3. Юридичні особи в РЦП

 

Часто людські інтереси потребують, щоб у ролі самостійного центру господарського життя була визнана не та чи інша окрема фізична особа, а певна сукупність осіб (наприклад, цех, корпорація, підприємства усіх форм власності) або незалежна від них установа (лікарня, притулок). У такому випадку з'являються певні організації, яких називають юридичними особами.

Створення ідеї юридичної особи, як самостійного суб'єкта цивільного права, самостійного центру господарського життя є безсумнівною заслугою римського права. Тільки через нього ця юридична форма увійшла в обіг нового європейського права. Але в самому Римі ця форма союзної організації вироблялася повільно і протягом усієї римської історії.

Безперечно, вже давньоримському побуту відомі союзи й утворення, зовні подібні до юридичних осіб (спільне майно, внутрішня організація тощо), але зовнішні ознаки зовсім не свідчать про те, що ці союзні утворення розглядаються вже під кутом зору цивільних юридичних осіб. Ідея юридичної особи для примітивного правового мислення недосяжна. Старе римське квіритське право передбачало у ролі носіїв квіритських прав тільки окремих осіб, окремих квіритів.

Разом з тим уже в стародавні часи відомі в Римі різні приватні корпорації, зокрема союзи релігійного характеру, професійні союзи різних ремісників. Подібні приватні корпорації уже згадують Закони XII таблиць. Такі приватні корпорації створювалися без дозволу держави, аби їх діяльність не суперечила діючому праву, і в період республіки їх вже було чимало, наприклад корпорації нижчих службовців при магістратах, корпорації взаємодопомоги (похоронні корпорації). Ці корпорації звичайно мали певну організацію, певне спільне майно - загальну касу, проте майно юридично розглядалося або як власність усіх окремих членів у певних долях, або як майно одного з них -того, хто був скарбником. Однак названі корпорації як єдність, як окрема юридична особа не виступали, і треті особи мали справу тільки з їхніми окре­мими членами.

Отже, ті потреби, які в розвинутому праві задовольняються за допомогою фігури юридичних осіб, у стародавні часи, за нерозвинутого цивільного обороту, задовольняються іншими засобами. Але поступово ці засоби виявляються недостатніми: з розвитком економічного життя відчувається необхідність створити якийсь єдиний економічний центр, відокремлений від тих чи інших окремих фізичних осіб і наділений здатністю до самостійної юридичної діяльності.

Тривалі й наполегливі пошуки фігури юридичної особи знайшли, нарешті, і перше вирішення. У період другої половини республіки, як відомо, у складі Римської держави виявилося багато нових одиниць, за якими було визнано право на внутрішнє самоуправління. Це - міські общини, муніципії, які раніше були самостійними державами, а згодом приєднані до Римської держави і їхні мешканці наділені правами римського громадянства. За муніципіями визнавалась також господарська самостійність, часто це були високорозвинуті міста, які володіли своїм великим майном і складним господарством. Можливо, десь, наприклад у грецькому праві, ці міста вже розглядалися в майновому обороті як особливі юридичні особи.

У всякому випадку корпорація з наданням їй господарської самостійності поставила перед римським правом питання про те, як організувати участь общин у цивільному обороті, якому суду їх підпорядкувати, тощо. Це було вирішено так: усі корпорації підпорядковували звичайному цивільному праву і звичайному цивільному суду. Претор у своєму едикті визнавав за муніципіями право позивати і відповідати на суді через своїх представників - муніципальних магістратів або спеціальних представників, які призначалися декретом муніципального сенату. Цим була визнана в принципі цивільна і процесуальна правоздатність муніципій як особливих суб'єктів прав, самостійної юридичної єдності, здатної нарівні з приватними особами володіти правами і захищати їх у звичайних формах суду.

Рішучий крок був зроблений - юридична особа була створена, хоч на перших порах вона ще не володіла усіма атрибутами, які набула згодом. Вироблений у застосуванні до муніципій, принцип юридичної особи згодом переноситься на різні приватні корпорації, які починають наділятися цивільною правоздатністю на зразок муніципій. Першим кроком і тут було визнання за ними в преторському едикті права позивати і відповідати на суді через своїх представників. За першим кроком були зроблені і наступні, хоч правоздатність корпорацій в деяких окремих випадках все ж залишалася більш вузькою, ніж правоздатність муніципій. Наприклад, муніципії вже з давніх часів могли одержувати майно за заповітними відписами (легатами), іншим організаціям це право було надано значно пізніше. Усе це, однак, були лише окремі обмеження. В принципі корпорації трактувалися як особлива юридична особа, яка може мати права і вступати в юридичні відносини. Усі корпорації в Римі мали назву universitas.

