Умови та порядок відшкодування майнової шкоди

5. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди.

Умови та порядок відшкодування майнової шкоди , завданої майну фізичної особи , яка потерпіла від злочину , встановлюється законом. За даними, наведеними О.Р.Михайленком, реальне відшкодування збитків у справах, направлених до суду, становить 60% за рік. Серед причин такого низького показника названі несвоєчасність проведення обшуків, накладення арешту на майно лише у квартирах, де обвинувачений був прописаний, рідкісними є перевірка наявності у обвинувачених вкладів, автотран­спортних засобів, майна у ломбардах тощо [27,с.130].Немає єдності поглядів по цьому питанню і у спеціальній літературі. Автора­ми висловлені різні точки зору, в тому числі щодо можливості утворення фонду для відшкодування шкоди потерпілим. Так, В.Ф.Бойко вважає, що заснування державного фонду відшкодування заподіяної злочином шкоди потерпілому давно назріло. Формування активів цього фонду можливе за рахунок заставних сум, звернутих у дохід держави, штрафів і конфіскації майна в кримінальних та адміністративних справах[28,с.5-8]. Дещо відмінним є погляд на це питання Б.Ф.Тимошенка. Цей автор вважає, що, по-перше, повинен бути прийнятий Закон України про захист прав потерпілого; по-друге, необхідно створити Фонд відшкодування шкоди потерпілим. Якщо держава не спроможна повністю захис­тити громадян від посягань злочинця, вона повинна взяти на себе зобов’язання відшкодувати хоча б майнову шкоду, спричинену злочином [29,с.87]. Про необхідність відшкодування шкоди потерпілому саме за рахунок держави зазначає і С.Ф.Любічева[30,с.86].І.П. Козаченко вважає, що в КПК необхідно передбачити положення про відшкодування майнової шкоди, заподіяної потерпілому, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Для цього має бути створе­ний спеціальний фонд. Відшкодування державних витрат у таких випадках суд може покласти на засудженого, винного у вчиненні злочину, а матеріальну та моральну шкоду потерпілому можна буде відшкодовувати негайно, не чекаючи, поки засуджений матиме відповідні кошти [31, с. 91]. Аналогічний погляд на цю проблему висловив В.Л. Грохольський. Він пропонує передбачити ці положення у КПК, або прийняти окремий закон щодо відшкодування шкоди потерпілому за рахунок держави з подальшим компенсуванням витрат засудженим, винним у вчиненні злочину [32, с. 109].

На думку О. Ведерникової, можна відраховувати для такого фінансування кошти, стягнуті за лікування потерпілих від злочинів, отримані від конфіскації майна, штрафу за правопорушення, відрахування з заробітків засудже­них [33, с. 27]. В.Т Маляренко вказує, що такий спеціальний Державний фонд має створюватися з надходжень від конфіскації майна та різних грошових стягнень з винних у вчиненні злочинів осіб [34с.81]. О.П.Кучинська вважає, що можна створити такий фонд або при Міністерстві соціального захисту населення, або при Міністерстві юстиції України. Цей автор більш розширено розглядає джерела його фінансування. До них, на її думку, можуть бути віднесені: суми, стягнені з особи, яка заподіяла шкоду; відрахування з державного бюджету частини тих сум, які одержані: від використання праці засуджених, від реалізації конфіскованого майна, в результаті стягнення штрафів за кримінальні та адміністративні правопорушення; внески підприємств (різних форм власності), організацій, благодійних товариств і окремих громадян; частина сум, одержаних митними органами, від реалізації вилучених товарів, що незаконно переміщаються через кордон; частина сум, що отримують за роботу органи реєстрації актів громадянського стану та нотаріати; відрахування з бюджету того підприємства чи організації, працівник якого вчинив злочин [35, с. 53-54]. У тих соціально-економічних умовах, які зараз існують не лише в Україні, а й в інших країнах СНД, однозначно вирішити це нагальне питання за рахунок держави вкрай важко. Так, у статті 52 Конституції Російської Федерації 1993року проголошено принцип державного забезпечення потерпілим компенсації нанесеної злочином шкоди. Його сутністю є те, що “…государство обеспечивает потерпевшим доступ к правосудию и компенсацию причиненного ущерба” [6]. Відповідно до цієї норми, у пункті 3 статті 30 чинного на той час Закону Російської Федерації “О собственности в РСФСР” від 24 грудня 1990 року було визначено, що шкода, нанесена власнику злочином, відшкодовується державою за рішенням суду. При цьому збитки держави відшкодовуються з винного у судовому (регресному) порядку [7]. Однак реалізацію цієї норми Закону унеможливлювала та економічна ситуація, яка була на той період часу в Російській Федерації. Тож згідно зі статтею 25 Закону Російської Федерації “О республиканском бюджете Росcийской Федерации на 1993 год” від 14 травня 1993 року дія пункту 3 статті 30 Закону РФ “О собственности в РСФСР” була призупинена [8], а у зв’язку з прийняттям у 1994 році Цивільного кодексу РФ Закон РФ “О собственности в РСФСР” взагалі втратив чинність.

