Навигация
Зміст заповіту за законодавством різних держав
35077
знаков
0
таблиц
0
изображений
4. Зміст заповіту за законодавством різних держав
За змістом заповіт в основному є розпорядженням майнового характеру. У ньому може визнаватися позашлюбна дитина, призначатися опікун неповнолітньої особи чи виконавець заповіту. Обєктом заповідального розпорядження є майно, яке належало померлому. Звичайно кожна держава у своєму законодавстві прагне окреслити коло питань, які становитимуть зміст заповіту. У Цивільному кодексі України 2003 р. передбачено, що заповідач може розпоряджатися належним йому майном, охоплювати права й обов’язки , належні йому на момент укладення заповіту та які можуть виникнути у майбутньому. Якщо розподілено лише права, то до визначених у заповіті спадкоємців переходить й частина обов’язків заповідача, що є пропорційною до одержуваних ними прав (частини 1,3 ст.1236).
Заповіт повинен містити чітку вказівку про спадкоємців. Їх поділяють на : 1)правонаступників, до яких переходять права й обов’язки спадкодавця (універсальні правонаступники) та 2)відказоодержувачів (легатаріїв), які мають право вимагати від спадкоємця виконання певного зобов’язання на користь однієї чи кількох осіб (сингулярні правонаступники). У другому випадку мова йде про заповідальний відказ. Наприклад, відповідно до статті 1237 Цивільного кодексу України 2003р. заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять , а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Спадкоємець, на якого покладено заповідачем виконання заповідального відказу. Зобов’язаний виконати його лише у межах реальної вартості спадкового майна, що перейшло до нього. З вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно (ч.3 ст.1238 Цивільного кодексу України.
Законодавство різних держав надає учасникам вказаних правовідносин неоднакове коло прав та покладає на них неоднакове коло обов’язків, розрізняючи при цьому декілька видів легат аріїв і відповідно легатів. Наприклад, стаття 1002 Цивільного кодексу Франції розрізняє універсальних легатаріїв, легатаріїв універсальним титулом і сингулярних легатаріїв. Універсальний легат – це заповідальне розпорядження , яке передбачає перехід усієї сукупності прав і обов’язків заповідача до однієї чи кількох осіб. Відповідно до легата за універсальним титулом здійснюється перехід тільки певної частини спадкового майна. В обидвох випадках відказоодержувачі відповідають по боргах спадкодавця. Що ж до сингулярних легатів, то їх предметом є тільки майнові предмети.
У Великобританії легат арії за своєю компетенцією майже не відрізняються від спадкоємців. Спадкоємці не мають якихось особливих обов’язків, крім передбачених заповітом. Єдиний порядок спадкування діє й у США.
Закон ПАР «Про порядок складання заповіту» 1987р. передбачає не тільки виконання спадкоємцями волі спадкодавця, але й зобов’язання надати заповіт про прибутки, отримані від використання нерухомості в своїх цілях. Водночас для легатаріїв цього обов’язку не передбачено.
Норми, схожі з правилами Цивільного кодексу України, має Цивільний кодекс РРФСР. У його ст. 538 зазначено обов’язок спадкоємця виконати заповідальний відказ в межах дійсної вартості майна, що перейшло до нього, за вирахуванням тієї частки боргів спадкодавця, яку належить виплатити саме йому. Відповідно до ст. 538 зазначеного Кодексу дозволяється перехід права виконання відказу до інших спадкоємців, у випадку смерті спадкоємця- виконавця заповідального відказу до відкриття спадку чи його відхилення як такого. Допускається й неприйняття заповідального відказу відказоодержувачем. Цей акт є безумовним. Крім того, відказоодержувач може бути позбавлений своєї частки спадку, якщо його дії спрямовувалися проти реалізації останньої волі спадкодавця. Відказоодержувач може користуватися своїми правами протягом трьох років.
Правові системи різних держав часто допускають укладення заповітів під умовами. Цивільний кодекс України допускає укладення таких заповітів. Класичним у цьому аспекті є випадок з практики Інюрколегії СРСР. Англійська громадянка склала в Англії заповіт, у якому заповіла майно своїй сестрі – радянській громадянці, з місцем проживанням у місті Москві. У заповіті містилася умова приїзду спадкоємці до Лондона не пізніше, ніж через десять років після смерті заповідачки. Виникли запитання: як слід розуміти умову про приїзд до Лондона? Чи зобов’язана радянська громадянка для отримання спадку приїхати до Англії на постійне місце проживання, як стверджували англійські юристи, чи тільки на нетривалий час для отримання спадкового майна? Суд, розглядаючи справу, вирішив, що у заповіті йшлося про приїзд спадкоємці до Англії тільки для отримання майна, а не для проживання у цій країні.