У той час як у римському праві вироблялося визнання юридичної особистості корпорацій, Римська держава зіткнулася зі складним питанням про свободу союзів. Упродовж першого періоду республіка не знала ніяких обмежень щодо цього. Як уже зазначалось, для створення союзів непотрібний був дозвіл держави. Користуючись свободою, римляни створили багато таких союзів.

Однак у І ст. до н.е. почали застосовуватися заходи, спрямовані проти колегій, оскільки вони в умовах загальної політичної і соціальної кризи, деморалізації ставали осередками для політичної демагогії, а іноді місцем, де під прикриттям релігійного культу здійснювалися протиправні дії. На підставі Акта сенату 64 р. до н.е. багато колегій було розпущено, але в 58 р. до н.е. ці колегії були поновлені. А в 56 р. до н.е. сенат знову постановив розпустити колегії, оскільки вони перетворилися в політичні клуби.

Зрозуміло, що такі розпуски не вирішували питання стосовно умов заснування нових корпорацій, потреба в яких була очевидною. З огляду на це імператор Августин видав закон, згідно з яким для утворення союзів потрібний був дозвіл сенату. Колегія, яка діставала такий дозвіл, набувала права юридичної особи.

Отже, період пізньої республіки і на початку імперії муніципії та приватні корпорації були визнані як юридичні особи. Щодо державної казни (фіска), то процес'її перетворення в юридичну особу був ще складнішим і тривалішим. Справа в тому, що на перших порах фіск розглядався як особисте майно принцепсів і тому підлягав нормам звичайного цивільного права.

Зважаючи, однак, на таке принципове визнання принцепса цивільно-правовим суб'єктом фіскального майна, все ж у багатьох випадках особлива, державна, природа цього майна виявлється в різних відступах для нього від звичайного цивільного права, зокрема майно фіска не підлягало давності, вимоги фіска задовольнялися першочергово. Тому в пізніші часи висловлювалося припущення, що фіскальне майно є майном держави. Проте посилення монархічної влади відкинуло це припущення, внаслідок чого в римському праві ми не знаходимо чітко вираженої теорії про державу як окрему юридичну особу. Практично державна казна постає" як юридична особа, однак в теорії вона втілюється в особі імператора.

Не менш повільно і важко формувалася думка про самостійність юридичної правоздатності іншого виду юридичних осіб - установ. Установ у такому розумінні не знає не тільки римське право республіки, але й класичних юристів. Лише з поширенням християнства і визнанням його в 325 р. державною релігією була створена основа для виникнення самостійних установ. Насамперед були наділені цивільною правоздатністю церковні установи; окремі церкви мали право набувати майно і одержувати за заповітами, бути кредиторами, виступати стороною на суді.

Згодом від церков правоздатність переноситься і на різні приватні благодійні установи - лікарні, притулки та ін, оскільки всі вони перебували під наглядом церковних властей. Усі ці благодійні установи були самостійними юридичними суб'єктами, але теоретичних розробок про них у римському праві було обмаль.

Із сказаного випливає, що правоздатність юридичної особи в Римі обмежувалася тільки майновими правами, однак ці права не для всіх юридичних осіб були однаковими; не. кожна юридична особа могла одержати спадщину, таке право належить тільки державній казні. Юридичні особи існують самостійно і незалежно від зміни їх особового складу. Суб'єктом права і обов'язків є юридична особа, тому за правочином вона дістає права і несе відповідальність за себе; за особисті борги своїх членів корпорація відповідальності не несе, а члени корпорації не відповідають за її борги. Вищим органом управління корпорацій були загальні збори, справи вирішувалися більшістю голосів.

Юридичні особи в Римі не мали власної дієздатності. Ця нездатність самостійно здійснювати свої права і обов'язки компенсувалася представництвом фізичних осіб, діям яких право надавало такого ж значення, як діям самої юридичної, особи. Функції господарської діяльності могли бути розподілені між декількома або однією особою.

Діяльність юридичної особи припинялася в таких випадках: 1) після досягнення мети, яка ставилася перед нею; 2) за розпорядженям державної влади, якщо її діяльність набувала незаконного характеру; 3) якщо втрачено майно; 4) після вибуття всіх її членів.

Такі короткі відомості про юридичні особи містяться в римському праві. Отож юридичні особи в Римі не досягли повного розвитку. Це пояснюється ще не досить розвиненими соціально-економічними відносинами, і все ж не тільки ідея юридичної особи була створена римським правом, але й надано їй основний практичний вираз; були вироблені поняття правоздатності, незалежної від особи фізичної, прийоми штучної дієздатності і навіть основні типи юридичних осіб. Новому Світові був переданий досить тонкий юридичний спосіб, за допомогою якого найрізноманітніші соціальні утворення могли бути введені в нормальне життя суспільства, і Новий світ широко скористався ним.

