Практика впровадження методів профілактики наркозалежності

Світовою й вітчизняною практикою напрацьовано такі підходи до організації профілактичної роботи: інформаційний, що передбачає надання інформації про психоактивні речовини, наслідки їх уживання. Упродовж багатьох років минулого століття він був основним методом впливу на відмову від наркотиків; емоційне навчання базується на припущенні, що залежність від

наркотиків частіше розвивається в людей, які мають труднощі в розумінні, прийнятті та вираженні власних емоцій; апелювання до цінностей ґрунтується на теоріях про зміну поведінки й пов’язаний з використанням поведінкової терапії. Проблемна поведінка підлітка розглядається з позиції функціональних проблем, на основі яких розробляються програми життєвих навичок, що фокусуються на підвищенні в підлітків стійкості до різноманітних негативних соціальних впливів. Підхід виховання протидії наркотику концентрується на розвиткові соціальних навичок (уміння протистояти впливу однолітків, сказати «НІ» на пропозицію спробувати наркотик тощо). Підхід надання альтернативи передбачає створення та розвиток альтернативних програм для молоді, у яких можна реалізувати своє прагнення до ризику, пошуку гострих відчуттів, підвищену поведінкову активність. Підхід впливу однолітків та соціального оточення ґрунтується на тому, що вплив сім’ї й однолітків відіграє важливу роль у житті підлітка, сприяючи чи перешкоджаючи початку вживання наркотиків. Підхід зміцнення здоров’я поєднує особистий вибір та соціальну відповідальність за здоров’я, у якому поняття «зміцнення здоров’я» позначає процес пристосування особистості до навколишнього середовища.

Сучасний підхід до вирішення проблеми зловживання наркотичними речовинами визначає пріоритет профілактичної роботи з дітьми та підлітками,

починаючи з самого раннього віку. Сьогодні профілактика адиктивної поведінки неповнолітніх виходить на загальнодержавний рівень і передбачає консолідацію зусиль різних відомств, установ, організацій; у той же час визнається провідна роль системи освіти взагалі та освітньо-виховних закладів, зокрема, в організації цілеспрямованої профілактичної роботи та у формуванні здорового способу життя школярів.

Загальноосвітній навчальний заклад як соціальний інститут володіє низкою унікальних можливостей для успішної реалізації первинної профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх, а саме: можливість прищеплювати навички здорового способу життя під час навчально-виховного процесу й контролювати їх засвоєння; вплив на рівень домагань і самооцінку; зв’язок із сім’єю підлітка для аналізу й контролю сімейної ситуації .

Основними напрямками профілактики адиктивної поведінки в загальноосвітньому закладі є: розробка спеціальних освітніх профілактичних антинаркотичних програм та впровадження їх у навчальний процес; організація позашкільного дозвілля в соціально-позитивних групах, що дають можливість підліткам реалізувати свої потреби, інтереси, ініціативу; прищеплення батькам знань та навичок визнання симптомів і ознак уживання наркотиків, навчання форм та методів впливу на підлітків з метою спонукання їх до здорового способу життя.

У сучасних умовах метою первинної профілактики адиктивної поведінки

неповнолітніх у загальноосвітніх закладах стає зміна ціннісного ставлення дітей і молоді до наркотиків, формування особистої відповідальності за свою поведінку, що зумовлює зниження запиту на психоактивні речовини в дитячо - молодіжному середовищі; запобігання вживанню молоддю наркотичних речовин за рахунок пропаганди здорового способу життя, формування антинаркотичних установок, профілактичної роботи, що здійснюється фахівцями в освітньо-виховних закладах.

Сучасна концепція раннього, первинного попередження вживання наркотичних речовин дітьми та підлітками ґрунтується на таких постулатах:

1) у центрі профілактичної роботи має бути особистість неповнолітнього;

2) профілактична робота здійснюється в трьох основних сферах життєдіяльності неповнолітнього – сім’ї, навчальному закладі, дозвіллєвій діяльності, а також у мікросоціумі, пов’язаному з цими сферами.

