Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві

3. Значення висновку експерта в кримінальному судочинстві.

Чинний КПК України закріпив, що єдиним способом отримання висновку експерта є проведення експертизи. Так, відповідно до ст. 1 Закону України “Про судову експертизу” судова експертиза – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває в провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.[15]

Розрізняють такі процесуальні види експертизи: одноособова і комісійна, первинна, додаткова і повторна.

Експертиза як правило проводить одним експертом (одноособово). Але при необхідності може бути призначена комісійна експертиза. Комісйна експериза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів – фахівців у одній галузі знань. Комплексна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів, які є фахівцями у різних галузях знань.[16]

Після отримання висновку експерта матеріали експертизи по­даються обвинуваченому для ознайомлення, про що складається протокол.

У випадку заявленого клопотання обвинуваченого, підозрювано­го, а також на свій розсуд (якщо матеріали експертизи не відповідають матеріалам справи), у випадках, передбачених ст. 75 КПК, слідчий вмотивованою постановою може призначити додат­кову або повторну експертизу.

Додаткова і повторна експертизи можуть бути призначені тільки після проведення первинної (основної) експертизи.

Закон називає як підстави призначення додаткової експертизи недостатню ясність або неповноту експертного висновку, а повтор­ної — необґрунтованість висновку експерта або сумніви в слуш­ності проведення експертизи та її висновків.

Основна відмінність додаткової експертизи від повторної по­лягає в тому, що при додатковій експертизі експертом вирішуються питання, що раніше з -якихось причин не були вирішені, а при пов­торній — заново вирішуються питання, на які вже отримано відповіді.

Відповідно до Закону України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року судово – експертна діяльність в Україні здійснюється державними спеціалізованими установами та відомчими службами, до яких належать:

1.   Науково- дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров’я України;

2.   Експертні служби Міністерсва внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

Судово – психіатрична експертиза.

Судово – психіатрична експертиза призначється, коли вирішення кримінальної справи залежить від визначення психічного стану особи на час вчинення нею певного діяння (бездіялбності) щодо її спроможностіусвідомлювати значення своєї поведінки внаслідок психічної хвороби або тмчасового розладу душевної діяльності.

Ознаками такої поведінки можуть бути немотивовані, неадекватні чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі.

Судово – психіатрична експертиза обов’язково призначається:

Для визначення психічного стану обвинуваченого за наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності (п. 3 ст. 76 КПК України).

Щодо особи, яка у зв’язку зі своїми психічними вадами нездатна правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати показання про них (ст. 69 КПК України).

Судово психіатрична експертиза в судовому засіданні може мати характер амбулаторного обстежання, якщо питання про її проведення виникло від час судового слідства.

Коли під час дослідження в судовому засіданні висновку судово – психіатричної експертизи з’ясується , що для визначення психічного сиану підсудного є тривале спостереження за ним в умовах стаціонару, суд за мотивованою пропозицією експерта може вирішити питання про поміщення підсудного у відповідний медичний заклад.

Для встановлення рівня загального розвитку неповнолітнього, ступеня його розумової вдсталості та для з’сування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою він міг керувати ними, може бути проведена відповідно до вимог ст. 433 КПК України судово – психіатрична, психологічна або комплексна психологічно – психіатрична експертиза.

Судово – медична експертиза.

Судово – медична експертиза призначається у випадках, коли для вирішення питань, що виникли у справі, необхідні знання в галузі медецини. Призначення судово медичної експертизи є обов’язковим:[17]

1.   Для встановлення причн смерті (п. 1 ст. 76 КПК України).

2.   Для встановлення тяжкості й характеру тілесних ушкоджень (п. 2 ст. 76 КПК України).

3.   Для встановлення статевої зрілості потерпілої у справах про злочин, передбачений ст. 152 КК України (п. 4 КПК України);

4.   Для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність, а відповідних документів не має і їх неможливо одержати (п. 5 КПК України);

5.   Щодо осіб, які у зв’язку зі своїми фізичними вадами не здатні правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, і давати про них показання (ст. 69 КПК України).