4. Казус

Спадкодавець і спадкоємець однаковою мірою долі були обтяжені боргами на користь кредиторів. Претор дозволив кредиторам спадкоємця задовольнити свої претензії тільки після того, як буде виплачена заборгованість кредиторам спадкодавця. Останні, не отримавши свого, стали вимагати відшкодування із власного майна спадкоємця.

Питання

1. Чи законна ця вимога?

2. Що залишається кредиторам самого спадкоємця?

Використовуючи давньоримські джерела правоутворення, дайте відповідь на питання, поставлені в цьому казусі.

Відповідь:

1. Вимога законна.

Згідно статті 98 Книги ІІ Інституції Гая, майно спадкодавця перейшло до спадкоємця. На підставі цього, статтею 9б таблиці V (Закони XII таблиць) борги спадкодавця безпосередньо перейшли до спадкоємця.

Таким чином, кредитори спадкодавця за дозволом претора мають задовольнити свої претензії першими.

2. Кредитори самого спадкоємця будуть діяти за законами Таблиці ІІІ (Закони XII таблиць): накладуть на боржника руку, відведуть до одного з кредиторів та накладуть на нього кайдани. Якщо через 60 днів боржник не розрахується з боргом, його жде страта.


Список використаних джерел

1.         Бабичева Н.Т., Боровский Я.М. Словарь латинских крылатых слов. – М., 1982.

2.         Галанза П.Н. Государство и право Древнего Рима. – М., 1989.

3.         Дроников В.К. Римское частное право.

4.         Косарев А.Н. Римское право. – М., 1986.

5.         Милан Бартошек. Римское право: понятие термины, определения. – М., 1989.

6.         Новицкий И.Б. Основы римского гражданского права. – М., 1972.

7.         Основи римського приватного Права: Навчальний посібник - Львів: Ред.-вид. відділ Львів, ун-ту, 2000. - 238с

8.         Основи римського цивільного права: Методичні вказівки для самостійної роботи / Уклад. В.П. Приходько. – Суми: Ініціатива. – 2001.  39 с.

9.         Підопригора О.А. Основи римського приватного права: Підручник для студентів юрид. Вузів та факультетів. – К.: Вен турі., 1997. – 336 с.

10.       Підопригора О.А. Римське приватне право: Підручник для студентів юрид.спец. вищих навч. Закладів: Вид.3-є, перероб. Та доп. – К.: Видавничий Дім „Ін Юре”, 2001. –440с.

11.       Подопригора А.А. Основы римского гражданского права. – К., 1990.

12.       Ребро К. Римское право. – Брянск, 1980.

13.       Савельев В.А. История римского частного права. – М., 1986.

14.       http://pravo.biz.ua.

15.       http://pravoznavec.com.ua.


Информация о работе «Фізичні особи в римському цивільному праві»
Раздел: Государство и право
Количество знаков с пробелами: 49586
Количество таблиц: 0
Количество изображений: 0

Похожие работы

Скачать
56275
0
0

... , де кредитор мав тільки права, а бор­жник тільки обов'язки, було небагато, і такі зобов'язання дістали назву односторонніх. 4. Спираючись на загальний критерій природного права, римські юристи вивели з нього окреме поняття - натуральне зобов'язання. Це поняття набуло збірного значення як для зобов'язань, встановлених рабом або підвладним, так і для всіх інших зобов'язань, не наділених позовним ...

Скачать
51886
0
0

... , зміну чи припинення юридичних прав та обов'язків, а навпаки, на те, щоб відповідні правові наслідки не настали. Висновки Розглянувши тему поняття та підстави представництва в цивільному праві України, можна зробити висновок, що представництво пройшло довгий шлях розвитку ще від часів рабовласництва, поки стало самостійним інститутом. Не зважаючи на високий рівень професіоналізму, в V ст. ...

Скачать
42017
0
0

... ї науково-практичної конференції.6 лютого 2008 року. - Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2008. – С.174-178. АНОТАЦІЯ Шама Н.П. Спадковий договір в цивільному праві України. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук зі спеціальності 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес; сімейне право; мі ...

Скачать
59117
0
0

... правовідносинах підприємство може бути як суб'єктом, так і об'єктом правовідносин. При цьому потрібно погодитись з І.М. Кучеренко, що "підприємство не може виступати в цивільному праві як суб'єкт правових відносин. Цю функцію виконує суб'єкт цивільних відносин — юридична особа"[23]. Таким чином, коли підприємство є суб'єктом права застави (заставляє своє майно), воно виступає як юридична особа, а ...

0 комментариев


Наверх