Склад злочину, передбаченного ст.149 кримінального кодексу України - торгівля людьми

Міністерство внутрішніх справ України

Національний університет внутрішніх справ

Кафедра кримінального права КУРСОВА РОБОТА

з кримінального права

СКЛАД ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ.149 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ - ТОРГІВЛЯ ЛЮДЬМИ

2006
План

Вступ

1. Об’єкт злочину

2. Об’єктивна сторона злочину

3. Суб’єкт злочину

4. Суб’єктивна сторона злочину

5. Особливості кваліфікації злочину

Додаток – фабули злочинів, передбачених ст. 149 КК

Висновки

Література

Вступ

Соціально-політична ситуація двох останніх десятиліть призвела до самих несподіваних трансформаційних процесів у світі. У ряді пострадянських держав і країн соціалістичного блоку був узятий курс на демократизацію, що, у свою чергу, привело не тільки до переосмислення застарілих позицій по ряду правових, економічних, політичних і інших питань, але і докорінно змінило підходи до їхнього тлумачення.

У той же час поява окремих соціальних явищ, досі невідомих на Україні зажадало відповідного правового регулювання і нормативного закріплення на сторінках Кримінального кодексу. Одним з них є торгівля людьми. У той же час криміналізація торгівлі людьми не вирішила всіх проблем, зв’язаних із сучасною формою рабовласництва.[1]

У складі Головного управління МВС України в АР Крим був створений відділ по боротьбі зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми. Необхідність створення відділу по боротьбі з торгівлею людьми начальник кримської міліції Володимир Хоменко пояснив тим, що “цей напрямок є особливо актуальним для Криму”.[2]

Всі злочини, передбачені главою Кримінального кодексу України

“Злочини проти волі, честі та гідності особи” своїм основним безпосереднім Об’єктом мають волю, честь ті гідність особи. [3]

1. О6’єкт злочину

Відповідно до статей 3 і 27 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Право на життя є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.[4]

Основним безпосереднім Об’єктом цього злочину є воля і гідність людини. Його додатковим факультативним Об’єктом можуть виступати здоров’я людини, статева недоторканість, честь і гідність, трудові та інші права громадянина, встановлений порядок здійснення службовими особами своїх повноважень, встановлений порядок перетинання державного кордону України.[5]

Воля – свідома ціленаправленість людини на здійснення тих чи інших дій.[6]

Честь – це моральна оцінка громадянина, його морально-етичних якостей, поведінки й діяльності.

Гідність – це самооцінка особою своїх якостей, здібностей, світогляду й соціального значення.[7]

Здоров’я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.[8]

2. Об’єктивна сторона злочину

Диспозиція ст.149 КК України достатньо складна, що породжує й різне за своїм змістом тлумачення ряду ознак серед науковців, так і серед працівників-практиків. Труднощі полягають в недосконалості методик викриття та розслідування злочинів, пов’язаних з торгівлею людьми.

Характерним для терміна “торгівля людьми” є неоднозначне його розуміння. Під торгівлею людьми розуміють:

работоргівлю;

вивезення на продаж тільки за кордон;

продаж людини з метою незаконного вилучення її органів.

Діяння, котрі відповідають змісту поняття: заволодіння – переміщння особи. Іноді під торгівлею людьми розуміють звідництво, проституцію в межах країни, контрабанду людей та окремі дії по заволодінню людиною, відірвані від інших дій, обов’язкових для торгівлі.[9]

Логіко-граматичне тлумачення конструкції норми ч.1 ст.149 дає змогу дійти висновку, зо з Об’єктивної сторони цей злочин може виражатися у таких формах:

 продаж людини

 інша оплатна передача людини

 здійснення стосовно людини будь-якої іншої незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України.

Під продажем тут слід розуміти угоду, за якою одна особа (продавець) передає людину у фактичну незаконну власність іншої (покупця), а остання зобов’язана прийняти її та сплатити за неї певну грошову суму.