У науково-дослідних та експертно-криміналістичних установах і підрозділах органів внутрішніх справ сьогодні проводяться такі експертизи як: дактилоскопічна, трасологічна, почеркознавча, технічне дослідження документів, експертиза матеріалів, речовин і виробів, балістична, дослідження холодної зброї, портретна (ототожнення точності за ознаками зовнішності), біологічна, експертиза продуктів харчування, ґрунтознавча, ботанічна, автотехнічна, по-жежнотехнічна, вибухотехнічна, фоноскопічна, дослідження аудіо-та відеозаписів, судово-бухгалтерська, фототехнічна.

Почеркознавча експертиза.

Основним завданням почеркознавчої експертизи є ідентифікація виконавця рукописного тексту, цифрових записів (далі-рукопис) і підпису. Цією експертизою вирішуються і деякі неідентифікаційні завдання (встановлення факту виконання рукопису в незвичних умовах або в незвичайному стані виконавця, навмисно зміненим почерком, з наслідуванням (імітацією) почерку іншої особи, визначення статі виконавця, а також належності його до певної групи за віком).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1.   Чи виконано рукопис певною особою?

2.   Чи виконані декілька рукописів однією особою?

3.   Чи не виконано рукопис навмисно зміненим почерком?

4.   Чи не виконано рукопис в незвичних умовах?

5.   Чи не знаходилась особа, яка виконала рукопис, в незвичайному стані?

6.   Чи не володіє особа, яка виконала рукопис, навиками написання спеціальними шрифтами?

Використання під час доказування висновку експерта – почеркознавця, необхідно мати на увазі, що категоричні відповіді на запитання ідентифікаційного характеру можуть розглядатись як установлення достовірних фактів (наявність або відсутність тотожності). При вірішенні діагностичних завдань формулюються тільки ймовірні висновки позитивного характеру. Категоричне встановлення експертом віку, статі, націоеальності повинно розглядатися як необгрунтоване. Оцінка доказового значення результатів діагностичного дослдіження може бути різною: негативний висновок має значення встановленого факту, до позитивного висновку додаються деякі застереження ситуаційного характеру, а іноді він формулюється в ймовірній формі. І не може мати доказового значення по справі.[18]

Авторознавча експертиза.

Основним завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Авторознавчою експертизою можуть також встановлюватись (найчастіше в імовірній формі) деякі соціально-біографічні риси автора тексту (його рідна мова, рівень освіти, володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови та ін.).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1.   Чи є певна особа автором даного тексту?

2.   Чи є певна особа автором декількох різних текстів?

3.   Чи є у тексті ознаки, які свідчать про соціально-біографічні риси його автора? Якщо є, то про які саме?

Під час перевірки наукової обгрунтованості й мотивованості висновку експерта – авторознавця слідчому (суду) слід враховувати, що дослідження має бути проведене в смежах компетенції судово – аувторознавчої експертизи і згідно з вимогами її методики. Експерт, який вирішує питання про авторство, повинен незалежно від своєї спеціальності, базової вищої освіти мати спеціальні знання в галузі судового авторознавства і досвід проведення авторознавчих експертиз.

Портретна експертиза.

Завданням портретної експертизи є ідентифікація особи (трупа) за фотознімком (фотокарткою, негативом, кінострічкою).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1.   Чи зображений на даному фотознімку громадянин П.?

2.   Одна чи різні особи зображені на даних фотознімках?

3.   Чи зображений на фотознімку невпізнаного трупа гр-нин К.?

Трасеологічна експертиза.

Головним завданням трасологічної експертизи є ідентифікація або визначення родової (групової) належності індивідуально визначених об'єктів за матеріально-фіксованими слідами-відображеннями їх слідоутворюючих поверхонь.

Трасологічною експертизою можна також встановлювати факти, які належать до просторових, функціональних, структурних, динамічних і деяких інших характеристик процесу слідоутворення, а також особливостей слідоутворюючих об'єктів. Можна навести наступний перелік питань на які експерт повинен дати відповідь у своєму висновку при проведені трасологічної експертизи слідів рук.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1.   Чи залишені сліди рук даною особою?

2.   Чи залишені сліди рук, вилучені в різних місцях, однією особою?

3.   Чи є на даному предметі сліди рук та чи придатні вони для ідентифікації або визначення родової (групової) належності?

