Поняття «молодь» — об’єкт культурологічних досліджень
Особливості формування політичного менталітету
Молодь як суб’єкт культурологічного аналізу в контексті процесів демократизації суспільства
Чинники, які впливають на формування політичної культури молоді
Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді
Громадянська освіта та виховання у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу
Навигация
Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді
Процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовах демократизації українського суспільства
89045
знаков
0
таблиц
2
изображения
2.1 Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді
Вивідним загального поняття «соціалізація» є термін «політична соціалізація», свідченням чого є його широке використання в роботах Г.Алмонда, С.Верби, Р.Гесса, Р.Зігель, Д.Істона, Г.Хаймена, П.Шарана. [11, 48] Сьогодні провідною тенденцією в розробці соціалізаційної проблематики є перехід від досліджень загального процесу соціалізації до його окремих напрямків і видів.
Більшість дослідників трактують політичну соціалізацію як форму політичного розвитку особистості, як процес активного засвоєння індивідом ідеологічних і політичних цінностей і норм, які панують у конкретному суспільстві. При цьому часто опускається власне психолого-педагогічний аспект, який відображає процес перетворення цих норм і цінностей в усвідомлену суб’єктом систему власних політичних установок, що визначають позиції й поведінку особистості в політичній системі суспільства. Таке трактування соціалізації багато в чому збігається з цілями цілеспрямованого державного виховання, яке не тільки направлене на відтворення панівних політичних цінностей, але й переслідує цілі формування особистості. Внаслідок цього соціалізацію часто плутають з цілеспрямованим політичним чи громадянським вихованням.
Окремі аспекти політичної соціалізації достатньо широко представлено в науковій літературі. Філософсько-соціологічні аспекти відображено в працях А.Бандури, Д.Істона, Н.Недикова, Б.Скінера, Е.Швачко та ін. Політологічні проблеми висвітлено в роботах Е.Головахи, С.Макеєва, А.Надточія, В.Павловського, В.Пухляка, С.Разуваєва, С.Рощина, О.Шестопал. Деякі питання політичного виховання розкрито в дослідженнях Н.Гаврилова, І.Жадан, О.Кожемякіна, Л. Лєпіхова, С. Максименко. [11, 51]
Потрібно звернути увагу на традиціоналістські підходи до політичної соціалізації, які ґрунтуються на виділенні двох основних шляхів її реалізації в соціумі.
Перший полягає в передачі новим поколінням зразків політичної свідомості й політичної поведінки, що склалися, тобто в трансляції політичної культури від старшого до молодшого покоління. Цей шлях забезпечує стабільність і спадкоємність суспільного розвитку. У якості основних агентів політичної соціалізації в цьому випадку виступають такі соціальні інститути, як сім’я, школа, вищі навчальні заклади.
Інший шлях пов’язаний з набуттям особистістю нових, раніше невідомих політичних знань, із засвоєнням нового політичного досвіду. Це відбувається в процесі участі індивіда в політичному житті країни, а також під впливом різних чинників, що перебувають поза соціально-педагогічною галуззю. Особливо актуалізуються ці процеси в період соціальних потрясінь, пов’язаних зі зміною політичного й економічного устрою держави.
2.2 Особливості політичної культури сучасної української молоді
Особлива увага сучасних дослідників різних галузей, і зокрема, культурологів, до молодіжної проблематики є одним із показників якості українського суспільства. Справа в тому, що підвищений інтерес до молодіжного покоління характерний, кажучи словами Карла Манхейма, для «динамічних суспільств», які переживають інтенсивні соціальні зміни, подібні до тих, що почалися в Україні в останнє десятиліття ХХ ст. Процеси демократизації обумовили необхідність переходу від пасивної, виконавської життєвої установки, яка нещодавно домінувала в масовій свідомості, до активної, самостійної позиції.
Молоді як соціальній групі, найбільш схильної до інновацій і найменш скованої стереотипами минулого, здійснити подібний перехід значно легше, ніж старшому поколінню. Перед сучасною молоддю відкриваються можливості самостійної інтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, що, на її думку, найбільш адекватні суспільним змінам. У політичній сфері молодь здатна здійснити значну підтримку новообраного політичного курсу, сприйняти західні демократичні цінності з урахуванням власних національно унікальних традицій, виступити не тільки об’єктом, але й активним суб’єктом молодіжної політики. У зв’язку з цим правомірним є питання, наскільки стан політичної культури сучасної української молоді відповідає тим завданням, що стоять перед нею в політичній галузі в найближчому майбутньому.
