Правове становище прокурора при розгляді цивільних справ

3. Правове становище прокурора при розгляді цивільних справ

ЦПК України визначає прокурора самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин — учасником розгляду цивільних справ у суді (статті 13, 121) і включає його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК). Правило ч. З ст. 104 ЦПК, за яким особа, в інтересах котрої розпочато справу, може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, дало підставу визначати в теорії процесу прокурора у цих випадках позивачем, стороною в процесуальному розумінні. Його розглядали також представником сторони особливого роду або представником держави. Цивільна процесуальна правосуб'єктність прокурора відрізняється від сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона — свої матеріальні права й інтереси. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона — суб'єктивний матеріально-правовий. Прокурор — не сторона й у процесуальному розумінні, оскільки нашому праву невідомий поділ суб'єкта процесуальних правовідносин на дві частини — матеріальну і процесуальну. Така назва і не розкриває правової природи участі прокурора в цивільному процесі.

Прокурор не є представником сторони, навіть, особливого роду, оскільки в цивільному процесі він діє самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом.

Прокурор не є і представником держави і не діє від імені держави. Він виступає як посадова особа державного органу — прокуратури, який без особливих доручень від цього органу, а на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції. Покладене п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру представництво громадян або держави у випадках, визначених законом, не означає, що прокурор у цивільному процесі є процесуальним представником громадянина або держави, а має інший зміст — здійснення ним захисту їх прав та інтересів у суді. Такий висновок підтверджується аналізом іншого чинного законодавства України. Так, ст. 246 КЗпП встановлює, що профспілки представляють інтереси працівників у сфері виробництва, праці, побуту, культури. Це право трансформовано в ЦПК, де визначено, що профспілки, в передбачених законом випадках, можуть звертатися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121 ЦПК). Вони не визначені як представники громадян в суді (такими є їх уповноважені — п. 2 ст. 112 ЦПК) в главі "Представництво в суді", визначені в окремій главі 14 поряд з органами державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурором й іншими особами як суб'єкти захисту прав інших осіб. [4]

Назва суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин повинна відображати суть його участі в процесі, завдання і процесуальні функції, які він виконує. Вказаним вимогам відповідає назва цього суб'єкта — прокурор. Вона характеризує участь прокурора в цивільному процесі як самостійного суб'єкта цивільних процесуальних правовідносин, учасника розгляду цивільних справ у суді, як особу, яка бере участь у справі, з метою захисту прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (статті 13, 121 ЦПК).

Однак не можна ототожнювати процесуальний статус прокурора зі статусом представника у цивільній справі. Відносини між представником і довірителем засновані на договорі доручення або законі. Представник у справі для виконання своїх обов'язків наділяється відповідними повноваженнями і не може виходити за межі цих повноважень, якщо не одержить на це спеціального дозволу. Зовсім інше процесуальне становище займає прокурор. Завданням прокурора при розгляді цивільних справ є дотримання прав і законних інтересів громадян, держави, винесення господарським судом законних і обґрунтованих рішень. Прокурор бере участь у розгляді справ судами господарської юрисдикції як представник органу державної влади і є гарантом законності при здісненні цивільного судочинства. Для підтвердження своїх повноважень у цивільному процесі прокурору не потрібно надавати суду ніяких документів (довіреностей), оскільки він виконує обов'язки, що надані йому законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом цивільного процесуального права, оскільки саме Основний Закон є правовою підставою участі прокурора в цивільному процесі.

4. Представництво прокурором громадян та держави

Визначаючи правову природу представництва прокурора у господарському судочинстві, необхідно виходити із сутності інституту прокуратури як органу, який здійснює функцію охорони закону, державно-правових відносин.

Вступаючи у господарський процес, прокурор стає його учасником і підпорядковується тим правилам, які регулюють процесуальну діяльність суб'єктів цього процесуального права, але цей факт є внутрішнім стосовно того, що прокурор, перш за все, – представник державного правоохоронного органу, який виконує правозахисну функцію.

Відповідно до Конституції України (статті 121 - 123) прокуратура є організаційно самостійним державно-правовим інститутом влади, який не належить до жодної з її гілок (ст. 6). Представляючи в господарському суді інтереси громадянина або держави, прокурор реалізує виключно конституційні положення, закріплені в статті 3, 13 Основного Закону, відповідно до яких держава зобов'язана забезпечувати захист прав і свобод громадян, а також усіх суб'єктів права власності та господарювання.