4.   Якою рукою і якими пальцями руки залишено сліди?

5.   Які особливості мають руки людини, що залишила сліди (відсутність пальців, наявність шрамів тощо)?

6.   Якими ділянками поверхні долоні залишено сліди?

7.   В результаті якої дії залишено слід (захват, торкання тощо)?

Оцінка висовку експерта судово – трасоогічної експертизи має метою встановлення можливості наступного викоритсання цього висновку як джерела доказів. Тому необхідно щоб висновок експерта базувався на результатах дослідження об’єктів зібраних з додержанням відповідних процесуальних вимог. Дослідження має бути виконаним з використанням науково обгрунтованих, достовірних методів та методик.

Оцінка висовку експерта судово – трасоогічної експертизи охоплює також аналіз ілюстративних матріалів, що додані до висновку, з точки зору їхньої наочності, відповідності опису в дослідницькій частині.

Дослідження холодної зброї.

Головне завдання експертизи - встановлення належності до холодної зброї саморобних ножів, кинджалів, кастетів та подібних за призначенням предметів. Крім того, експертизою може вирішуватися питання про спосіб виготовлення зазначених предметів, зокрема, чи використовувалося для їх виготовлення заводське обладнання.

Не можуть бути об'єктами експертизи екземпляри стандартного військового спорядження (багнети, кинджали, кортики, шаблі та ін.).

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1.   Чи є даний предмет холодною зброєю?

2.   Якщо є, то до якого виду холодної зброї він належить?

3.   Чи є даний предмет заготовкою холодної зброї?

4.   Чи використовувалось при виготовленні даної холодної зброї заводське обладнання?

Балістична експертиза.

До числа головних завдань балістичної експертизи належать:

1.   встановлення конкретного екземпляра вогнепальної зброї за слідами на стріляних кулях, дробу, картечі, гільз;

2.   визначення виду системи (моделі) та калібру вогнепальної зброї і боєприпасів;

3.   визначення технічного стану зброї, боєприпасів і придатності їх до стрільби;

4.   встановлення можливості пострілів без натискання на спусковий гачок та інші.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1.   Чи вистрілена куля (дріб, картеч) з даного екземпляра зброї (пістолета, рушниці, обріза та ін.).

2.   Чи відстрілені дані гільзи зі зброї, наданої для дослідження?

3.   Чи вистрілені дані кулі (гільзи) з одного екземпляра зброї?

4.   Чи справна дана зброя? Якщо ні, то які вона має несправності? Чи виключають ці несправності можливість пострілу та інші?[19]

Дещо спеціфічною є оцінки висновку судово – балістичної експертизи про неможливість установлення фактичних обставин, що цікавлять слідчого або суд. Аналізуючи підстави неможливості вирішення експертом поставлених перед ним запитань, викладені у висновку, необхідно з’ясувати, чи можна за допомогою нових доказів установити окремі факти, відшукати потрібні об’єкти чи порівняльні зразки.

Грунтознавча експертиза.

Головними завданнями ґрунтознавчої експертизи є:

1.   виявлення на предметах-носіях мікронашарувань (часток) ґрунтового походження, визначення їх природи, а також встановлення спільної родової (групової) належності з наданими зразками;

2.   встановлення походження ґрунту на предметах-носіях з певної ділянки місцевості (іншого місця події);

3.   встановлення механізму утворення ґрунтових нашарувань.

Орієнтовний перелік вирішуваних питань:

1.   Чи є нашарування ґрунту (об'єктів ґрунтово-мінерального походження) на предметі-носії (зазначається, на якому саме)?

2.   Чи мають порівнювані об'єкти (нашарування на предметі-носії та ґрунт з місця події) спільну родову (групову) належність?

3.   Чи походять дані об'єкти (зазначаються, які саме) з певної ділянки місцевості (іншого місця події)?

4.   Який механізм утворення даних ґрунтових нашарувань?

5.   Які ознаки, що вказують на особливості місця їх походження, мають нашарування на даному об'єкті?