Стратегія первинної профілактики передбачає активність профілактичних заходів, спрямованих на формування особистісних ресурсів, що забезпечують розвиток у дітей та молоді соціально-нормативного життєвого стилю з домінуванням цінностей здорового способу життя, дієвої установки на відмову від прийому наркотичних речовин; формування ресурсів сім’ї, що допомагають виховувати в дітей та підлітків законослухняну, успішну, відповідальну поведінку; упровадження в освітнє середовище інноваційних соціально-педагогічних технологій, що сприяють розвитку цінностей здорового способу життя і мотивів відмови від «проби» та прийому наркотиків; розвиток соціальної інфраструктури, що допомагає сім’ї як мікросоціальному оточенню дитини.

Міністерством освіти і науки України, обласними та районними відділами

освіти та науки вживаються певні заходи щодо попередження розповсюдження наркоманії серед неповнолітніх та молоді. У навчальні плани загальноосвітніх закладів вводяться факультативні курси з питань адиктивної поведінки, профілактики алкоголізму й наркоманії, ВІЛ/СНІДу. Розробляються та впроваджуються нові освітні програми й соціально-педагогічні технології, що спрямовані на формування в дітей ціннісного ставлення до свого здоров’я й здорового способу життя. Серед них найвідомішими є: Національна програма "Сприяння просвітницькій роботі "рівний-рівному" серед молоді України щодо здорового способу життя", Комплексна програма формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (за проектом "Діалог").

Національна програма Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України та Програми розвитку ООН/ ЮНЕЙДС «Сприяння просвітницькій роботі «рівний-рівному» серед молоді України щодо здорового способу життя» реалізується в загальноосвітніх навчальних закладах з 2000 р. Програма включає модулі "Спілкуємось та діємо", "Твоє життя – твій вибір", "Прояви турботу та обачливість", "Знаємо та реалізуємо свої права", які розраховані на дві вікові групи підлітків (12—14 років та 15—18 років). За цей час підготовлено понад 10 тис. педагогів-тренерів, понад 5 тис. підлітків-інструкторів, понад 25 тис. учнів пройшли навчання.

Специфіка програми в тім, що спеціально підготовлені фахівці навчають підлітків не лише здорового способу життя, а й навичок профілактичної роботи з однолітками. Заняття проходять в інтерактивних формах, з використанням знань та досвіду молодих людей; емоційне включення та рефлексія сприяють інтеріоризації знань, а обговорення життєвих ситуацій, програвання різних соціальних ролей формує зразки відповідальної поведінки.

Під час занять у підлітків формується ставлення до здоров’я як суттєвої цінності особистості, до здорового способу життя як престижного й гідного стилю поведінки. Підлітки засвоюють навички збереження свого здоров’я, відповідальної поведінки, соціальної компетенції в питаннях здорового способу життя; учаться активно захищати свої погляди та переконання, пропагувати здоровий спосіб життя серед однолітків.

Цінність програми полягає в тому, що вона спирається на психологічні особливості підліткового віку та враховує підліткове соціокультурне середовище, доступ у яке для дорослих обмежений віком, соціальним статусом, стилем комунікації. Навчання здорового способу життя за методом «рівний-рівному» — це суспільно корисна діяльність молоді, у процесі якої передаються знання, формуються вміння та навички здорового способу життя, що сприяє попередженню поширення в молодіжному середовищі таких негативних явищ, як табакокуріння, алкоголізм, наркоманія, хвороби, що передаються статевим шляхом, ВІЛ.

