороди відповідно до умов конкурсу. Учасниками зазначених зобов 'язальних відносин виступають: з боку влаштовувачів конкурсів — державні, кооперативні або інші громадські організації, яким право оголошувати конкурс надано їх статутами (положеннями) або чинним законодавством України. Учасниками конкурсу можуть бути громадяни (індивідуально чи колективно), організації. Предметом конкурсу є як дії (виконання музичного, художнього твору), так і результат дій (створення машини, картини, роману). Конкурс у цивільному праві є сукупністю односторонніх угод, які повинні бути вчинені як влаштовувачем конкурсу, так і його учасниками. Наприклад, за своєю юридичною природою, оголошення конкурсу є одностороннім волевиявленням влаштовувача конкурсу, тобто односторонньою угодою. Об’ява про конкурс повинна містити зміст завдання, строк його виконання, розмір винагороди, місце представлення, порядок і строк порівняльної оцінки робіт... Якщо конкурс оголошено на твори літератури, літератури, мистецтва, організація отримує право використовувати ті з них що були премійовані. Автори творів зберігають право на отримання винагороди за використання творів, якщо інше не передбачалося об’явою про конкурс. Організація, що оголосила конкурс повинна повернути роботи, які не отримали винагороди учасникам, якщо інше не передбачене об’явою про конкурс.

№ 53. Порядок здійснення цивільних прав і обов’язків недієздатними і обмежено дієздатними громадянами.

Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника: а) укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними. Обмежено дієздатний громадянин вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Обмеження дієздатності не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами Громадянин вважається недієздатним з години набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Суд винний надіслати копію рішення органові опіки та піклування для призначення опікуна над недієздатним. Від імені недієздатного укладає угоди опікун. Укладені раніше односторонні угоди (заповіт, видача довіреності), договори, зв'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним, припиняють свою дію. Визнання громадянина недієздатним припиняє дію виданої їм довіреності. За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

№ 54. Угоди, укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Згідно ст. 49, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

№ 55. Поставка.

Двустороній, оплатний, консенсуальний. Точки зору: 1) Різновид договору купівлі-продажу; 2) самостійний вид цивільно-правового договору. Постачання – угода сторін: одна сторона (організація – постачальник), зобов'язується передати у власність чи повне господарське ведення продукцію чи товари у визначений термін, а організація – покупець зобов'язується прийняти це майно і сплатити встановлену ціну. Предмет: продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання. Сторонами виступають юр. особи і громадяни-підприємці. Постачальник - виготовлювач і/чи виробник продукції. Одержувач є - споживач і покупець. Укладається на тривалий термін (не менш 1 року). Ціна і порядок оплати визначається сторонами в момент укладання договору. Оплата: попередня, наступна (по факту надходження), авансова. Укладається в писемній формі: шляхом підписання угоди, шляхом обміну листами і телеграмами, шляхом прийняття замовлення до виконання. Зміст договору постачання - істотні умови: предмет; ціна; кількість; якість; асортимент повинний бути розгорнутим і необхідний додаток - специфікація; термін оплати і постачання; упаковка і маркірування; юрид. адреси. Постачальник несе відповідальність: за недопоставку; за нестачу; за некомплектність; за прострочення; за ненадлеж. маркірування; за несвоєчасне повернення тари. Стягуються або збитки, або неустойка. Строк позовної давності – 6 місяців.

№ 56. Дія цивільних законів.

Дія цивільно-правових законів у часі полягає в тому, що закон зворотної сили не має і застосовується тільки до тих відносинам, що виникнуть після вступу його в силу, якщо інше не передбачено в законі. Закон набирає сили через 10 днів після опублікування його в офіційних джерелах, якщо інше не передбачено в законі. Закон припиняє дію: після закінчення часу чинності даного закону; при припиненні відносин для регулювання яких даний закон була прийнята; скасування даного закону іншим законом. НПА, що визначають права і обов’язки громадян не доведені до відома населення не є чинними. Офіційні видання: “Офіційний вісник України”; “Урядовий кур’єр”. Дія цивільно-правових законів у просторі означає, що нормативно-правові акти діють на всій території, що знаходиться під юрисдикцією їхнього органа, що прийняв. Акти центральних органів діють на всій території України, а акти місцевих органів на відповідній адміністративно-територіальній одиниці. Цивільні закони поширюють свою дію на всіх осіб (фізичних і юридичних), які знаходяться на території України, якщо інше не визначене в самому законі. Але деякі цивільно-правові норми розраховані на визначене коло осіб: тільки на громадян (правила щодо умов оголошення громадянина померлим чи безвісно відсутнім); тільки на фізичних осіб (правила щодо підряду на капітальне будівництво). У іноземних осіб чи осіб без громадянства ті ж самі права і обов’язки, за винятком обмежень, встановлених Конституцією, законом чи міжнародним договором.

№ 57. Поняття повноваження.

Повноваження представника — це те коло прав і обов'язків, які покладаються на нього. Без повноважень немає представництва. Повноваження представника можуть визначатися самою особою, яку представляють, при добровільному представництві, а при обов'язковому представництві повноваження визначаються законом , чи адміністративним актом. Повноваження представника — це особливе право. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Підстави виникнення: 1) волевиявлення особи; 2) призначення або обрання особи на посаду (керівник підприємства, касир, призначення опікуном); 3) наявність адміністративного акту; 4) сімейні відносини; 5) спільне ведення селянського господарства; 6) членство в кооперативі, інтереси якого представляє голова. Характерною ознакою повноважень представника є те, що вони завжди звернені до третьої особи, а не до особи, яку представляють. Особа, яку представляють, не є зобов'язаною особою перед представником, тому що нерідко особа, яку представляють, є недієздатною, наприклад при обов'язковому (законному) представництві батьків, усиновителів, опікунів. Представник зобов'язаний діяти в межах наданих йому повноважень.

№ 58. Відмінність зобов’язальних відносин від речових.

В силу зобов’язання одна особа (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші або утриматися від певної дії), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання являє собою окремий вид цивільних правовідносин. Особливості: 1) в зобов’язальних правовідносинах приймають участь 2 або більше визначених осіб, одна з яких є уповноваженою, а інша – зобов’язаною, у відносинах же власності власнику протистоїть невизначене коло осіб, тобто зобов’язальні відносини належать до числа відносних, а речові – абсолютних; 2) у зобов’язальних правовідносинах обов’язок, як правило полягає у виконанні певних дій (у правовідносинах власності від осіб перш за все вимагається утриматися від певних дій); 3) зобов’язальні правовідносини є правовою формою відносин по передачі майна, виконання робіт, надання послуг, тобто вони виступають як майнові відносини, що виражають динаміку власності; 4) належне виконання зобов’язань забезпечується засобами державного примусу у формі санкцій: окрім відшкодування збитків, стягується ще й неустойка; 5) норми, що регулюють зобов’язальне право складають один з найважливіших інститутів – зобов’язальне право.

№ 59. Дольова, солідарна та субсидіарна відповідальність.

Дольова відповідальність. При наявності чисельності боржників у зобов'язанні, кожний з боржників повинен виконати зобов'язання в рівній частці з іншими, якщо інакше не випливає з закону чи договору. Солідарна відповідальність. При наявності чисельності боржників у зобов'язанні, кредитор вправі вимагати виконання як від усіх боржників спільно, так і від кожного з них окремо, притому як цілком, так і в частині боргу, якщо це передбачено договором і встановлене законом (зокрема при неподільності предмета зобов'язання, якщо особи спільно заподіяли шкоду, а також за договором поручительства боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо інше не встановлено договором). Боржник, що виконав солідарне зобов'язання, має право вимоги (регрес) до кожного з інших боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом чи договором. Субсидіарна відповідальність. Додаткова відповідальність осіб, що поряд з боржником відповідають перед кредитором за неналежне виконання зобов'язання у випадках установлених законом чи договором. Субсидіарну відповідальність несуть: (а) батьки (попечителі) за шкоду, заподіяна неповнолітніми у віці від 15 до 18 років; (б) вищестояща організація по боргах бюджетної організації; (в) відповідальність гаранта.

№ 60. Поняття та ознаки юридичної особи.

Юридичними особами визнаються організації, що мають у власності, повному господарському веденні чи оперативному керуванні відособлене майном, самостійно відповідають за своїми обов'язками і можуть виступати в суді, арбітражному суді, третейському суді як позивачи чи відповідачи. Юридичні особи можуть мати майнові й особисті немайнові права й обов'язки. Правоздатність юридичної особи характеризується тим, що воно може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його установчих документах, нести зв'язані з цією діяльністю обов'язки. Юридична особа діє на підставі статуту, або установчого договору і статуту, або тільки установчого договору. Ознаки юридичної особи: 1. Наявність відособленого майна. Воно повинно бути відособлене від засновників, а також від держави; воно може належати на праві власності, або на праві повного господарського відання, або на праві оперативного; 2. Організаційна єдність. Організація повинна мати апарат управління, закріплений у Статуті чи Положенні; 3. Самостійна майнова відповідальність. У зобов'язанні юридична особа відповідає усім своїм майном, при цьому ні держава, ні засновники, як правило, не несуть відповідальність по зобов'язаннях юридичної особи. Юридична особа не несе відповідальність по зобов'язаннях засновників. 4. Можливість виступу в цивільному обороті від свого імені. Будь-яка юридична особа має своє найменування, назву українською мовою, за бажанням органа на російській чи англійській мові.

№ 61. Поняття та значення позовної давності.

