Навигация
Національна ідея та зміна суспільної парадигми
38498
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.2 Національна ідея та зміна суспільної парадигми
Одним з найбільш фундаментальних понять, яким оперують сучасні вчені та політики при розгляді й вирішенні проблеми національного, а разом з тим і правового розвитку, є поняття національної ідеї. Однак конкретний зміст, яким наповнюють це поняття у широкому вжитку, дуже розпливчастий. Нині у суспільній науці відсутнє чітке визначення національної ідеї. Це поняття часто ототожнюється з національною самосвідомістю, ідеологією державотворення тощо.
Національна ідея має своїм об’єктом націю або таку спільноту людей, яка прагне стати нею. В. Солдатенко і Ю. Левенець у колективній монографії «Українська ідея. Історичний нарис» зазначають, що «..в національній ідеї концентруються відповіді на найскладніші питання: задля чого живе нація, як вона реалізує себе в оточенні інших спільнот» [7, 112].
Бенедикт Андерсон у своїй роботі «Уявлені спільноти» дає наступне визначення нації: «це уявлена політична спільнота – при тому уявлена як генетично обмежена і суверенна.
Вона уявлена тому, що представники навіть найменшої нації ніколи не знатимуть більшості зі своїх співвітчизників, не зустрічатимуть і навіть не чутимуть нічого про них, і все ж в уяві кожного житиме образ їх співпричетності» [1, 22].
Питання щодо національної ідеї в контексті правотворення набуває, безумовно, важливого значення. Тому що ідеологія об’єктивно виконує функцію найвищої легітимізації всього, з чим вона має справу у змістовному аспекті уявлень про світ і місце людини в ньому. Це і певний суспільний устрій, соціальні відносини, типи поведінки, спосіб життя. Ідеологія виступає і як вольовий імпульс, що забезпечує тривалу організацію усього суспільного життя, і як джерело соціальної мотивації для окремої людини, соціальних груп, інститутів, суспільства в цілому.
Українське суспільство, повинно мати систему ціннісних орієнтацій, чітких ідеологічних координат, духовним і моральним ядром якої є українська національна ідея. Сутність української національної ідеї збігається із змістом національної мети: побудова незалежної, демократичної, правової, соціально справедливої і економічно ефективної держави. Єдиним гарантом забезпечення досягнення цієї мети є свідомі громадяни України, зусилля яких повинні бути з інтегровані національною ідеєю як об’єктивно необхідним в економічній структурі прогресотворчим чинником [8, 221].
Національна ідея згуртовує народ в одне ціле на базі соціально-політичних, морально-етичних та психологічних основ його менталітету та буття. Це прагнення до ідеального самовлаштування нації в усіх сферах життя на основі національної свідомості, ціннісних настанов нації, це духовний стан народу. Вищим проявом національної ідеї є розуміння політичної мети – державотворення, культурного, економічного, духовного розвитку [8, 39].
Важливим є й те, що трансформаційні процеси відбуваються сьогодні в Україні на тлі процесу глобалізації, тобто поширення по всій планеті спільних для всього людства ідей, культури, цінностей, способу життя та інше, з притаманним їм уніфікацією та стандартизацією. Що, звісно, не сприяє формуванню та зміцненню у свідомості громадян ідей патріотизму та національної ідеї.
Треба не відвертатися і від того факту, що багато людей в Україні взагалі досить байдужі до національної ідеї, а спроба поставити її понад усе може призвести тільки до активного її неприйняття цими людьми. Це, в свою чергу може, викликати зростання рівня конфронтації в суспільстві.
Зараз гостро відчутна потреба, мабуть, не стільки в національній ідеї, як такої, а в новій парадигмі суспільного розвитку, в новій цементуючій загальнонаціональній основі, яка б була здатна об’єднати всі елементи соціуму в єдине ціле і стала б не тільки духовним стрижнем суспільства, а й орієнтиром його розвитку.
Розділ ІІ
ЕТНОКУЛЬТУРНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРАВА
2.1 Право як соціокультурний феномен
Право розвивається разом із суспільством і є феноменом культури, воно відображає етнокультурні особливості правового життя суспільства. Зрозуміти право кожного народу неможливо поза його культурно-історичним розвитком. Оскільки право формує не держава, а суспільство, етнічні особливості народу відображаються в праві. Можна сказати, що право має етнокультурний зміст. Етнокультурний зміст права є відображенням правового менталітету народу, його самобутнього праворозуміння, правової свідомості та правового мислення.
Розуміння права, його цивілізаційного й культурного рівнів, завжди визначалося станом правового мислення, правосвідомості. Воно опосередковується соціокультурними чинниками, припускає соціально-суб’єктивний, суб’єктивно-ціннісний і при цьому завжди конкретно-історичний підхід.
Рівень цивілізаційної ідентичності етносів у галузі права можна розкрити через поняття «традиційних прав». Саме ці традиції визначають право як феномен світової цивілізації (наприклад західні та східноєвропейські). Правова традиція, як зазначає у своїй статті Скакун О., це сукупність глибоко укорінених у свідомості людей уявлень про роль права в суспільстві, його природу, а також організацію та функціонування правової системи [7, 18].