Незважаючи на деякі розходження в трактуваннях, вітчизняні і закордонні дослідники визнають, що політична культура – це сукупність стійких компонентів політичної свідомості і політичної поведінки населення стосовно складових політичної системи: інститутів влади, політичного режиму, головних політичних цінностей. Політична свідомість є психічним відображенням політичної реальності. Вона виконує функцію орієнтації людини в сфері політики, тоді як політична поведінка представляє взаємодію індивіда з політичним середовищем з метою адаптації або з метою його зміни [1, 24]. Незважаючи на тісний зв’язок цих двох компонентів, у деяких випадках вони існують незалежно один від одного. Так, політична поведінка іноді носить імпульсивний характер, здійснюється без регулятивного впливу політичних орієнтацій. У свою чергу, політичні орієнтації можуть не реалізовуватися в поведінці через відсутність необхідних для цього умов.
Важливим кроком в удосконалюванні понятійного апарата культурологічного дослідження політичної культури є розробка системи показників і індикаторів її виміру [1, 29]. Спираючись на класифікацію когнітивних, афективних і оцінювальних складових політичної культури, запропоновану американськими дослідниками Г.Алмондом і С.Вербою, стосовно українського суспільства можна виділити наступні показники прояву політичної культури:
І. Показники політичної свідомості
Політична компетентність: інтерес до політичних подій; частота участі в дискусіях з політичних питань; інформованість про політичні події і їхня суб’єктивна важливість; переконаність у важливості політичної активності і можливості вплинути на політичний процес.
Політичні цінності: ступінь прийняття (чи неприйняття) оцінювальних суджень про волю, демократію, соціальну справедливість, рівність, індивідуалізм, роль держави, ринкову економіку, приватизацію, характер міжнаціональних відносин тощо.
Політична ідентифікація: оцінювальне ставлення до діяльності різних партій, рухів, організацій; рівень інформованості про партійні програми і ступінь їх підтримки; відчуття причетності до нації, держави, міста, району.
Політична довіра: переконаність у легітимності режиму; ставлення до ведучих політичних лідерів; ступінь довіри і підтримки інститутів влади різного рівня. [1, 35]
ІІ. Показники політичної поведінки
Участь у діяльності партій, рухів, організацій.
Електоральна поведінка: участь у парламентських і президентських виборах, референдумах; участь у місцевих виборах; електоральні переваги і мотиви електоральної участі.
Протестна активність: участь у підписанні листів і петицій, мітингах і демонстраціях, страйках, насильницьких діях.
Участь у роботі органів державної влади і місцевого самоврядування. [1, 42]
Вивчення політичної культури вимагає врахування специфіки її проявів у тих чи інших соціальних групах. Не випадково, що при розгляді процесу соціальних трансформацій у центрі уваги дослідників опиняються політичні уявлення і поведінкові орієнтації груп, які сприяють або перешкоджають змінам.
Аналіз результатів моніторингових досліджень, які проводилися в Україні протягом останніх 5-ти років Інститутом соціальних досліджень і Центром «Соціальний моніторинг» , а також дані Держкомстату дозволили отримати важливі висновки щодо стану та проблем політичної культури молоді, динаміки її розвитку. [2, 97]
З одного боку, дослідники фіксують зростання інтересу молоді до політики. Так, загальноєвропейське дослідження «Ціннісні орієнтації населення», що проводилося в Україні у грудні 2006 року, дозволило зафіксувати (у порівнянні з результатами опитувань 1999 року) зростання зацікавленості представників молодого покоління політикою і власним бізнесом (див. мал.1)[2, 98]:
Малюнок 1. Значимість політики і власного бізнесу для представників різних вікових груп (питома вага тих, хто відповів «дуже важливо» та «скоріше, важливо», %)
Гістограма, представлена на малюнку 1, демонструє, наскільки істотною є різниця в оцінках значимості політики і власного бізнесу для представників молодіжної і старшої вікової групи. Якщо в 1999 році значимість політики для молоді була меншою, ніж для представників старшого покоління, то в 2006 році ситуація докорінно змінилася: рівень зацікавленості молоді політикою виріс, навіть перевищив відповідні показники старшої вікової групи. Крім того, якщо в 1999 році спостерігалася помітна дистанція в рівнях значимості для молоді політики і власного бізнесу, то в 2006 році ця дистанція значно скоротилася. Для представників старшого покоління цінність політики і власного бізнесу залишилася майже на тому ж рівні. [2, 98]
Вікові відмінності яскраво проявляються у ставленні до новообраного політичного курсу. Соціологічні дослідження київських вчених доводять, що молодь є найбільш послідовним прихильником ринкових реформ. За даними опитування, проведеного у вересні 2006 року, близько 59% респондентів віком до 28 років висловлюють підтримку побудові ринкової економіки, серед респондентів старше 55 років — таких лише 28%. Що стосується ставлення до розбудови незалежної української держави, розходження між поколіннями не настільки очевидні. Однак молоді люди висловлюються за підтримку незалежності частіше, ніж представники старшого покоління – відповідно 58% і 51%. [2, 99]
Проте, як свідчать ті ж дослідження, зростання інтересу до політики, підтримка ринкової економіки і державної незалежності не спонукає молодь брати активну участь у різних формах політичній діяльності.