Позовна давність - це період, протягом якого можна вимагати примусового здійснення і захисту порушеного права по позову через суд, арбітражний чи третейський суд (ст. 71 ЦК). Право на позов розуміється як: 1. Право на позов у процесуальному змісті - це право на правосуддя, на звертання в суд. Це право існує з моменту народження до моменту смерті. Це елемент правоздатності; 2. Право на позов у матеріальному змісті - це право жадати від суду винесення рішення про захист порушеного суб'єктивного цивільного права. Значення позовної давності: 1. Позовна давність служить засобом стабілізації цивільного обороту; 2. Стимулює активність учасників цивільного обороту; 3. Забезпечує зміцнення договірної дисципліни; 4. Сприяє об'єктивному розгляду цивільної справи.

№ 62. Переддоговірні спори.

Певними відмінностями від загального порядку характеризується укладення господарських договорів між юридичними особами. Чинне цивільне законодавство виходить з вимоги письмового оформлення угод (договорів), що укладаються між організаціями. Ініціативу в укладенні договору може виявити будь-яка сторона. При цьому складаються проект договору або лист (телеграма, телефонограма тощо), які виконують роль пропозиції укласти договір (оферти). Найчастіше це здійснюють постачальник, підрядчик та інші особи, які в широкому розумінні є послугонадавачами. У деяких видах господарських відносин складанню проекту договору передують так звані переддоговірні контакти. Одержавши проект договору у двох примірниках, друга сторона розглядає його і в разі згоди із запропонованими умовами договору підписує його та надсилає один примірник оференту. Договір вважається укладеним. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робить застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. У цьому разі укладення договору проходить ще одну стадію - стадію переддоговірного спору. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей, зобов'язана протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів щодо врегулювання розбіжностей з другою стороною. Погоджені пункти включаються в текст договору, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передаються в цей самий 20-денний строк на вирішення арбітражного суду, якщо це спеціально передбачено законом або погодженням сторін.

№ 63. Загальна характеристика права власності в цивільному праві зарубіжних країн.

Право власності на відміну від власності є юридичною категорією. Воно виникає одночасно з виникненням держави. Варто розрізняти право власності в об'єктивному і суб'єктивному змісті. В об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, установлених державою і регулюючих відносини по володінню, користуванню і розпорядженню засобами виробництва і предметами споживання. У суб'єктивному змісті - це конкретне право визначеної особи по володінню, користуванню і розпорядженню приналежної йому річчю. Володіння – закріплення матеріальних благ за конкретним власником, і визначає фактине утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користування – вилучення з речей їх корисних властивостей, які надають можливість задовольнити відповідні потреби індивіда чи колективу. Розпорядження – визначення власником юридичної або фактичної долі речі. Право власності має абсолютний характер.

№ 64. Обмеження правоздатності громадян.

Цивільне законодавство передбачає реальність і гарантованість правоздатності. Це означає: а) жоден громадянин за своє життя не може бути позбавлений цивільної правоздатності. Як відомо, вона припиняється із смертю громадянина. б) Зак-во України не виключає обмеження цивільної правоздатності у випадках і в порядку, передбачених законом. Допускається 2 види обмеження правоздатності: 1) добровільне (громадянин стає ченцем); 2) примусове – допускається лише у випадках чітко зазначених в законі: а) випадки, передбачені у законі (позбавлення волі); б) застосовується компетентними органами (суд, начальник органу ВС, органи охорони здоров’я); в) є реакцією на протиправну поведінку; г) не перевищує строків, передбачених законом; д) виконується під контролем спеціальних державних органів.

№ 65. Інші види речових прав на майно. Їх загальна характеристика.

До таких належать сервітуту, емфітевзис та суперфіцій. Сервітут – право однієї особи користуватися річчю іншої в одному або декількох відношеннях (право проїзду чи проходу по чужій ділянці, користування водою з водоймища). Особливості: 1) речове право, а не договірне, носить абсолютний характер; 2) не обмежується часом; 3) сервітут обтяжує право власності; 4) зміна суб’єктів права власності не припиняє сервітутного права, крім особистих сервітутів; 5) не може бути самостійним об’єктом цивільного права; 6) обмеження права виражається не часом а обсягом; 7) суб’єкт сервітутного права має право лише користування. Емфітевзис – довгострокове, відчужуване і таке, що успадковується право користування землею для сільськогосподарського виробництва. Коли власник землі не бажає втрачати права власності, але і не бажає або не має змоги обробляти землю. Є різновидом речового права. Суперфіцій – право користування чужою землею для забудов.

№ 66. Поняття та значення договору, як підстави виникнення зобов’язання.

Договір — це згода двох і більше осіб, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Серед підстав виникнення зобов’язань центральне місце належить договорам. Таке значення договору обумовлено самою суттю цивільно-правових відносин, саме він зв’язує володільців тих чи інших речей, за допомогою договору надають послуги, виконують роботи...

№ 67. Розрахункові та кредитні відносини.

Платежі за зобов'язаннями між державними організаціями, колгоспами й іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями провадяться в порядку безготівкових розрахунків через кредитні установи, в яких зазначені організації відповідно до закону зберігають свої кошти. Порядок і форми розрахунків визначаються законодавством. Організації можуть давати одна одній кредити а також отримувати цільові кредити від банків та інших кредитних організацій. Громадяни України можуть зберігати свої грошові кошти в банківських установах. На ці кошти можуть бути звернені стягнення не інакше, як за вироком суду.

№ 69. Оголошення громадянина померлим.

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлим, якщо в місці його постійного проживання протягом 3 років про нього немає відомостей і ці відомості всіма доступними способами неможливо добути. Якщо особа пропала безвісті, при обставинах, що загрожували життю, то цей термін скорочується до 6 міс. Особа визнається померлим із дня вступу в силу рішення суду про оголошення його таким, тобто після закінчення 7 днів після винесення рішення, або суд може визнати днем смерті день передбачуваної загибелі громадянина, указавши про це в рішенні. .Наслідки визнання громадянина померлим: 1. Шлюб припиняється; 2. Відкривається спадщина. Наслідки явки громадянина, визнаного померлим: 1. Рішення суду скасовується; 2. Якщо подружжя не вступила в інший шлюб, то шлюб відновлюється; 3. Майно, що перейшло по безоплатних угодах повертається; 4. Якщо майно перейшло по оплатних угодах і набувач знав, що особа знаходиться в живих, то майно повертається; 5. Якщо майно перейшло до державі і реалізовано, то повертається сума, виручена від реалізації. Однак оголошення громадянина померлим установлює лише презумпцію припинення правоздатності, але не сам факт смерті.

№ 70. Представництво без повноважень.

- коли особа виступає від імені іншої особи без повноважень або без належних повноважень. (видана довіреність не має законної сили: скінчився строк, довіритель визнаний обмежено дієздатним...) Представник може перевищити надані йому повноваження, наприклад, придбати речі не в тій кількості, не тієї якості, не в того суб’єкта... За загальним правилом, угоди, які укладені особами без повноважень або з перевищенням повноважень юридичних наслідків для довірителя не породжують. У випадках перевищення повноважень, угода дійсна тільки в межах наданих повноважень. Але довіритель може схвалити дії повіреного і тоді такі дії можуть створювати, змінювати або припиняти юридичні права та обов’язки.

№ 71. Право приватної власності громадян.

Об’єктивне розуміння – сукупність правових норм; суб’єктивне розуміння – право власника. Суб’єкти: громадяни України, іноземці, особи без громадянства. Об’єкти: предмети виробничого та споживчого призначення, результати інтелектуальної діяльності крім предметів, що перебувають у виключній власності народу. Крім того нормативними актами встановлюється перелік які не можуть бути предметами (зброя, вибухівка...) або обмежені (газова зброя, мисливська зброя...). Підставами виникнення права власності є первинні і похідні.

№ 72. Поняття цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором примусовий захід майнового характеру, застосовуваний за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного стану і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника. Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування відповідальності стимулюючи належне виконання цивільно-правового обов'язку, є також способом попередження цивільних правопорушень у майбутньому. При цьому відновна, каральна (штрафна) і виховна (превентивна) функції виконуються не роздільно, а в сукупності.

№ 73. Поняття і джерела авторського права.

В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва. Завдання авторського права — встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів. Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належать конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони («Про власність»); Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Женевська конвенція по авторському праву; Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів; Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення; та інші. Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.

№ 74. Визнання громадянина безвісно відсутнім.

Безвісна відсутність - це засвідчений у судовому порядку факт тривалої відсутності громадянина в місці його проживання, якщо не вдалося установити місце його перебування. Особа може бути визнана безвісно відсутнім, у судовому порядку, якщо протягом 1 року про громадянина в місці його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування й установити його місце перебування всіма доступними способами не представляється можливим. Особа визнається таким з моменту останнього одержання відомості про нього. Якщо дату не можна установити, то початком безвісної відсутності вважається перше число наступного місяця, після якого відомості були отримані, якщо місяць не можна установити, того 1 січня наступного року. Наслідку визнання громадянина безвісно відсутнім: 1. Шлюб розривається в спрощеному порядку (ст.42 КпШС); 2. Над майном безвісно відсутнього встановлюється опіка; 3. Якщо в цієї особи малися утриманці, то з його майна виплачуються аліменти; 4. Припиняється дія доручення, виданого на його ім'я чи ним самим. Наслідки явки громадянина, визнаного безвісно відсутнім: 1. Шлюб відновлюється по спільній заяві чоловіків; 2. Опіка над майном скасовується.

№ 75. Поняття права власності.

