Склад цивільних правовідносин

1.2.     Склад цивільних правовідносин

Елементами цивільних правовідносин вважають суб'єктів і об'єктів, а також суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний цивіль­ний обов'язок.

У цивільних правовідносинах завжди беруть участь дві і більше особи — учасники відносин, яких називають суб'єктами.

Суб'єктом цивільних правовідносин визнається особа, що бере участь у вре­гульованому правовими нормами відношенні, поведінка яких трак­тується правом як юридично можлива або необхідна. До суб'єктів цивільних правовідносин закон відносить фізичних та юридич­них осіб, державу, а також Автономну Республіку Крим та тери­торіальні громади.

Фізичні особи є учасниками цивільних правовідносин у випадку, якщо вони мають обсяг повної право-дієздатності.

Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права і обов'язки. Вона виникає у момент народження та припиняється у момент смерті громадянина. У деяких випадках момент настання правоздатності може встановлюватися законом залежно від досяг­нення особою певного віку (ч. З ст. 25 ЦК України). Обсяг правоздат­ності є однаковим для всіх фізичних осіб.

Дієздатність — це здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснюватрі, а також здатність свої­ми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх ви­конувати та відповідати у випадку їх невиконання. Обсяг дієздат­ності фізичної особи залежить від рівня інтелектуальної та вольової зрілості особи. Обсяг повної цивільної дієздатності наступає за за­гальним правилом у 18 років[4, c.70].

Правосуб'єктність — здатність суб'єкта права бути учасником цивільних правовідносин. Вона характеризується наявністю право­здатності та дієздатності як складових частин правосуб'єктності. Дієздатність включає в себе поняття деліктоздатності — здатності нести самостійну юридичну відповідальність за наслідки своїх дій..

Юридичні особи як приватного, так і публічного права у цивіль­но-правових відносинах є рівноправними як між собою, так і у сто­сунках з іншими суб'єктами цивільного права —- фізичними особа­ми та державою.

Як і інші учасники цивільних правовідносин, юридичні особи мають правоздатність та дієздатність. Але, на відміну від фізичних осіб, право- та дієздатність юридичних осіб виникають одночасно, а саме в момент державної реєстрації і припиняються також одночас­но — в момент ліквідації юридичної особи та виключення її з дер­жавного реєстру.

Правоздатність юридичної особи може бути як універсальною, так і спеціальною. При універсальній правоздатності юридична осо­ба не обмежується у своїх правах — вона може брати участь у будь-яких передбачених законом правовідносинах. Спеціальна право­здатність передбачає участь юридичної особи лише у певних пра­вовідносинах, коло яких визначене статутом. Такі обмеження, як правило, встановлюються через те, що юридична особа створюється з певною метою, визначеною засновниками, і не може самостійно визначати свою правосуб'єктність. Так, державні, громадські ор­ганізації обмежені у своїй дієздатності. Для підприємницьких структур спеціальна правоздатність є негативним фактором, оскіль­ки обмежує мобільність у зміні видів діяльності підприємства, ос­новною метою якого є отримання прибутку, що можливо досягнути лише шляхом активізації господарської діяльності. Спеціальна пра­воздатність дещо уповільнює цей процес. Для заняття будь-яким но­вим видом діяльності юридичній особі необхідно здійснити держав­ну реєстрацію змін до установчих документів. Новий ЦК України зробив значний крок уперед у цьому напрямі, оскільки надав юри­дичним особам можливість укладати будь-які угоди, не заборонені чинним законодавством, тобто універсальну правоздатність[4, c.78].

Держава як суб'єкт цивільних правовідносин визначається у ви­гляді органів державної влади, органів влади Автономної Рес­публіки Крим та органів місцевого самоврядування.

Об'єкти цивільних правовідносин — це матеріальні та нема­теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права. Питання визначення та система­тизації об'єктів цивільних прав є одним із найменш розроблених у цивільному праві, оскільки саме загальнофілософське поняття об'єкта є дискусійним та розглядається під різними кутами зору. Так, окремі види об'єктів цивільних прав, такі як інформація, по­слуги тощо, розглядаються не в системі об'єктів, а лише у відповідних розділах договірного права.

Загальним для всіх об'єктів суб'єктивних цивільних прав є їх призначення для єдиної мети — здатності задовольняти законні інтереси суб'єктів приватних прав.

Різні об'єкти цивільних прав можуть задовольняти різноманітні інтереси (майнові або немайнові), але саме призначення об'єктів може бути неоднаковим у різних випадках — у вигляді використання фактичних, природних його якостей, екстракцією його споживчої вартості; у вигляді експлуатації соціальних якостей об'єкта, а саме шляхом реалізації його обмінної вартості.

До матеріальних благ як об'єктів цивільних правовідносин мож­на віднести речі, а також результати роботи або послуг, що мають матеріальну, речову форму (наприклад, результати ремонту). У цьо­му значенні може бути не тільки якась річ, але й результати діяль­ності, причому не обов'язково ті, що мають матеріальний результат (наприклад, надання послуг зі зберігання або перевезення). Всі ці об'єкти за єдністю економічної природи і складають групу, що нази­вається товаром.

Крім товарів, розрізняють інші чужі дії, наприклад, внесок у банку, частка в майні товариства. Це не речі, а можливості вимоги певної поведінки від зобов'язаних осіб, які також є об'єкта­ми цивільних правовідносин.