У 2005—2006 рр. у рамках Проекту "Створення безпечного середовища для молоді України" були підготовлені нові навчально-методичні матеріали для програми "Рівний — рівному", вони мають важливі доповнення, що відображають реалії сьогодення, зокрема в модулі "Знаємо та реалізуємо свої права" розширено інформацію про "Декларацію про права людини", включено додаткові вправи з формування усвідомленого ставлення підлітків до своїх обов’язків; у модулі "Прояви турботу та обачливість" — теми "Запобігання насиллю" (у двох вікових групах) та "Запобігання торгівлі людьми" (у старшій віковій групі). Новим у навчально-методичних матеріалах є заключний модуль "Моє майбутнє", до якого ввійшла тема "Моє майбутнє" з модуля "Твоє життя — твій вибір", головна мета останнього модуля — сформувати в підлітків усвідомлення різних форм просвітницької роботи та бачення перспектив власного життя.

У практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів України з 2000 року також упроваджується Комплексна програма формування навичок здорового способу життя в дітей і підлітків (за проектом «Діалог»), до якої ввійшли авторські програми психолого-педагогічних тренінгів: «Як стати вільним і улюбленим (профілактика куріння та інших форм поведінки залежності в підлітків 12—16 років», «Як бути цілісним і контролювати своє життя» (профілактика алкогольної залежності в підлітків і молоді) — автор Коструб О.П., «Життя без гачка» (профілактика тютюнокуріння та інших форм залежної поведінки), «Як стати творцем свого життя. Я — це Я»( профілактика залежної поведінки, формування позитивної «Я-концепції» (автор Вінда О.В.);

«Підлітковий алкоголізм – дорога в нікуди», Програма валеологічного тренінгу

«Скажемо курінню – «Ні!» (автор Сомова І.Г.) . Особливістю програм проекту «Діалог» є те, що вони спрямовані на вторинну профілактику, оскільки цільовою групою виступають підлітки, які мають психологічну схильність до залежностей типу куріння, ігроманії, телеманії; і досвід уживання тютюну, алкоголю, наркотиків тощо. Головною метою всіх програм цього проекту є навчання підлітків способів конструктивного розв’язання проблем, звільнення від психологічних залежностей, формування критичного мислення, позитивної «Я-концепції». У той же час вони не мають єдиного стрижня, який би об’єднував ці програми концептуально, змістовно та емоційно. На нашу думку, ці програми досить однотипні, і при їх застосуванні це слід ураховувати, щоб «не переборщити» з профілактикою.

Сьогодні в навчально-виховному процесі загальноосвітніх закладів використовуються й антинаркотичні програми, що є переробкою зарубіжних програм, зокрема, програма Р.Д. Айвса «Навчання молоді життєвих навичок і накопичення досвіду їх використання».

Вважається, що профілактичну роботу в загальноосвітніх закладах слід проводити в таких напрямках: надання серйозної наукової інформації про шкідливий вплив ПАР на організм, що розвивається; розвиток власної самооцінки та власної гідності, почуття незалежності, здатності протистояти негативному тиску; формування власної шкали цінностей, таких як особисте фізичне та психічне здоров’я, дружба, національна свідомість, духовний розвиток тощо; формування почуття особистої й громадської відповідальності.

Особливо слід зауважити про те, чого не можна допускати в роботі з профілактики адиктивної поведінки неповнолітніх у загальноосвітніх закладах.

Не можна:

-    використовувати матеріали, що можуть дозволити учням виправдати свою поведінку. Необхідно виховувати усвідомлення особистої відповідальності за прийняті рішення та їх наслідки;

-     використовувати матеріали, що показують алко-наркозалежних, які видужали. Існує небезпека появи в дітей думки про те, що така людина не тільки вижила, а ще й, можливо, стала відомою;

-    використовувати матеріали, де зустрічаються такі терміни, як «уживання за компанію», «усвідомлене вживання», «контрольоване вживання». Крім того, у яких ідеться про можливість використання ПАР як засобу зміни настрою;

-     використовувати матеріали, що містять суперечливі твердження. Наприклад, матеріали, у яких стверджується, що вживання ПАР – особиста справа окремої молодої людини. Очевидно, що вживання ПАР не може бути особистою справою молодої людини, оскільки вона живе в сім’ї, соціумі, і від її дій страждають не лише близькі люди, а й суспільство в цілому.