Право власності на відміну від власності є юридичною категорією. Воно виникає одночасно з виникненням держави. Закон України “Про власність” визначає право власності як “урегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном”, як правовідношення і суб'єктивне право. Варто розрізняти право власності в об'єктивному і суб'єктивному змісті. В об'єктивному змісті - це сукупність правових норм, установлених державою і регулюючих відносини по володінню, користуванню і розпорядженню засобами виробництва і предметами споживання. У суб'єктивному змісті - це конкретне право визначеної особи по володінню, користуванню і розпорядженню приналежної йому річчю. Згідно ст.3 Закону України “Про власність” суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи і держава. Суб'єктами права власності в Україні можуть бути також інші держави, їхні юридичні особи, спільні підприємства, міжнародні організації, громадяни інших держав і особи без громадянства. Майно може належати на праві загальної (частковий або спільний) власності громадянам, юридичним особам і державам. Допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб і державі, і створення на цій основі змішаної форми власності, у тому числі власності спільних підприємств за участю юридичних осіб і громадян інших держав. Громадяни, юридичні особи й Україна можуть мати у власності майно, розташоване на території інших держав.

№ 76. Поняття забезпечення виконання зобов’язань.

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити охоронювані законом інтереси кредитора. Законом до заходів забезпечення віднесено: неустойку (штраф, пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію. Перелічені способи забезпечення є різними за своїм характером, але водночас мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім реальне виконання зобов'язань. Крім цього, вони захищають майнові права кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином, заходи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу кредитору задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом застави. Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб забезпечення регулюється Законом України «Про заставу». В силу застави кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Право застави виникає з моменту укладення договору застави.

№ 77. Сумісна діяльність.

За договором про сумісну діяльність сторони зобовязані сумісно діяти для досягнення загальногосподарської мети: будівництво доріг, спорткомплексів... Громадяни можуть укладати договір про сумісну діяльність лише для задоволення своїх особистих побутових потреб. Ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність здійснюється за їх загальною згодою. Якщо учасники договору про сумісну діяльність за згодою між собою доручили керівництво їх сумісною діяльністю одному з учасників договору, на нього ж покладається і ведення спільних справ учасників договору. Особа, якій доручено ведення спільних справ учасників договору про сумісну діяльність, діє на підставі довіреності, підписаної іншими учасниками договору. Для досягнення мети, зазначеної у статті 430 цього Кодексу, учасники договору про сумісну діяльність роблять внески грошима чи іншим майном або трудовою участю. Грошові та інші майнові внески учасників договору, а також майно, створене або придбане в результаті їх спільної діяльності, є їх спільною власністю. Учасник договору про сумісну діяльність не вправі розпоряджатися своєю часткою у спільному майні без згоди інших учасників договору. Порядок покриття витрат, передбачених договором про сумісну діяльність, і збитків, що виникли в результаті сумісної діяльності, визначається договором. Якщо договором такий порядок не передбачений, спільні витрати і збитки покриваються за рахунок спільного майна учасників договору (стаття 432 цього Кодексу), а суми, яких не вистачає, розподіляються між учасниками договору пропорціонально їх внескам у спільне майно. Окремі види сумісної діяльності регулюються відповідно до ЦК та постанов КМУ.

№ 78. Аналогія права й аналогія закону.

Навіть найдосконаліша система права не може охопити всю різноманітність суспільних відносин, які потребують правового регулювання. Ст. 4 ЦК визначає, що цивільні права та обов’язки можуть виникати з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені в законі, але в силу загальних засад і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права й обов’язки. Прогалина в праві – випадки, коли певні суспільні відносини потребують правового регулювання, але не передбачене конкретною правовою нормою. В такому випадку суду надається право розглядати такі справи за допомогою аналогії. Ст. 11 ЦПК: “в разі відсутності закону, який регулює спірні відносини, суд застосовує закон, який регулює подібні відносини, а за відсутності такого суд виходить із загальних засад і змісту законодавства України. Аналогія закону має місце, якщо: 1) відносини, щодо яких виник спір, за своїм характером потребують цивільно-правового регулювання; 2) ці відносини не регулюються конкретними нормами права; 3) є закон, який регулює схожі відносини і який може бути застосований за аналогією. Для заповнення прогалин, які не можливо заповнити за аналогією закону заповнюються за допомогою аналогії права – за допомогою загальних засад і змісту законодавства.

№ 79. Поняття угоди.

Угода - дія громадян та юридичних осіб, спрямована на встановлення, зміну, припинення цивільних прав або обов'язків. Ознаки: 1. Угодою визнається лише та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. 2. Угодою визнається така дія, яка не лише була спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних прав або обов'язків. 3. Угодою визнається дія юридичне незалежних, рівноправних осіб.

№ 80. Невиконання та неналежне виконання зобов’язань.

Виконання зобов’язання покладається на боржника. Воно повинно бути виконане належним чином, тобто у визначений строк, визначеним способом, у встановленому місці, з виконанням усіх вимог щодо суб’єкта та предмета. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна з наведених вимог, то кредитор має право відмовитися від прийняття виконаного.

№ 81. Зобов’язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди.

Правовідношення, що виникає внаслідок правопорушення (делікту), один з учасників якого (потерпілий, кредитор) має право вимагати від особи, що заподіяла йому шкоду, відшкодування шкоди, заподіяної правопорушенням, а боржник зобов'язаний цю вимогу виконати. Ці право відношення є позадоговірними. Суб’єктами можуть бути будь-які особи. Деліктоздатними вважаються особи, що досягли 15 років, а до цього за них відповідають батьки або опікуни. Зміст: право потерпілого вимагати відшкодування збитків і обов’язок боржника відшкодувати збитки у повному обсязі. Умови відповідальності: заподіяння шкоди; протиправна дія; причинний зв’язок; вина. У цивільному праві діє презумпція винуватості. Крім того законодавство передбачає і відшкодування моральної шкоди.

№ 82. Продукти творчої діяльності як об'єкти цивільних прав.

Творчість – цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною оригінальністю. Поділяється на духовну та науковотехнічну. Результати творчої діяльності з точки зору ЦП охорони поділяються на авторське право та право промислової власності (патентне).

№ 83. Поняття неустойки та її значення.

Визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання свого зобов’язання. Різновидами неустойки є штраф і пеня. Штраф визначається у твердій сумі або у вигляді відсотка до суми невиконаного зобов’язання і стягується однократно. Пеня встановлюється на випадок прострочки і обраховується у відсотковому відношенні за кожен день. Розрізняють договірну та законну неустойку. Залікова неустойка = неустойка + непокриті неустойкою збитки; Штрафна неустойка = неустойка + збитки; Альтернативна неустойка = неустойка або збитки (бажання кредитора); Виключна неустойка = лише неустойка (на транспорті). Значення – найбільш гнучкий спосіб забезпечення зобов’язання.

№ 85. Захист права власності від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння (негаторний позов).

Порушення права власності може бути пов’язано з утворенням перешкод для володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Для поновлення цих прав існує інститут негаторного позову. Дії, якими порушується право повинні бути протиправними, всі витрати пов’язані з усуненням порушення несе порушник. Особливості: - власник, який звертається за захистом зберігає майно в себе; - можливо вимагати усунення порушень тільки тих, що розпочалися і тривають до цього часу (строку позовної давності немає); - позов подається при умові, що порушення були наслідком протиправних дій.

№ 86. Склад цивільного правопорушення.

Склад цивільного правопорушення є підставою цивільно-правової відповідальності. До нього входять: 1) наявність реальних збитків (витрати, понесені кредитором, втрата або пошкодження майна кредитора, неодержані кредитором доходи); 2) протиправність поведінки боржника (активна або пасивна дія); 3) причинний зв’язок; 4) вина боржника (психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків – діє презумпція винуватості).

№ 87. Об'єкти і суб'єкти авторського права.

Об’єктом авторського права є результати творчої діяльності. Всі результати творчої діяльності визнаються товаром, отже вони можуть бути об’єктом будь-якого право чину у цивільному обороті. Для надання охорони потрібно лише надати об’єктам такої форми, щоб їх зміст можливо було розуміти без присутності автора. Право автора визнається за твором і якщо твір знаходиться на території іншої країни, але право на захист існує лише при наявності двосторонніх договорів між країнами. Суб’єктами авторського права може бути людина, колектив людей, але може бути і юридична особа (кіностудія). Суб’єктом може бути будь яка людина. Неповнолітні мають ті ж права, що і повнолітні: право авторства, право на ім’я, на винагороду, але право розпоряджатися – тільки в межах, встановлених ЦК. Автор має право випустити свій твір під власним ім’ям, під псевдонімом або анонімно. Суб’єктом авторського права може стати і держава – після закінчення строку дії авторського права (50 років).

№ 88. Види недійсних угод.

Угоди, укладені з порушенням вимог закону не утворюють юридичних наслідків і є недійсними. 1) нікчемні (укладені всупереч інтересів держави і суспільства; які протирічать статуту юридичної особи; укладені особами до 15 років і визнані судом недієздатними; укладені з порушенням форми; мнимі і удавані) Мнимі – укладена для виду, без наміру юридичних наслідків (дарування для уникнення конфіскації) Удавані – укладаються з метою прикриття іншої угоди (купівля-продаж під виглядом дарування частини спільної власності). 2) заперечні – угоди, які можуть бути визнаними недійсними судом (повністю чи частково) (від 15 до 18 років без згоди батьків чи опікунів; укладені обмежено дієздатними без згоди опікунів; укладені особою, яка не розуміє значення своїх дій; укладені внаслідок помилки; укладені внаслідок обману, насилля, погроз, злонаміреної згоди сторін, збіг тяжких обставин) Наслідки: двостороння реституція, одностороння реституція, відсутність реституцій (все державі).

