Особливості галузі буряківництва

1.2 Особливості галузі буряківництва

Основною технічною культурою, що забезпечує цукрову промисловість сировиною, є цукрові буряки. Із загальної кількості світового виробництва цукру на цукрові буряки припадає близько 40%, а в окремих країнах вони - єдине джерело одержання даного продукту. Це стосується і нашої країни, де цукор виробляють тільки із цукрових буряків. Коренеплоди культивованих в Україні сортів та гібридів цукрових буряків містять 17-18 % цукру, а за сприятливих умов його нагромаджується до 20%. При переробці на цукрових заводах вихід цукру з коренеплодів становить 12-15%. Таким чином, при врожайності цукрових буряків 350-400 ц/га можна отримати по 50-60 ц. цукру з 1 га.

При вирощуванні цукрових буряків одержують побічну продукцію -гичку, а при переробці коренеплодів на цукрових заводах - жом, мелясу, що є цінним кормом для великої рогатої худоби. Використання цих видів кормів забезпечує високий рівень продуктивності тварин, збільшення виробництва тваринницької продукції. При врожайності коренеплодів 300 ц/га можна одержати до 50 ц. к. од. з 1 га посіву цукрових буряків, а при використанні на корм коренеплодів і гички - до 100 ц. к. од. і більше. Крім того, вирощування буряків у сівозміні сприяє підвищенню культури землеробства, його продуктивності.

Значне зменшення виробництва цукру на Україні призвело до зниження його реалізації за межі країни, а значить, надалі потрібно спрямовувати зусилля на підвищення обсягів виробництва цукрових буряків з метою збільшення такої стратегічної продукції, як цукор.

Основними бурякосійними областями України є Вінницька, Хмельницька, Черкаська, Полтавська та Сумська, які забезпечують близько 70% валового виробництва цукрових буряків.

Концентрація посівів цукрових буряків (у деяких районах вони займали 15-20 % загальної посівної площі) вимагає узгодження між виробництвом та переробкою. Раціональна організація сировинних зон цукрових заводів дасть змогу досягти оптимального співвідношення між виробничою потужністю останніх та можливостями сільськогосподарських підприємств щодо виробництва сировини.

Виробництво цукрових буряків пов'язано з порівняно високими матеріально-грошовими і трудовими витратами. Порівнювати виробничі витрати в динаміці, навіть за два роки підряд, надто складно, оскільки останнім часом інфляційні процеси роблять неможливим здійснити це реально. Водночас зіставлення натуральних показників не тільки допустимо, а й об'єктивне. Так, зокрема, при порівнянні затрат праці з розрахунку на 1 га посіву цукрових буряків встановлено, що рівень даного показника зріс від 179 до 220 люд.-год. це є свідченням погіршення матеріально-технічної бази цукробурякового виробництва.

Співвідношення між результатами виробництва та витратами на досягнення цього результату або задіяними ресурсами визначає рівень економічної ефективності виробництва. До найважливіших її характеристик у буряківництві належать урожайність, вихід цукру з 1 га посіву, затрати праці на одиницю продукції, собівартість 1 ц. цукрових буряків, ціна реалізації й рівень рентабельності виробництва цукрових буряків. Чим вища врожайність цукрових буряків і нижчі витрати з розрахунку на 1 га посіву, тим вищий рівень економічної ефективності виробництва, тобто нижчі затрати праці на 1 ц коренів, нижча собівартість 1 ц, більша маса прибутку з розрахунку на 1 ц та 1 га посіву, вищий рівень рентабельності.

Основним напрямком підвищення економічної ефективності буряківництва є послідовна інтенсифікація галузі. В останні роки все більше застосовуються інтенсивні технології виробництва цукрових буряків. Рівень інтенсифікації є найголовнішим фактором, який впливає на ефективність виробництва цієї культури. Інтенсифікація характеризується розміром виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву. В цьому показнику відображаються такі елементи витрат, як вартість внесених добрив, насіння, пального, амортизація основних засобів, витрат на оплату праці працівників тощо. Слід відмітити, що інтенсифікація заключається не лише в збільшені капітальних вкладень, а й постійному покращенню організації виробництва, темпів і якості виконання окремих технологічних операцій.