Звертаючись до відповідного суду господарської юрисдикції із заявою про захист прав і свобод громадянина, державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізовує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дієвих засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та господарського правопорядку. Прокурор – особливий суб'єкт господарського процесу і його участь у господарському судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом (п. 2 ст. 121 Конституції, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про прокуратуру"). Тобто функція представництва інтересів у господарському суді є для органів прокуратури конституційною.

Виходячи з цього конституційного положення та вимог ч. 1 ст. 36¹ Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в господарському суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у будь-якій стадії господарського процесу інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. У зв'язку з цим у новому Господарському процесуальному кодексі України (Кодексі господарського судочинства) необхідно передбачити окрему норму, що прокурор здійснює у господарському суді представництво інтересів держави або громадянина в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії господарського процесу. Крім цього, прокурор має право самостійно визначати підстави для представництва відповідних інтересів у господарських судах та його процесуальну форму.

У наказі Генерального прокурора України №6-гн від 29.11.2006 року "Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина або держави та їх захисту при виконанні судових рішень" прокурорам усіх рівнів запропоновано забезпечити активне та ефективне застосування представницьких повноважень щодо захисту інтересів громадянина або держави в суді. При цьому основними завданнями представництва в суді вважається реальний захист прав і законних інтересів осіб, які не спроможні з будь-яких причин самостійно захистити свої права або реалізувати процесуальні повноваження, невизначеного кола осіб, права яких одночасно порушуються, а також захист інтересів держави, що порушуються чи можуть бути порушені внаслідок протиправних діянь фізичних або юридичних осіб (п. 2 наказу).

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ГПК прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами. Розглянемо, як приклад Постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 20 березня 2007 р. (витяг)

Закрите акціонерне товариство "Укрпромпродуктсервіс" звернулося до суду з позовом до відділу державної виконавчої служби Красноперекопського міськрайонного управління юстиції Автономної Республіки Крим (далі — ДВС), треті особи — товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпро арго", науково-виробниче сільськогосподарське підприємство "Авіс", про визнання права власності, виключення майна з акта опису й арешту майна, звільнення майна з-під арешту, визнання незаконним та скасування зазначеного акта й арешту майна.

Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від 8—12 грудня 2005 р. позов задовольнив частково.

Вищий господарський суд України ухвалою від 20 липня 2006 р. відмовив заступнику прокурора Автономної Республіки Крим прийняти касаційне подання на вказане рішення місцевого господарського суду. Ухвала мотивована тим, що всупереч положенням ст. 121 Конституції, статей 2, 29 ГПК касаційне подання прокурор вніс із порушенням його компетенції, оскільки названий спір не стосується захисту інтересів держави.

Колегія суддів Верховного Суду України ухвалою від 1 березня 2007 р. за касаційним поданням Генерального прокурора України порушила провадження з перегляду у касаційному порядку зазначеної ухвали Вищого господарського суду України.

У касаційному поданні Генеральний прокурор просив скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України. На обґрунтування подання зроблено посилання на невідповідність вказаної ухвали положенням Основного Закону та рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права, різне застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону в аналогічних справах, порушення судом касаційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Генеральної прокуратури України, обговоривши наведені у касаційному поданні доводи та перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України визнала, що подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 121 Конституції одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

У ст. 361 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Частиною 1 ст. 2 ГПК, у якій визначено підстави порушення справ у господарському суді, до таких віднесено позовні заяви прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень ч. 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Зі змісту ч. 1 ст. 29 цього Кодексу вбачається, що прокурор може вступити у справу на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави, подати апеляційне, касаційне подання, а також подання про перегляд рішення за нововиявленими обставинами.

Вказана норма кореспондується з нормою, закріпленою у ст. 107 ГПК, згідно з якою прокурор має право подати касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду.

Як зазначено в п. 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді), поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", що міститься в ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, означає орган, на який державою покладено обов’язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

З матеріалів справи вбачається, що касаційне подання на прийняте у зазначеній справі рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 8—12 грудня 2005 р. було внесено заступником прокурора Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі ДВС.

Відповідно до ст. 1 Закону від 24 березня 1998 р. № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" (у редакції, яка була чинною на момент прийняття оскаржуваної ухвали суду касаційної інстанції) державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України.

За ст. 4 вказаного Закону державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.

Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, заступник прокурора Автономної Республіки Крим вказав на те, що рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 8—12 грудня 2005 р. суттєво порушило інтереси держави, перешкоджає виконанню органами державної виконавчої служби покладених на них державою завдань та функцій щодо своєчасного, повного і неупередженого примусового виконання рішень, передбачених законом, а також надходженню коштів до бюджету. При цьому поза увагою суду залишилася та обставина, що на момент розгляду справи у провадженні ДВС перебувало зведене виконавче провадження за наказами господарського суду про стягнення на користь Кримського республіканського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 61,7 тис. грн, управління Пенсійного фонду України — 61 тис. 700 грн, Вишневецької сільської ради — 505 тис. 800 грн. Хоча при вирішенні спору про визнання права власності на описане майно зачіпаються інтереси вказаних осіб, суд не залучив їх до участі у справі.