№ 89. Поняття та значення договору як підстави виникнення зобов'язань.

Договір — це згода двох і більше осіб, спрямована на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Серед підстав виникнення зобов’язань центральне місце належить договорам. Таке значення договору обумовлено самою суттю цивільно-правових відносин, саме він зв’язує володільців тих чи інших речей, за допомогою договору надають послуги, виконують роботи...

№ 90. Види цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором примусовий захід майнового характеру, який застосовується за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного становища і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника. Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування відповідальності, стимулюючи належне виконання цивільно-правового обов'язку, є також засобом попередження цивільних правопорушень у майбутньому. При цьому відшкодувальна, каральна (штрафна) і виховна (превентивна) функції виконуються не роздільно, а в сукупності. Умови цивільно-правової відповідальності: 1.Протиправне діяння, тобто діяння, що не відповідає вимогам закону чи договору; 2.Причинний зв'язок, тобто боржник відповідає не за будь-які, а тільки за заподіяні порушенням зобов'язання збитки; 3. Наявність провини і збитків. Види цивільно-правової відповідальності: договірна (настає в зв'язку з заподіянням збитку, викликаного невиконанням зобов'язання, що існує між кредитором і боржником) позадоговірна (настає в результаті заподіяння збитку , що не є наслідком невиконання зобов'язання, що існує між кредитором і боржником); часткова і солідарна (при множинності боржників у зобов'язанні); субсидіарна (додаткова); змішана (при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання з вини обох сторін).

№ 91. Суміжні права.

Суміжні права — це права на результати творчої діяльності виконавців, права виробників фонограм та права організацій мовлення, пов'язані з використанням творів літератури і мистецтва, авторські права на які належать іншим особам.

Об'єктами суміжних прав є: а) виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів; б) записи виконання та інші записи за допомогою технічних засобів; в) трансляція в ефір по кабелю. Права виконавців охороняються, якщо: 1) виконання вперше мало місце на території України; 2) виконання зафіксоване на фонограмі; 3) виконання, не зафіксоване на фонограмі, включено у передачу організації мовлення. Права виробників фонограм охороняються, якщо: 1) виробник є громадянином України або юридичною особою з офіційним місцезнаходженням на території України; 2) фонограму вперше опубліковано на території України або опубліковано на території України протягом 30 днів від дня її публікації в іншій державі; 3) перша фіксація фонограми мала місце в Україні.

№ 92. Нікчемні та заперечні угоди.

У відповідності зі ступенем недійсності розрізняють угоди: абсолютно недійсні, чи нікчемні; відносно дійсні, чи заперечні. До нікчемних відносяться угоди: - укладені з порушенням обов'язкової нотаріальної чи простої письмової форми;- укладені неповнолітніми, які не досягли 15 років; - укладені громадянами, визнаними недієздатними; - укладені з метою, які суперечить інтересам держави і суспільства; - юр осіб, які суперечать їхнім цілям; - мнимі й удавані угоди. Такі угоди є недійсними вже в момент їхнього укладання незалежно від пред'явлення позову і рішення суду чи арбітражу. До заперечних відносяться угоди укладені: - неповнолітнім у віці від 15 до 20 років; - громадянами, визнаними обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотиками; - громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій; - внаслідок помилки; - внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з іншою чи важких обставин.

№ 93. Інші підстави виникнення зобов'язань.

Адміністративні акти. Адміністративний акт — це індивідуальний акт компетентного органу державного управління, спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Цей акт тягне настання цивільно-правових наслідків, якщо це передбачено відповідними нормативними актами. Наприклад, таким адміністративним актом є ордер на жиле приміщення. Житлові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин виникають на підставі двох юридичних фактів: ордера і договору найму жилого приміщення. При цьому юридичне значення ордера полягає в тому, що він є підставою для укладення з ЖЕО договір найму жилого приміщення. Заподіяння шкоди іншій особі. Цивільне законодавство головним чином регулює правомірну поведінку, діяльність. При цьому носії суб'єктивних абсолютних прав здійснюють їх за рахунок власної діяльності, не пов'язаної безпосередньо з діями інших громадян і організацій. Якщо ж суб'єктивне абсолютне право порушено, то застосовуються різні способи захисту порушених суб'єктивних абсолютних прав, у тому числі позадоговірні зобов'язально-правові способи. Якщо порушення суб'єктивного абсолютного права пов'язане з ушкодженням, знищенням, руйнуванням, загибеллю майна, споживанням об'єкта абсолютних прав, то потерпілий вправі вимагати від заподіювача шкоди відшкодування заподіяних збитків. Тут факт заподіяння шкоди є підставою виникнення позадоговірного зобов'язання. Придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Вираз «за рахунок іншої особи» означає, що одночасно відбуваються два процеси: придбання або збереження майна однією особою і втрата майна іншою особою (потерпілим). По-друге, придбання або збереження майна є безпідставним, тобто не має достатньої підстави, встановленої нормативним актом або договором, чи здійснене на підставі, яка згодом відпала, наприклад, у зв'язку з визнанням угоди недійсною. За цих умов придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи є підставою виникнення позадоговірного зобов'язання, тобто зобов'язання, що виникає не з договору, а із зазначеного вище юридичного факту.

№ 94. Договірна та позадоговірна відповідальність.

Договірною вважається відповідальність у формі відшкодування збитків, сплати неустойки, втрати завдатку або позбавлення суб'єктивного права за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, яке виникло з договору (штрафні санкції за неналежне виконання договору, тощо). Позадоговірною (або недоговірною) є відповідальність, що настає за вчинення протиправних дій однією особою щодо іншої при відсутності між ними договору або незалежно від наявних між ними договірних відносин. Така відповідальність настає за порушення обов'язку, встановленого законом або підзаконним актом, і найчастіше виражається у формі відшкодування збитків. Так, у разі заподіяння каліцтва або іншого ушкодження здоров'я організація чи громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати або зменшення працездатності, виплатити потерпілому одноразову допомогу в установленому законом порядку, а також компенсувати витрати, викликані ушкодженням здоров'я. У цьому разі відповідальність є позадоговірною, хоч потерпілий з організацією чи громадянином може перебувати у трудових договірних відносинах.

№ 95. Використання творів науки, літератури і мистецтва. Авторський договір.

Основною правовою формою використання творів науки, літератури і мистецтва є цивільно-правові договори, які дістали назву авторських договорів. Авторський договір — це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання, а користувач зобов'язаний використати або почати використання твору передбаченим договором способом в обумовленому ним обсязі, у визначений строк і виплатити автору встановлену винагороду. Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками. Отже суб'єктами вказаних договорів, з одного боку, завжди є автор (співавтори) або їхні правонаступники, а з іншого боку, як правило, певна організація, яка за родом своєї діяльності може використати твір. Важливою особливістю авторських договорів є те, що об'єктами (предметами) їх виступають нематеріальні блага — твори науки, літератури чи мистецтва. Вони стають об'єктом договору за однієї умови, якщо вони виражені в такій об'єктивній формі, яка дає змогу відтворювати і розмножувати їх. Об'єктом авторського договору можуть бути твори, вже створені на момент укладення договору, а також твори, які автор (співавтори) зобов'язується створити і передати для використання. Авторський договір повинен бути укладений у письмовій формі, якщо законодавством не передбачено інше.

№96. Поняття речей та їх класифікація.

Під матеріальними речами цивільне право розуміє всі предмети матеріального світу, що призначені задовольняти визначені потреби і можуть знаходиться у володінні суб'єктів цивільних правовідносин. З урахуванням цільового призначення об'єктів цивільних прав і різниць у правовому режимі матеріальні речі класифікуються по наступним основних групах: 1. Засоби виробництва і предмети споживання; 2. Індивідуально визначені і визначені родовими ознаками. Індивідуально визначені речі незамінні, тому у випадку загибелі чи псування таких речей неможливо вимагати передачі їх у натурі, а можна претендувати лише на відшкодування збитків. Речі, визначені родовими ознаками, замінні; 3. Ділені і неподільні. Діленими визнаються речі, що у результаті їхнього поділу на окремі фізичні частини не утрачають свого призначення і будь-яка частина цієї речі може виконати ту ж функцію, що і річ у цілому. Неподільними визнаються речі, що у результаті їхнього розподілу утрачають своє первісне призначення, або цілком чи частково утрачають свої корисні властивості; 4. Споживані і неспоживані. Споживаними є речі, що при користуванні чи знищуються чи з'являються в іншій якості, а неспоживаними - речі, що у процесі використання служать первісному призначенню; 5. Рухомі і нерухомі речі; 6. Плоди і доходи; 7. Речі, дозволені до обороту, обмежені в обороті і вилучені з обороту.

№ 97. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні.

Варто розрізняти право власності в об'єктивному і суб'єктивному змісті. В об'єктивному змісті - це сукупність правових норм, установлених державою і регулюючих відносини по володінню, користуванню і розпорядженню засобами виробництва і предметами споживання. У суб'єктивному змісті - це конкретне право визначеної особи по володінню, користуванню і розпорядженню приналежної йому річчю.

№98. Види забезпечення виконання зобов'язань.

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити охоронювані законом інтереси кредитора. Законом до заходів забезпечення віднесено: неустойку (штраф, пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію. Перелічені способи забезпечення є різними за своїм характером, але водночас мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім реальне виконання зобов'язань. Крім цього, вони захищають майнові права кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином, заходи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу кредитору задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом застави. Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб забезпечення регулюється Законом України «Про заставу». В силу застави кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Право застави виникає з моменту укладення договору застави.

