Проблеми та перспективи суду присяжних в Україні

3.   Проблеми та перспективи суду присяжних в Україні

Головною проблемою введення суду присяжних в Україні є той вищезгаданий факт, що Основний Закон тільки проголошує право обвинуваченого на суд присяжних, не обумовлюючи при цьому хоча б загальних рис побудови суду. Процесуальні права і обов'язки присяжних засідателів та деталі нової процедури віддані для галузевого розгляду законодавцям [15, с. 8].

Для сьогоднішньої ж України інститут присяжних є новим. Тож, як бачимо, перспектива його введення передбачає довготривалу і складну роботу.

Разом з тим, оскільки до цього часу немає встановленого порядку розгляду справ судом присяжних, то вирішення цієї проблеми залежить від правової позиції законодавця щодо процесуальної форми функціонування цього інституту в новому КПК, де, на думку правників, має бути викладено такі основні положення як:

1)  визначення підсудності справ суду присяжних: судом присяжних повинні розглядатися кримінальні справи про особливо тяжкі злочини, за винятком справ про злочини, розгляд яких пов'язаний з дослідженням доказів, що становлять державну таємницю (державна зрада — ст. 111 КК Ураїни) [3, с. 17].

2)  формування колегії присяжних: як зазначає Л.Поспєєва, списки присяжних засідателів (загальний і запасний) повинні складатися за методом випадкового вибору щорічно з розрахунку 50 - 60 присяжних засідателів [8, с. 9]; Суд присяжних розглядає справу в складі професійного судді (головуючого) і Колегії із 7-ми присяжних, що утворюється шляхом відбору жеребкуванням.

4)      статус присяжних засідателів: присяжні засідателі, у тому числі і запасні мають право досліджувати і перевіряти докази; заявляти клопотання перед головуючим про провадження експертиз, тлумачення норм закону, роз'яснення змісту оголошених в суді документів; здійснювати необхідне документування судового слідства; обговорювати питання вердикту. Присяжні засідателі не вправі: порушувати принцип презумпції невинуватості підсудного, проявляти упередженість, спілкуватися з особами, які не входять до складу суду, з приводу кримінальної справи; отримувати доказові матеріали поза судовим засіданням; порушувати таємницю наради і голосування щодо вердикту.

5)      Що ж стосується положення про винесення вердикту, то, до компетенції присяжних належить вирішення таких питань: 1) чи мала місце подія злочину; 2) чи винен підсудний у його вчиненні; 3) чи заслуговує підсудний, якого вони визнали винним на полегкість. Вердикт вважається прийнятим, якщо за відповіді на кожне з поставлених у ньому основних питань проголосувала більшість присяжних.

6)      після проголошення вердикту судовий розгляд продовжується за участю сторін в загальному порядку: суд, або суддя призначає міру покарання, або приймає рішення про направлення справи на новий розгляд в іншому складі суду присяжних, якщо присяжні винесли незаконний, необгрунтований чи несправедливий вердикт [3, с.19].

Подальше дослідження цієї проблеми вбачається в розробці окремих норм щодо судового слідства та подальшого розгляду справ судом присяжних, регламентування прийняття рішення в дорадчій кімнаті, розробки процесуальної форми винесення судом вироку на підставі вердикту присяжних [3, с.19].

Поруч із розробкою концептуальних положень суду присяжних, науковці і практики активно сперечаються щодо доцільності його запровадження в Україні.

Зокрема М. Михеєнко стверджує, що участь народних засідателів і присяжних у здійсненні правосуддя може зміцнити незалежність суду, підвищити його авторитет, довіру до нього населення. Деякі юристи-практики вважають, що правосуддя стане справедливішим тільки тоді, коли кілька осіб, які вперше зібралися у складі колегії присяжних в суді винесуть вердикт на основі своєї життєвої практики [8, с. 111].

Серед російських юристів також звучать заклики на захист суду присяжних (Ю. Стецовський, І. Петрухін).

Разом з тим, у правовій літературі зустрічаємо й критичні висловлювання щодо суду присяжних. В. Котляр стверджує, що цей інститут – результат емоційної, а не правовиконавчої судової діяльності засідателів, які, приймаючи вердикт, діють під впливом комбінацій сторін – обвинувачення і захисту [16, с. 11].

Наше суспільство прагне покласти відповідальність за стан правосуддя на юридично грамотних фахівців. Саме необізнаність пересічних громадян – майбутніх присяжних у галузі юриспруденції є одним з головних аргументів заперечення доцільності введення цього суду в Україні. Не можна залишити без уваги дослід чикагського професора Г. Калвена, здійснюваний шляхом опитування суддів, які мали досвід розгляду справ про те, що практично кожен третій вердикт визнаний сумнівним з точки зору його законності і правильності [3, с. 128]. Як зазначає В. Маляренко – у зв'язку з усе більшим ускладненням кримінальних справ законне їх вирішення, точна юридична оцінка правовідносин залежить саме від високого професіоналізму і досвіду [4, с. 7].

Виходячи із досвіду діяльності інституту народних засідателів, ми спостерігаємо низький рівень активності громадян у сфері судочинства. Шляхом вирішення цієї проблеми має стати поширення політичного виховання та підвищення рівня правової культури, правосвідомості в нашій державі.

Оскільки запровадження суду присяжних передбачене саме в галузі кримінального судочинства, то норми кримінального законодавства мають бути сформульовані таким чином, щоб бути доступними розумінню громадян, у яких відсутнє знання правової теорії [17, с. 119].