У статті 25 Закону України “Про державний бюджет України на 2002 рік” і додатку № 3 до цього закону вперше за часів незалежності України передбачено 10 мільйонів гривень на відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів[9]. Такі виплати здійснюються за рахунок бюджетних коштів. Аналогічно у частині четвертій статті 32 Закону України “Про державний бюджет України на 2003 рік” встановлено, що відшкодування цієї шкоди здійснюється в межах бюджетних призначень, затверджених на цю мету. Відповідно додатку № 3 до цього Закону, у 2003 році для відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, суду передбачено вже 15 мільйонів гривень [10].

З метою законодавчого вирішення питання про відшкодування шкоди потерпілим від злочинних зазіхань, Г.А.Васильєвим у 2001 році розроблений, поданий на розгляд Верховної Ради України і нині доопрацьовується проект Закону України “Про відшкодування громадянам матеріального збитку, заподіяного злочинами”. Згідно зі статтями 4-5 цього документу, пропонується створити державний фонд відшкодування збитків як юридичну особу, що має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банку, печатки із зображенням Державного герба України та своїм найменуванням. Формування коштів Фонду, відповідно до статті 8 проекту Закону, здійснюються за рахунок:

– коштів Державного бюджету;

– коштів, отриманих від реалізації конфіскованого майна;

– коштів, отриманих по виконавчих листах засуджених;

– благодійних внесків юридичних або фізичних осіб.

На наш погляд, ряд перерахованих у проекті Закону позицій потрібно уточнити. В першу чергу підлягає деталізації питання, про яке конфісковане майно йдеться у статті 8 документу. До того ж, при такій редакції виникне колізія цієї норми і статті 3 Закону України “Про джерела фінансування органів державної влади” від 30 червня 1999 року. Відповідно до цієї статті, органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди, мати позабюджетні спеціальні рахунки та використовувати кошти, одержані за здійснення функцій держави, що передбачають видачу дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій на платній основі, в будь-який інший спосіб, крім зарахування таких коштів до Державного бюджету [11]. Отже, Фонд з урахуванням норм чинного законодавства має формуватися в складі бюджету за рахунок його спеціального фонду. Саме туди направляються кошти від реалізації конфіскованого майна відповідно до пункту 14 статті 2 Закону України “Про Держаний бюджет України на 2002 рік”.

У проекті зазначеного Закону передбачаються два види відшкодування шкоди потерпілим: при розкритих і нерозкритих злочинах. У першому випадку (стаття 14 проекту) Фонд гарантує відшкодування збитку в розмірі 30 % від загальної суми, визначеної вироком. Частина суми, що залишилася невідшкодо­ваною, повинна бути виплачена протягом року.

