В певній структурі, об’ємі і характері наявних відомостей для справи, тобто висновку експерта

1.   В певній структурі, об’ємі і характері наявних відомостей для справи, тобто висновку експерта.

2.   В правильному складанні і оформленні цього джерела доказів.

В ст. 200 КПК встановлені основні елементи висновку експерта, до них зокрема належать: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом. [10]

Разом з тим структура висновку експерта чітко не визначена в законі, а була сформована в процесі експертної і судової практики. Внаслідок чого до цього часу виникають запитання стосовно того яким повинен бути об’єм викладення ходу і результатів дослідження, розміщення і компонування питань, які викладаються, правил і порядку опису процесу дослідження у висновку експерта.

Як правило висновок експерта складається з трьох частин:

1.   Вступна частина;

2.   Дослідницька частина;

3.   Висновок або заключна частина.

Про те Бурков І.В., Мурзіков А.В. наголошують на тому, що іноді у висновку експерта може виокремлюватися ще одна частина – синтезуюча в якій міститься загальна оцінка результатів проведеного дослідження, наприклад, відмічається стійкість ознак, що співпадають, пояснення ознак, що різняться і обгрунтовуються експертні висновки. Разом з тим наголошують автори синтезуюча частина може не виділятися, а входити в дослідницьку частину в якості останнього, завершального етапу цього розділу документа.

Висновок експерта повинен мітстити певну сукупність відомостей на підставі яких можна зробити виновок про те хто, з якою метою призначив експертизу, хто саме її проводив, особи, які приймали участь в її проведенні. Для цього у вступній частині як правило викладаються наступні відомості: номер і назва кримінальної справи по якій призначена експертиза, відомості про орган або особу, яка призначила експертизу, фактичні і юридичні підстави призначення експертизи, обставини справи, матеріали, які надані експертові на дослідження з узанням при цьому способу доставки і виду упаковки об’єктів наданих на дослідження, дата надходження матеріалів і дата підписання висновку, відомості про експерта або експертів (П.І.П., освіта, спеціальність, вчена ступінь і звання, посада яку він обіймає), питання, які поставленні слідчим або судом перед експертом на вирішення. Порядок групування питань і їх послідовність може бути викладена експертом в тій послідовності в якій він вважає за потрібне з точки зору порядку дослідження і зрозумілості викладення.

Якщо експерт дає відповідь на деякі питання з власної ініціативи, то вони також повинні бути вказані у вступній частині.

В тих випадках коли по справі проводилась додаткова або повторна експертиза у вступній частині необхідно викласти відомості про експертів та експертні установи в яких її проводили, дата її проведення, результати до яких вони прийшли і підстави призначення додаткової або повторної експертизи.

Крмі того у вступній частині зазначається не лише заявлене експертом клопотання про надання йому додаткових матеріалів необхідних для дачі висновку, розом з датою його направлення, але й дата і результат вирішення цього клопотання слідчим або судом.

В дослідницькій частині висновку віображається весь процес експертного дослідження і отримані на його підставі результати.

На початку дослідницької частини висновку експерта відбувається аналіз матеріалів і опис відомостей наданих слідчим або судом на дослідження експертові. Для цього необхідно вказати про стан об’єктів наданих на дослідження, викласти відомості про огляд цих об’єктів – речових доказів, предметів і т. ін.

Нижче описуються методи дослідження, технічні засоби, які використовувалися в процесі дослідження і умови в яких відбувалося їх використання, включаючи технічні умови. Також необхідно досить докладно викласти всі дії, які здійснювались експертом над об’єктами, описати стан цих об’єктів, форму, колір, розмір і т. ін. Сам опис здійснюється як правило у відповідності зі схемою дослідження і його методами.

Експерт повинен пояснити, які і звідки нормативні приписи були їм використані в процесі дослідження, різного роду кофіцієнти, табличні та інші відомості якими він керувався в процесі свого дослідження. Він повинен також пояснити сутність та зміст методів дослідження, в деяких випадках навіть дати обгрунтування чому саме ця методика була їм використана в процесі дослдіження, якщо таких методик існує декілька.

У своєму висновку експерт зазвичай не надає доказів стосовно того, що використанні експертом наукові положення і методи дослідження є вірними і науково обгрунтованими.

Доказовість обгрунтованості цього як зазначає Орлов Ю. К. передбачає послідовність викладення наукових положень тієї галузі наукових знань, яка була використана експертом. Тобто у висновку експерт хоча б в загальному вигляді і доступній формі викладає для осіб, які немають спеціальних знань сутність загального наукового положення і методики дослідження, при цьому експерт не повинен обмежуватися лише посиланнями на літературні джерела і авторів методики дослідження, необхідно також наводити дані про її офіційне схвалення або утвердження, якщо вона є офіційно рекомендовоною. Це необхідно для оцінки її слідчим або судом хоча б по фомальним ознакам.

Повідомивши отриманні результати дослідження, експерт дає їм свою професійну оцінку, тобто експерт повідомляє не лише відомості про безпосередньо сприйнятті їм факти, їх ознаки і властивості, а також дає наукове пояснення властивостям досліджуваного предмету, які він спостерігає і висловлює своє оціночне судження, висновок, аргументовану оцінку тому, що відбувається.

