Конфедерація

3.3. Конфедерація.

Конфедерація – це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їх спільних інтересів.

За конфедеративного устрою держави – члени конфедерації – зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і у зовнішніх справах.

На відміну від федеративного устрою конфедерацію можна охарактеризувати наступними рисами:

ü на відміну від федерації у конфедерації відсутні свої загальні законодавчі, виконавчі та судові органи;

ü конфедеративний устрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету;

ü зберігається громадянство тих держав, які знаходяться в тимчасовому союзі;

ü держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу.

Як правило конфедеративні держави не довговічні, або вони розпадаються, або перетворюються у федерацію: Німецький союз (1815-1867), Швейцарський союз (1815-1848) і США, коли в 1781 році була законодавчо затверджена конфедерація.

Про конфедеративну форму державного устрою.

Конфедерація – форма державного устрою, за якого держави, які утворюють конфедерацію, повністю зберігають свою незалежність, мають власні органи державної влади і управління, вони утворюють спеціальні спільні органи для координації дій в певних цілях (військові, зовнішньополітичні).

Союзу держав, як форми, які зберігають свій суверенітет у повній мірі, на сьогоднішній день ніде не існує. На різних етапах історії утворювалися конфедерації, проте, після короткочасного існування вони розпадались, або набували федеративної форми державного устрою. По суті, поєднуючи в собі риси як міжнародно-правової так і державної організації, вона, під впливом тих чи інших причин, втрачає рівновагу, необхідну для її збереження. Вирішальне значення, при цьому, мають етнічні та економічні фактори. Характерно, що до федеративної форми устрою перейшли тільки конфедерації з мононаціональним складом (США, Германія)(6), а конфедерації з багатонаціональним складом (Австро-Угорщина, Норвегія і Швеція, Сингалі та ряд інших) розпались. Велике значення при цьому й за економічними факторами. Фактично, тільки вони можуть збити хвилю центр обіжних тенденцій та інтегрувати конфедерацію в єдине ціле. Найбільш відомі дві конфедерації – північноамериканська та швейцарська. В даний час Європа поволі наближається до конфедерації (але тільки в економічному плані).

США: З моменту набуття незалежності американські штати утворили де-факто конфедеративну державу, в якій практично вся влада збереглася за окремими штатами. Конфедеративну форму устрою зберегли і першої загальнонаціональної конституції – статті Конфедерації. Статті Конфедерації передбачали орган представницької влади - Конгрес конфедерації(6) (мається на увазі приналежність до єдиної американської нації, а не етнічне походження; наявність єдиної, прийнятої в суспільному житті, мови) у якому кожний зі штатів мав один голос.

Конгресу делегувалися наступні повноваження: право оголошувати війну, укладати договори і вступати в союзи, формувати армію, чеканити монету, робити позики і т.д. Найбільш важливі повноваження здійснювалися за згодою 9 з 13 штатів. Від кожного штату до складу Конгресу конфедерацій обиралися від 2 до 7 делегатів (які і складали 1 голос). Статті конфедерації не передбачали встановлення виконавчої і судової влади. Не належали до конфедерації і право стягнення податків (внески на її нужди, визначалися на основі вартісної оцінки і ступеня меліоративної оснащеності земель штатів). Набір в армію здійснювався окремими штатами по квотах, „співвідносним до числа білого населення”. Ущербність конфедеративної форми устрою проявилася вже в роки війни за незалежність – Конгрес не зміг утримувати армію на свої кошти, через відмову штатів виплачувати внески. Глибока економічна криза, розвал фінансової системи і соціальні потрясіння – таким було тло, на якому розроблялася конституція США 1787р., що заснувала федеральну форму державного устрою.

Швейцарія: Подібна була доля і швейцарської конфедерації. Утворена на основі союзного договору, по якому кантони Швейцарії зберігали свою незалежність, а також усі права, не делеговані союзу. Кантони мали свою монету, громадянство, укладали торгові договори з іноземними державами, визначали форми внутрішнього управління. Жителі одного кантону не мали права селитися в іншому кантоні, якщо між владою кантонів не було угод з цього приводу. Союзній владі були надані, переважно політичні та військові питання. Парламент Швейцарії – Сейм, будувався не як орган представництва, а як збори уповноважених від кантональних урядів. Делегати Сейму підкорялися тільки наданим їм інструкціям та приймали лише попередні рішення. Уряд союзу – Виконавча рада була позбавлена владних повноважень і самостійної фінансової бази. Всі ці питання зважувалися кантонами. З 1829р. в умовах економічної кризи, яка дедалі поглиблювалася, у Швейцарії почався рух за формування нового союзу влади. Підсумком стала заснування союзної держави, яка надалі стала фактично федеративною.

Досвід історії північноамериканської, швейцарської та ін. конфедерацій дозволили виділити наступні ознаки, характерні для цієї форми державного устрою:

1.   Договірна форма утворення конфедерації. Велика частина конфедерацій базувалася на основі відповідних договорів;

2.   Воля виходу з конфедерації(сецесії). У відмінності від федерації, де спроба сецесії розглядався як заколот, вихід же зі складу конфедерації означає розірвання договірного зв’язку із союзом;

3.   У конфедерації відсутній суверенітет, суверенітет належить державам, що входять у неї. Тобто, жодні рішення союзної влади не мають сили на території держави, яка входить до складу конфедерації, без їхньої згоди;

4.   Предмети ведення конфедерації обмежені переліком невеликого й у цілому незначного кола питань. Це – питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, загальної системи комунікацій, вирішення суперечок між суб’єктами конфедерацій.

5.   В конфедерації утворяться не всі державні органи, а тільки ті, котрі необхідні для виконання задач, виділеним по договірних актах.

6.   В представницьких органах конфедерації делегати представляють не територіальні частини чи населення однієї держави, а суверенітет держави.

7.   Постійно діючі державні органи конфедерації не володіють владними  повноваженнями. Акти конфедеративної влади не містять норм прямої дії й адресовані до органів влади суб’єктів конфедерації.

8.   Суб’єктам конфедерації належить право нуліфікації, тобто відмова у визнанні, або відмова у застосуванні фактів союзної влади.

9.   Бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків суб’єктів конфедерації. Правом безпосереднього оподаткування конфедерація не володіє.

10.             Суб’єкти конфедерації мають право встановлювати митні та інші обмеження, що перешкоджають пересуванню осіб, товарів, послуг і капіталів.

11.             Як правило в конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.

12.             Військові формування комплектуються суб’єктами конфедерації, причому нерідко зберігалося їхнє подвійне підпорядкування державним органам конфедерації і її суб’єктів.

У конфедерації немає союзного громадянства.

У висновку варто також підкреслити, що в конфедераціях відсутні єдина економічна, політична і правова системи.

Конфедеративна форма державного устрою може бути основою для утворення суверенних унітарних федеративних держав.

4. Список літератури

1. Венгеров А.Б. „Теорія держави і права” - М.: Юрист, 1994

2. Хропанюк В.Н. „Теорія держави і права” - М.: Батьківщина, 1993

3. Лівшиць Р.З. „Теорія права” - М.: БЕК, 1994

4. Коваленко А.И. „Теорія держави і права” - М., 1994

5. Алексєєв С.С. „Загальна теорія права” Москва, 1981 р.

6. Алексєєв С.С. „Держава і право” Москва, 1993 р.