Підставою для відшкодування шкоди при нерозкритих злочинах, або коли злочинець переховується від слідства і суду, є постанова органу розслідування про призупинення кримінальної справи. Відповідно до частин першої-другої статті 18 проекту Закону, Фонд також гарантує відшкодування збитку в розмірі 30% від загальної суми, визначеної постановою слідчого чи суду. Решта суми виплачується потерпілому протягом 2-х років. Схожою є висловлена в юридичній літературі пропозиція В.Тертишника і О. Тертишника. Вони вважають, що держава має взяти на себе обов’язок часткового відшкодування зі спеціального фонду шкоди, заподіяної потерпілому злочином, а після розкриття злочину шляхом регресного позову відшкодовувати свої витрати за рахунок засудженого. Крім того, слушною є пропозиція цих авторів зафіксувати у КПК положення, згідно з яким “...усі цінності, які знаходилися у власності обвинуваченого й були вилучені при провадженні у справі, або цінності, на які накладено арешт, а в передбачених законом випадках і застава- використовуються, в першу чергу, для відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди”[36,с.53].

Зазначеним законопроектом “Про відшкодування громадянам матеріального збитку, заподіяного злочинами” вперше за роки незалежності України започатковано спробу вирішити дане складне питання з метою відшкодування збитків потерпілим протягом максимум 2-х років. Однак даний законопроект, поданий ще у вересні 2001 року, донині не включений до порядку денного засідань Верховної Ради України.

Висновок.

У боротьбі зі злочинністю та іншими правопорушеннями важлива роль належить кримінально-процесуальному закону. Його положення направлені на створення майнових перепон незаконному і безпідставному використанню об’єктів усіх форм власності , забезпечення повернення майна потерпілому чи відшкодування завданої шкоди.

Захист порушеного суб’єктивного права може здійснюватись не лише за допомогою цивільного законодавства, але і кримінального та адміністративного. Це захист життя , здоров’я , права власності , честі та гідності та деякі інші .

У випадках відшкодування шкоди, завданої злочином , протиправне діяння набуває нового якісного стану, відображаючи не лише невідповідність поведінки правовим нормам, але і являється одночасно суспільно–небезпечним , тобто завдає шкоди громадянському суспільству і правовій державі .

Саме суспільна небезпечність поведінки особи, яка завдала шкоди, визначає кримінально процесуальний спосіб вирішення значної кількості питань пов’язаних із доказуванням та доказами , суб’єктами відповідальності, забезпеченням цивільного позову у кримінальній справі та інші. Причому особливості кримінально – процесуальної форми відшкодування шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням, відслідковується до порушення кримінальної справи і при її закритті у ході розслідування .

Кримінальні та адміністративні закони захищають порушене право шляхом покарання винного. У ст.50 КК України зазначено , що покарання є заходом примусу, що застосовується до особи , визнаної винної у вчиненні злочину, і полягає у передбаченому законом обмежені прав і свобод засудженого. Поряд з цим кримінальне законодавство для відновлення майнових та особистих немайнових прав використовує цивільно–правові способи захисту .

Слідчий повинен враховувати зазначені особливості у своїй діяльності , пов’язаних із захистом цивільних прав від злочинних посягань .

Таким чином, аналізуючи чинне кримінальне - процесуальне законодавство України щодо забезпечення відшкодування шкоди, яка сталася внаслідок злочину, ми доходимо висновку, що на сьогодні багато питань залишається невирішеними, тому висловлені пропозиції, сподіваюсь, сприятимуть усуненню певних прогалин

Саме тому, працівники досудового слідства повинні твердо засвоїти істину, що кожен винний повинен бути притягнутий до відповідальності , а спричинена злочином шкода повинна бути відшкодована у повному обсязі .

Список використаної літератури :

1.   Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М., 1958.

2.   Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий . – М., 1958.

3.   Махлин А.С. Последствия преступления.- М ., 1969.

4.   Алексеев С.С. Проблемы теории права : Курс лекцый. – Свердловск , 1972. – Т.1

5.   Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе. – М., 1972..

6.   Зинатулин З.З. Возмещение материального ущерба вуголовном процессе – Казань , 1974 .