Поняття прав, свобод та інтересів людини, їх гарантованість не є рівнозначними як на різних історичних етапах розвитку суспільства та держави, так і у різних країнах світу сьогодення. Ця нерівнозначність залежить не тільки від політичної, правової системи, економічного рівня, розвитку правової культури держави. Все це – об’єктивно зумовлений наслідок, а причиною, рушійним фактором є система цінностей, система пріоритетів нації, народу, держави.
Своєрідність українського правового менталітету, втіленого в його праві, полягає в тому, що він базується як на духовному підґрунті східноєвропейської цивілізації, так і на західних цінностях та ідеях.
До ознак східноєвропейської традиції вчені зачисляють такі: пріоритет колективних (общинних) інтересів над індивідуальними, нерозвиненість інституту приватної власності, панування регламентаційної соціальної етики й християнської релігії. Західну правову традицію вирізняють такі характерні риси: розвинений інститут власності, індивідуалістична соціальна етика та світський характер влади; вона укорінена в римському приватному праві, відчуває його вплив, як і вплив канонічного права; вона позначена високим рівнем правової культури, заснованої на принципах легалізму й пуританізму; дотримується загального поняття правової держави, що сформувалося під впливом філософії природного права [7, 20].
Кожен етнос має свою історію зародження, взаємодії, трансформації й виникнення нових форм. В основі етнокультурної ідентичності лежать – спільне походження, мова, традиції, психологія. Вони слугують істоками загальної культури етносу, трансформованими в праві. Таким чином, за допомогою так званого правового почуття відбувається усвідомлене оформлення й систематизація правових норм, які адекватно відображають рівень правової культури й правосвідомості етносу. У змісті правових норм можуть відбиватися уявлення про соціальну справедливість, бажання діяти згідно з релігійними, моральними, ідеологічними й іншими цінностями, ідеалами, переконаннями.
Правовий менталітет певної етнокультурної спільноти потребує втілення в праві. А право, щоб бути затребуваним, має втілювати правовий менталітет етнокультурної спільноти. Таким чином, правовий менталітет породжує самобутнє право, етнокультурний зміст права.
Ціннісно-нормативна сутність права забезпечує реалізацію етнокультурних особливостей суспільства. Будь-яка правова норма стає оцінкою типової повторюваної ситуації, зумовленою свідомою й вольовою поведінкою людей: чи відповідає ця ситуація свободі, справедливості, рівності, що утвердилася в правовій культурі даної етнічної спільноти.
2.2 Історичні передумови виникнення існуючого законодавства України
Для того щоб зрозуміти державно-правовий стан сьогодення доречним буде звернутися до історичного минулого українського народу, тому що сучасне українське державне відродження розпочалося в умовах, які не завжди сприяли змінам на краще.
Відомий український діяч Михайло Драгоманов визначав причини виникнення держави як такої, насамперед, як результат розвитку суспільства, розширення громад, що ставало історичною подією у житті різних народів. Ті чи інші держави формувалися під впливом особливостей географічних та демографічних умов тощо. Він відмічав вплив на цей процес класового розшарування населення, але вважав це лише одним з факторів державотворення, вага якого у різних країнах залежить від конкретних умов розвитку конкретної держави. У зв’язку з цим, цікавим буде звернутися до Конституції України 1996 року, де у розділі XI Місцеве самоврядування знаходять прямий відбиток ідеї М. Драгоманова щодо ролі територіальних громад [4, 52-55].
Найсуттєвішою ознакою держави М. Драгоманов вважав її служіння народу. Суть держави, на його думку, полягає в правах, якими володіють її громадяни: у свободі слова, забезпеченні працею, свободі організації союзів і товариств, національній свободі тощо.
У роботах Драгоманова ми бачимо надзвичайно сучасну ідею про те, що правова держава спрямована, зокрема, на забезпечення і захист природних і невідчужуваних прав і свобод людини.
Варте уваги й те, що саме правовий статус людини, тобто систему прав, свобод, характер обов’язків, покладених на людину в державі, Драгоманов вважав найважливішою ознакою, за якою поділяються держави на демократичні та недемократичні. Всі ці демократичні ідеї правової держави знайшли своє відбиття у конституційному проекті, що був розроблений Драгомановим у 1884 році і мав назву "Проект основаній Устава Українського общества "Вольний союз" - "Вільна спілка". Слід відмітити, що ще й досі багато настанов, закріплених у цьому проекті, не втратили свого значення, зокрема щодо визначення прав і обов’язків людини і громадянина.
Також пам’ятаючи про те, що державне й національне творення – це нерозривні процеси, можна зазначити, що реальна цінність права завжди пов’язана з цінностями держави. При цьому цінність права витікає не із його зв’язку з державою, взятою самою по собі, а з його зв’язку з особою. Вимірюється вона тим, чи забезпечує право, і якою мірою, гармонічний та прогресивний розвиток особи, розширення її свободи.
Якщо цінність права все-таки пов’язана з державою і пояснюється державою, то це припустимо лише тою мірою, якою вищою цінністю для держави є людина.
