Релігія як духовний і суспільно-історичний феномен. Походження та форми релігії
Релігійні концепції та їх загальна характеристика: філософія, соціологія, психологія та історія релігії
Сутність та соціальна природа релігії
Постановка проблеми визначення релігії: М. Вебер
Релігія та суспільство
Функції релігії та їх зв'язок з охоронно-правничими функціями держави: історичний аспект
Релігійність та релігія: Г. Зіммель
Роль ренесансу соціального інституту релігії в сучасному глобальному світі: С. Хантінгтон
Основні тенденції розвитку релігійних процесів в сучасному українському суспільстві
Нові релігії ХХ століття: неохристиянські, орієнталістьскі, синтетичні, езотеричні, неоязичництво, сатаністи
Про «релігійне відродження», секуляризації й фундаменталізм: до проблеми співвідношення понять
Соціологічний аналіз феномену релігійного ренесансу. Теорії відмирання релігії. Сьогоднішні боги
В Україні відсутні спеціалізовані соціологічні дослідження, які б містили аналіз усієї повноти міжконфесійної взаємодії
Опитування центру "Українське демократичне коло", проведене з 30 січня по 5 лютого 2009 року
Навигация
Сутність та соціальна природа релігії
Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки
175557
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.3 Сутність та соціальна природа релігії
Протягом усієї історії розвитку культури суспільства людина намагалася пояснити складне соціальне явище — релігію, причини та умови її виникнення. Окремі представники науки і культури відповідно до своїх філософсько-світоглядних поглядів давали різноманітні визначення сутності й походження релігії. Античні мислителі V ст. до н. е. Анаксагор, Антифонт, Ксенофан уявляли, що люди самі створили собі богів за своїм образом і подобою. Критій та Полібій вважали, що люди вигадали богів, щоб наганяти на інших страх і змусити їх виконувати закони. За уявленням Демокрита, в основі релігії лежить страх перед грізними явищами природи.
За середньовіччя з’явилася своєрідна концепція «трьох ошуканців», буцімто християнство, іслам та іудаїзм виникли внаслідок пропаганди вчення Христом, Мухаммедом і Мойсеєм. Філософи ΧVІІ – ΧVІІІ ст. також залишались у полоні уявлень про релігію як обман народу. Т. Гоббс вважав, що релігія ґрунтується на вигадках, що дозволені державою. Французькі просвітителі ΧVІІІ ст. Ж. Мельє, Ф. Вольтер, С. Марішель та ін. розуміли релігію як певний обман народу своєкорисливими правителями та жерцями.
Певного поширення у свідомості набули традиційно-буденні уявлення про релігію як про сукупність легенд, фантастичних вигадок. Але якщо релігія справді є тільки наслідком уяви, вигадуванням, сукупністю легенд, то чому вона має великий вплив на свідомість і поведінку людей? І навпаки, чому відсутній такий вплив на людей у науковій та художній фантазії? Не можна погодитись і з уявленням, що релігія — продукт обману, складена ошуканцями брехня. Якщо вона й справді така, то чому існує декілька тисячоліть? Чому люди не мають сили подолати нібито обман і нісенітницю? І потім, якщо релігія — обман, то як пояснити, що віруючим, як і іншим людям, властиві прояви героїзму, самовідданості, доброти, моральності? Чому люди йдуть на самопожертвування заради цієї начебто нісенітниці?
Окрім буденних уявлень про релігію, в історії людської думки були вироблені певні науково-теоретичні або концептуально-ідеологічні пояснення сутності й виникнення релігії. Розгляньмо декотрі з найвідоміших концептуальних пояснень релігії.
Визначення сутності релігії з позицій методології психоаналізу дав З. Фрейд та його послідовники. За його вченням: по-перше, бог є не що інше, як пряме сприйняття батька, а тому джерела релігії лежать у «батьківському комплексі». Для дитини захисником від зовнішніх сил є батько, якого вона обожнює та боїться. Людина первісного суспільства також боялася зовнішніх сил і намагалася подолати їх у своїй уяві. Звідси персоніфікація природних сил, антропоморфізм релігії. Безсильна людина створює собі богів за образом і подобою власного батька — богів страху та втішання.