Висновки експерта при проведенні судово – грунтознавчої експертизи можуть бути категоричними на рівні встановлення індивідуальної тотожності джерела походження – конкретної ділянки місцевості. Доказова цінність такого висновку велика, однак при порівнянні його з іншими обставинами справи слід враховувати розмір цієї ділянки, інакше можуть виникнути помилки в процесі доказування.

Оцінка висновків про родову (групову) належність не дає підстав для індивідуалізації об’єктів, але відомості про деякі ознаки грунтів можна використати при побудові версій, вироблені тактики проведення слідчих дій.

Судова хіміко-фармацевтична експертиза.

Судова хіміко-фармацевтична експертиза призначається у ви­падках, коли для розв'язання питань необхідні спеціальні знання в сфері фармакології (фармацевтичні або хіміко-фармацевтичні знання в галузі лікарських засобів).

Експертом у цьому випадку може виступати спеціаліст у галузі лікарських засобів, що має вищу фармацевтичну або хіміко-фармацевтичну освіту і необхідний досвід роботи за фахом. Хіміко-фармацевтична експертиза нале­жить- до нових видів експертиз. Й поява обумовлена потребами слідчої і судової практики, особливо в сфері боротьби з нарко­манією і розслідуванням відповіднихЗлочинів.

Ця експертиза найчастіше призначається в зв'язку з установленням фактів немедичного вживання сильнодіючих, наркотичних, психотропних, отруйних засобів та їхніх аналогів. Необхідно вра­ховувати, що багато таких злочинів, як грабежі, крадіжки, а нерідко і шахрайські та інші тяжкі злочини, вчиняються з використанням названих засобів як знаряддя злочину або наркоманами, яких на­раховується в Україні близько одного мільйона чоловік. Поширення набувають амфітамін та інші стимулятори. Слідчі органи виявляють підпільні лабораторії з виготовлення нових, раніше невідомих на­ркотичних препаратів. Все це обумовлює необхідність проф­есійного підходу до розслідування відповідних злочинів і встанов­лення істини.

Чи можливе сьогодні проведення одерологічної експертизи.

Проблемним є питання про можливість використання як доказів запахових слідів та результатів вибірки за допомогою собаки-шукача.

Прибічники одорологічного методу обґрунтовують свої виснов­ки встановленими наукою фактами щодо стабільності та індивіду­альності основного складу запахових речовин, які виділяються лю­диною, безперервності відділення їх від людини і відносної стійкості шлейфу запахового сліду. Пропонується вилучене з місця події та законсервоване джерело запаху або запаховміщуюче повітря прилучати до справи як речовий доказ, а після виявлення підозрюваних осіб вилучати у них зразки запаху та проводити перевірку з метою встановлення можливості єдиного джерела по­ходження запахових слідів за допомогою собаки-шукача, фіксуючи хід та результати цих дій в окремих довідках. Останні додаються до кримінальної справи як докази, про які йдеться у ст. 83 КПК України, тобто як документи.

В.І. Старовойтов, відхиляючи подібні пропозиції, стверджує, що одорологічні дослідження, здійснювані з використанням собаки — детектора запаху, сьогодні повноцінно можуть виконуватися тільки за участю експертів, а результати таких досліджень повинні відо­бражатися у висновку експерта, і не інакше. “Ідея організації судово-одорологічної експертизи,— зазначає він,— остаточно зможе реалізуватися тільки тоді, коли буде подолано психологічний бар’єр несприйняття собак-біодатчиків як засобу в криміналістичному дослідженні запаху людини”.

Заперечуючи використання одорологічного методу в доказу­ванні у кримінальних справах, декотрі науковці стверджують, що індивідуальність та стабільність запаху людини ще не доведені, а на підтвердження цієї тези наводять приклад, коли собака-шукач плутала зразки запаху ідентичних близнюків. Однак цей приклад лише підтверджує, що стабільність запаху людини обумовлюється стабільністю його генетичних даних. Схожість запахових характе­ристик ідентичних близнюків не спростовує висновок про індивіду­альність запаху людини, так само як і схожість їх зовнішнього виг­ляду не спростовує висновку про те, що всі люди мають індивіду­альну зовнішність. Особливості ідентичних близнюків — виняток із правила, а не його спростування. Запах людини є її хімічним підписом, він глибоко індивідуальний.