Досвід показує, що з підвищенням рівня інтенсифікації не завжди показники ефективності зростають. Якщо підвищення загального обсягу виробничих витрат не супроводжується вдосконаленням їх структури (застосування збалансованого внесення мінеральних добрив, раціональних технологічних засобів, проведення технологічних операцій в агротехнічні строки), то зміни в собівартості і рентабельності не спостерігаються. Із збільшенням виробничих витрат в розрахунку на 1 га посіву зростає урожайність, зменшується трудомісткість продукції.

Важливим показником економічної ефективності буряківництва є урожайність цукрових буряків, вміст цукру в коренеплодах, продуктивність праці, собівартість і ціна реалізації 1 ц продукції, розмір прибутку на 1 ц коренеплодів і 1 га посіву, рівень рентабельності виробництва.

Буряківництво є однією з трудомістких галузей сільськогосподарського виробництва. Технічні засоби, що використовуються в буряківництві, не дають змоги повністю виключити ручну працю при формуванні густоти насаджень, догляді за посівами, збиранні коренеплодів, тому підвищення продуктивності праці в буряківництві має першочергове значення.

Як було вказано вище, збільшення виробництва цукрових буряків і підвищення його економічної ефективності тісно пов'язане з інтенсивними та індустріальними технологіями. Вони включають комплекс агротехнічних заходів інтенсивного вирощування цукрових буряків на основі досягнень науково-технічного прогресу і передової практики. Індустріальна технологія можлива і за наявності відповідної системи машин. При її впровадженні істотне значення мають норма внесення добрив, норма висіву насіння і оптимальна густота рослин на 1 га посіву, проведення робіт з догляду за посівами в оптимальні строки, максимальне збільшення маси коренеплоду агротехнічними і хімічними засобами, збирання врожаю потоковим і потоково-перевалочними методами.

1.3 Інноваційна політика держави в цукробуряковому підкомплексі України

Створення умов для оптимального розвитку науково-технічного потенціалу національної економіки стає одним із найважливіших принципів формування системи і механізму управління інноваційної політики. При великій різноманітності національних підходів до економіки усі країни прагнуть до розробки і реалізації державної інноваційної політики.

Механізм створення і поширення нововведень передбачає три загальні складові:

* систему державної підтримки фундаментальних і пошукових досліджень;

* різноманітні форми та джерела фінансування й непрямого стимулювання досліджень;

* максимальне стимулювання малого інноваційного підприємництва та підтримку його.

Держава, створюючи умови для реалізації інноваційної політики, впливає на розвиток не лише державного, а й приватного секторів інноваційної діяльності.

Сучасне високо розвинуте суспільство стимулює розвиток технологій, що ґрунтуються на новітніх досягненнях науки. Найважливішим завданням є вироблення стратегії, яка забезпечує можливість гнучкої зміни пропорцій між темпами розвитку наукового, технічного і виробничого потенціалів. Створення такої системи взаємодії всіх учасників циклу, що забезпечує науково-технічний прогрес, є головним завданням інноваційної політики держави. Остання визначена комплексом народногосподарських підходів і рішень, що враховують головні напрями діяльності щодо нововведень, пов'язані з науково-технічним прогресом, оновленням основних фондів, удосконаленням управління, організації виробництва і праці, економіки тощо.

Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане, насамперед, з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва, приватної ініціативи.

Набір методів і засобів державної інноваційної політики досить широкий. Це різні державні заходи, які стимулюють інноваційну активність бізнесу; коригування податкового, патентно-ліцензійного законодавства; амортизаційні відрахування; розвиток теми контрактних взаємовідносин; антитрестовське законодавство; різні форми підтримки міжорганізаційної кооперації та малого інноваційного бізнесу.

У ринковій економіці створюється адекватний її вимогам механізм НТП, основними рисами якого є високий ступінь свободи вибору напряму наукових досліджень і впровадження у виробництво їх досягнень; прийняття на себе науковими установами Підприємствами ризику від можливих негативних економічних результатів у процесі наукових розробок та їх реалізації в практику; конкуренція між розробниками у виборі наукових підходів, шляхів і методів розв'язання народногосподарських і соціальних проблем; децентралізований характер формування політики здійснення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), відповідно до якого весь інноваційний цикл відбувається в поєднанні приватно - підприємницької діяльності підприємств у галузі НТП з державною діяльністю. Остання здійснюється шляхом створення і фінансування державних програм науково-технічного прогресу.