Вважаючи релігію соціально-культурним утворенням, З. Фрейд водночас відзначав, що вона є ілюзією індивіда, який проеціює на світ образ власного батька; по-друге, релігійні уявлення виникають за існування незадоволених бажань людини. У релігії знаходять виявлення найвіковічніші бажання людини. Релігія ж дає їм ілюзорне задоволення або здійснення. Потреба в релігії існуватиме доти, доки існуватимуть ці бажання; по-третє, релігія допомагала культурі пригнітити інстинктивні бажання людей, пропонуючи їм замість безпосередньої реалізації потягів «потойбічне блаженство». На думку З. Фрейда, свого часу вона була необхідна для збереження культури, але нині її має заступити раціонально обґрунтований науковий світогляд — моральні цінності мусять звільнитися від релігійних санкцій, розум повинен посісти місце віри. З. Фрейд гадав, що релігія обов’язково відімре, у неї немає майбутнього. Не треба лише забороняти й переслідувати її.
Розглянувши дане питання, можна зробити висновок, що, розглядаючи релігію з певної дистанції, філософія прагне з'ясувати загальні її принципи та закономірності, пізнати їх сутність. Вона сповідує критичний підхід до всього, у тому числі й до релігії. Філософія є розгалуженою системою вчень, шкіл, течій, напрямів. Однією з них є релігійна філософія, яка, вдаючись до філософської методології, досягає такої самої мети, що й богословсько-теологічний підхід до релігії. Одночасно з релігійною філософією у XVII – XVIII ст. зароджується філософія релігії — розділ релігієзнавства, завдання якого полягає у пізнанні, осмисленні природи, сутності й сенсу релігійного феномену, ролі релігії у житті людини та суспільства, її тлумачення релігії виходить за межі конкретного релігійного напряму, релігійних конфесій. Особливість філософії релігії полягає і в тому, що вона, будучи методологічною основою інших розділів літературознавства, водночас синтезує, узагальнює результати їх досліджень.
1.4 Соціальні функції релігії в сучасному суспільстві
Релігія — явище суспільне. Вона з'являється як засіб регулювання поведінки особи після того, як вона виокремилась із роду й усвідомила свою самостійність. Способи, рівень, напрями релігійного впливу на суспільство та окремого індивіда виявляються у функціях релігії (лат. functio — виконання, завершення).
Світоглядна функція релігії. Виявляється в тому, що релігія як цілісна система світосприйняття визначає «граничні» критерії, що уможливлюють осмислення навколишнього світу та місця людини в ньому.
Світоглядна функція — здатність релігії формувати у віруючої людини систему поглядів і уявлень, які виражають її ставлення до різних предметів і явищ дійсності, життєву позицію, ціннісні орієнтації, тобто релігійний світогляд загалом.
Компенсаційно-терапевтична функція. Важливе значення має й здатність релігії (через втіху, катарсис, медитацію, духовну насолоду) психологічно знімати негативні наслідки стресових ситуацій, допомагати зберігати внутрішній спокій, душевну рівновагу тощо. Ця здатність постає як компенсаційно-терапевтична функція.
Компенсаційно-терапевтична функція — здатність релігії своїми специфічними засобами й властивостями («свободою у дусі», «братством у вірі», «рівністю у гріховності й стражданні», особистісним богоспілкуванням тощо) компенсувати обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, розриви у соціальному житті та ціннісній орієнтації людей, наповнити новим змістом сенс їхнього життя.
Комунікативно-об’єднуючі функції. Комунікативна функція. Релігія всіляко сприяє спілкуванню, реалізовуючи комунікативну функцію.
Комунікативна функція — здатність релігії впливати на процес спілкування віруючих, їх соціалізацію, передавання та засвоєння інформації та формувати між ними духовні зв'язки.
Інтегративна функція. З огляду на віросповідну єдність віруючих певної конфесії релігії притаманна й інтегративна функція.
Інтегративна функція — здатність релігії сприяти безконфліктному зв'язку, злагоді, солідарності, згуртованості релігійної спільноти чи суспільства в цілому.
Релігія допомагає групі людей усвідомити себе як моральну спільноту, поєднану спільними цінностями і цілями. Вона дає змогу самовизначитись у суспільній системі й тим самим поєднатися з близькими за звичаями, поглядами, цінностями, віруваннями людьми.