№ 99. Зобов'язання по страхуванню.

Закон України “Про страхування”. Це угода сторін у силу якого страховик приймає на себе обов'язок виплатити, при настанні страхового випадку іншій стороні страхову суму або страхове відшкодування в межах страхової суми.

Договір реальний, вважається укладеним з моменту сплати страхувальником першого страхового платежу, письмова форма. Передує заява страхувальника в письмовій формі. Видається страховий сертифікат. Двосторонній. Обов'язки страховика: після настання страхового випадку зобов'язаний вчасно виплатити страхову суму чи страхове відшкодування; якщо страховик намагався запобігти настанню страхового випадку, чи зменшити збитки, то страховик зобов'язаний відшкодувати витрати. Страхувальник зобов'язаний запобігти виникненню страхового випадку; страхувальник зобов'язаний повідомити страховику всі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.Договір страхування оплатний.

№ 101. Форма угоди.

Законодавство передбачає наступні форми угод: 1. Усні (угоди між фізичними і юридичними чи особами з їхньої участі, що виконуються, при їхньому укладанні, незалежно від суми такої угоди; угоди між фізичними особами, що не виконуються при їхньому здійсненні); 2. Письмові прості (угоди на суму понад 100 руб, неисполняемые при їхньому укладанні; угоди для який проста письмова форма прямо передбачена в законі; договір позики на суму понад 50 руб, договір майнового наймання; договір застави; неустойка; поручительство;

3. Нотаріальні (кваліфікована) письмові - у випадках прямо зазначених, а також будь-яка угода може бути викрита в нотаріальну форму. (Доручення; купівлі-продажу; міни; дарування житлового будинку чи квартири на праві приватної власності; договір дарування понад 500 руб і валютні цінності понад 50 руб). Недотримання необхідної законом форми угоди спричиняє недійсність угоди лише у випадках, прямо зазначених у законі. Недотримання необхідної законом простої письмової форми позбавляє сторони права, у випадку суперечки, посилатися в підтвердження угоди на показання свідків, а у випадках, прямо зазначених у законі, спричиняє недійсність угоди.

№ 102. Позов про витребування майна із чужого незаконного володіння (віндикаційний позов).

Речово-правовий спосіб захисту має місце в тих випадках, коли: 1.Між власником і особою, що порушила право власності немає зобов'язання; 2.Річ повинна бути індивідуально визначеною; 3.Річ повинна бути в натурі. Якщо хоча б одна умова відсутня, то захист речово-правовим способом не допускається. Поняття: Це позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивач: не володіючий власник. Відповідач: незаконно володіючий не власник Термін давності позову: 3 роки. У незаконного несумлінного власника річ може бути витребувана завжди в період терміну давності позову. У незаконного сумлінного, безоплатного власника - також. У незаконного сумлінного оплатного власника річ може бути витребувана тільки в 3 випадках: 1.Якщо річ була украдена у власника; 2.Загублена власником; 3.Вибула з його володіння іншим способом, мимо його волі. Предметом даного позову є тільки індивідуально визначене майно чи родові речі, якщо вони індивідуалізовані. У випадку загибелі індивідуально визначеної речі віндикаційний позов не може бути вдоволений, тому що відпадає його підстава, тобто право власності на дану річ. Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від сумлінного набувача (обмеження віндикації).

№ 103. Умовні угоди. Відкладальні та відміняльні угоди.

Умовними угодами називаються угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи не настання в майбутньому події, щодо якого сторонам не відомо наступить воно чи ні. Вимоги, пропоновані до умовних угод: 1. Це обставина повинна бути в майбутньому; 2. Повинно бути невідомо наступить воно чи ні дана обставина; 3. Повинно бути правомірним. Угода визнається укладеною за відкладальною умовою, якщо сторони поставили виникнення прав і обов'язків у залежність від настання цієї умови. Наприклад, угоду піднайму жилого приміщення укладено за умови: наймач надасть жиле приміщення піднаймачу, як тільки його син переїде на постійне місце проживання в інше місто. Угода визнається укладеною за скасувальною умовою, якщо сторони поставили припинення прав і обов'язків у залежність від настання цієї умови. Наприклад, зазначену вище угоду піднайму жилого приміщення може бути укладено за умови: піднаймач вправі поселитися і проживати у жилому приміщенні доти, поки син наймача не повернеться із відрядження.

№ 104. Цивільно-правові способи захисту права власності та інших речових прав.

Віндикаційний позов: Речово-правовий спосіб захисту має місце в тих випадках, коли: 1.Між власником і особою, що порушила право власності немає зобов'язання; 2.Річ повинна бути індивідуально визначеною; 3.Річ повинна бути в натурі. Якщо хоча б одна умова відсутня, то захист речово-правовим способом не допускається. Поняття: Це позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Позивач: не володіючий власник. Відповідач: незаконно володіючий не власник Термін давності позову: 3 роки. У незаконного несумлінного власника річ може бути витребувана завжди в період терміну давності позову. У незаконного сумлінного, безоплатного власника - також. У незаконного сумлінного оплатного власника річ може бути витребувана тільки в 3 випадках: 1.Якщо річ була украдена у власника; 2.Загублена власником; 3.Вибула з його володіння іншим способом, мимо його волі. Предметом даного позову є тільки індивідуально визначене майно чи родові речі, якщо вони індивідуалізовані. У випадку загибелі індивідуально визначеної речі віндикаційний позов не може бути вдоволений, тому що відпадає його підстава, тобто право власності на дану річ. Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від сумлінного набувача (обмеження віндикації).

Негаторний позов: Порушення права власності може бути пов’язано з утворенням перешкод для володіння, користування та розпорядження своєю власністю. Для поновлення цих прав існує інститут негаторного позову. Дії, якими порушується право повинні бути протиправними, всі витрати пов’язані з усуненням порушення несе порушник. Особливості: - власник, який звертається за захистом зберігає майно в себе; - можливо вимагати усунення порушень тільки тих, що розпочалися і тривають до цього часу (строку позовної давності немає); - позов подається при умові, що порушення були наслідком протиправних дій.

№ 105. Поняття та форми вини в цивільному праві.

Вина - це психічне ставлення особи до своєї протиправної поведінки і її можливих наслідків. Вина виражається у формі умислу чи необережності. Ознаки умислу (ст.8 КК): а) свідомість особою суспільно небезпечного характеру своєї чи дії бездіяльності; б) передбачення його суспільно небезпечних наслідків; в) бажання настання суспільно небезпечних наслідків чи свідоме їхнє припущення. Ознаки необережної форми вини (ст.9 КК): а) не усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності; б) не передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча повинна була і могла передбачати; в) не бажає настання суспільно небезпечних наслідків чи легковажно розраховує на їхнє запобігання. Розмежування форм має значення для визначення правових наслідків. Так, недійсність угод може наступити тільки при навмисній формі вини. У цивільному праві діє презумпція винуватості, тобто відсутність провини доводиться особою, що порушила зобов'язання (ст.209 ЦК). Законом чи договором може бути допущена відповідальність боржника і при відсутності провини (наприклад, договір схову - відповідальність за псування чи втрату майна безвинно, за винятком непереборної сили). Провина кредитора (ст.210 ЦК) може служити підставою для звільнення боржника від відповідальності, при відсутності його Вини. Якщо винні обидві сторони (ст.211 ГК), то зменшується відповідальність боржника (наприклад, якщо кредитор сприяв збільшенню розміру збитків чи не вжив заходів до їхнього зменшення).

№ 106. Зобов'язання, що виникають внаслідок придбання або зберігання майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав.

Зобов'язання із безпідставного придбання або збереження майна — це один з видів позадоговірних зобов'язань. На підставі цього зобов'язання особа, яка одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій особі, а остання вправі вимагати від зобов'язаної особи виконання її обов'язку. Такий же обов'язок виникає, коли підстава, на якій придбано майно, згодом відпала. В разі неможливості повернути безпідставно придбане майно в натурі повинна бути відшкодована його вартість, що визначається на момент придбання. Особа, яка безпідставно одержала майно, зобов'язана також повернути або відшкодувати всі доходи, які вона мала або повинна була мати з цього майна з того часу, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про безпідставність одержання майна. З свого боку ця особа має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно з того часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. Ці правила поширюються на випадок збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав, встановлених законом або договором. Не підлягає витребуванню як безпідставно придбане: 1) майно, передане на виконання зобов'язання до настання строку виконання; 2) майно, передане на виконання зобов'язання по закінченні строку позовної давності; 3) сплачена зайво або на підставі, що згодом відпала, авторська винагорода або винагорода за відкриття, винахід, раціоналізаторську пропозицію і промисловий зразок, якщо виплата проведена організацією добровільно при відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку одержувача.

№ 107. Види об'єктів цивільних прав.

Під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямоване суб'єктивне право, тобто все те, із приводу чого складається визначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно підрозділяються на три основні групи: 1. речі (матеріальні явища, предмети природи, як у їхньому природному стані, так і пристосовані людиною до його потреб, усякого роду предмети побуту, гроші і цінні папери); 2. діяльність (робота, послуги, результати творчої діяльності); 3. особисті майнові блага. З прийняттям Закону України “Про власність” режим права власності поширився не тільки на речі, але і на результати творчої діяльності, що мають нематеріальну основу, правове регулювання яких здійснюється главою 6 Закону, “Право інтелектуальну власність”. А оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в єдиному правовому режимі, то перші дві групи об'єктів цивільних прав представляється можливим умовно об'єднати в одну групу “речей” з підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і “речі” нематеріальні.

