Навигация
Умови відкликання заповіту,втрата сили та визнання заповіту недійсним
35077
знаков
0
таблиц
0
изображений
6. Умови відкликання заповіту,втрата сили та визнання заповіту недійсним
Законодавство держав допускає відкликання заповіту. Воно може здійснюватися в будь-який момент, а також повністю або частково. Відкликають заповіт, складаючи заповіт, що відміняє попередній чи суперечить йому, знищуючи заповіт, вилучаючи офіційно депований тощо. Відкликання заповіту (його скасування та зміна ) передбачено, наприклад , законодавством України ( ст. 1254 Цивільного кодексу ).
Взаємні заповіти , які допускає, наприклад , англо-американське право , також можуть бути відкликані односторонньо . Якщо внаслідок цього акта порушено інтереси іншої особи , вони можуть захищатися засобами « права справедливості» .
Заповіт, складений на користь подружжя, відміняється у разі розірвання шлюбу . До того ж законодавство Англії та США передбачає відміну заповіту в разі укладення заповідачем нового шлюбу .
Заповіт втрачає силу , якщо особа , на користь якої зроблено розпорядження , помирає раніше заповідача ; якщо об’єкт заповідального розпорядження втрачений за життя спадкодавця ; якщо єдиний спадкоємець чи легатарій відмовився прийняти майно ( країни континентальної Європи ) .
Законодавство держав часто передбачає умови визнання заповіту недійсним . Такими визнаються заповіти , складені особами в стані душевної хвороби чи недоумства , під впливом насильства , погрози , обману , помилки . Наприклад , відповідно до ч. 4 2229 німецького Цивільного уложення особа не може складати заповіт , якщо вона страждає на психічний розлад , недоумство чи розлад свідомості й з тієї причини не в стані усвідомлювати зміст свого волевиявлення та діяти відповідно до нього . Недійсним визнаються заповіти й у разі недотримання їх форми чи не визначення їх змісту .
7. Колізії законодавства у сфері спадкування за заповітом
Колізії у сфері спадкування за заповітом виникають в наслідок неоднакового вирішення питань законодавством держав, пов’язаних з визначенням кола спадкоємців, здатності особи до складання (відміни) заповідального розпорядження; вимогами, яким повинна відповідати форма цього акту; різними системами розподілу спадкового майна, у тому числі залежно від його поділу на рухоме й нерухоме .
Колізії законодавства держав у сфері спадкування за заповітом допомагають вирішити такі колізійні прив’язки, як особистий закон спадкодавця, а також закон місця вчинення акту . У законодавстві держав колізійні норми з питань спадкування можуть поділятися на загальні (основні) та спеціальні. Загальною (основною) колізійною прив’язкою щодо врегулювання відносин по спадкуванню часто є колізійна прив’язка до закону місця останнього постійного проживання спадкодавця. Інші колізійні принципи можуть виконувати роль додаткових.
Співвідношення колізійних принципів можна проаналізувати на прикладі німецького законодавства. Відповідно до ст. ІІ Ввідного закону до Цивільного уложення Німеччини форма заповіту підпорядковувалася тим законам, що були основними для спадкування. Його ж ст.. 28 допускала застосування й закону місця знаходження успадковуваного майна, водночас абзац 1 стю ІІ пропонував використовувати відсилання до закону місця складення заповіту. З приводу застосування колізійних прив’язок щодо спадкових відносин у Німеччині тривалий час точилися дискусії. Одні вчені вважали за необхідне запровадження універсальної колізійної норми стосовно форми заповідальних розпоряджень. Інші не вбачали у потребі у такій норм, оскільки, на їхню думку, питання про право, застосовуване до форм заповідальних розпоряджень, повинно вирішуватися федеральним законодавством. Ці погляди, виразником яких став М. Ферид, здобули численних прихильників. Завершив спори Закон ФРН «Про міжнародне право» від 1 вересня 1986 р. У ньому передбаченого декілька колізійних прив’язок, основною з яких є відсилання до закону громадянства спадкодавця. Якщо воля кількох заповідачів виражена в одному документі, то він, стосовно його форми, вважається дійсним, якщо дотримано права місця вчинення заповідального розпорядження ( п. 2 ч. 1 ст. 26 ), або права місця проживання чи звичайного місця перебування спадкодавця на момент смерті ( п. 3 ч. 1 ст. 26 ), чи якщо дотримано права місця знаходження нерухомого майна, коли мова йде про таке майно ( п. 4 ч. 1 ст.26 ).
Чимало колізійних норм містить законодавство Швейцарії. Основною колізійною привязкою є закон останнього місця проживання спадкодавця. Тобто, якщо іноземець, проживаючи на території Швейцарії, має намір скласти заповіт, йому треба це зробити відповідно до вимог швейцарського законодавства ( ч. 2 ст. 505 Цивільного кодексу Швейцарії ). Якщо ж останнім місцем проживання такої особи стала інша держава, то застосовується закон країни, де востаннє проживав спадкодавець ( статті 90, 91 Федерального закону про міжнародне приватне право Швейцарії 1987 р. ). Однак якщо на момент відкриття спадщини іноземець вже не мав громадянства держави, право якої він обрав, або набув швейцарське громадянство, то такий вибір права, якому хотів іноземець підпорядкувати спадкові відносини, буде недійсним ( ч.2 ст. 90 вказаного Закону ).
Колізійна прив’язка до закону місця постійного проживання стосовно форми заповіту передбачена у багатьох правових системах. Не становлять виняток і держави «сімї загального права». Так, якщо особа має постійне місце проживання у Великобританії, то форма заповіту підпорядковується її правовим нормам.