Відомо, що в демократично розвинутих країнах населення має значний досвід взаємодії з інститутами громадянського суспільства, які здійснюють функцію експертизи і контролю офіційної державної політичної стратегії. Через громадські об’єднання молоді люди можуть стати активними суб’єктами здійснення державної молодіжної політики, розкрити і використати свій потенціал як у власних, так і загальносуспільних інтересах. За даними Держкоммолодьспорттуризму України темпи росту всеукраїнських молодіжних та дитячих об’єднань підвищуються з року в рік (див. рис.2) [2, 101].
Малюнок 2. Кількість всеукраїнських молодіжних та дитячих організацій, зареєстрованих впродовж кожного року
Але частка молоді, що бере участь у роботі громадських молодіжних організацій, залишається незначною. Це підтверджують як дані соціологічних досліджень, так і кількісний склад всеукраїнських громадських молодіжних організацій.
Вивчаючи політичну активність, соціологи не можуть залишити без уваги блок проблем щодо участі сучасної молоді в діяльності політичних партій. Справа в тому, що нинішня молодь становить незначний відсоток у політичних партіях (за даними Українського інституту соціальних досліджень протягом останніх 4-х років членство молоді в політичних партіях ледве досягло 2%) [2, 102]. До того ж майже всі партії мають дуже невеликий відсоток своїх прибічників у молодіжному середовищі. Це повинно спонукати партії до подальшого визначення концептуальних засад молодіжної політики, розробки «молодіжної платформи», залучення молоді у припартійні молодіжні громадські об’єднання тощо.
Вивчення політичної активності молоді передбачає врахування такого показника, як участь молоді у роботі органів державної влади. За даними Держкомстату, за часів незалежності кількість молоді серед депутатів вищого законодавчого органу України значно зменшилася [2, 103]:
Результати досліджень щодо ставлення молоді до політичних партій, молодіжних організацій та професійного заняття політикою дозволяють зробити наступні висновки [2, 103]. З одного боку, участь української молоді у політичному житті відповідаєпоказникам європейських країн. Відомо, що в стабільних демократіях, де немає потреби в кардинальних змінах існуючої політичної системи, більша частина молоді є лише потенційно активною, психологічно готовою до політичної участі. З іншого боку, особливість суспільно-політичного розвитку України на сучасному етапі полягає у відродженні та творенні власної державності, що вимагає значно вищої, ніж звичайно, політичної активності всіх громадян. Але, якщо згадати властиві сучасній українській молоді недостатньо високий рівень політичної і правової свідомості, недовіру до владних інституцій, які за умов високої політичної активності робили б молодь легкою здобиччю деструктивних сил, стає зрозумілим, що її політична пасивність відіграє сьогодні й певну позитивну роль.
Що ж детермінує політичну пасивність нового покоління українців? По-перше, вирішення проблем матеріального забезпечення, професійного самовизначення вимагають від молодої людини таких зусиль, що політична діяльність об’єктивно переміщується на периферію її інтересів. По-друге, високий рівень недовіри до державних інституцій обумовлює негативне ставлення молоді до політичної діяльності взагалі. У червні 2007 року лише 24% опитаних молодих людей довіряли Президентові України, не довіряли – 59%. Рівень довіри до інших посадових осіб був ще нижчий: прем’єр-міністру довіряли 14%, Голові Верховної Ради – 16% [2, 104]. По-третє, не сформувався механізм політичної соціалізації молоді за нових умов. Досвід старшого покоління, що виховувалося в умовах відчуження від політичної сфери, не може бути застосований сьогодні.