В заключній частині повинні містится науково обгрунтовані відповіді на поставлені слідчим або судом запитання, які повинні повністю витікати з дослідницької діяльності експерта.

На кожне поставлене експерту запитання повинна бути дана змістовна мотивована відповідь або відповідь про неможливість вирішення цього запитання. Висновок є кінцевою ціллю всього дослідження, яке проводив експерт. Наяність висновків в цьому джерелі доказів – одна з суттєвих ознак, яка дозволяє відрізнити висновок експерта від інших джерел доказів, отриманих за участю спеціаліста.

Самі висновки являють собою констатацію виявлених в процесі дослідження фактів або висновок про певні факти. Крім того висновки експерта повинні логічно витікати з дослідження, грунтуватися на положеннях лише тієї науки, спеціалістом в області якої він є і не допускати різноманітного тлумачення, також є неприйнятними невизначенні, двохзначні висновки.

Орлов Ю.К зазначає, що висновок експерта необхідно відрізняти від пояснень і коментувань, які можуть бути винесені у заключну частину висновку. Основна відміність полягає в тому, що відомості, які наводяться експертом складають компонент сеціальних знань екперта, а не встановлюються в процесі даного експертного дослідження.

Для того, щоб остаточно завершити етап викладення відомостей отриманих в процесі дослідження, експерт в структурі свого висновку, повинен довести ланцюжок свої висновків до етапа на якому подальше розуміння висновку експерта, не вимагає спеціальних знань.

Тому, щоб висновок експерта був істинним необхідно дотримуватись наступних вимог:

1.   Більшість положень або відомостей, які використовує або на які посилається експерт повинні відповідати досягненням науки і бути перевіреними практикою.

2.   Відомості про обставини справи отримані з матеріалів справи повинні бути достовірними.

3.   Сам висновок повинен бути даний без порушення законів логічного мислення.[11]

Висновки експерта можуть мати різну логічну форму. На сьогодні існує велика кількість таких форм, однією з яких є стверджувальні і заперечні висновки.

Зміст висновку експерта тісно пов’язаний з його структурою і формою і обмежений рамками зання, яке отримує експерт, в процесі проведеного ним дослідження.

Основним змістом висновку експерта є висновки, які зробив експерт по результатам своїх досліджень. Висновки представлені у вигляді відповідей на запитання поставлені експертові слідчим або судом в постанові або ухвалі про призначення експертизи. Об’м завдання, виражений у формі запитання, визначає об’єм експертного дослідження, який визначає зміст висновку експерта. Зміст відповідей повинен відповідати сутності поставлених перед експертом запитань. Разом з тим відповідно до ст. 200 КПК якщо при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку.

Зміст висновку експерта повинен відображати зміст усіх елементів експертного дослідження. Зокрема, до них можуть належати: експертний огляд, порівняльне дослідження, експертний експеремент, оцінка отриманих результатів і формулювання висновків. Тим самим в рамках свого дослідження експерт може здійснювати різноманітні дії, факт, зміст і результат проведення яких він повинен викласти у висновку експерта.

Висновок експерта повинен бути підписаний експертом, експертами, які здійснювали дослідження і надали його результати. Якщо існують креслення, схеми, фотографії і доповнюючі тексти, різні довідкові та ілюстраційні матеріали, які забезпечують наглядність, підвищують переконливість висновків, доповнюють, уточнюють процес дослідження, то вони також виступають складовою частиною висновку, додаються до нього і підписуються експертом або експертами.

У зв’язку з тим, що в змісті свого висновку експерт не лише дає відповідіна поставленні запитання, але існують і проміжні данні (висновки), доя яких він приходить шляхом власних досліджень і які на відміну від кінцевих висновків не дають відповіді на поставлені слідчим запитання, а виступають посиланням для наступного висновку, то виникає запитання про правовий статус цих проміжних висновків.

Актуальність даного питання зазначають Бурков І.В., Мурзіков А.В. пояснюється тим, що не рідко в процесі дослідження виникає необхідність використання тих чи інших відомостей, що містяться в окремих частинах висновку експерта і в зв’язку з цим виникає запитання про можливість їх викоритсання в процесі доказування по кримінальній справі.

Серед процесуалістів не має единої думки стосовно того чи надавати таким висновкам доказове значення. Так, Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. не визнають за ними доказового значення. Інші, наприклад, Пєтрухін І.Л. вважає, що доказове значення мають встановлені експертом окремі ознаки співпадання або відмінності. Ці ознаки він називає проміжними фактами і розглядає їх як непрямі докази.

В процесі свого дослідження експерт виявляє ознаки і властивості, приходить до певних проміжних висновків. Всі ці відомості утворюють фактичну базу висновку експерта. Висновки експерта з точки зору логіки завжди повинні розглядатися спільно з аргументами, які його обгрунтовують, при цьому створюється ланцюжок послідовних пропозицій, де початкові обгрунтовують наступні. Звідси випливає, що доказом є весь документ в цілому, з викладенням в ньому відомостей, які обгрунтовують викладені в ньому висновки, а не лише кінцеві відповіді експерта на поставлені запитання.

Бородін С.В., Паліашвілі А.Я. наголошували на тому, що висновок експерта необхідно розглядати як: