Шляхи формування правової держави в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ВОЛИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Юридичний факультет

“ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ”

Курсова робота

Студента 2 курсу 3 групи

Денної форми навчання

Мартинюка В.Г.

Науковий керівник:

Ст. викладач Ковальчук О.М.

ЛУЦЬК-2003
План

Вступ.

1.Основні концепції правової держави.

1.1.    Ідея правової держави як загальнолюдська цінність.

1.2.    Вихідні положення сучасної загальної теорії правової держави.

2.Основні ознаки правової держави.

2.1. Верховенство закону.

2.2. Реальність прав особистості забезпечення її вільного розвитку.

2.3. Взаємна відповідальність держави і особистості.

3.  Шляхи формування правової держави в Україні.

Висновки.

Література.

Вступ.

Проблеми правової держави завжди хвилювали передових людей, прогресивних мислителів стародавності, середньовіччя і сучасності. Питання типу — що таке правова держава? Коли з'явилася ця ідея і як вона розвивалася? Які її основні ознаки і риси? Яка мета і призначення правової держави? — практично завжди знаходилися в полі зору філософів, юристів, істориків незалежно від з поглядів і суджень, а також від того, як кваліфікувалося і як називалася ця держава — чи державою закону, справедливості, державою загального чи благоденства або ж державою законності.

Зрозуміло, суть і зміст ідеї правової держави в одних мислителів, політичних і суспільних діячів найчастіше розходилися із суттю і змістом його в інших мислителів і державних діячів.

Питання правової держави широко обговорюються й у наш час. Основна причина такої уваги до правової держави ґрунтується не тільки на гуманізмі самої ідеї його виникнення, але й у пошуках шляхів її найбільш адекватного оформлення й ефективного здійснення.

Правова держава — це така держава, у якій створюються умови для найбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також для найбільш послідовного зв'язування за допомогою права політичної влади з метою недопущення зловживань.

Серед існуючих умов і передумов успішного формування і функціонування правової держави варто назвати наявність у країні громадянського суспільства.

Словосполучення «громадянське суспільство» умовно, тому що «не громадянського», а тим більше «антигромадянського» суспільства не існує. Будь-яке суспільство складається з громадян і без них немислимо. Тільки додержавне, нецивілізоване (родове) суспільство не можна було назвати громадянським. По-перше, в силу його незрілості, примітивності; по-друге, тому, що там узагалі не було таких понять, як «громадянин», «громадянство».

Не могло бути, громадянським суспільством також і рабовласницьке суспільство, тому що воно не визнавало значну частину своїх членів і якості вільних і рівноправних. Раби були не суб'єктами, а об'єктами домагань з боку собі подібних. Те ж саме можна сказати про феодальне суспільство з його кріпосним правом.

У цій роботі буде зроблена спроба розкрити історію розвитку навчань і концепцій правової держави, а також основні ознаки правової держави, та шляхи формування правової держави в Україні на сучасному етапі.

1. ОСНОВИ КОНЦЕПЦІЇ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

Здійснення основних прав людини всіма особами, що проживають у певній країні, може забезпечити насамперед відповідна держава: адже тільки вона здатна надати формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які конче необхідні для використання кожною людиною її основних прав. І якщо держава максимальною мірою реалізовуватиме таку здатність, зробить це своєю основною функцією, вона може вважатися правовою. Отже, правова держава — це держава реальних прав людини.

Правова держава — це держава, в якій юридичними засобами реально забезпечено максимальне здійснення, охорону і захист основних прав людини. Саме така держава є одним із найвизначніших загальнолюдських політико юридичних ідеалів.

Концепція правової держави формувалася в історії, політико-правової думки, поступово втілюючи кращі гуманістичні здобутки соціальної теорії та практики. При цьому використовувались окремі положення, висловлені такими видатними мислителями як Платон і Аристотель, Т. Гоббс і Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо і Ш.-Л. Монтеск'є.

Головним фундатором зазначеної концепції цілком заслужено вважається видатний німецький філософ І. Кант (хоча сам він вживав дещо інший термінологічний вислів — «правовий державний устрій»). Серед тих, хто підтримував і розвивав ідею правової держави наприкінці XIX — початку XX ст., були українські вчені (зокрема, Б. О. Кістяківський, М. І. Палієнко, С. Дністрянський, А. Малицький, В. Старосольський), відомі юристи-теоретики Росії (В. М. Гессен, С. А. Котляревський, М. М. Коркунов, Ф. В. Тарановський тощо) і представники багатьох інших країн.