До нематеріальних благ належать результати творчої діяльності: твори науки, мистецтва, винаходи тощо і деякі інші об'єктрі за своєю природою інші, але схожі — товарний знак, фірмове наймену­вання тощо, а також особисті немайнові права, що користуються цивільно-правовим захистом (наприклад, об'єкти виключних прав).

Таким чином, до об'єктів цивільних правовідносин нале­жать:

— речі (в тому числі гроші й цінні папери);

— інше майно, в тому числі майнові права;

— результати робіт, послуги;

— результати інтелектуальної діяльності;

— інформація;

— інші матеріальні та нематеріальні блага (ст. 160 ЦК України). Хоча цей перелік сформульований законодавцем як вичерпний, його не потрібно сприймати саме так. Залишаються нерозкритими поняття інше майно, інші матеріальні та нематеріальні блага, ре­зультати інтелектуальної діяльності. Крім того, суспільство роз­вивається настільки швидко, що передбачити, які саме об'єкти цивільних прав у розвитку згаданих вище понять з'являться най­ближчим часом, неможливо[5, c.44].

Серед перелічених категорій об'єктів цивільних прав можна виділити такі:

— речі — класичний об'єкт, створений людською працею, або природний об'єкт, на який може бути встановлене право власності або інші речові права; — майно — будь-які предмети матеріального світу, що не можуть бути віднесені до інших груп об'єктів цивільного права;

— результати інтелектуальної власності — об'єкти виключних прав;

— нематеріальні блага — як правило, об'єкти особистих прав;

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права, які по-іншому називаються правомочностями.

Суб'єктивне цивільне право є поєднанням трьох правомочностей:

1. Правомочність на власні дії. Суб'єкт має право самостійно здійснювати фактичні та юридичні дії.

2. Правомочність вимагати — це можливість вимагати від зо­бов'язаного суб'єкта виконання ним певних обов'язків.

3. Правомочність на захист, яка полягає у можливості викорис­тання механізму державного примусу у випадках порушення суб'єктивного права[6, c.31].

Класичним прикладом суб'єктивного права, що об'єднує всі три правомочності, є право власності, де власник має право вимагати від необмеженого кола осіб не порушувати його прав, утримуватися від дій, може звертатися до використання державного механізму при­мусу для захисту своїх суб'єктивних прав власності і, відповідно, має правомочність здійснювати будь-які юридичні і фактичні дії щодо належного йому майна, а саме — може володіти, користувати­ся і розпоряджатися власним майном у власних інтересах.

Суб'єктивний обов'язок — це міра належної поведінки суб'єкта. Суть обов'язків полягає в тому, що суб'єкт має виконувати певні дії, прийняті ним добровільно чи покладені на нього законом, або ж утримуватися від них.

У цивільних правовідносинах існує два види обов'язку — актив­ний та пасивний. Так, активну роль відіграє, як правило, борж­ник — він має виконати певні юридичні або фактичні дії для досяг­нення конкретного результату, для виконання обов'язку (боржник зобов'язується виконати певні юридичні дії на користь або в інтере­сах кредитора за договором доручення). Пасивна роль полягає в утриманні від активних дій для виконання свого обов'язку[6, c.35].

Слід зазначити, що суб'єкти цивільного правовідношення, як правило, відіграють одночасно і активну, і пасивну роль, оскільки мають права й обов'язки (більшість правовідносин мають комплекс­ний характер). Можна навести лише деякі приклади цивільно-пра­вових відносин, де існують лише активні і лише пасивні суб'єкти: в договорі позики позичальник має лише суб'єктивний обов'язок, по­зикодавець — лише суб'єктивне право[7, c.140].

Отже, до складу цивільних правовідносин треба віднести чотири елемента: суб’єкт, об’єкт, суб'єктивне цивільне право та суб'єктивний обов'язок.

Суб’єкт – це учасник відносин. Він має таки характеристики як правоздатність, правосуб'єктність, дієздатність, цивільна правоздатність. Ці характеристики можуть бути надані йому в залежності від самого суб’єкту: чи є він фізичною особою, державою, чи юридичною особою. Також суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути териториальна громада чи Автономна Республіка Крим.

Об’єкт – це матеріальні та нема­теріальні блага або предмет їх створення, що складає предмет діяль­ності суб'єктів цивільного права.

Суб'єктивний обов'язок — це те, як суб'єкт повинен себе вести: чи він має виконувати якісь дії, передбачені законом, чи, навпаки, йому потрібно утримуватися від яких-ось дій.

Суб'єктивне цивільне право — це міра дозволеної поведінки суб'єкта цивільних правовідносин, ті юридичні можливості, що надані йому нормами права.

Розділ 2 : Класифікація цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретич­не, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємовідносин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлу­мачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

У цьому випадку класифікація цивільних правовідносин має не лише теоретичне значення, але є корисною для визначення прав і обов'язків сторін правовідношення, визначення кола і системи норм, що застосовуються у подібних, але різних правовідношеннях, хоча, як правило, поділ, класифіка­ція явищ мають дещо штучний характер і далекі від досконалості, адже неможливо створити класифікацію, яка була б ідеальною, тому що крітеріїв за якими можна класифікувати явище дуже багато. Але у даній роботі використовуються найбільш поширені способи класифікації правовідносин у сфері цивільного права.