Із дослідження В. Маляренка вбачаємо, що суд присяжних є малопродуктивним, складним і громіздким, запроваджується лише щодо незначної категорії і то у першій інстанції, але вимагає великих зусиль держави з підготовки законодавчої бази і чималих коштів [4, с. 12]. Погоджуючись із цим твердженням, розглянемо приклади, які існують в судах Росії, оскільки і для нас ця проблема є дуже актуальна. Часто виникають ситуації, коли присяжні засідателі перед виходом на нараду, заявляють судді - "вердикт відмовляємося виносити, доки нам не виплатять належної винагороди" - а платити нема чим... Працівники суду збирають гроші, щоби хоча б частково компенсувати дванадцяти, позбавленим засобів існування засідателям їх багатоденну участь у процесі [18, с. 242].

Однак, це питання не є проблемою лише для Росії. Так у Англії проблема низького рівня оплати діяльності присяжних призводить до того, що досить часто вони наймають замість себе інших осіб [17, с. 122].

Серйозною проблемою суду присяжних є ускладнення самого розгляду справи за рахунок появи стадії попереднього слухання, специфіки судового слідства і змагання сторін, перегляду вироків і постанов суду присяжних, що вступили в законну силу тощо [18, с. 242].

Ще однією проблемою введення суду присяжних в Україні можемо назвати складність поєднаня засідателями участі у судовому процесі і виконаня своєї постійної роботи. Як зазначає К. Гуценко, непостійній характер діяльності судів асизів у Франції пояснюється тим, що непрофесіоналів не можна надовго відривати від основних занять [2, с. 292].

Найслабшою ланкою судової реформи, на думку російських юристів, є великий розрив між законами, що приймаються та можливістю їх організаційного і матеріально-технічного забезпечення, особливо стосовно суду присяжних, що в свою чергу викликає скептичне ставлення до цього інституту. В той же час, деякі українські юристи, незважаючи на такі критичні моменти, вважають, що не слід очікувати кращих матеріальних умов, а треба запроваджувати суд присяжних негайно і в усіх регіонах країни [17, с. 123].

На наш погляд, без випробування часом не можна повною мірою оцінити життєздатність цього інституту в нашій державі, його перспективи і напрямки. Для уникнення поспішного і невиправданого рішення про введення суду присяжних на всій території України, необхідно погодитися з думкою Маляренко про проведення експерименту і ввести альтернативну форму правосуддя на території, мінімум двох областей [18, с. 243]. І лише за результатом експерименту можна прийняти кінцеве рішення відносно даного суперечного інституту кримінального судочинства.

ВИСНОВОК

Підводячи підсумки у вивченні матеріалу, відзначимо, що Конституція України передбачила суд присяжних, але законодавець не вказав точну дату його створення в майбутньому. На наш погляд, вводячи ці статті до Конституції, законодавець передбачив створення суду присяжних у час, коли економічно-політичні відносини в державі стабілізуються.

Таким чином, ми вважаємо, що механічне копіювання положень зарубіжного законодавства і необдумане, поспішне введення суду присяжних не буде для нас корисним, а отже – реформування судової системи має здійснюватися шляхом насамперед, поступового, практичного, диференційованого відбору тих інститутів, які придатні з точки зору їх надійності, апробованості і можливості втілення не тільки в національне законодавство, але й у реальне життя.

Список літератури

1.         Бернем У. Суд присяжних заседателей. – М.: Издательство МНИМП, 1995. –128 с.;

2.         Гуценко К.Ф., Головко А.В., Филимонов Б.А. Уголовный процесс западных государств. – ИКД «Зерцало-М», 2001. – 480с.;

3.         Тертишник В.С. Суд присяжних: суть ідей, історичний досвід, перспективи становлення та актуальні проблеми сьогодення //Юридична Україна. – 2003. – № 8. – С.15-19.;

4.         Маляренко В. Позитиви и негативи суду присяжних //Право України, 2000.– № 3. – С. 3.;

5.         Шатовкина Р. Становление и развитие суда присяжних в России //Российская юстиция, 2005. – № 4. – С. 3;

6.         Кульчицький В., Сидорчук О. Суд присяжних і наукова думка про нього в Україні після судової реформи 1864р. //Право України 2003 рік, № 6.– с.125– 128.;

7.         Джаншиев Г.А. Суд над судом присяжных. — М., 1896. — 168 с.

8.         Куцин М.М. Суд присяжних: за і проти // Вісник Національного Університету Внутрішніх справ. – 2005. – № 31. – с. 111.

9.         Шишкін В.І. судові системи країн світу: Навч. посібник. Кн. 1 – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.

10.        Шишкін В.І. судові системи країн світу: Навч. посібник. Кн. 2 – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 336 с.

11.        Кирилова Н.П. Суд присяжних в России и мировой опыт (ч.1-4) (2001-05-30) с.11.

12.        Куйбіда Р. Аналіз сучасного етапу судової реформи та перспектив її розвитку. 22.09.2007 2003-06.02.;

13.        Іваницький С.О. спірні питання правового статусу судових засідателів //Актуальні проблеми кримінального судочинства України: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 21 листопада 2003р. – Донецьк: ДЮІ, 2004. – С. 237-240.

14.        Курбатов А. Ще раз про суд присяжних // Право України. – 1997. – № 12. - С.98.;

15.        Свиридов Б. Суд присяжних, як правова модель // Юридична практика : Суд. випуск. – 2006 - № 3. – С. 8-9;

16.        Котляр В. Суд присяжних – правовий атавізм // Юридичний вісник України. – 2001. - № 10. – С. 11.;

17.        Тарнавська В. Інститут суду присяжних // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. - № 9 – 118-125с.;

18.        Аленин Ю.П. К проблеме введення суда присяжних в Украине // Актуальні проблеми політики. - Одеса, 2002. – Вип. 13-14 – С. 235-244.