1.1. ІДЕЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

ЯК ЗАГАЛЬНОЛЮДСЬКА ЦІННІСТЬ

Зрозуміло, що при такому положенні справи, коли в держави в особі його різних органів і безлічі чиновників переважними є привілеї і права, а в рядових громадян — переважно обов'язки, не може бути і мови про реалізацію принципу взаємної відповідальності держави і громадянина. Протягом всієї історії розвитку держави спочатку піддані, потім громадяни несли і несуть усілякі повинності і відповідальність перед державою. Однак ні держава в цілому, ні його окремі органи чи чиновники за безліч своїх діянь, включаючи самі катастрофічні по своїх наслідках, фактично ніякої відповідальності ні перед суспільством, ні перед окремими громадянами не несуть.[1]

Уявлення про державу як організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави зв'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм суспільного життя. Мислителі античності (Сократ, Демокрит, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії між правом і державною владою, які б забезпечували гармонічне функціонування суспільства тієї епохи. Учені стародавності вважали, що найбільш розумно і справедлива лише та політична форма гуртожитку людей, при якій закон загальнообов’язковий як для громадян, так і для самої держави.[2]

Державна влада, що визнає право, і, одночасно, обмежена, на думку древніх мислителів, вважається справедливою державністю. «Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця і якій-небудь формі державного ладу».[3] Цицерон говорив про державу як про «справу народу», як про правове спілкування і «суспільному правопорядку». Державно-правові ідеї й інститути Древньої Греції і Рима вплинули на становлення і розвиток більш пізніх вчень про право і державу.

Ріст продуктивних сил, зміна соціальних і політичних відносин у суспільстві в епоху переходу від феодалізму до капіталізму породжує нові підходи до держави і розуміння його ролі в організації суспільних справ. Центральне місце в них займають проблеми правової організації державного життя, що виключає монополізацію влади в руках однієї особи чи владного органа, що затверджує рівність усіх перед законом, що забезпечує індивідуальну волю за допомогою права.

У період розкладання феодалізму, що почалося, ідеї правової державності з позицій історизму виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавелі і Ж. Боден. У своїй теорії Макіавелі на основі багатовікового досвіду існування держав минулого і сьогодення почав спробу пояснити принципи політики, осмислити рушійні сили розвитку політичного життя для того, щоб накидати контури ідеальної держави, що щонайкраще відповідає потребам його часу. Ціль держави він бачив у можливості вільного користування майном і забезпеченні безпеки для кожного. При розгляді питання про державні форми перевага віддавалася республіці, оскільки саме республіка в більшій мірі відповідає вимогам рівності і волі. Боден визначав державу як правове керування багатьма сімействами і тим, що їм належить. Завдання держави полягає в тім, щоб забезпечити права і волі.[4]

У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової державності значний внесок внесли прогресивні мислителі Г.Гроцій, Б.Спиноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П. Гольбах, Т. Джефферсон і інші. Значний внесок у розробку основних елементів правової державності внесли також Вольтер, Гельвецій, Руссо, Пейн і інші видні мислителі.

Кант обґрунтував і детально розробив філософську основу теорії правової держави, центральне місце в який займає людина, особистість. Найважливішою ознакою публічного права філософ вважав прерогативу народу вимагати своєї участі у встановленні правопорядку шляхом прийняття конституції, що виражає його волю. Верховенство народу обумовлює волю, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як «об'єднання безлічі людей, підлеглих правовим законам».[5] Там, де держава діє на основі конституційного права, відповідає загальній волі народу, там держава правова, там не може бути обмеження прав громадян в області особистої волі, совісті, думці, господарській діяльності.

У правовій державі громадянин повинний мати ту ж можливість примусу пануючих до точного виконання закону, який володіє пануючим у його відношенні до громадянина. Можливість правової організації Кант безпосередньо зв'язує з поділом влади на законодавчому, приналежному парламенту, виконавчу - уряду, і судову, здійснюваним судом присяжним, обраним народом.

Філософська концепція правової держави по Канту вплинула на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва цивілізованого суспільства.

Гегель розглядає державу в контексті загальної системи його фундаментальних філософських уявлень про світобудову, важливою частиною яких є філософія права. Держава в трактуванні Гегеля — це теж право, але найбільш розвинуте і змістовне багатше, тому що воно містить у собі визнання всіх інших прав — прав особистості, родини і суспільства. Зводячи державу в абсолют, що стоїть над особистістю і суспільством, Гегель доводить, що буття держави передує розвитку громадського суспільства. У цьому твердженні Маркс бачив головний порок гегелівської концепції держави, оскільки в реальній дійсності суспільство виникає раніш держави, а останнє є продуктом і результатом розвитку суспільства.

Держава, по Гегелю, це найбільш зроблена організація громадського життя, у якій усе будується на правовій основі, що являє царство реалізованої волі. Саме в державі і через державу реалізуються вищі моральні цінності людини.[6]

Цінність гегелівських поглядів на державу полягає в тому, що примусова, насильницька функція в ньому грає не настільки важливу роль. Головне - це чітка соціальна і правова спрямованість державної діяльності, її глибокий моральний зміст, розумність і корисність для суспільства й індивіда.

