Навигация
Реформування агропромислового комплексу в Україні
27457
знаков
2
таблицы
0
изображений
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ АГРАРНИХ ВІДНОСИН
1.1 Історія розвитку аграрних відносин
1.2 Особливості аграрних відносин
РОЗДІЛ 2. УТВОРЕННЯ НОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ
2.1 Процес створення нових аграрних відносин
2.2 Новоутворені форми господарювання
РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ ЕТАП РЕФОРМУВАННЯ
3.1 Проблеми реформування
3.2 Перспективи реформування
ВИСНОВОК
Вступ
У кожній державі, в будь-якому суспільстві сільське господарство є життєво необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально кожної людини. Адже нині понад 80% фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.
Однак для України, яка стала на шлях ринкової економіки, сільське господарство має особливо велике значення тому, що воно є однією з найбільших галузей народного господарства. Про це свідчить ряд важливих макроекономічних параметрів.
Сільське господарство відіграє важливу роль як каталізатор в розвитку ринкової економіки. В становлені ринкової економіки України ця галузь, враховуючи її масштаби, може і вже відіграє виключно важливу роль завдяки своїм специфічним властивостям.
Саме тому я вважаю, що розглядувана тема курсової роботи є досить важливою. В ній я маю намір розкрити процеси реформування, становлення нових форм господарювання, розглянути проблеми та перспективи розвитку аграрних відносин на теренах українського села, а також в деякій мірі висвітлити своє бачення на роль реформування аграрних відносин в Україні та відносного того як це впливає на економічний та суспільний лад в державі.
РОЗДІЛ 1 СУТНІСТЬ АГРАРНИХ ВІДНОСИН
1.1 Історія розвитку аграрних відносин в Україні
Уже не вперше на зламі епох відбуваються радикальні зміни фундаментальних засад суспільства – аграрних відносин. Якщо на початку ХХ ст. насильницькими методами насаджувався колективізм з його відчуженням від засобів виробництва, знеособленням результатів господарювання, обмеженням мотивації до праці та “рівністю в бідності”, то на фініші, навпаки, здійснюється перехід до системи приватної власності на цінності, комерціалізації суспільних відносин, різкого розшарування суспільства за доходами.
Розглядаючи історію розвитку аграрних відносин сучасності варто більш детально придивитись до процесу їх розвитку, внаслідок чого її можна поділити на певні періоди. За основу поділу можна взяти: зміни в земельних відносинах (законодавче та організаційне забезпечення права приватної власності на землю); становлення і розвиток засобів регуляторної політики держави з аграрної реформи в цілому.
Перший (1991- 1993 рр.) є переломним, оскільки ще зберігається адміністративне регулювання земельних відносин, успадковане від радянських часів, з одночасним формуванням національної законодавчої бази для проведення земельної реформи. Усі землі України, які були виключно державною власністю з 15 березня 1991 р. оголошено об’єктом земельної реформи. Таким чином, було покладено початок демонополізації власності на землю, встановлено порядок надання громадянам України в приватну власність земельних ділянок для ведення особистих підсобних господарств (ОПГ). В ці роки відроджується фермерський рух, проводиться курс на лібералізацію ринків, в тому числі продовольчих, при надмірному втручанні державних органів (як у центрі, так і в регіонах) у виробничу діяльність сільськогосподарських підприємств.
Другий (1994-1996 рр.) зумовлений Указами Президента України щодо активізації земельної реформи, паювання земель, переданих у колективну власність КСП. Прискореними темпами, проводяться роздержавлення та паювання сільськогосподарських угідь. Працівники і пенсіонери усіх КСП отримували сертифікати на право приватної власності на земельну частку (пай). Новою Конституцією України гарантовано право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою. Усі суб’єкти права власності визнано рівними перед Законом. Запроваджено грошову оцінку сільськогосподарських угідь. Проте колективна власність на землю у цей час функціонувала як власність самих КСП, а більшість їх членів фактично залишалась відчуженою від землі, результатів господарювання і управління господарствами. За міждержавними угодами в Україні починають діяти кілька технічних проектів приватизації землі та майна і структурної реорганізації КСП. Одночасно йде активний пошук ринкових засад державної регуляторної аграрної політики. Зменшуються номенклатура і обсяги продукції КСП, що звичайно закуплялися за державним замовленням.
Третій (1997-1999 рр.) відзначений врегулюванням засад оренди земельних ділянок, визначенням суб’єктів договорів оренди, наданням можливості здавати в оренду спільну земельну ділянку кількох осіб, що мають відповідні сертифікати. Вживаються заходи, спрямовані на посилення захисту прав власників земельних часток (паїв) та гарантування дотримання економічних інтересів і поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, колишніх членів КСП. Проте ці заходи були паліативними щодо здійснення селянами своїх правомочностей відносно земельних і майнових паїв. Спостерігається перехід сільського господарства з стану системної кризи у депресивний стан.
Четвертий (грудень 1999р.—донині) зумовлений прийняттям грудневого Указу Президента України, який фактично визнав моделі реструктуризації КСП відпрацьованими за останні роки, в тому числі за участю технічних проектів. Реалізація заходів щодо його втілення в життя виявила не досконалість правового поля, пов’язаного з масовим трансформуванням колективних господарств у формування ринкового типу. Протягом 2000р. було розроблено (з урахуванням відомчих розпорядчих документів центральних органів виконавчої влади) більш як 30 нормативно-правових актів, у тому числі Земельний кодекс, законопроекти про угоди щодо земельної частки (паю), іпотеки, сплати фіксованого податку новоствореними приватними формуваннями, списання заборгованості з сплати податків і зборів платників податків, соціального страхування та пенсійного забезпечення селян, що здають в оренду земельні частки (паї) і майно, а також зайнятих в ОПГ, про деякі заходи щодо поліпшення умов господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств, про формування і функціонування аграрного ринку.
Похожие работы
... коштів є важливим чинником у зниженні собівартості продукції чи виконаної роботи. Раціональне використання оборотних коштів залежить від правильного їхнього формування і ефективної організації виробництва. Зосередження н підприємствах зайвих оборотних коштів приводить до їхнього заморожування. Це завдає шкоди економіці господарства. Щоб уникнути такого положення, оборотні кошти нормуються, що є ...
... ітиці тепер такі контракти практично не укладаються. Викликає занепокоєння і товарна структура біржової торгівлі, предметом якої найчастіше є зерно, олія, цукор, тоді як суттєвою проблемою у розвитку агропромислового комплексу залишається занепад тваринницької галузі. У цьому зв’язку в Рекомендаціях парламентських слухань про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі, схвалених ...
... повинні бути здійснені системні заходи щодо найкращої адаптація сільськогосподарського виробництва одночасно до навколишнього природного та ринкового середовища. Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку АПК України 3.1 Проблеми розвитку АПК України, їх соціально економічна сутність та шляхи вирішення Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. ...
... нормативний характер і не враховує дію ринкових механізмів (динаміку цін на сільгосппродукцію, ресурси, зміну врожайності, зміну банківської норми процента, податкових витрат тощо). Складність специфіки державного регулювання АПК регіону полягає в тому, що воно повинно поєднувати в собі, з одного боку, заходи, спрямовані на формування конкурентного середовища, розвиток підприємництва, а, з і ...
0 комментариев