Релігія як духовний і суспільно-історичний феномен. Походження та форми релігії
Релігійні концепції та їх загальна характеристика: філософія, соціологія, психологія та історія релігії
Сутність та соціальна природа релігії
Постановка проблеми визначення релігії: М. Вебер
Релігія та суспільство
Функції релігії та їх зв'язок з охоронно-правничими функціями держави: історичний аспект
Релігійність та релігія: Г. Зіммель
Роль ренесансу соціального інституту релігії в сучасному глобальному світі: С. Хантінгтон
Основні тенденції розвитку релігійних процесів в сучасному українському суспільстві
Нові релігії ХХ століття: неохристиянські, орієнталістьскі, синтетичні, езотеричні, неоязичництво, сатаністи
Про «релігійне відродження», секуляризації й фундаменталізм: до проблеми співвідношення понять
Соціологічний аналіз феномену релігійного ренесансу. Теорії відмирання релігії. Сьогоднішні боги
В Україні відсутні спеціалізовані соціологічні дослідження, які б містили аналіз усієї повноти міжконфесійної взаємодії
Опитування центру "Українське демократичне коло", проведене з 30 січня по 5 лютого 2009 року
Навигация
Релігійність та релігія: Г. Зіммель
Релігійний ренесанс в сучасному суспільстві: його зміст, причини та основні напрямки
175557
знаков
0
таблиц
0
изображений
1.7 Релігійність та релігія: Г. Зіммель
Соціологія має справу з релігією як з вже складеним і визначеним свої межі соціальним інститутом, що має особливі, тільки йому властиві зміст і відповідні функції. Якщо соціологія прагне зрозуміти релігію виходячи з явищ соціального життя, що знаходиться по той бік всякої релігії, то такий підхід повинен бути доповнений, вважає Г. Зіммель, виявленням того, що він називає «зачатками» релігії, паростків того, що як «релігія» знайшло самостійність і завершеність: «Я не думаю, що релігійні відчуття і імпульси виражаються тільки в релігії, більш того, вважаю, що вони виражаються в безлічі зв'язків, як якийсь елемент, що діє при самих різних обставинах. Релігія як самостійний життєвий зміст, як цілком самозамкнута сфера тільки і полягає в ізоляції цього елементу» [20]. І важливо знайти, де у взаємодіях між людьми виникають ці фрагменти, паростки, з яких зростає релігія, що складається в самостійний, такий, що робить ці фрагменти своїм особливим змістом інститут. Будь-яка дефініція релігії, що бере її тільки в «готовій» формі, що сформувалася вже, неминуче підводить, на думку Г. Зіммеля, до припущення про надемпіричний і надмірний характер її змісту. Ці «паростки» утворюють «релігію до релігії» і допомагають зрозуміти «земні» витоки вже зрілої релігії як форма і спосіб соціального життя.
Зіммель указує, що самі багатообразні відносини між людьми містять в собі елемент релігійного: «Відношення дитяти до своїх батьків, відношення патріота-ентузіаста до своєї вітчизни або ентузіаста-космополіта до всього людства, відношення робочого до свого класу, що піднімається, або гордого благородного походження феодала до свого стану; відношення підлеглого до свого пана, його гіпнотичної сили, і справжнього солдата до своєї армії — все ці відношення з їх нескінченно багатообразним змістом, будучи розглянуті із сторони формально-психічної, можуть мати один загальний тон, який необхідно буде називатися релігійним.
Всяка релігійність містить своєрідну суміш безкорисливої самовіддачі і евдемоністського жадання, упокорювання і піднесення, плотської безпосередності і бездушної абстракції; тим самим виникає певний ступінь напруги відчуття, специфічна інтимність і міцність внутрішнього відношення, убудованість об'єкту в якийсь вищий порядок, який він, проте, одночасно сприймає як щось глибоке інтимне і особисте... Цей релігійний момент міститься в названих вище і багатьох інших взаєминах, він повідомляє їм такий відтінок, який відрізняє їх від відносин, заснованих тільки на чистому егоїзмі або чистому навіюванні, або чисто зовнішніх, або навіть чисто моральних силах».
У різних соціальних контекстах і на різних стадіях розвитку таких взаємовідносин той зміст, який раніше релігії і після неї несуть інші форми відносин між людьми (вдачі, право або вільна моральність окремої людини), в якийсь період приймає форму релігійного відношення — подібно до того, як законодавство може колись виявляти теократичний характер і повністю знаходитися під релігійною санкцією, а в інших обставинах воно гарантоване державною владою або вдачами. Важливо, що у всіх таких випадках йдеться про відносини між людьми і відбувається як би тільки зміна «агрегатного стану» цих відносин, коли чистий конвенціональний стан переходить в релігійний, релігійний — в правовий, правовий — в стан вільної моральності.
