1.2 Особливості розвитку аграрних відносин
Ринкові перетворення в Україні розпочалися в 90-ті роки ХХ ст. з приватизації землі, відродження фермерських господарств, роздержавлення радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, реорганізації колгоспів у КСП з наступним демонтажем централізованої системи адміністративного розподілу ресурсів. Відповідні зміни відбулися і в організаційно-правових формах сільськогосподарського виробництва (див. табл. 1).
Таблиця 1
Кількість діючих господарюючих суб’єктів у сільському господарстві
за організаційно-правовими формами
Організаційно-правові форми господарювання | Роки | 2003р. у % до 1990 | |||||
1990 | 2002 | 2003 | |||||
всього (тис.) | % | всього (тис.) | % | всього (тис.) | % | ||
Всього…………………. у тому числі: господарські товариства приватні підприємства виробничі кооперативи фермерські господарства державні підприємства інші | 13427 – – 8820 82 4525 – | 100 – – 65,7 0,6 33,7 – | 61178 9337 4116 2111 43042 570 2002 | 100 15,3 6,7 3,4 70,4 0,9 3,3 | 59921 8713 4033 1938 43016 516 1707 | 100 14,5 6,7 3,2 71,9 0,9 2,8 | у 4,5 раза більше – – 21,9 у 525 разів більш 11,4 – |
З огляду розвитку аграрних відносин в Україні на сучасному рівні можна виділити такі особливості:
Стан організаційно-правових і виробничих структур, які формують окремі сегменти сільськогосподарської діяльності, транзитивним, оскільки не завершено процес оформлення прав власності на розпайовані землю і майно, що використовуються всіма економічними суб’єктами на умовах оренди. Мораторій на відчуження земельної частки (паю) та заборона на внесення права на неї до статутних фондів господарських товариств до 1 січня 2007 року фактично втягують зазначених суб’єктів у стан невизначеності (особливо щодо вкладення довгострокових інвестицій).
Усі категорії сільськогосподарських підприємств функціонують в однаковому (або майже однаковому) економічному середовищі, тому спостерігається мімікрія форм при збережені сутності, тобто перетворення здійснюється в межах одного типу власності – приватного. Розвиваються кооперативні взаємовідносини господарюючих суб’єктів. Має місце їх реорганізація (злиття, приєднання, поділ, перетворення) залежно від кон’юнктури ринку, мікро-, макроекономічної ситуації, державної регуляторної політики (особливо у сферах оподаткування, ціноутворення, підтримання соціальних стандартів життя для селян), адміністративних бар’єрів центральних і місцевих органів виконавчої влади.
Більшість приватних сільськогосподарських підприємств, створених підчас реформування галузі, змушені були відмовитися від ролі переважно об’єктів державної аграрної політики (коли їх діяльність, здебільшого, регламентувалась “згори”) і стати самостійними, економічно відповідальними суб’єктами ринкових відносин. Та й держава відмовилася від безпосереднього адміністративного втручання у їх господарську діяльність та “вливання” прямих бюджетних субсидій з метою підтримання тільки колективних або фермерських господарств. Адже залежно від конкурентних умов кожна форма економічної організації може виявитись ефективнішою за інші.
Актуалізуються вимоги ринкового середовища до знань, інформації та рівня професіоналізму управлінських рішень за умов недосконалої конкуренції, нееквівалентності міжгалузевих відносин, нерозвинутої товаропровідної інфраструктури, наявність значних сезонних і кон’юнктурних коливань цін на сільськогосподарську продукцію, енергоносії та інші засоби виробництва.
Зросли ризики господарської діяльності, яка перебуває під тиском механізмів і тіньової, і легальної економік, що змушує різними способами підвищувати конкурентноспроможність виробництва, шукати нові ринки збуту і придбання товарів. Жодне з підприємств не застраховане від банкрутства, з усіма його економічними і соціальними наслідками для їх працівників і сільських територій, на яких вони розміщені. Тільки протягом 2003 р. у галузі було ліквідовано 1,3 тис. і створено 4,2 тис. підприємств різних організаційних форм (або відповідно, 1,6% і 5,1% їх загальної кількості на початок та на кінець року).
РОЗДІЛ 2 УТВОРЕННЯ НОВИХ ФОРМ ГОСПОДАРЮВАННЯ
... коштів є важливим чинником у зниженні собівартості продукції чи виконаної роботи. Раціональне використання оборотних коштів залежить від правильного їхнього формування і ефективної організації виробництва. Зосередження н підприємствах зайвих оборотних коштів приводить до їхнього заморожування. Це завдає шкоди економіці господарства. Щоб уникнути такого положення, оборотні кошти нормуються, що є ...
... ітиці тепер такі контракти практично не укладаються. Викликає занепокоєння і товарна структура біржової торгівлі, предметом якої найчастіше є зерно, олія, цукор, тоді як суттєвою проблемою у розвитку агропромислового комплексу залишається занепад тваринницької галузі. У цьому зв’язку в Рекомендаціях парламентських слухань про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі, схвалених ...
... повинні бути здійснені системні заходи щодо найкращої адаптація сільськогосподарського виробництва одночасно до навколишнього природного та ринкового середовища. Розділ 3. Основні проблеми та перспективи розвитку АПК України 3.1 Проблеми розвитку АПК України, їх соціально економічна сутність та шляхи вирішення Сучасний аграрно-промисловий комплекс є важливим сектором економіки України. ...
... нормативний характер і не враховує дію ринкових механізмів (динаміку цін на сільгосппродукцію, ресурси, зміну врожайності, зміну банківської норми процента, податкових витрат тощо). Складність специфіки державного регулювання АПК регіону полягає в тому, що воно повинно поєднувати в собі, з одного боку, заходи, спрямовані на формування конкурентного середовища, розвиток підприємництва, а, з і ...
0 комментариев