Дезінтегративна функція. Практична реалізація інтегративної функції має свої історичні, соціальні межі. За певних умов і в певні історичні епохи релігія може не інтегрувати, не поєднувати людей, а навпаки, дезінтегрувати, роз'єднувати їх.
Дезінтегративна функція — здатність релігії за певних умов послаблювати стабільність і стійкість особи, певних соціальних груп чи суспільства загалом і навіть викликати релігійне протистояння.
Легітимізуючі та регулятивні функції. Легітимізуюча (обмежувально-узаконююча) функція. Із інтегративною функцією релігії тісно пов'язана легітимізуюча (обмежувально-узаконююча) функція.
Легітимізуюча функція (лат. legitimus — законний, узаконений) — здатність релігії виховувати у віруючих поважливе ставлення до певних суспільних норм поведінки як до продукту Божого промислу, а не суспільного розвитку.
Регулятивна функція. Є близькою до легітимізуючої.
Регулятивна функція — здатність релігії через систему норм, цінностей, примусів, установок, канонів, інститутів управляти поведінкою, вчинками віруючих, діяльністю релігійних організацій, формувати та корегувати міжособистісні стосунки.
Найбільший регулятивний потенціал мають релігійні норми (релігійне право, мораль тощо) — система вимог, правил, приписів, спрямованих на втілення в життя релігійних цінностей. Важливу роль відіграють і зразки (приклади для наслідування) та заохочення (покарання) тощо.
Гуманістична місія релігії. Аналіз функцій релігії свідчить, що вона активно впливає на конкретну людину і суспільство загалом у багатьох напрямах. При цьому вона не лише виконує важливі суспільні функції, а й має гуманістичну місію. Гуманістичний потенціал релігії полягає в тому, що вона підносить людину над природою. Так, Христос фактом свого воскресіння подолав вікову приреченість людини на смерть, проклав їй шлях до безсмертя, піднявшись тим самим над природною необхідністю.
Отже, релігія виконує суспільні функції, які не здатні взяти на себе інші форми духовно-практичного освоєння людиною реальності (мораль, право, мистецтво тощо).
Релігія — це ключ до історії. Не можна зрозуміти культурні надбання суспільства, поки не осягнено релігійні вірування, на яких вони ґрунтуються. Вона стоїть біля витоків мистецтва, моралі, філософії тощо. Релігією породжено багато соціальних інститутів. Так, сім'я, шлюб утверджувалися (й сьогодні часто утверджуються) з релігійних санкцій. Тож якщо сучасній цивілізації судилося вижити чи навіть наново відкрити свою життєдайність, вона мусить покінчити зневажливо ставитись до свого духовного коріння. Вона має глибоко усвідомити, що релігія — не просто особисті почуття, позбавлені будь-якої здатності впливати на суспільство, а навпаки, вона є його серцевиною, корінням та об'єднавчою силою.
Похожие работы
... , продовжуючи критику раціональної логіки. У своїх псевдорелігійних концепціях постмодерністи звертаються до "логіки додатковості", зачатки якої вони виявляють у Руссо. Розділ Ш. Проблеми релігії й теології у творчості постмодерністів III.1Трактування Абсолюту і його пізнання У концепціях майже всіх мислителів постмодерністського напрямку як релігійної, так і позарелігійної орієнтації ...
... актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою. 1.2 Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї Людина є сотворена Богом, її покликання – відкрити своє синівство та усім серцем і душею ...
... і) так званих первинних груп - сім'я, сусіди, товариські об'єднання. Відомі західні соціологи (А.Мейо, Я.Морено, Дж.Хоманс та ін.) обґрунтували теорію малих груп. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін підкреслювали історичний характер соціальної структури суспільства та домінантну роль у ній таких соціальних об'єднань, як класи. До речі, В.Ленін підкреслював досить високу невизначеність поняття соціальної ...
... іально-правової держави багато в чому залежить від паралельного розвитку громадянського суспільства. І тут треба визнати факт недосконалості, «недооформлення» політичної системи і нерозвиненості інститутів громадянського суспільства в Україні; низького рівня політичної і громадської участі населення в суспільних справах. Недостатньо динамічний розвиток держави і громадянського суспільства взаємно ...
0 комментариев