Коли мова йде про зміст заповіту, застосовуються, як правило, колізійні норми, призначені для обох видів посмертного правонаступництва (за законом та за заповітом). Визначення дійсності змісту заповіту проводиться відповідно до тих самих колізійних прив’язок, які встановлюють порядок застосування права щодо формальних вимог заповідального розпорядження.
Прив’язка до закону останнього постійного місця проживання спадкодавця як основна передбачена Модельним цивільним кодексом для СНД. Вона вказує право, що визначає здатність особи до складання заповіту, його відміни, вибір форми заповіту та форми акта, який його відміняє (ст.1233 ). Закон громадянства є додатковою колізійною прив’язкою (ст.1235).
Оскільки основним у проблемі спадкового правонаступництва є питання про коло спадкоємців за заповітом, тому важливим є встановлення права держави, застосовуваного до регулювання питань спадкування. Як правило, такий вибір права ґрунтується або на принципі громадянства спадкодавця, або на принципі його доміцилію ( місця постійного проживання ). Наприклад, для Великобританії та Франції характерним є підпорядкування відносин по спадкуванню законові останнього місця проживання спадкодавця.
За Законом України « Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005 р. спадкові відносини регулюються правом держави, у якій спадкодавець мав останнє місце проживання, якщо спадкодавцем не обрано в заповіті право держави, громадянином якої він був. Вибір права спадкодавцем буде недійсним, якщо після складання заповіту його громадянство змінилося. Спадкування нерухомого майна регулюється правом держави, на території якої знаходиться це майно, а майна, яке підлягає державній реєстрації в Україні, - правом України.
Зазначений Закон містить норми, за якими слід визначати здатність осіб на складання і скасування заповіту, а також вирішувати питання про форму заповіту і акта його скасування. Так, здатність особи на складання і скасування заповіту, а також форма заповіту і акта його скасування визначаються правом держави, у якій спадкодавець мав постійне місце проживання в момент складання акта або в момент смерті. Заповіт або акт його скасування не можуть бути визнані недійсними внаслідок недодержання форми, якщо остання відповідає вимогам пава місця складання заповіту або права громадянства, або права звичайного місця перебування спадкодавця у момент складання акта чи в момент смерті, а також права держави, у якій знаходиться нерухоме майно.
8. Висновок
Таким чином, заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті, тобто заповідач має право розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. За своєю сутністю заповіт є одностороннім правочином – дією однієї сторони, що може бути представлена однією або кількома особами. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Існує правило, відповідно до якого право на заповіт здійснюється заповідачем особисто, а вчинення заповіту через представника не допускається. Проте, за виняткових обставин, передбачених законодавством різних держав, допускається спрощений порядок вчинення заповітів. Заповідач визначає зміст заповіту та його основні положення. Заповідач має право призначати коло спадкоємців, визначити обсяг спадщини, зробити заповідальний відказ, покласти на спадкоємців інші обов’язки. Заповідач також має право скасувати або змінити заповіт. У цьому полягає принцип свободи заповіту. Визначаючи коло спадкоємців, заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб. Спадкоємцями можуть бути названі будь-які учасники цивільних відносин – фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади, АРК. Закон визначає коло осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині. До осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, належать: - малолітні, неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти; - непрацездатна вдова (вдівець) ; непрацездатні батьки спадкодавця. Ці особи мають право спадкувати.
Список використаної літератури
1.Фединяк Г. С., Фединяк Л. С. Міжнародне приватне право: Підручник. – 4-те вид., переробл. І допов. – К.: Атіка, 2009.-500с.
2. Фурса С. Я., Фурса Є. І. Спадкове право. Теорія та практика. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002.-С. 42-54, 337-452.
3. Лунц Л. А. Курс международного часного права. В 3 т.- М.: Спартак, 2002. С. 687-714.
4. Хачатурян А. Г. Унификация коллизионных норм в международном частном праве. – К.: Наукова думка, 1993. – С. 62-76.
5. Власов Ю. Н. Наследственое право Российской Федерации. – М., 1998.
6. Звеков В. П. Международное частное право .- М.: Издательство НОРМА ( Издательская группа НОРМА-ИНФРА М), 2001. – С. 393-395.
Похожие работы
... Украины от 28 июня 1996 г. 3. Тодика Ю. Н. Конституционное право Украины отрасль права, наука, учебная дисциплина: Уч. пособие. - Харьков, 1998.-с.99-100. 4. Коток В. Ф. Проблемы развития непосредственной демократии в Советском государстве: Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — М., 1965. - С. 3. 5. Фарберов Н. П. Демократия развитого социалистического общества. – М., 1975. - С. 19. 6. ...
... ’язок. Так, законодавство Франції вимагає дотримання положень закону Франції про публічний порядок щодо матеріальних умов оформлення шлюбу в разі відсилання до іноземної правової системи. Закон ФРН із міжнародного приватного права вказує на можливість застосування відсилань: зворотного та до закону третьої держави. Застереження часто роблять і щодо форми шлюбу, оскільки поняття ”форма шлюбу” не ...
... керування і створення ієрархічного комплексу порталів у світі також широко використовується й Documentum 4і - технологією користується 1300 клієнтів з державного сектору (серед них: ЦРУ, Збройні Сили та уряд США, Патентна служба Великобританії, Поштова служба Кореї та ін.). 4. Електронна комерція в державному управлінні України З ініціативи Всесвітнього банку і державних структур України, ...
... ів і Цільова група фінансових дій країн Карибського басейну. Секретаріат FATF міститься в Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Діяльність FATF спрямовано на виконання таких завдань: · поширення інформації про заходи у сфері боротьби з відмиванням грошей на всіх континентах і у всіх регіонах світу; · здійснення моніторингу реалізації Сорока рекомендацій у країнах ...
0 комментариев