У сучасних умовах побудови соціальне орієнтованої ринкової економіки механізм повинен стати органічною складовою ланкою ринкового механізму, стимулювати виробників науково-технічної продукції та її споживачів, забезпечувати продукування конкурентоспроможних на світовому ринку результатів НДЦКР.

Як переконує досвід розвинутих країн Заходу, всі ланки НТП у ринковій економіці повинні бути орієнтовані на споживання. Саме на споживацькому ринку досягнення науково-технічного прогресу знаходять найповніше втілення, оскільки вони соціальне орієнтовані в напрямі забезпечення позитивних змін в інтенсивності праці, підвищення реальних доходів працівників і дієвості управління виробництвом, створення сприятливих умов роботи і відпочинку членів трудового колективу, підвищення праці. Розвиток НТП неможливий в умовах сильної інфляції й гіперінфляції, оскільки за таких обставин стають неприйнятними не лише великі, а й нерідко навіть незначні інвестиційні проекти. Сучасна інформаційна інфраструктура — одна з важливіших ланок НТП, без достатнього рівня розвитку якої гальмуватиметься розвиток ринкової економіки, освіти і самої науки, її подальше розширене відтворення.

За своєю суттю Державна науково-технічна політика (ДНТП) у сфері АПК — багатогранне інтегруюче явище, яке об'єднує різнорідні за характером види діяльності держави, спрямовані на досягнення головних цілей науково-технологічного розвитку галузі.

Державна програма наукового забезпечення АПК України, яка б визначала цілі, план заходів з їх досягненням та необхідне ресурсне забезпечення повинна стати основною формою реалізації ДНТП на галузевому рівні. Міністерство аграрної політики України як вищий галузевий орган управління у системі виконавчої влади має и відповідальність за здійснення ДНТП у сфері АПК.

Одне з головних завдань держави, на думку видатного економіста П. Самуельсона, полягає у тому, щоб робити для людей те, що їм потрібно, що самі вони зусиллями робити не можуть взагалі або ж належним чином. Даний аргумент наводиться досить часто, де необхідно обґрунтувати участь держави у фінансуванні напрямів НДДКР, які не можуть підтримуватися приватними інституціями. Щодо аграрної сфери, то це стосується, насамперед, фундаментальних і деяких прикладних наукових досліджень. Таким чином, джерелами фінансування аграрних НДДН державні та недержавні.

Оптимальна структура джерел фінансування аграрної науки повинна станови обсягом: державні — 65%, недержавні внутрішні — 30%, недержавні зовнішні 5%, за рівнем утворення бюджетних джерел (державний бюджет — 60%, а регіональні бюджети всіх рівнів — 40%).

За методологією UNESCO, національні витрати на наукові дослідження і розробки розраховують як суму поточних і капітальних витрат усіх національних наукових закладів.

Нормативний підхід дозволяє обґрунтувати величину національних витрат на аграрні наукові дослідження й розробки двома способами: виходячи з чинних законодавчо-правових актів і використовуючи показник від досягнутого рівня. Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність", починаючи з 2000 встановлено розмір бюджетного фінансування цих діяльностей на рівні не менше 1,7% ВВП, а Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України передбачає , його збільшення до 2,5%. Цілком справедливе встановлення розміру бюджетного фінансування аграрної науки на рівні не менше 1,7% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі з відповідним доведенням його до 2,5%, оскільки вона безпосередньо бере участь в економіці зростанні АПК.

Національні витрати на НДДКР в АПК повинні досягти 2,83% від валової доданої вартості при існуючому співвідношенні бюджетного і не бюджетного фінансування аграрної науки (0,6:0,4). У 2004 році бюджетні витрати на фінансування аграрної науки становили лише 0,39% від валової доданої вартості, створеної в аграрному секторі, що в 4,36 раза менше, ніж встановлено чинним законодавством.

Західні країни в умовах стабільного розвитку економіки практикують визначних витрат на аграрні НДЦКР від досягнутого рівня. Наприклад, у США державні асигнування на фінансування програм з аграрних досліджень щорічно збільшуються 5%, у Німеччині — на 3%.