Оскільки у кожному конкретному випадку методологія попередження наркотизму повинна розроблятися з урахуванням реально існуючих місцевих умов і одночасно відповідати умовам універсальності, то кінцевою метою розробки подібної методології є соціальна технологія профілактики наркотизму, що приводить до поліпшення наркотичної ситуації (у країні або конкретному регіоні).

Потреба в соціальних технологіях виникає тоді, коли є необхідність керувати соціальними процесами (латентне поширення наркотизму, профілактичні програми тощо), а також вибирати й використовувати найбільш раціональні з погляду ефективності дії. Соціальна технологія — це стандартизація масової діяльності, що дає можливість оптимізувати співвідношення «ресурси–ефект». Соціальна технологія є сукупністю засобів діагностування соціальних процесів або явищ (у нашому випадку це моніторинг поширення наркотизму серед молоді), коригування поведінки соціального об’єкта, вироблення механізмів вирішення наявних суперечностей, визначення алгоритму вирішення соціального завдання. Соціальна технологія дає змогу розчленувати процес на елементарні процедури й операції з подальшою їх координацією й синхронізацією. Вихідним етапом є соціальне проектування — це формування образу майбутнього об’єкта й обчислення принципової можливості його створення. Соціальна технологія визначає способи досягнення, а соціально-інженерна діяльність трансформує соціально-наукове знання безпосередньо в практичну, перетворювальну діяльність. Об’єктом такої діяльності є ті стани суспільних явищ і процесів, яких планується досягти.

За спрямованістю діяльності, характером впливу на соціальні системи, зазвичай, виокремлюють чотири типи соціальних технологій:

1.   Технології формування соціальних систем (формуючі технології).

2.   Функціональні технології, спрямовані на підтримку стабільності соціальних систем і процесів, що задають певні межі соціальних процесів (стримуючі технології).

3.   Технології, спрямовані на перетворення й розвиток соціальних систем (стимулюючі технології).

4.   Технології соціальної боротьби як засіб захисту соціальних систем, придушення небажаних явищ, спрямовані на підрив і усунення негативних процесів (деструктивні технології).

Актуальним завданням є розробка соціальної технології 3 і 4 типу, а саме — соціальної технології профілактики наркотизму з метою оптимізації наявної системи профілактики наркотизму, а також обмеження його епідемічного поширення.

Соціальна технологія, як будь-яка форма науково організованої діяльності, має свою внутрішню структуру, що включає в себе: зміст соціальної технології; її ціль; зміст і організацію технологічної діяльності; засоби й методи досягнення мети; рівень кваліфікації, що визначає, хто саме буде здійснювати реалізацію технології; методи оцінки результатів застосування соціальної технології, а також оцінки її валідності й надійності.

Зміст соціальної технології, зазвичай, задається проблемною ситуацією. Саме проблемна ситуація відповідає на запитання, навіщо розробляється й впроваджується конкретна соціальна технологія. У цьому випадку проблемна ситуація, що задає зміст соціальної технології профілактики наркотизму, полягає в епідемічному поширенні наркотизму серед молоді в Україні й неминуче негативному характері його соціальних наслідків.

Соціальна технологія профілактики наркотизму допускає дослідження технологічного аспекту соціального феномена наркотизму й розробку ефективних способів і прийомів соціального впливу на нього. Відповідно до цього пропонується блок-схема (рис. 3) соціальної технології профілактики наркотизму, що містить у собі чотири етапи (блоки).

Перший етап охоплює процедури оцінки наявної наркотичної ситуації, зокрема, визначення кола соціальних показників наркотизму; маркетинг профілактичної програми (цільові групи профілактики, потреби населення в профілактиці, пріоритетні канали інформації для її проведення, соціальні інститути, які з цією метою необхідно задіяти); пошук ресурсів, які можуть бути задіяні в профілактичній програмі; цільове орієнтування превентивної програми й початок «наскрізного» моніторингу наркотичної ситуації, що триває на всіх етапах технології.