Враховуючи викладене, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України, керуючись статтями 111¹⁷—111²¹ ГПК, касаційне подання Генерального прокурора України задовольнила: ухвалу Вищого господарського суду України від 20 липня 2006 р. скасувала і передала справу на розгляд до Вищого господарського суду України.

Висновок

Таким чином, розглянувши проблему участі прокурора в цивільному процесі, можна стверджувати, що в цілому вона законодавчо врегульована.

Щодо питання представництва прокурора як реалізація принципу публічності в цивільному процесі, було й залишається предметом дискусійного обговорення як правників радянської доби, так і сучасних.

Проте в Україні спеціальної літератури щодо представництва прокурора в цивільному судочинстві немає. Ця проблема до цього часу не була предметом ні дисертаційних, ні монографічних досліджень, хоча деякі його теоретичні та практичні аспекти розглядалися такими вченими, як К.Гусаров, М. Косюта, М. Мичко, М. Руденко, М. Якимчук та ін. Однак праці цих та інших авторів, що стосуються участі прокурора в цивільному процесі, були виконані в інших умовах - до становлення України як самостійної, незалежної держави з новим соціально-економічним устроєм і правовою системою, до прийняття Конституції України 1996 р. та численних концептуальних змін у законодавстві, яке регламентує цивільний процес. Ця прогалина існує й зараз, після проведення у 2001 р. так званої малої судової реформи. А в існуючих працях з об'єктивних причин не враховані ті кардинальні політичні, соціально-економічні та правові перетворення, що відбулися за цей час.

У складному і тривалому процесі формування в Україні правової держави у зв'язку з прийняттям нового ЦПК необхідно переосмислити результати опублікованих раніше праць із проблем діяльності прокурора в цивільному судочинстві, визначити зміни й новели, запроваджені у вітчизняне цивільно-процесуальне законодавство сьогодення, дати їм науково обґрунтований аналіз і відповідну правову оцінку.

Список використаних джерел

Нормативно-правові акти

1        Конституція України, 28.06.1996р. К. Юрінком,1996р.-с.79

2        Закон України "Про прокуратуру" вiд 05.11.1991 № 1789-XII http://zakon1.rada.gov.ua

3        Наказ Генерального прокурора України від 29.11.2006 № 6гн "Про організацію представництва прокурором в суді інтересів громадянина та держави та їх захисту при виконанні судових рішень

4        Цивільний процесуальний кодекс України від 2004р. http://zakon1.rada.gov.ua

Література

5        Аргунов В.Н. Участие прокурора в гражданском процессе. – М., 1991. – С. 91.

6        Дзера О., Отраднова О. Недійсність правочину (угоди) за новим Цивільним кодексом України // Юридична Україна. – 2003. – № 10. – С. 5-18.

7        Иск прокурора в гражданском судопроизводстве. Мет. пособие. – М., 1989.

8        Косюта М.В. Питання правового регулювання представницької функції прокуратури // Проблеми організації прокуратури й оптимізації її діяльності в сучасних умовах. – Зб. наук. праць. – Х., 1998. – С. 189-194.

9        Луспеник Д.Д. Застосування новел ЦК і ЦПК України в судовій практиці. Серія „Судова практика". – Харків: Харків юридичний, 2005. – С. 268-281.

10     Мичко М.І. Щодо взаємодії прокуратури з судовою владою // Право України. – 1999. – № 12. – С. 53-55.

11     Попова Ю.А. Совершенствование правового регулирования участия прокурора в гражданском процессе / Научная инф. По вопросам борьбы с преступностью. – М., 1990. – № 135. – С. 90-94.

12     Прокурорський нагляд в Україні: Підручник для студ./ І.Є.Марочкін., П.М. Каркач, Ю.М. Грошевой.-Х.: ТОВ "Одісей".-2006.-240с

13     Тимченко Г.П. Проблеми форм захисту цивільних прав та інтересів, що охороняються законом // Вісник господарського судочинства. – 2002. – № 1. – С. 211-214.

14     Хавін О. Концептуальне бачення форм реалізації представницької функції прокуратури в суді // Вісник прокуратури. – 2001. – № 3. – С. 60-62.

15     Штефан М.Й. Проблеми теорії і практики правового регулювання цивільних правовідносин // Проблеми методології сучасного правознавства. – К., 1996. – С. 113.