Для досягнення конкурентоспроможності продукції АПК на внутрішньому і світовому ринках особливо актуальною стає проблема переведення аграрної економік на інноваційну модель розвитку, її розв'язання значною мірою забезпечуватиме створенням спеціальних інноваційних структур, головним завданням яких є сприяння розвитку інновацій, їх розповсюдженню і впровадженню у виробництво. В Україні уже здійснені перші кроки в цьому напрямі. Зокрема, Українська академія аграрних наук (УААН), концерн "Віадук" — інноваційний провайдер на ринку генетичних ресурсів — разом з Технопарком "Інститут монокристалів" з метою реалізації політики активізації інноваційних процесів в АПК для вирішення одного з ключових, наукоемних, комплексних ресурсів сільськогосподарських рослин і тварин та їх обігу створили у 2001 році Агротехнополіс з виробництва і реалізації генетичних ресурсів, зокрема елітної насінницької, племінної та іншої продукції.

Агротехнополіс, за визначенням засновників, — це система відносин у формі об'єднання на підставі договорів про спільну діяльність юридичних і фізичних осіб, головною метою яких є створення умов і механізмів впровадження інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого використання в наукоемких аграрних галузях, формування високоефективних інтеграційних агроструктур — виробників конкурентоспроможної насінницької, племінної та іншої високоякісної сільськогосподарської продукції. Базовими виконавчими структурами Агротехнополісу є агротехнопарки, які поєднують діяльність інноваційного провайдера (організація, основним завданням якої є просування новітніх технологій та інноваційних продуктів на ринку генетичних ресурсів) та операторів ринку; агротехноінкубатори — інтегровані виробники елітної продукції, їх оригінатори і репродуктори; агроінноваційні фонди, які забезпечують і акумулювання коштів для фінансування інноваційних проектів по виробництву високотехнологічної сільськогосподарської продукції; спеціалізовані агроконтрактові доми — дистриб'ютори інноваційного провайдера (дочірнє підприємство чи юридична особа), які здійснюють маркетингове дослідження ринку, контрактацію та реалізацію високотехнологічної сільськогосподарської продукції.

Наукове керівництво інноваційними проектами Агротехнопарків здійснює УААН. Вона спрямовує роботу своїх установ і дослідної бази на розробку інновацій у галузі насінництва й племінної роботи, а концерн "Віадук" бере на себе обов'язки інноваційного провайдера проектів, ведення моніторингу інноваційних та інвестиційних проектів в аграрному секторі, розробку пропозицій щодо залучення інвестицій у високотехнологічні галузі АПК. Технопарк "Інститут монокристалів" забезпечує супроводження виконання проектів Агротехнопарків згідно із Законом України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків", сприяє виконанню проектів Агротехнополісу. З цією метою він делегує функції Забезпечення виконання проектів в умовах спеціального режиму за тематикою агропромислового комплексу концерну "Віадук".

Модель Агротехнополісу передбачає рефінансування одержаних від спеціального режиму пільг у подальший розвиток виробництва насіннєвих і племінних ресурсів. Це дасть змогу інтенсифікувати наукові дослідження, досягти вищих результатів інноваційної діяльності.

В Україні науково-технічне забезпечення цукробурякової галузі здійснюють два НДІ і один проектний інститут, 7 дослідно-селекційних станцій, 8 дослідних елітних підприємств. Результатом їх діяльності є безперервний процес наукової роботи зі створення нових сортів і гібридів цукрових буряків, технологій їх вирощування і переробки. Про значний потенціал наукової сфери у розвитку цукробурякового виробництва України свідчить той факті, що на базі Білоцерківської дослідно-селекційної станції вперше в світовій практиці було виведено сорт однонасінних цукрових буряків. Його унікальні технологічні властивості сприяли підвищенню культури буряківництва, продуктивності й технологічності. Нині, в світовій практиці цукробурякового виробництва використовуються тільки однонасінні сорти і гібриди.