Без сумніву й те, щоостаннім часом одорологічний метод значно вдосконалено: з’ясовані причини помилок, що були раніше, вдос­коналено спосіб вилучення, консервування, збереження та концентрування зразків, запаху та запахів-слідів, запропоновано попе­реднє випробування рівня чутливості біодетектора, до методики дослідження включено повторення вибірки за попередньої зміни первісного розташування об'єктів у вибірковому ряді, а також зміна вихідного запаху та застосування біодетекторів-дублерів.

Проблема полягає, мабуть, не в тому, як будуть оформлені хід та результати одорологічного дослідження за допомогою біодетектора (ця проблема легко вирішується), а в надійності використовуваних методів аналізу запахів-слідів, достовірності отримуваних при цьому висновків.

Визначити достовірність результатів дослідження можна лише тоді, коли є реальна можливість повністю контролювати сам процес дослідження, крок за кроком перевіряти кожну з його стадій.

Однак одорологічне дослідження, як і раніше, подібне до дії “чорного ящика”: маємо результат, але не знаємо механізму його отримання. В одорологічній вибірці з допомогою собаки порівняння дійсно є, але немає ні ознак, за допомогою яких вирішується пи­тання тотожності, ні відомої методології аналізу таких ознак, ні встановлюваного співвідношення індивідуальних властивостей досліджуваного — замість всього цього є ні багато, ні мало, а лише реакція біодетектора на особливості джерела запаху.[20]

В будь-якому дослідженні, а в процесуальному тим паче, досліднику, так само як і всім іншим учасникам процесу, слід було б насамперед вирізнити ідентифікаційні ознаки, а потім за допомогою їх здійснити необхідне порівняльне дослідження; встановити відношення подібність — розбіжність. Але необхідних приладів для такого дослідження поки що немає. Біодетектор залишає нас у невіданні щодо ідентифікаційних ознак та процесу одорологічної іден­тифікації. Це не дозволяє здійснити послідовний і безперервний контроль за процесом вилучення інформації та отримання кінцевої системи знань.

Єдина причина, через яку сьогодні утруднене використання запахових слідів як речових доказів,— це недостатній розвиток на­уково обґрунтованих та апробованих інструментальних методик ідентифікації запахових слідів за допомогою технічних засобів, які забезпечують можливість контролю та фіксації ходу досліджень, практичне перевіряння достовірності висновків. Відомо, що в будь-якому пізнанні або дослідженні результат буде правильним, істин­ним, якщо істинним є сам процес дослідження або пізнання. Саме тому він повинен бути перевірним та контрольованим.

Отже сьогодні висновок експерта – як джерело доказів набуває особливого значення оскільки дозволяє з’ясувати ті обставини предмету доказування, встановлення яких було б неможливим без використання спеціальних знань експерта.

Разом з ти експерт виконує профілактичну діяльність, яка знаходить своє відображення в процесуальній і непроцнсуальній формах. У першому випадку висновок експерта, в якому зазначені обставини, що сприяли вчиненню злочинів, надсилаються слідчому для організації і здійсненні ним заходів профілактичного характеру. При непоцесуальній формі профілактики матеріали у конкретній кримінальній справі або узагальнення експертної практики у вигляді повідомлення або довідки надсилаються безпосередньо відомству, підприємству, організації від яких залежить вжиття профілактичних заходів.[21]

Висновок.

В процесі написання курсової роботи було з’ясовано, що висновок експрта – це письмовий документ, складений в результаті дослідження експертом, якому передбаченим КПК України порядком було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені йому запитання. В даному документі грунтовно та об’єктивно висвітлюється хід і результати проведених досліджень, даються відповіді на поставлені завдання, робляться висновки за проведеним дослідженням та експертним пізнанням. Висновок експерта має значення джерела доказів по справі.

Висновок експерта як окреме джерело доказів в кримінальному судочинстві повинен відповідати як загальним правовим вимогам, які висуваються кримінально – процесуальним законодавством до доказів (належність, допустимість, достовірність) так і володіти особливими ознаками, які випливають найбільш суттєвих особливостей форми і змісту висновку експерта.

