Особи, що можуть бути залучені в якості цивільного відповідача по кримінальній справі

3.   Особи, що можуть бути залучені в якості цивільного відповідача по кримінальній справі.

Як зазначено в ст. 51 КПК України, як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого.

За загальним правилом, цивільний позов у кримінальній справі пред'являється до обвинуваченого як до особи, що завдала шкоди. У випадках, передбачених законом, обов'язок по відшкодуванню збитку покладається на ту особа або організацію, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого. Як цивільних відповідачів, крім обвинуваченого, може бути притягнуто[16]:

- батьки (усиновлювачі) або опікуни неповнолітніх, що не досягли 15 років, а також навчальні заклади, виховні або лікувальні установи, під наглядом яких ці неповнолітні знаходились;

- батьки, (усиновлювачі) або піклувальники неповнолітніх у віці від 15 до 16 років у випадку, якщо в підлітків немає досить майна, щоб відшкодувати заподіяні ними збитки. Інші особи можуть бути притягнуті до відповідальності за шкоду, заподіяну неповнолітніми тільки тоді, коли вони призначені їх опікунами або піклувальниками.

Якщо злочин скоєний неповнолітнім у віці від 15 до 18 років, то майнову відповідальність несе сам винний, і лише при відсутності в нього майна або заробітку, достатнього для відшкодування шкоди, ця шкода відшкодовується його батьками (усиновлювачами) або піклувальниками. Іноді на практиці неповнолітні, що досягли 15-літнього віку, без достатніх підстав звільнялися від відшкодування заподіяного збитку з покладанням цього обов'язку на їхніх батьків, що не можна визнати правильним.

Батьки, опікуни, піклувальники несуть майнову відповідальність за дії неповнолітнього, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. Під провиною цих осіб, що тягне їхню відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми, варто розуміти як нездійснення належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди, так і безвідповідальне відношення до їх виховання або неправомірне використання своїх прав стосовно дітей, результатом якого виявилося неправильне поводження дітей, що призвело до шкоди. Під провиною навчальних, виховних і лікувальних установ варто розуміти також нездійснення ними належного нагляду за неповнолітніми в момент заподіяння шкоди.

Якщо буде встановлено, що неповнолітніми, що не досягли 15 років, заподіяна шкода як з вини батьків або опікунів, так і з вини відповідної навчальної, виховної або лікувальної установи, то зазначені особи притягуються до відповідальності на долевій основі. При заподіянні шкоди одночасно неповнолітніми до 15 років і від 15 до 18 років до відповідальності залучаються батьки й опікуни перших і підлітки, і тільки при відсутності майна або заробітку - їхні батьки або піклувальники. У судовій практиці зустрічаються помилки при визначенні порядку відшкодування збитку, заподіяного злочинними діями неповнолітніх, особливо у випадках здійснення групових злочинів за участю підлітків різного віку, а також дорослих осіб.

- організації - у випадку заподіяння шкоди з вини їхніх працівників при виконанні ними своїх трудових (службових) обов'язків. Відповідальність організацій настає, коли маються обоє передбачених законом умови: шкода заподіяна з вини працівника організації і при виконанні ним своїх трудових (службових) обов'язків;

- державні і громадські організації - у випадку заподіяння шкоди їх незаконними діями, а також діями їхніх посадових осіб в області адміністративного керування. У цьому випадку шкода відшкодовується: на загальних підставах при заподіянні її громадянинові (якщо інше не передбачене законом) і в порядку, встановленому законом, при заподіянні шкоди організації;

- держава в особі її відповідних органів - у випадку, якщо шкода, заподіяна громадянинові в результаті незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного поміщення під варту, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту або виправних робіт, став результатом злочинних дій органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду;

- власники джерел підвищеної небезпеки - у випадку заподіяння шкоди цими джерелами. Власники джерел підвищеної небезпеки можуть залучатися як цивільні відповідачі по кримінальній справі тільки при наявності в діях обвинуваченого ознак злочину.

Під власниками джерел підвищеної небезпеки варто розуміти організацію або громадянина, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки як у силу приналежних їм прав власності або прав оперативного керування, так і за іншими підставами (за договором, дорученням, у силу розпорядження компетентних органів про передачу джерела підвищеної небезпеки організації в тимчасове користування). Власник джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну дією цього джерела, якщо доведе, що останній вийшов з його володіння не по його провині, а в результаті протиправних дій третіх осіб. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки, що вибудо з володіння його власника в результаті протиправних дій третіх осіб, але при наявності також провини власника, відповідальність за заподіяну шкоду може бути покладена як на особу, що використовувала джерело підвищеної небезпеки, так і на його власника[17].

З якого ж моменту з'являється цивільний відповідач як учасник кримінального процесу? На думку В.Я.Понарина, слідчий вправі залучити особу, як цивільного відповідача, коли; а) у діді є обвинувачуваний; б) цивільний позивач висунув вимогу про відшкодування збитку. Він зв'язує момент виникнення процесуальної фігури гражданского відповідача з залученням особи в якості обвинувачуваного, а також з визнанням особи цивільним позивачем. Зміст першої умови в тім, що відповідачем є особа, що саме безпосередньо заподіяла шкоду або несе матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, і тому необхідно спочатку установити, хто обвинувачуваний, а вже потім - хто несе відповідальність за його дії. Варто визнати можливість появи цивільного відповідача лише після визнання особи обвинувачуваним у справі. Друга умова зазнає критики, і, на наш погляд, справедливої, з боку А.М.Ларіна. На його думку ця умова позбавлена необхідності в силу того, що суд відповідно до ч. 4 ст. 29 КПК України може вирішити питання про відшкодування збитку й у тому випадку, коли позов залишився неподаним[18]. Через це особі, що несе матеріальну відповідальність за заподіяну шкоду, повинна бути надана можливість відстоювати свої інтереси, для чого вона повинна бути визнана цивільним відповідачем. Однак на підставі КПК України не можна зробити такий висновок, так як у силу ч. 3 ст. 29 КПК України суд вправі і зобов'язаний при винесенні вироку за власною ініціативою розв'язати питання про відшкодування матеріального збитку, заподіяного злочином, тільки у випадках, якщо цього вимагає охорона державних або суспільних інтересів, а також коли майновий збиток заподіяний особі, що унаслідок безпомічного стану, залежності від обвинувачуваного або з інших причин не може захистити свої законні інтереси. Таким чином, вирішення судом цивільного позову але власній ініціативі обговорено рядом вищевказаних обставин.