Актуалізація проблеми політичної соціалізації пов’язана з необхідністю формування в сучасних умовах вільного і відповідального громадянина, активного суб’єкта політичної діяльності.
За аналогією з процесом загальної соціалізації політичну соціалізацію можна розглядати як включення індивіда до політичної системи, процес формування в нього певного ставлення до влади і політичної активності на основі засвоєння знань, норм і цінностей суспільства і самостійного осмислення сутності соціально-політичного буття.
Особлива роль у формуванні політичної свідомості і поведінки громадян належить суб’єктам і агентам політичної соціалізації [8, 15]. Суб’єктами політичної соціалізації називають соціальні інститути, що пропонують власну систему політичних норм, цінностей, моделей поведінки. До них належать сім’я, група однолітків, суспільні об’єднання й організації, політичні партії, державні органи й установи. Агенти політичної соціалізації виконують роль трансляторів політичних норм і цінностей, які продукуються суб’єктами. Головними агентами соціалізації є інститут освіти і засоби масової інформації. Залежно від стадії політичної соціалізації ці інститути мають різний ступінь впливу на свідомість і поведінку індивіда.
На первинній стадії політичної соціалізації найбільш впливовим інститутом є сім’я. Члени сім’ї належать до певної соціальної групи, мають певні інтереси, потреби, цінності та орієнтації. Це значною мірою впливає на формування соціальних установок індивіда, його ціннісних орієнтацій та їх реалізацію в майбутньому у сфері політики. Характер політичного розвитку в сім’ї залежить від цілої низки факторів: змісту оціночних суджень батьків щодо політичних і суспільних подій; частоти обговорення політичних питань у сім’ї; єдності політичних поглядів у батьків; суперечностей політичної ідентифікації батьків; соціально-економічного статусу сім’ї; кореляції між політичними поглядами і поведінкою батьків, інших членів сім’ї та дітей; соціально-політичної активності та громадянської позиції членів сім’ї тощо.
Вторинна стадія характеризується розширенням кола суб’єктів і агентів соціалізації. Індивід здобуває власний політичний досвід, вчиться робити самостійні висновки щодо політичних подій. У зв’язку з цим визначальний вплив на політичний розвиток особистості мають ті інститути, що сприймаються як найбільш компетентні в питаннях політики, здатні ефективно вирішувати хвилюючі суспільство проблеми. Так, наприклад, в демократично розвинутих країнах молодіжні громадські організації є одним із головних суб’єктів вторинної політичної соціалізації. В Україні ступінь їхнього впливу значно нижчий, що обумовлено не досить високим авторитетом подібних організацій серед української молоді.
Стадії політичної соціалізації існують не ізольовано одна від одної. Аналіз того, яким чином суб’єкти і агенти політичної соціалізації впливають на індивіда на кожній із стадій, є однією з головних умов отримання об’єктивної інформації щодо політичної культури молоді, особливостей її формування і розвитку.
Похожие работы
... понятия свободы совести в философской науке / Е.П. Ананьева // Культура народов Причерноморья: Науч. журн. – 2007. – №112. – С.97-103. АНОТАЦІЯ Ананьєва О.П. Свобода совісті в процесі демократизації українського суспільства: соціально-філософський аналіз – Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03. – соціальна філософія і фі ...
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
... і принципи та технології політичної реклами та її вплив на свідомість населення досліджували І. Антоненко, А. Донцов, С. Лісовський, А. Соловйов, С. Пшизова та ін. Як комунікативний процес політичну рекламу вивчали В. Бебик, Є.Єгоpова-Гантман, Т. Ляпіна, В. Музикант, І. Шовкун та ін. [23, 125]. Багато дослідників стверджують, що сучасні технології індивідуального „промивання мізків” разом з ...
... притягають до себе різних кримінальних особистостей. І не випадково саме повії нерідко стають жертвами рекетирів, використовуються організованою злочинністю. Розділ 3. Соціологічний аналіз молодіжної наркоманії в Україні Сьогодні соціологи фіксують вагоме помолодіння різних форм девіантної поведінки. Тому виникає необхідність більш розгорнуто обдивиться проблему молодіжної наркоманії. ...
0 комментариев