№ 108. Поняття забезпечення виконання зобов'язання.

Під способами забезпечення зобов'язань розуміють передбачені законом або договором спеціальні заходи, які покликані додатково стимулювати боржника до виконання юридичного обов'язку, а у разі його невиконання - задовольнити охоронювані законом інтереси кредитора. Законом до заходів забезпечення віднесено: неустойку (штраф, пеню), заставу, поруку, завдаток і гарантію. Перелічені способи забезпечення є різними за своїм характером, але водночас мають спільні ознаки. Насамперед вони спрямовані на належне і передусім реальне виконання зобов'язань. Крім цього, вони захищають майнові права кредитора шляхом створення умов для задоволення його інтересів, порушених неналежним виконанням боржником своїх юридичних обов'язків. Таким чином, заходи забезпечення мають гарантійний характер. Так, застава дає змогу кредитору задовольнити свої майнові вимоги з вартості майна, яке є предметом застави. Одним з найбільш поширених видів забезпечення зобов'язань є неустойка. Неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання. Наступним видом забезпечення є застава. Цей спосіб забезпечення регулюється Законом України «Про заставу». В силу застави кредитор (заставодержатель) має право, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставодавцем зобов'язання, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Право застави виникає з моменту укладення договору застави.

№ 109. Право державної власності.

Право державної власності являє собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють приналежність матеріальних і інших благ народу в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання і відчуження державного майна. Відносини державної власності відрізняються від інших відносин власності, незважаючи на проголошення їх рівності. Це виявляється: 1) у тім, що у власності держави може знаходиться будь-яке майно, у тому числі вилучене з обороту чи обмежене в обороті; 2)деякі способи придбання майна у власність можуть бути використані тільки державою (наприклад, стягування податків і мита, конфіскація); 3)як політичний суверен держава шляхом видання законодавчих актів сама встановлює рамки своїх прав власника і межі їхнього здійснення. Але в майнових відносинах, де власники протистоять один одному як товаровласників, рівність повинна бути й у відношенні державної власності. У цих відносинах держава виступає як рівноправний власник, учасник товарообміну. До державної власності в Україні відносяться загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктами права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України. Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці.

№ 110. Умови цивільно-правової відповідальності.

Цивільно-правова відповідальність - це передбачений законом чи договором примусовий захід майнового характеру, який застосовується за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання, з метою відновлення порушеного становища і задоволення інтересів потерпілого за рахунок правопорушника. Відповідальність є майновою і носить компенсаційний характер. Застосування відповідальності, стимулюючи належне виконання цивільно-правового обов'язку, є також засобом попередження цивільних правопорушень у майбутньому. При цьому відшкодувальна, каральна (штрафна) і виховна (превентивна) функції виконуються не роздільно, а в сукупності. Умови цивільно-правової відповідальності: 1.Протиправне діяння, тобто діяння, що не відповідає вимогам закону чи договору; 2.Причинний зв'язок, тобто боржник відповідає не за будь-які, а тільки за заподіяні порушенням зобов'язання збитки; 3. Наявність провини і збитків. Види цивільно-правової відповідальності: договірна (настає в зв'язку з заподіянням збитку, викликаного невиконанням зобов'язання, що існує між кредитором і боржником) позадоговірна (настає в результаті заподіяння збитку , що не є наслідком невиконання зобов'язання, що існує між кредитором і боржником); часткова і солідарна (при множинності боржників у зобов'язанні); субсидіарна (додаткова); змішана (при невиконанні або неналежному виконанні зобов'язання з вини обох сторін).

№ 111. Види суб'єктів цивільного права України.

Суб'єкти цивільного права - це особи, що приймають участь у цивільно-правових відносинах. Суб'єкт, якому належить право, називається активним суб'єктом, чи суб'єктом права. Суб'єкт, на який покладений обов'язок, називається пасивним суб'єктом, чи суб'єктом обов'язку. Як правило, у цивільно-правових відносинах кожний з учасників має суб'єктивні права і несе суб'єктивні обов'язки. Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, юр. особи, держава. Громадянам, юридичним особам як суб'єктам цивільно-правових відносин притаманні такі суспільно-юридичні якості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність. Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права й обов'язки. Цивільна дієздатність - це здатність суб'єкта своїми діями здобувати цивільні права і створювати для себе гр обов'язку. Суб'єктивне цивільне право - це вид і міра можливої (дозволеної) поведінки уповноваженої особи, які забезпечується виконанням обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примусу. Суб'єктивний цивільний обов'язок - це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи.

№ 112. Види угод.

1. Угоди можуть бути однобічними, двох- чи багатобічними (договори). Під однобічною угодою розуміється волевиявлення (дія) однієї сторони. Двосторонньою чи багатобічною угодою називається угода двох чи декількох сторін. Двостороння чи багатобічна угода іменується договором. Отже, будь-який договір - це угода, але не будь-яка угода - договір. Договір - вид угоди.

2. У залежності від того з якого моменту угода вважається укладеною: реальні (однієї угоди не досить, необхідно ще і передача речі, наприклад, займ); консенсуальные (досить досягти угоди по всіх істотних умовах, наприклад, купівля-продаж); 3. Угоди бувають оплатні і безоплатні (договір дарування); 4. Угоди можуть бути каузальні (угоди, у яких видно їхня підстава чи ціль, наприклад, договір закупівлі-продажу - підстава: передача майна від однієї особи до іншої) і абстрактними (підстава здійснення угоди прямо не виражена);

5. Угоди можуть бути звичайними й умовними (угоди, по яких виникнення, зміна чи припинення прав і обов'язків поставлено в залежність від настання чи не настання в майбутньому події, щодо якої сторонам не відомо наступить воно чи ні.

№ 113. Спільна дольова та спільна сумісна власність.

Спільна часткова власність: виникає на різних підставах; кожному учаснику належить частка у спільному майні: - право кожного з співвласників не обмежується якоюсь конкретною часткою; - об’єктом права власності є річ; - права інших співвласників також розповсюджується на все майно; - кожному з співвласників належить визначена частка в праві власності. Володіння, користування і розпорядження майном відбувається за згодою всіх співвласників. Кожен учасник відповідно до своєї частки має право на доходи від спільного майна, а також несе обов’язки перед третіми особами. Існує право привілейованою купівлі, але не застосовується при укладанні договору дарування, довічного утримування, міни. Кожен з співвласників має право на виділ належної йому частки. Спільна сумісна власність: виникає тільки у випадках, прямо передбачених законом – власність без визначення часток, право одного співвласника на все майно є таким же, як і права інших співвласників цього майна. Володіння, користування і розпорядження майном здійснюється за взаємною домовленістю.

№ 114. Поняття шкоди та збитків. Види збитків.

У ЦЗ вживаються два терміни: «відшкодування збитків» та «відшкодування шкоди». Законодавча традиція розмежовує їх залежно від сфери виникнення негативних наслідків. Якщо вони виникли через невиконання договору, то вживається слово «збитки». Якщо ж сталися вони не у зв'язку з договором (ушкодження здоров'я, каліцтво, смерть, пошкодження чи знищення майна), то вживається слово «шкода». Збитки, і шкода - це грошовий вираз негативних майнових наслідків, які виникли внаслідок невиконання юридичного обов'язку, до стягнення яких присуджується особа. Збитки можуть виразитися у витратах, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням речі (наприклад, при перевезенні їх залізницею). Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого права. Протиправна поведінка в договірних чи недоговірних відносинах може викликати неможливість одержання доходів, які особа за звичайних обставин, коли б не сталося правопорушення, могла б одержати. Через поставку недоброякісного товару покупець не одержав доходу, який він мав реально одержати від його реалізації, якби не було браку. Потерпілий, ставши інвалідом, не може продовжувати працювати. Йому належить відшкодувати суму заробітку, яку він мав до каліцтва. Йдеться про неодержану вигоду.

№ 115. Зобов'язання, що виникають внаслідок рятування чужого майна.

Шкода, понесена громадянином при рятуванні чужого майна від небезпеки, що йому загрожувала, повинна бути відшкодована тією особою, майно якої рятував потерпілий. Відшкодування шкоди виконується по рішенню особи, керуючого органу, майно якої рятував потерпілий а при наявності спору – суд. Суб’єкти: громадянин, який має право на відшкодування понесеної шкоди (кредитор); організація, що зобов’язана цю шкоду відшкодувати (боржник). Зміст зобов’язання складає право потерпілого одержати відшкодування шкоди і обов’язок організації відшкодувати цю шкоду. Об’єкт зобов’язання – відшкодування шкоди потерпілому, якої він зазнав, рятуючи майно.

№ 116. Предмет цивільного права.

Предметом цивільно-правового регулювання є: - майнові відносини; - особисті немайнові відносини. Майнові відносини - це конкретні вольові економічні відносини з приводу незалежності використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання й інших матеріальних благ. По змісту майнові відносини поділяються на дві групи: - відносини власності; - відносини в сфері товарообігу. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуюче розподіл матеріальних благ між визначеними особами. Майнові відносини в сфері товарообігу - це відносини, зв'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників) до інших (споживачам). Особисті немайнові відносини. У даному випадку маються на увазі особисті, немайнові права на блага, невіддільні від особистості: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особистість, здійснюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені права поділяються на групи: - особисті права, зв'язані з майновими, наприклад особисті права авторів творів в області науки, літератури, винаходів;- особисті права, які виникають незалежно від майнових, тобто не зв'язані з ними, наприклад право на ім'я, честь, гідність.