7.   Понарін В.А. Захист майнових прав особи у кримінальному поцесі Росії .-Вороніж 1994.

8.   М.І. Мельник , М.І. Хавронюк. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України .

9.   Азаров В.А. Добровільне відшкодування у кримінальному процесі матеріальних збитків, завданих злочином. – Волгоград. – 1990.

10.            Даев В.Г. современные проблемы гражданского иска в уголовном процессе . – Л.,1972.

11.            Божьев В.П. Гражданский иск в уголовном деле и приминение гражданского процессуального права // сов. Государство и право. – 1986 . - № 8

12.            Мазалов А. Г. Гражданский иск в уголовном процессе // Проблемы кодификацыи уголовного – процесуального права .- 1987.

13.            Нор В.Т. Защита имущественных прав в уголовном судопроизводстве.–К.–1989.

14.            Тертишник В.М. Науково – практичний коментар кримінально – процесуального кодексу України. – К. – 2001.

15.            Савицький В.М. , Потеружа І.І. Потерпілий у радянському кримінапьному процесі. – М. – 1963.

16.            Гошовський М.І., Кучинська О.П. Потерпілий у кримінальному процесі України– К. – 1998.

17.            Малеїн П. С. Про моральну шкоду // Держава і право . – 1993. – № 3.

18.            Дубрівний В.А. Потерпілий попередньому слідстві у радянському кримінальному процесі. – Саратов. – 1996.

19.            Наріжний С. Відшкодування моральної шкоди , завданого потерпілим: кримінаьно – процесуальні аспекти. // Російська юстиція . – 1996. – № 9.

20.            Паліюк В. П. Моральна (немайнова) шкода. – К. – 1999.

21.             Клименко Я. Відшкодування моральної шкоди у кримінальному процесі. // Право України . – 2000. – №6.

22.            Постанова № 4 " Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. "

23.             Відшкодування матеріальної і мораьної шкоди та компенсаційні виплати :нормативні акти , роз’яснення , комкнтарі . – К. – 1998.

24.            Єрделевський А.Й. Критерії і метод оцінкирозміру компенсації моральної шкоди .// Держава і право. –1997. – № 4.

25.            Постановою ПВС України №13 від 25.12.92 та №12 від 3.12.97 "Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна."

26. Положення про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів: Затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1175 від 28 вересня 1996 р. // Урядовий кур’єр. - 1996. - 14 листопада.

27. Михайленко А.Р. Расследование преступлений: законность и обеспе­чение прав граждан: Науч.-практич. изд. - К.: Юринком Интер, 1999. - 448 с.

28. Бойко В.Ф. Гарантовані Конституцією України права і свободи людини мають надійно захищатися незалежним, компетентним і неупередженим судом // Вісник Верховного Суду України. - 1999. - № 1.- С. 5-8.

29. Тимошенко Б.Ф. Защита прав потерпевшего в уголовном судопроиз­водстве и права человека // Прокурорская и следственная практика. – М., 1997.– № 1. – С. 84-89.

30. Любичева С.Ф. Некоторые проблемы защиты прав потерпевших // Прокурорская и следственная практика. – М., 1997. – № 3. – С. 79-87.

31. Козаченко І.П. Охоронна і захисна функції оперативно-розшукової діяльності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2001. – № 1. – С. 87-100.

 32. Грохольський В.Л. Деякі проблеми реалізації конституційних прав, свобод і гарантій людини й громадянина на сучасному етапі // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2001. – № 2. – С. 107-110.

33. Ведерникова О. Фонд для жертв преступлений // Соц. законность. – 1990. – № 11. – С. 25-28.

34. Маляренко В.Т. Конституційні засади кримінального судочинства. - К.: Юрінком Інтер, 1999. – 320 с.

35. Кучинська О.П. Законодавчо захистити права потерпілих // Право України. – 1996. – № 7. – С. 53-54, 57.

36. Тертишник В., Тертишник О. Захист прав потерпілого в умовах змагального судочинства // Вісник прокуратури. - 2003. - № 3. - С. 50-55.