5. Порядок складання заповітів
Законодавство майже усіх держав допускає складення заповіту на користь будь-якої особи. Проте, як зазначалося, принцип свободи заповіту може бути обмежений на користь членів сімї. Наприклад, законодавство Франції встановлює так звану вільну частку. В її межах спадкодавець вправі вільно розпоряджатися своїм майном, складаючи заповіт або вчиняючи прижиттєве дарування. Вільна частка може становити від 3/4 до 1/4 від усього спадкового майна залежно від наявності висхідних родичів та дітей. Інша частина майна називається «резервом». Вона призначена для найближчих родичів спадкодавця по прямій висхідній та низхідній лініях (ст. 914 Цивільного кодексу Франції). За законодавством Франції спадкове майно переходить безпосередньо до спадкоємців. Однак володіти ним можуть тільки ті особи, які званою сезиною. Інші вважаються введеними у володіння. Термін «сезина» (saisine) означає дозвіл поводити себе як володілець спадку і негайно вступати у володіння спадковим майном, управляти ним та вилучати з цього доходи.
Подібним чином вирішується питання складення заповіту на користь будь-якої особи у Швейцарії. Відмінність полягає тільки у способі обчислення «часток резерву» майна кола його спадкоємців (ст. 471 Цивільного кодексу Швейцарії).
Законодавство Німеччини також гарантує захист інтересів членів сімї, не забезпечених заповітом. Відповідно до 2330 Цивільного уложення Німеччини розмір обов’язкової для них частки складає половину майна від того, що належало б ім. за законом. Право на обов’язкову частку реалізується шляхом пред’явлення до спадкоємців вимоги про виплату ними грошового еквіваленту частки. У цьому полягає різниця права на обов’язкову частку від права на «резерв», передбаченого законодавством Франції.
В Англії принцип свободи заповіту виражено послідовніше. Законодавству та судовій практиці не відомі поняття: «резерв» та «обов’язкова частка». Закон про спадкування ( про забезпечення сімї ) 1938 р. вперше передбачив засоби захисту інтересів сімї спадкодавця. Він унеможливив ті ситуації, коли заповідач міг би повністю позбавити сімю спадку. Цей закон надав пережившому подружжю, неповнолітнім та працездатним дітям право просити суд про призначення їм «розумного» утримання зі спадкового майна, якщо таке утримання не забезпечив заповіт. Законом про спадкування ( про забезпечення сімї та утриманців ) 1975 р. таке право було поширено й на інших осіб, наприклад на утриманців та осіб, кровно не пов’язаних зі спадкодавцем. Суд отримав також ширші повноваження щодо визначення розміру й способу обчислення призначуваного «розумного» утримання.
У США свобода заповіту обмежується, як правило, в інтересах пережившого подружжя. Законодавство багатьох штатів (Канзас, Нью-Йорк, інші) надає можливість пережившому подружжю (за його вибором ) спадкувати за заповітом або за законом.
Обмеження свободи заповіту здійснюється й нормами Цивільного кодексу України. У Цивільному кодексі України 2003 р. серед осіб, яким надається право на обов’язкову частку у спадщині, передбачено неповнолітніх, повнолітніх непрацездатних дітей спадкодавця, непрацездатного пережившого подружжя та непрацездатних батьків. Ці особи спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом ( обов’язкова частка ). Передбачено й дійсність будь-яких обмежень та обмежень, встановлених у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку в спадщині, лише щодо тієї частини спадщини, яка переходить до нього і перевищує його обов’язкову частку ( ч. 3 ст. 1241 ).
Похожие работы
... Украины от 28 июня 1996 г. 3. Тодика Ю. Н. Конституционное право Украины отрасль права, наука, учебная дисциплина: Уч. пособие. - Харьков, 1998.-с.99-100. 4. Коток В. Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1965. - С. 3. 5. Фарберов Н. П. Демократия развитого социалистического общества. – М., 1975. - С. 19. 6. ...
... ’язок. Так, законодавство Франції вимагає дотримання положень закону Франції про публічний порядок щодо матеріальних умов оформлення шлюбу в разі відсилання до іноземної правової системи. Закон ФРН із міжнародного приватного права вказує на можливість застосування відсилань: зворотного та до закону третьої держави. Застереження часто роблять і щодо форми шлюбу, оскільки поняття ”форма шлюбу” не ...
... керування і створення ієрархічного комплексу порталів у світі також широко використовується й Documentum 4і - технологією користується 1300 клієнтів з державного сектору (серед них: ЦРУ, Збройні Сили та уряд США, Патентна служба Великобританії, Поштова служба Кореї та ін.). 4. Електронна комерція в державному управлінні України З ініціативи Всесвітнього банку і державних структур України, ...
... ів і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. Секретаріат FATF міститься в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань: · поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу; · здійснення моніторингу реалізації Сорока рекомендацій у країнах ...
0 комментариев