У зв’язку з особливостями отримання висновку експерта, складності і довготривалості проведення експертизи, вимога про належність висновку експерта повина складатися з двох обов’язкових ознак:

3.   Інформаційності;

4.   Суттєвості і значимості.

Ознаками, що випливають з найбільш суттєвих особливостей форми і змісту висновку експерта є:

1.   Наявність і використання спеціальних знань експерта – як необхідний елемент висновку експерта;

2.   Проведення експертного дослідження і дача висновку лише по його результатам;

3.   Безпосередньо висновок експерта – як окремий процесуальний документ, що має чітко визначену структуру і зміст;

4.   Експерт – особа, яка формує дане джерело доказів процесуальний статус, якої закріплений в чинному КПК України;

5.   Проведення експертизи – як єдиний спосіб визначений законом для отримання висновку експерта.

Особливості структури і змісту висновку експерта досить яскраво проявляються в наступних вимогах:

1.   В певній структурі, об’ємі і характері наявних відомостей для справи, тобто висновку експерта.

2.   В правильному складанні і оформленні цього джерела доказів.

В ст. 200 КПК встановлені основні елементи висновку експерта.

Разом з тим структура висновку експерта чітко не визначена в законі, а була сформована в процесі експертної і судової практики. Внаслідок чого до цього часу виникають запитання стосовно того яким повинен бути об’єм викладення ходу і результатів дослідження, розміщення і компонування питань, які викладаються, правил і порядку опису процесу дослідження у висновку експерта.

Саме висновок експерта необхідно розглядати не лише як джерело доказів але й як процесуальний документ, до якого висуваються чітко визначені вимоги, недодержання яких може спричинити втрату доказового значення висновку експерта.

Висновок експерта – як джерело доказів набуває сьогодні особливого значення оскільки дозволяєвикористовувати передові досягнення науки і при їх допомозі з’ясувати ті обставини предмету доказування, встановлення яких було б неможливим без використання спеціальних знань експерта.

Список використаної літератури.

 

1.   Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

2.   Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року

3.   Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

4.   Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз / затверджені наказом міністерства Юстиції України від 08.10.98 № 53/5

5.   Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 151

6.   Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально – процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. с. 300

7.   Жеребкін В.С. Логіка: Підручник. Київ – Харків. – 1993. – с. 358

8.   Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник / В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булиги та ін. – К.: Либідь, 1993 – с. 197

9.   Марчак В.Я. Доказове значення судово – психологічної експертизи у кримінальному процесі // Науковий вісник Навсу, 2001 № 7

10.            Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999 с.536

11.            Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 1056

12.            Шулекин В.М. Актуальные причины возникновения экспертных ошибок / http://www.univ.crimea.ua

[1] Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 5

[2] Жеребкін В.С. Логіка: Підручник. Київ – Харків. – 1993. – с. 57

[3] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999 с. 30

[4] Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 38 – 39

[5]Марчак В.Я. Доказове значення судово – психологічної експертизи у кримінальному процесі // Науковий вісник Навсу, 2001 № 7

[6] Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 21

[7] Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

[8] Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 333

[9] Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 6

[10] Кримінально – процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 в редакції від 03.04.2003

[11] Бурков И.В., Мурзиков А.В. Заключение эксперта как вид доказательств. – М.: «Транзит – Икс», - 2001г. с. 49

[12] Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 317- 318

[13] Шулекин В.М. Актуальные причины возникновения экспертных ошибок / http://www.univ.crimea.ua

[14] Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України: Підручник. – 2 – ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999 с. 150

[15] Закон України “Про судову експертизу” від 25 лютого 1994 року

[16] Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

[17] Постанова Пленуму Верховного Суду № 8 від 30. 05.97 “Про судову практику в кримінальних і цивільних справах”

[18] Експертизи в судовій практиці: Навч. Посібник / В.Г. Гончаренко, В.Є. Бергер, Л.П. Булиги та ін. – К.: Либідь, 1993 – с. 20

[19] Науково-методичні рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз / затверджені наказом міністерства Юстиції України від 08.10.98 № 53/5

[20] Тертишник В.М. Науково – практичний коментар До Кримінально – процесуального кодексу України. – К.: А.С.К., 2002. – с. 354

[21] Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально – процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. с. 88