Цивільний позивач та відповідач у кримінальному процесі

1.   Фізичні та юридичні особи, що можуть виступати цивільним позивачем по кримінальній справі.

2.   Цивільний позивач в кримінальному процесі.

3.   Особи, що можуть бути залучені в якості цивільного відповідача по кримінальній справі.

4.   Цивільний відповідач в кримінальному процесі.

5.   Представники цивільного позивача та цивільного відповідача в кримінальному процесі.

Список використаних джерел та літератури.

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян, встановлюються нові гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту майнових та немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Міжнародний пакт про цивільні і політичні права зобов’язує державу забезпечити будь-якій особі ефективні засоби правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка цього потребує, забезпечується державою, його компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими органами влади[1].

Згідно зі ст. 28 КПК України особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, має право при провадженні у кримінальній справі пред’явити до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.

Основними суб'єктами провадження по цивільному позові в кримінальній справі є ті його учасники, процесуальний інтерес яких носить майновий характер. До них варто віднести цивільного позивача і відповідача по цивільному позові. Реалізуючи в кримінальному процесі надані їм законом права і виконуючи покладені на них процесуальні обов'язки, вони мають повну і рівну можливість відстоювати свій протилежний по своїй сутності процесуальний інтерес і тим самим сприяти всебічному, повному й об'єктивному встановленню всіх обставин, що відносяться до цивільного позову, і правильному його вирішенню по суті[2].

Метою даної курсової роботи є аналіз чинного кримінально-процесуального законодавства в аспекті питання правового положення суб’єктів цивільного позову та визначення кола осіб, що можуть ними виступати у кримінальній справі. Також є необхідним розглянути правове становище представників зацікавлених сторін цивільного позову.

Вивчаючи дану тему, я зіткнувся з великою кількістю несистематизованої літератури. Погляди вчених стосовно досліджуваної проблеми виявились застарілими для чинного законодавства. Тому вважаю за необхідне розглянути процесуальне положення цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників на сучасному етапі розвитку нашого суспільства.

1. Фізичні та юридичні особи, що можуть виступати цивільним позивачем по кримінальній справі.

Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 КПК України. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому - особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя ви­носять постанову, а суд — ухвалу[3].

Якщо ж задатися питанням: хто конкретно може бути визнаний цивільним позивачем у кримінальній справі, то відповідь на нього необхідно шукати в нормах цивільного (у широкому розумінні) права, що регулюють спірне матеріальне правовідношення, що виникло у зв'язку зі злочинним заподіянням майнової шкоди[4]. Суб'єкт цього правовідношення, майнове право якого було порушено безпосередньо злочином, може і повинен бути визнаний цивільним позивачем у випадку пред'явлення ним або його повноважним представником вимоги про захист порушеного права. Виходячи з характеру скоєного злочину й об'єкта (предмета) його злочинного посягання, ґрунтуючись на нормах матеріального (цивільного, трудового, брачно-сімейного) й кримінально-процесуального права, цивільними позивачами в каримінальному процесі можуть і повинні бути визнані наступні особи, що понесли матеріальний збиток від злочину і, що пред’явили вимогу про його відшкодування: а) визнані потерпілими від злочину громадяни, що перебували на утриманні загиблих або мали до дня його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина загиблого, народжена після його смерті, особи, що понесли матеріальний збиток від втрати утримання і витрачених на поховання померлих коштів, - при скоєнні злочину, що призвів до смерті їхнього годувальника; б) визнані потерпілими від злочину громадяни, що понесли майновий збиток від втрати заробітку внаслідок втрати працездатності або її зменшення, а також витрат, викликаних ушкодженням здоров'я (посилене харчування, протезування і т.п. ) і інших витрат, - при здійсненні злочинів, що заподіяли шкоду здоров'ю особистості або посягають на її волю, честь і гідність; в) визнані потерпілими від злочину громадяни, що понесли майновий збиток від втрати заробітку внаслідок звільнення їх з роботи, а також інших витрат, - при злочинному порушенні законодавства про працю; г) визнані потерпілими громадяни, а також юридичні особи, що понесли матеріальний збиток у результаті злочинного зазіхання на приналежне їм на праві власності (оперативного керування) або законного (титульного) володіння майно (розкрадання, знищення, ушкодження, псування і т.п. ); д) фінансові органи як власники державного бюджету і представники скарбниці при стягненні засобів, витрачених на стаціонарне лікування громадян, що потерпіли від навмисних злочинних дій[5].

Визнання особи, що понесла матеріальний збиток від злочину і пред’явила вимогу про його відшкодування, цивільним позивачем у кримінальній справі, яких-небудь затруднень у слідчій і судовій практиці, як правило, не викликає. Ускладнення можуть виникнути лише у випадку, коли матеріальний збиток був наслідком розкрадання, знищення або ушкодження майна, що знаходиться в момент здійснення злочину не в його власника (власника права оперативного керування), а в законного (титульного) власника.

Існує точка зору, представлена П.П. Гурєєвим, А.Г. Мазаловим, С. Е. Донцовим, відповідно до якої право на пред'явлення позову у випадку розкрадання, знищення або ушкодження майна, що знаходиться в титульного власника, має насамперед власник майна. Титульний же власник вправі вимагати відшкодування збитку лише у випадку, коли власник у силу визначених причин не зажадав відшкодування збитку або він сам відшкодував його власникові[6].

Отже, право на пред'явлення вимоги про відшкодування збитку в розглянутому випадку має перш за все власник майна й у випадку пред'явлення їм такої вимоги він повинен бути визнаний цивільним позивачем[7].

Нарешті, не виключене пред'явлення вимог про відшкодування заподіяного злочином збитку як володільцем, так і законним власником майна і керуючі кримінальним процесом органи зобов'язані визнати їх цивільними позивачами в кримінальній справі. Зрозуміло, предмет цих вимог кожного з них повинен бути різним.

Пред'явити цивільний позов у кримінальній справі повноважна не тільки особа, що понесла матеріальний збиток безпосередньо від злочину, але і прокурор, коли цього вимагає охорона державних або суспільних інтересів або прав громадян.

Прокурор пред’являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права. В суді прокурор підтримує обвинувачення і звбов’язаний захищати права та законні інтереси потерпілого, вживати необхідних заходів для відновлення його порушених прав власності[8].

Пред'явлення цивільного позову прокурором у захист порушених злочином майнових прав юридичних і фізичних осіб ніяк не торкається їхнього права розпорядження приналежними їм матеріальними і процесуальними правами. Цивільними позивачами в цьому випадку є фізичні і юридичні особи, в інтересах яких був заявлений позов, але не прокурор. Саме ці особи є суб'єктами спірного матеріально-правового відношення, потребують захисту свого суб'єктивного права, порушеного злочином, і тільки на суб'єктів цього відношення поширюються матеріально-правові наслідки прийнятого судом рішення по пред'явленому прокурором позовові[9].