Під продажем необхідно розуміти передачу людини у фактичну власність іншої особи за грошову винагороду. Після продажу покупець користується та розпоряджається людиною як своєю власністю. Оскільки рабство на сьогодні заборонено, юридично заволодіти людиною він не має права. Саме тому покупець отримує людину у фактичну, а не юриичну власність.

У ст. 149 КК України передбачається відповідальність тільки продавця (покупець може бути притягнутим до відповідальності лише як співучасник злочину). Це слід вважати законодавчим недоліком, оскільки означене суперечить міжнародному поняттю торгівлі людьми, більш доцільною була б конструкція “купівля-продаж людини”.[10]

До іншої оплатної передачі у ст.149 можна віднести угоди про найм, заставу, а так само угоди, за яких особа передається винним іншій особі у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації) за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім гроші, цінності.

Під іншою оплатною передачею слід розуміти передачу людини у фактичну власність за матеріальну винагороду у вигляді інших, крім грошей, цінностей (коштовностей, цінних паперів тощо) або за надання послуг матеріального характеру (передача у користування будинку, надання освітніх, лікувальних чи оздоровчих послуг, путівки в круїз тощо). Ця форма торгівлі людьми передбачає наявність так званих “баратерних угод” за принципом “ти – мені, я – тобі” або здачу людини “в оренду”.

Інша незаконна угода щодо передачі людини полягає у здійсненні стосовно неї іншої (крім продажу чи іншої оплатної передачі) незаконної угоди, пов’язаної із законним чи незаконним переміщенням за її згодою або без згоди через державний кордон України для подальшого продажу чи іншої передачі іншій особі (особам).

Під іншою незаконною угодою щодо людини слід розуміти два види фактичних угод:

 такі угоди, як дарування, надання у безоплатне користування та будь-які інші, за якими особа безоплатна передається у фактичну власність або для тимчасового використання (експлуатації)

 зворотний бік передачі, тобто купівля або одержання людини внаслідок міни, найму, застави, іншої особі у фактичну власність або тимчасово за матеріальну винагороду чи без такої.

Прикладом іншої незаконної угоди, пов’язаної із переміщенням особи через державний кордон України, можуть бути випадки, коли винна особа займається вербуванням людей в Україні та вивозить їх за кордон, де передає іншим суб’єктам для подальшого продажу. Вербувальник у цьому випадку отримує гроші не за продаж людини, а за своєрідне створення умов для здійснення продажу людини іншими злочинцями.

Переміщення через державний кордон потерпілої особи є обов’язковою ознакою лише цієї форми торгівлі людьми, а не всіх, що відповідає міжнародно-правовому розумінню суті цього явища. Торгівля людьми не вимагає переміщення через кордони. Сьогодні значна частина торгівлі людьми полягає у переміщенні осіб із одного регіону країни в інший. Шкода, яка завдається особам, що переміщуються всередині країни, не є меншою від шкоди, яка заподіюється особам, що перетинають кордони. [11]

У перших двох формах злочин є закінченим з моменту продажу (іншої оплатної передачі) людини іншій особі (особам). Якщо до угод з продажу людини застосувати за аналогією правило, що діє у цивільному праві, злочин треба вважати закінченим з моменту фактичної передачі особи за договором купівлі-продажу, який de-facto означає зміну власника, чи з іншого моменту, прямо передбаченого договором між сторонами. Без відповідних аналогій з цивільним правом не можна обійтися і характеризуючи інші конкретні суспільно небезпечні дії, що становлять зміст Об’єктивної сторони цього злочину. Адже специфіка предмета суспільних відносин, з приводу якого ці дії вчинюються, - людина, - хоча й цілком перетворює юридичну сутність їх із законних на незаконні, але залишає незмінною правову оболонку.

Злочин у його третій формі є закінченим з моменту переміщення людини через державний кордон України. Таким чином, сама по собі безоплатна передача людини у фактичну власність чи для тимчасового використання, так само як одержання людини внаслідок її купівлі, чи іншої угоди, не пов’язані з переміщенням людини через державний кордон України, не створюють складу злочину, передбаченого ч.1 ст.149 і можуть кваліфікуватися за наявністю відповідних обставин за ст.146.[12]