Маркс розглядав державу і право виходячи з відкритої ним класової теорії суспільного розвитку. Відповідно до даної теорії держава і право зникнуть разом зі зникненням класів у результаті встановлення диктатури пролетаріату в процесі переходу до суспільства без класів. Аналізуючи співвідношення буржуазної держави і права, Маркс доводить, що юридичний закон є продукт і відображення матеріальних виробничих відносин класового суспільства. Законодавство тільки фіксує вимоги, визначені економічними відносинами. Від держави ж залежить, наскільки адекватно воно може відбити в законах історично сформовані взаємини між людьми, що відповідають даному соціально-економічному устрою. «Воля полягає в тому, щоб перетворити державу з органу, що панує над суспільством, в орган, цілком цьому суспільству підлеглий».[7]

Ідеї правової держави знайшли широке відображення й у політико-правовій думці викладених в працях Д.І. Писарєва, А. І. Герцена, Н. Г. Чернишевського, А. І. Радищева, П. І. Пестеля, І. М. Муравйова й інших мислителів, що піддавали обґрунтованій критиці беззаконня феодалізму.

Теоретичну завершеність концепції правової держави одержали в добутках видатних правознавців і філософів переджовтневого періоду: Н. М. Коркунова, С. А. Котляревського, П. І. Новгородцева, С. А. Муромцева, В. М. Гессену, Г. Ф. Шершеневича, Б. Н. Чичерина, Н. А. Бердяєва й інших. Їхні державно-правові погляди - предмет вивчення історії політичних і правових вчень. У нашій роботі коротко розглянуто лише ті концепції, у яких узагальнено викладаються головні ідеї і принципи правової держави з погляду національного правознавства.

Так, Шершеневич відзначає наступні шляхи формування й основні параметри правової держави: 1) для усунення свавілля необхідне встановлення норм об'єктивного права, що визначають межі волі кожного і відмежовують одні інтереси від інших, у тому числі і державній організації,— звідси ідея панування права в керуванні; 2) якщо особиста ініціатива вимагає простору, то державі досить обмежитися охороною суб'єктивних прав; 3) щоб новий порядок не порушувався самими органами влади, необхідно чітко визначити повноваження останніх, відокремивши від виконавчої влади законодавчу, затвердивши самостійність судової влади, і допустивши до співучасті в законодавстві виборні суспільні елементи.

Гессен визначає правову державу, спираючись на фундаментальні погляди західної політико-правової думки. «Правовою називається держава, - відзначає він, - яка визнає обов'язковим для себе, як уряду, створювані ним же, як законодавцем, юридичні норми. Правова держава у своїй діяльності, у здійсненні своїх урядових і судових функцій зв'язана й обмежена правом, знаходиться під правом, а не поза ним чи над ним».[8]

У післяжовтневий період у нашій країні в силу ряду об'єктивних і суб'єктивних факторів ідеї правової держави спочатку були поглинені вимогами революційної правосвідомості, а потім цілком виключені з реального життя. Правовий нігілізм при зосередженні реальної влади в руках партійно-державного апарата, відмежування цієї влади від народу призвели до повного заперечення в теорії і на практиці правової організації громадського життя на засадах справедливості і, у кінцевому рахунку, до встановлення тоталітарної державності.

Радянська державно-правова наука в період тоталітаризму не сприймала ідею правової держави, вважала її буржуазною, діаметрально протилежною класовою концепцією держави. Інерція владного заперечення і наукового невизнання багатовікового досвіду теорії і практики правової державності породила серйозні соціально-економічні, культурно-духовні і національні конфлікти в житті суспільства.

В останні роки в руслі реформаторських процесів, що проходять у країні, відбулися серйозні зміни в наукових поглядах на державу і право, чітко позначилися нові підходи до оцінки їхньої ролі в політичній системі суспільства. Використовуючи науковий арсенал минулого і сьогодення, практичний досвід побудови і функціонування правової державності в сучасних цивілізованих країнах, вітчизняне правознавство, філософська, економічна і політична думка намітили реальні контури майбутньої правової держави в нашому суспільстві. Концептуальні положення і шляхи формування правової держави з урахуванням конкретних умов розвитку країни викладаються в працях В.В.Копейчикова, В.Ф.Погорілка, С. С. Алексєєва. А.В.Венгерова, В.Е.Гулиева, Н.Н.Деева, В.Д.Зорькіна, В.Н.Кудрявцева, Б.Л.Лазарєва, Р.З.Лівшиця, В.С.Нерсесянца, М.І.Пискотина, Ю.А.Тихомирова, Б.І.Топорнина, Р.А.Халфиной, З.М.Черниловского, В.А.Четвернина й інших.[9]

Правова держава - багатогранне явище, що розвивається. У ході суспільного прогресу воно здобуває нові властивості, наповняється новим змістом, що відповідають конкретним умовам існування суспільства і рівню його розвитку. Неминучим загальним початком будь-якої правової держави є його зв'язаність правом. Правова держава — це така форма організації і діяльності державної влади, що будується у взаємовідносинах з індивідами і їхніми різними об'єднаннями на основі норм права. При цьому право відіграє пріоритетну роль лише в тому випадку, якщо воно виступає засобом волі всіх і кожного, якщо діючі закони реально служать інтересам народу і держави, а їхня реалізація є втіленням справедливості. Розвите законодавство ще не свідчить про наявність у суспільстві правової державності. Недавній досвід показує, що в тоталітарних державах регулярно видавалися правові акти, забезпечувалася їхня тверда реалізація, але таке правове регулювання було антиподам правової держави.