Другий етап включає процедури корекції наркотичної ситуації. Діяльність агентів профілактики наркотизму на цьому етапі спрямована на зниження як попиту, так і пропозиції, крім того, повинні бути використані не тільки наявні профілактичні програми, а й сконструйовані свої, засновані на регіональних особливостях.

Третій етап зводиться до координації профілактичних впливів: з одного боку, централізоване державне управління, з іншого — громадські ініціативи. На нашу думку, найдоцільніше здійснювати координацію превентивної діяльності в рамках єдиного регіонального координаційного центру із профілактики наркотизму.

Четвертий етап виконує контрольну функцію стосовно ефективності самої технології профілактики наркотизму.

РОЗДІЛ 3. ДОСВІД СОЦІАЛЬНО–ПЕДАГОГІЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

З допомогою соціологічних досліджень здійснюється подальше пізнання об'єктивних законів розвитку і функціонування соціальних організмів і спільностей людей і визначаються шляхи і форми використання нагромаджених знань на практиці. Соціологічні дослідження не можна ототожнювати з економічними, юридичними і іншими видами досліджень. Специфіка будь-якого соціального дослідження обумовлюється, насамперед, об'єктом і предметом науки, в межах якої здійснюється.

Структурно процес будь-якого соціологічного дослідження ділиться на етапи: а) розробку програм досліджень; б) збирання емпіричного матеріалу; в) опрацювання матеріалів дослідження (статистичні і математичні); г) аналіз результатів дослідження і розробка рекомендацій.

Соціологічні дослідження виконують пізнавальні функції. По-перше, інформаційну, що дозволяє одержати первинні дані про індивідів і спільності, їх потребах, інтересах, орієнтаціях, мотивах, фактах реальної і вербальної поведінки, про суспільну і громадську думку та ін.; по-друге, в конкретних ситуаціях дослідження створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

Важливіша особливість емпіричного соціологічного дослідження полягає в тому, що використовуються специфічні методи збирання інформації, що дозволяє вести якісний аналіз соціальних проблем, становище суспільної думки, особливості суспільної, групової свідомості людей та ін. Виділяється чотири основних методи емпіричного соціологічного дослідження: аналіз документів, спостереження, опит і соціальний експеримент, що розділяються в залежності від становлення фактів свідомості, а також способу їх фіксації, шляхів та методів їх використання.

Похожие работы

Психологічний аналіз причин та шляхів корекції девіантної поведінки особи

Скачать

85282

11

3

... міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку. Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність ...

Профілактика та корекція поведінки підлітків

Скачать

43858

0

0

... інці: несприятлива спадковість, незадовільний стан здоров'я, складні сімейні стосунки, збіднене духовне життя, неправильне поховання (7: с. 88). Аналіз педагогічних поглядів з проблеми профілактики та корекції поведінки учнів молодшого шкільного віку дає підстави стверджувати, що означена проблема досліджувалася на всіх етапах розвитку суспільства. Найпоширенішим для більшості дослідників було ...

Здоровий спосіб життя

Скачать

75215

0

3

... ерудованої і культурної, яка має гуманістичний світогляд та гуманістичні якості, поважає батьків, інших людей, які її оточують, із сформованою культурою спілкування, веде здоровий спосіб життя, прагне до самовдосконалення, толерантна, доброчесна, милосердна, доброзичлива [6, 24]. Висновки до першого розділу 1. Актуальність визначеної теми дослідження обумовлює необхідність вивчення всіх ...

Асоціальна поведінка підлітків

Скачать

91349

3

0

... -педагогічного подолання асоціальної поведінки підлітків, як усвідомлений вплив людини на саму себе, що виражається у стимулюванні одних і гальмуванні інших своїх дій, бажань, потреб. Асоціальна поведінка підлітків виникає на тлі таких явищ, як зміни у характері стосунків з батьками та учителями, що виражаються у підвищеній конфліктності з ними, з ровесниками, група яких виступає референтною і ...