Подальший розвиток наукових досліджень сприяв удосконаленню сортового складу вітчизняного цукробурякового виробництва в напрямі нарощування потенційної продуктивності та якості, а також стійкості цукрових буряків проти хвороб, шкідників і бур'янів. Зокрема, в Україні створено нове покоління сортів і гібридів цукрових буряків підвищеної цукристості з потенціалом урожайності 50—55 т/га і виходом цукру 9—10 т/га. Наукові дослідження здійснюються в напрямі створення гібридів цукрових буряків на чоловічостерильній основі (ЧС) із залученням гермоплазми провідних селекційно-насіннєвих компаній світу (програма "Інтербетакрос"). Велике значення приділяється технологіям масового вирощування цукрових буряків. Інститут цукрових буряків УААН спільно з Українським державним центром з випробування техніки і технологій та Українським науково-дослідним інститутом сільськогосподарського машинобудування розробили і запропонували до впровадження удосконалений варіант української енергозберігаючої інтенсивної технології вирощування цукрових буряків. Ним передбачено застосування кращих попередників, оновлених способів обробітку ґрунту і догляду за посівами з використанням сучасної сільськогосподарської техніки, залучення новітніх схем і препаратів для удобрення і захисту цукрових буряків від шкідників, бур'янів і хвороб. Ведуться роботи в напрямі розробки нових підходів щодо промислового виробництва цукру із збільшенням частки його вилучення з сировини та поглибленням очищення. Не припиняється процес дослідження і обґрунтування перспективних організаційно-економічних схем і методі діяльності цукробурякового виробництва в умовах перехідного періоду та його взаємодії із світовими економічними системами.

Нині бурякосійні господарства відчувають гостру нестачу у високоефективній техніці, мінеральних добривах, ефективних засобах захисту рослин, що не дає змоги сповна використати потенційні можливості вітчизняних сортів і гібридів. Розроблена високоефективна українська технологія вирощування цукрових буряків, яка не поступається зарубіжним аналогам, потребує розробки та випуску комплексу високопродуктивних вітчизняних машин і знарядь для галузі.

З метою активізації ролі вітчизняної аграрної науки в процесі інтенсифікації цукробурякової галузі доцільно використовувати різні варіанти фінансування та стимулювання науково-дослідних робіт. За відсутності обігових коштів у товаровиробників галузі держава повинна брати безпосередню участь у визначенні стратегічних напрямів використання досліджень та їхнього повного фінансування. Нині спостерігається в майбутньому поширюватиметься варіант фінансування науково-технічних досліджень самими товаровиробниками. Це забезпечить, з одного боку, орієнтацію інноваційних розробок на конкретні потреби і запити виробників, а з іншого — полегшить реалізацію наукових досліджень. Отже, за таких умов буде створено ринок науково-технічної продукції цукробурякової галузі.

Похожие работы

Статистичний аналіз і прогнозування урожайності цукрових буряків в господарствах Андрушівського району Житомирської області

Скачать

63966

16

5

... лінію регресії (рис.4). Рис 4. Кореляційне поле залежності урожайності цукрових буряків від якості ґрунту Розділ IV. Динаміка та прогнозування урожайності цукрових буряків 4.1 Перспективи розвитку урожайності цукрових буряків в господарствах Андрушівського району Рядом динаміки називається тимчасова послідовність значень статистичних показників. Ряд динаміки складається із ...

Народногосподарське значення виробництва овочiв вiдкритого i закритого грунту

Скачать

131812

29

0

... , капусту, на Поліссі - капусту, моркву, столовий буряк, тобто ті культури, які за певних кліматичних умов краще розкривають свої біологічні можливості. Змінилися і обсяги виробництва овочів закритого грунту в окремих категоріях господарств. А саме: значно зменшилося надходження їх із суспільного сектору й зросло - з приватного. Частка суспільного сектору у виробництві овочів закритого грунту ...

Формування економiчної ефективностi виробництва зерна в господарствi (ТОВ Великоглибочецьке)

Скачать

179074

29

4

... -горілчаної та пивоварної галузей промисловості, а також можливості експорту озимої пшениці, особливо її цінних сортів і пивоварного ячменю. ІІ. Рівень розвитку господарства та економічна оцінка виробництва зерна в ТОВ “Великоглибочецьке” 2.1 Загальна організаційно-економічна характеристика ТОВ “Великоглибочецьке”. Товариство з обмеженою відповідальністю “Великоглибочецьке” було створене в ...

Економічна ефективність виробництва зерна та шляхи її підвищення

Скачать

86556

14

0

... позитивною. Підприємство повинне постійно намагатися знижувати затрати праці, що у свою чергу призведе до зростання продуктивності праці та зменшення трудомісткості продукції Таблиця 2.13. Економічна ефективність виробництва зерна на СВК “Пинчуки” Васильківського району Київської області Показники 2004 2005 2006 2006/2004, % Вхідні дані: Кількість реалізованої ...