Таким чином, вкладає Зіммель, «всю історію суспільного життя пронизує цей процес: безпосередні взаємовизначення індивідів, з яких починається їх сумісне життя, зростають у відособлені самостійні органи. Так з тих способів поведінки, які необхідні для самозбереження групи, виникає, з одного боку — право, яке їх кодифікує, а з іншої — стан суддів, якому, відповідно до розподілу праці, доводиться його застосовувати... Схожим чином справа, мабуть, йде і про релігію. Індивід в співтоваристві відноситься до інших або до сукупності описаним вище чином, його відношення до них має характерний ступінь піднесеності, самовіддачі, інтимності. З одного боку, звідси може розвинутися ідеальний зміст: боги — хранителі такого роду відносин, виступаючі як збудники такого роду станів душі, істотою своїм що як би представляють у відособленості те, що раніше було лише формою відносин, існувало лише в сплаві з реальнішим життєвим змістом. І цей комплекс ідей і представлень фантазії тепер знаходить в священиках як би свій виконавський орган і, відповідно до розподілу праці, особливого носія (як право знаходить своїх носіїв в суддях, а інтереси пізнання — в стані вчених). Якщо тільки релігія перетворилася на щось самостійне і субстанціальне, то вона тоді вже надає зворотну дію на психічні взаємини людей, офарблюючи їх в свої тони, так що тепер вони усвідомлюються як релігійні і саме так і називаються. Тим самим, вона тільки повертає їм те, чим сама вона була спочатку ним зобов'язана. І можна, напевно, сказати, що релігійні уявлення, часто такі дивовижні і незрозумілі, ніколи б не стали такі могутні в людських взаєминах, якби вони не були всього лише формулою або втіленням вже раніше існуючих форм взаємин, для яких свідомість ще не знайшла більш відповідного виразу».
Розглянувши перший розділ бакалаврської випускної роботи, визначили, що:
по-перше, релігія — єдине явище суспільного життя, що стверджує і намагається обґрунтувати існування надприродного: Бога, богів, дияволів, духів, чудес. За етнічною ознакою релігії поділяються на родоплемінні, національні, світові.
по-друге, філософія релігії зосереджувала увагу на теоретичних проблемах сутності та природи релігії, завжди послуговуючись методологією певного філософського напрямку; психологія релігії характеризувалась психологізацією релігії та суб’єктивізмом у визначенні причин і функцій релігії.
по-третє, релігія виконує суспільні функції, які не здатні взяти на себе інші форми духовно-практичного освоєння людиною реальності (мораль, право, мистецтво тощо).
РОЗДІЛ II. РЕЛІГІЙНИЙ РЕНЕСАНС В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ: ЙОГО ЗМІСТ, ПРИЧИНИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМКИ
Похожие работы
... , продовжуючи критику раціональної логіки. У своїх псевдорелігійних концепціях постмодерністи звертаються до "логіки додатковості", зачатки якої вони виявляють у Руссо. Розділ Ш. Проблеми релігії й теології у творчості постмодерністів III.1Трактування Абсолюту і його пізнання У концепціях майже всіх мислителів постмодерністського напрямку як релігійної, так і позарелігійної орієнтації ...
... актуальним. Також діти з розумовою неповносправністю потребують спілкування в колі ровесників, вчителів, батьків та друзів. Діти з особливими потребами становлять об’єкт соціальної роботи з надзвичайно складною структурою. 1.2 Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї Людина є сотворена Богом, її покликання – відкрити своє синівство та усім серцем і душею ...
... і) так званих первинних груп - сім'я, сусіди, товариські об'єднання. Відомі західні соціологи (А.Мейо, Я.Морено, Дж.Хоманс та ін.) обґрунтували теорію малих груп. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін підкреслювали історичний характер соціальної структури суспільства та домінантну роль у ній таких соціальних об'єднань, як класи. До речі, В.Ленін підкреслював досить високу невизначеність поняття соціальної ...
... іально-правової держави багато в чому залежить від паралельного розвитку громадянського суспільства. І тут треба визнати факт недосконалості, «недооформлення» політичної системи і нерозвиненості інститутів громадянського суспільства в Україні; низького рівня політичної і громадської участі населення в суспільних справах. Недостатньо динамічний розвиток держави і громадянського суспільства взаємно ...
0 комментариев