№ 117. Дії як об'єкти цивільних прав.

Об'єктами цивільних прав можуть бути дії іншої особи. Проте, не будь-які дії, а лише такі, внаслідок яких створюється певна річ, матеріальне благо. Термін «дія» у цивільному праві має інше значення. Так, за договором купівлі-продажу продавець і покупець вчиняють дії по передачі купленого майна і сплаті за нього грошових сум. Але такі й подібні дії не можна розглядати як об'єкт права, бо вони: а) є підставами виникнення, зміни чи припинення правовідносин; б) можуть бути за дорученням правомочних осіб вчинені іншими особами. Дії, як об'єкти цивільних прав, безпосередньо спрямовані на створення певних матеріальних благ і не можуть бути відокремлені від самої зобов'язальної особи. Серед дій як об'єктів цивільних прав особливе місце посідають послуги — певна діяльність, яка створює не річ, а благо для задоволення суспільних потреб. За допомогою послуги досягається певний немайновий результат, що сам по собі є благом, має споживну вартість і стає об'єктом цивільного права. Розрізняють три види послуг: фактичні (договір схову, договір Перевезення); юридичні (договір доручення, договір комісії); комплексні послуги, в яких поєднуються юридичні і фактичні послуги, наприклад, договір експедиції.

№ 118. Підстави виникнення та припинення права власності.

Способи виникнення права власності: - первісні, при яких право власності на майно виникає вперше чи незалежно від прав на нього попереднього власника. - похідні, при яких право власності на майно переходить від однієї особи до іншої. До первісних способів відносяться: 1.Переробка (специфікація); 2.Оволодіння; 3.Визнання майна без хазяїна (ст.137 ГК); 4.Реквізиція - це оплатне вилучення майна, в інтересах суспільства, за рішенням органів державної влади, при обставинах надзвичайного характеру; 5.Конфіскація - це безоплатне вилучення у власника його майна за рішенням органів державної влади у виді санкцій за здійснення правопорушень; 6.Націоналізація - відчуження майна на користь держави; 7.Приватизація - відчуження майна від держави. До похідних способів виникнення права власності відносяться всі договори, спрямовані на передачу майна у власність (договір купівлі-продажу, міни, постачання, позики й ін.), а також перехід майна в спадщину. Право власність припиняється при настанні визначених юридичних фактів: 1.Обставини, зв'язані з припиненням існування об'єкта права власності (наприклад, загибель власності); 2.Обставини, зв'язані з припиненням існування суб'єкта права власності (наприклад, смерть власника).

№ 119. Поняття та види застави.

Застава – безпосередня передача або інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов’язань, для гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна. Особа, яка майно в заставу, називається заставодавцем, а яка приймає – заставодержателем. Може виникати як в силу договору, так і в силу закону (застава вантажів у морського перевізника). Договір укладається в письмовій формі. Вимагається нотаріальне посвідчення якщо предметом є нерухомість, транспортні засоби чи космічні об’єкти. Види застави: 1) іпотека – застава землі чи нерухомості, яка залишається у заставодавця; 2) заклад – застава рухомого майна, що передається заставодержателю; 3) застава товарів в переробці або обороті – можуть змінюватися предмети застави в залежності від обороту сировини, матеріалів; 4) застава цінних паперів; 5) застава майнових прав – предметом є належні заставодацю вимоги за зобов’язаннями, де він є кредитором, або вимоги по зобов’язаннях, які виникнуть в майбутньому.

№ 120. Договір комісії.

Договір комісії – це договір, по якому одна сторона (комісіонер) зобов'язується з доручення іншої сторони (комітента) зробити за винагороду для комітента одну чи кілька угод від свого імені за рахунок комітента. Відмінності договору комісії від договору доручення: комісіонер завжди діє від свого власного імені; предметом договору комісії являються тільки угоди. Кконсенсуальный; оплатний; двусторонній. За загальним правилом комісіонер не відповідає перед комітентом за виконання третьою особою укладеної їм угоди. Виключення складають: делькредере – чи порука поручительство комісіонера перед комітентом за виконання укладеної їм угоди з третьою особою.

№ 121. Поняття та види джерел цивільного права України, їх характеристика.

Цивільне законодавство - це сукупність цивільно-правових законів і інших цивільно-правових нормативних актів, розташованих у визначеному порядку відповідно до їхньої юридичної чинності.

Основними джерелами цивільного законодавства є: Конституція України від 28 червня 1996 р. (ст.ст. 13, 14, 21, 22, 26, 32, 33, 41, 42, 47, 54, 55, 56); нормативно-правові акти, прийняті Верховною Радою України (Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963 р., Закон УРСР “Про власність” від 7 лютого 1991 р., Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р., Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р., Закон України “Про господарчі товариства” від 19 вересня 1991 р., Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р.); Декрети Кабінету Міністрів України; Укази Президента України; Постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України; нормативно-правові акти міністерств, відомств і державних комітетів України; нормативно-правові акти органів місцевої влади і самоврядування України.

№ 122. Довіреність.

Дорученням визнається письмове уповноваження, видане однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Доручення може бути видано тільки дієздатними громадянами і юридичними особами в рамках їхньої статутної правосуб'єктності. Громадяни у віці від 15 до 18 років можуть самостійно видавати доручення в межах тих прав, що можуть здійснювати самі. На інші угоди й інші юридичні дії доручення таких осіб повинна бути забезпечена згодою батьків, усиновителів чи попечителів. По змісту й обсягу повноважень представника розрізняють три види доручень. Генеральні (загальні) доручення - видаються для здійснення угод і інших юридичних дій протягом визначеного періоду (наприклад, доручення на управління автомобілем із правом наступної реалізації і передоручення); Спеціальні доручення - видаються на здійснення ряду однорідних угод чи інших юридичних дій. До них відносяться доручення на представництво в суді, на одержання товарно-матеріальних цінностей від вантажоперевізника. Разові доручення - видаються для здійснення строго визначеної угоди чи іншої юридичної дії (наприклад, доручення на одержання зарплати за якийсь місяць). Термін дії доручення визначений ст.67 ГК і не може перевищувати трьох років. Якщо ж термін не зазначений, то доручення зберігає силу протягом одного року з дня її здійснення.

№ 123. Право колективної власності.

Право власності на яке-небудь майно може належати двом чи декільком власникам. У цьому випадку виникає право спільної власності. Майно може належати на праві спільної власності громадянам, юридичним особам і державі, тобто право загальної власності може застосовуватися при регулюванні індивідуальної власності, колективної, державної власності, а також змішаних форм власності в тому випадку, коли поєднується майно приналежне до різних економічних форм власності (індивідуальної, колективної, державної). У відповідності зі ст.112 ЦК розрізняють право спільної часткової власності і право спільної сумісної власності. Для права загальної часткової власності характерно, що тут визначено в арифметичному відношенні - дробом розмір частки права власності приналежної кожному власнику. При спільній власності розмір частки точно не визначений.

№ 124. Система цивільного права України.

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини при участі громадян, організацій і інших соціальних утворень з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Система сучасного цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й інститути, розміщені у визначеній послідовності.Цивільно-правові норми й інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори, представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; - право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр законів іноземних держав і міжнародних договорів.

№ 125. Завдаток. Відмінність завдатку від авансу.

Завдаток - це грошова сума, що одна сторона передає іншій стороні в рахунок виконання договору на доказ виконання договору і у забезпечення зобов'язання. Якщо зобов'язання не виповнюється з вини боржника задаток не повертається, якщо зобов'язання не виконане з вини особи, що взяла задаток, то задаток повертається в 2-кратному розмірі (ст. 195 ЦК). Функції задатку: 1) Розрахункова, він йде в рахунок оплати майбутнього зобов'язання; 2) є доказом; 3) Забезпечувальна. Відмінність задатку від авансу. На практиці розрізняти задок від авансу складно, тому що повинно бути зазначене в договорі, якщо договір не вказує, що внесена сума є задатком, те це аванс. Аванс (передоплата) - це грошова сума, що видається в рахунок виконання належних платежів, тобто виконує двох функцій: платіжну і доказательственну. Задаток і аванс тільки між фізичними чи особами з їхньою участю.

№ 126. Поняття цивільного права.

Цивільне право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють на принципах юридичної рівності відносини власності в її різних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини при участі громадян, організацій і інших соціальних утворень з метою більш повного задоволення матеріальних і духовних потреб громадян. Система сучасного цивільного права - це структура, елементами якої є цивільно-правові норми й інститути, розміщені у визначеній послідовності. Цивільно-правові норми й інститути поділяються на загальні й особливі. Загальну частину цивільного права складають норми про суб'єктів, об'єкти цивільного права, договори, представництво і доручення, позовну давність. Особлива частина регулює особливі суспільні відносини і складається з таких інститутів: - право власності й інші речові права; - зобов'язальне право; - авторське право; - право на винахід і інші результати творчості, які використовуються у виробництві; - правоздатність іноземних громадян і юр осіб; застосування гр законів іноземних держав і міжнародних договорів.

№ 127. Право виключної власності народу України.

Ст. 13 КУ: “Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.”

 № 128. Гарантія. Відмінність гарантії від поруки.

Гарантія (ст. 196 ЦК) - це свого роду поручительство, але яке передбачено тільки між юридичними особами. Відмінність гарантії від поручительства в тім, що гарант несе субсидіарну відповідальність, а також тільки між юридичними особами

№ 129. Договір довічного утримання.