Питання, пов’язані з концепцією української правової держави, слід, мабуть, розглядати через призму української національної ідеї, суть якої на сьогодні полягає у тому, що саме право, як узагальнюючий вимір свободи, рівності і справедливості у суспільстві, повинно сприяти здійсненню людських ідеалів, пов’язаних з трактуванням людини, особистості, як найважливіших соціальних цінностей, не тільки з точки зору національних, а й світових реалій.
Саме така ідея права, правової держави органічно вплітається в українську національну ідею, про що переконливо свідчить уся історія розвитку вітчизняного права. Небагато існує народів, у яких з давніх часів повага до права, врегулювання суспільних відносин за допомогою правових норм стали нормою громадського життя, організації та здійснення державної влади. Достатньо згадати договори, які укладали князі між собою, а також з народом ще за часів Київської Русі, де визначалися права та обов’язки кожної із сторін, особливо у вирішенні основних питань внутрішньої та зовнішньої політики. Показовими у цьому відношенні є також договори Київської Русі з Візантією, які забезпечували саме на основі права відповідне правове регулювання міждержавних стосунків.
Великий вплив на розвиток правового світогляду в Україні справив Литовський статут, норми якого, особливо ті, що були присвячені регулюванню майнових відносин, сприяли розвиткові торгівлі, правовому розвитку суспільства в цілому. На розширення досвіду у розвитку правового статусу міст, застосуванні принципів міського самоврядування зіграло свого часу використання в Україні позитивних тоді положень магдебургського права, яке юридичне закріплювало права і свободи жителів міст, особливо торговельних і ремісничих центрів.
Саме завдяки цим надбанням, використанню у правовому розвитку країни як свого національного, так і досвіду інших країн, сталося так, що саме в Україні у тяжку годину відстоювання нею своєї національної незалежності з явився правовий документ безперечної значимості - Конституційний проект Пилипа Орлика 1710 року.
Тим самим було закладено ідею національного конституційного розвитку, яка була продовжена вже в інші часи, в конституційних проектах Георгія Андрузького, Михайла Драгоманова "Вольний союз '' - "Вільна спілка ", проекті "Основний закон Самостійної України", створеному групою членів Української Народної Партії, та інших. Лише після прийнятих у 1917 році універсалів Центральної Ради, а потім і Конституції 1918 конституційний процес в Україні набув загальнонаціонального значення.
Саме з цих позицій слід оцінювати історичну значимість таких актів Верховної Ради України, як Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року і Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року. Зазначені акти виконали найголовнішу установчу правову функцію - заклали необхідні правові підвалини для прийняття 28 червня 1996 року Конституції України, здійснення на практиці докорінного реформування чинної в Україні правової системи з тим, щоб вона повністю відповідала відправним засадам побудови демократичної соціальної правової держави.
Цілком зрозуміло, що саме така держава відповідає державницькому змісту сучасної української національної ідеї. Український народ йшов до такої держави дуже довгим і важким історичним шляхом. І сучасне усвідомлення українським народом некласичності свого менталітету, позитивних і негативних його рис створює грунт для збереження й розвитку тих правових принципів і правил, що вкоренилися й стали частиною його буття, а також для запозичення досвіду сусідніх народів, який відповідає духові свого народу й часу, і водночас не допускає експансії будь-якої цивілізації. Сутність культури така, що вона стверджує себе через контакти з іншими культурами й через своє буття в інших культурах. Однак теза про несхожість цінностей різних культур має націлювати на ретельний добір цінностей інших правових культур та їх використання в умовах власної правової культури.
Розділ ІІІ
СУЧАСНІ АКСІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВА УКРАЇНИ
Похожие работы
... пільги віднесені до категорії В, тобто ті, що призводять до втрат бюджету. Це свідчить про досить вагомий вплив податкових пільг на формування доходної частини бюджету. Аналіз такого виду податкового стимулу як санкція буде проведено в наступному підрозділі. 2.2 Динаміка нарахування штрафних санкцій, адміністративних стягнень до бюджетів м. Чернівці за 2005-2007 роки Штрафні санкції та адм ...
... порядку сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) протягом звітного (податкового) року не допускається. Об'єктом оподаткування для платників фіксованого сільськогосподарсь-кого податку (далі - платники податку) є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування, в тому числі на умовах оренди, а також земель ...
... іус повинен сповістити кредитора про грошові суми чи цінні папери, прийняті на депозитний рахунок нотаріальної контори, і видати їх йому. Розділ 2. Теоретико-правові аспекти нотаріального процесу в Україні 2.1 Місце нотаріального процесу в системі права Україні Держава наділила нотаріуса певними процесуальними повноваженнями, серед яких — посвідчення лише безспірного права, безспірних ...
... у країні пріоритет щодо державних інтересів, структури державного апарату, форм держави, державно правового режиму, тощо. Це особливо наочно виявляється у сфері захисту і прав громадянина, де громадянське суспільство може і повинно діяти, як сила що не залежить від держави.[7 ,ст. 83-84] РОЗДІЛ 2. Поняття та співвідношення правової держави і громадянського суспільства 2.1 Поняття та ознаки ...
0 комментариев