Реальний, оплатний, односторонній. Договір довічного утримання – це угода сторін, в силу якої одна сторона (відчужуватель) передає у власність іншій стороні (набувачу) житловий будинок чи інше житлове приміщення, що належить відчужувателю на праві приватної власності, а інша сторона – набувач, зобов'язується надати довічне матеріальне забезпечення в натурі у виді житла, харчування, догляду і необхідної допомоги. Відмінності: предмет – завжди житлове приміщення; сторонами виступають громадяни; житлове приміщення за цим договором передається тільки у власність; передача майна на умові довічного утримання; еквівалентом виступає – забезпечення в натуральному виді (моральний і матеріальний характер); правова мета: перехід майна, забезпечення непрацездатного. Відчужуватель: завжди непрацездатна особа (у силу віку і здоров'я), потребує постійної допомоги з боку іншої особи. Набувач: дієздатна особа; працездатна особа з постійним джерелом доходу (з підтвердженням). Двосторонній договір - укладений з моменту реєстрації його в належному порядку і з моменту передачі (фактичної) житлового приміщення набувачу. Реальний . Істотні умови: кількість житлової площі, стан, приблизна оцінка житлового приміщення; чітко зазначена й обговорена матеріальна допомога, яку буде робити набувач відчужувателю в майбутньому. Розірвання: відчужуватель - набувач не виконував чи неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором (тільки в судовому порядку); набувач - відпала необхідність в одержанні житлового приміщення; якщо він не може надавати постійну допомогу відчужувателю. Правові наслідки розірвання: житлове приміщення повертається назад, витрати не повертаються.Припинення договору у випадку смерті відчужувателя.

№ 130. Початок перебігу строків позовної давності.

Строк позовної давності починає текти з дня виникнення права на позов, що виникає з дня, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права (ст.76 ГК). Витікання терміну позовної давності погашає право на позов у матеріальному змісті, тобто на можливість примусового здійснення порушеного цивільного права, однак не припиняє саме суб'єктивне право оскільки боржник може виконати свій обов'язок і після закінчення терміну позовної давності (ст.82 ГК).

№131. Поняття та принципи належного виконання зобов'язань.

Основною підставою припинення зобов’язання є його належне виконання – вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати в силу договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду... Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматися від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором і буде виконанням зобов’язання. Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що пред’являються стосовно суб’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов’язання. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна з наведених вище вимог, воно вважається виконане неналежним чином і кредитор має право відмовитися від прийняття виконаного. Виконання зобов’язання покладається на боржника. Якщо виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника, то саме він повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.

№132. Обмін.

У Ц. кодексі Укр. відсутнє визначення договору міни. За договором міни між сторонами проводиться обмін одного майна на інше. Кожний хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке одержує. Договір міни спрямований на невідворотне відчуження кожною із сторін належного їй майна. У сторони, яка за договором міни набуває майно, відповідно виникає право власності (право повного господарського відання або право оперативного управління). Договір міни є сплатним, двостороннім, консесуальним. Договір міни за своїм змістом і за формою має багато спільного з договором купівлі-продажу. Відмінності: в договорі купівлі-продажу за продаване майно продавцю сплачується відповідна його вартість в грошовому вираженні. За договором міни у разі нерівноцінності обмінюваного майна сторона, яка отримує річ більшої вартості, може компенсувати іншій стороні різницю відповідною сумою. За таких умов, однак, договір міни не перетворюється на договір купівлі-продажу.

№ 133. Прийняття спадщини та відмова від спадщини.

Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за законом або за заповітом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду щодо прийняття спадщини. Прийняття спадщини — це не обов'язок спадкоємців, а їх право. Для того щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо її прийняття або фактично вступити в управління чи володіння спадковим майном. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не прийме спадщину його частка переходить до інших спадкоємців, які закликаються до спадкування. Якщо пропуск шестимісячного строку на прийняття спадщини стався з поважних причин (тривале відрядження, тривала хвороба тощо), суд може продовжити цей строк. Отже якщо спадкоємець не вчинив жодної з дій що свідчать про прийняття спадщини, вважається, що він відмовився від спадщини. Спадкоємець за законом або за заповітом може відмовитись від спадщини і шляхом подачі про це заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Таку заяву спадкоємець може подати протягом шестимісячного строку з дня відкриття спадщини. Разом з передбачається можливість відмовитись від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкування за законом чи за заповітом, а також на користь держави, окремих державних, кооперативних або громадських організацій.

№ 134. Спадкування за законом.

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядок спадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом. Коли громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування за законом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи: 1. Діти; 2. Дружина померлого; 3. Батьки померлого; 4. Онуки та правнуки померлого. Вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття. До складу спадкоємців другої черги входять такі особи: 1. Брати та сестри померлого. 2. Дід та баба померлого. Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців за законом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані до спадкування у порядку черговості. окрім двох випадків: 1.щодо розподілу майна між онуками та правнуками. 2.щодо предметів домашньої обстановки та вжитку.

№ 135. Поняття об'єктів цивільних прав.

Один з елементів цивільного правовідношення Під об'єктом цивільних прав прийнято розуміти те благо, на яке спрямоване суб'єктивне право, тобто все те, із приводу чого складається визначений правовий зв'язок між особами і з приводу чого виникають цивільні правовідносини. Об'єктами цивільних прав можуть бути матеріальні і нематеріальні блага. У залежності від цього вони звичайно підрозділяються на три основні групи: 1) речі (матеріальні явища, предмети природи, предмети побуту, гроші і цінні папери); 2) діяльність (робота, послуги, результати творчої діяльності); 3) особисті майнові блага. Оскільки і речі, і об'єкти інтелектуальної власності знаходяться в єдиному правовому режимі, то їх можливо умовно об'єднати в одну групу “речей” з підрозділами на дві підгрупи - речі матеріальні і “речі” нематеріальні.

№137. Виконання альтернативного зобов'язання.

Боржникові, зобов'язаному виконати одну з двох або кількох дій, належить право вибору, якщо з закону, договору, або змісту зобов'язання не випливає інше. Здійснення 1 з цих дій і складає виконання зобов’язання. Право вибору в силу закону може належати і кредитору. ЗУ “Про захист прав споживачів” надає покупцю можливість замінити річ, відремонтувати, зменшити ціну, розірвати договір.

№ 138. Джерела цивільного права зарубіжних країн.

Германія та інші – закон; англосаксонська система – прецедент, але все більшого значення набирає закон. Франція – 1804р. – перший кодекс, який займався регулюванням цивільного права. Німеччина – 1896р. – німецьке цивільне укладення, побудоване по пандектній системі.Від цивільного права відокремлене торгове.

№ 139. Порядок здійснення цивільних прав і обов'язків недієздатних і обмежено дієздатних громадян.

Обмежено дієздатний громадянин може лише за згодою піклувальника: а) укладати угоди по розпорядженню майном (купівлі-продажу, дарування, позики, майнового найму, комісії тощо); б) одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними. Обмежено дієздатний громадянин вправі самостійно вчиняти дрібні побутові угоди. Обмеження дієздатності не викликає обмеження деліктоздатності, тобто обмежено дієздатний громадянин несе цивільну відповідальність за загальними правилами Громадянин вважається недієздатним з години набрання законної сили рішенням суду про визнання його недієздатним. Суд винний надіслати копію рішення органові опіки та піклування для призначення опікуна над недієздатним. Від імені недієздатного укладає угоди опікун. Укладені раніше односторонні угоди (заповіт, видача довіреності), договори, зв'язані з особою громадянина, визнаного недієздатним, припиняють свою дію. Визнання громадянина недієздатним припиняє дію виданої їм довіреності. За шкоду, заподіяну цим громадянином, відповідають його опікун або організація, які зобов'язані здійснювати за ним нагляд, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини.

№ 140. Способи припинення зобов'язання.

Припинення зобов'язань - це настання становища, що викликає відпадання прав і обов'язків його учасників. Ця підстава може бути викликана різними способами припинення зобов'язань: Виконання зобов'язання. Зобов'язання припиняється виконанням, зробленим належним чином, тобто в точній відповідності з всіма умовами зобов'язання. Залік. Зобов'язання припиняється заліком зустрічної (тобто є взаємні зобов'язання, і кредитор і боржник повинні бути ними одночасно) однорідної (тобто той самий предмет) вимоги, термін виконання якої наступив і не пропущений термін задавнення позову. Не допускається залік по зобов'язаннях: а) у відношенні якого минув термін задавнення позову; б) про відшкодування шкоди, викликаного ушкодженням здоров'я чи заподіянням смерті; в) про довічне утримування. Угода сторін. Новація. Зобов'язання припиняється угодою сторін, зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими ж особами - новація. При новації старе зобов'язання цілком припиняється і виникає нове зобов'язання; Зобов'язання припиняється збігом боржника і кредитора в одній особі. Якщо в наслідку цей збіг припиняється, зобов'язання виникає знову; Зобов'язання припиняється смертю боржника (якщо виконання не може бути зроблене без особистої участі боржника) чи смертю кредитора (якщо виконання призначене особисто для кредитора). Зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи ( чиборжника кредитора), якщо законом не передбачене інше, зокрема, виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи іншою юридичною особою; Зобов'язання припиняється неможливістю виконання, якщо вона викликана обставинами, за які боржник не відповідає. Неможливість виконання може бути: фізична (у силу тих чи інших достатніх умов вимагати виконання зобов'язання в натурі неможливо, при наявності провини чи боржника кредитора); юридична (коли дії, що повинні були бути зроблені по зобов'язаннях, потім заборонені законом); економічна (надзвичайна затруднительность для боржника виконати зобов'язання. припинення або зміна зобов'язання внаслідок зміни плану.