Навигация
Оцінка сучасного стану соціального захисту економічно
40831
знак
2
таблицы
0
изображений
2. Оцінка сучасного стану соціального захисту економічно
активного населення та нагальні проблеми, що потребують вирішення.
Соціальний захист – важлива компонента соціальної політики держави, націлена на нейтралізацію негативних наслідків ринкової організації виробництва. Соціальний захист економічно активного населення розглядається як багаторівнева, ієрархічно організована система заходів, спрямованих на мінімізацію соціальної напруги, соціальних конфліктів і суперечностей в суспільстві, а також на забезпечення ефективного розвитку економіки. Дійовий соціальний захист та якісна соціальна підтримка населення є запорукою економічного росту. Соціальний захист економічно активного населення має, передовсім, передбачати такі дії держави, які спрямовані на міцні гарантії зайнятості у відповідності з кваліфікацією, досвідом, здібностями. Класифікація елементів механізму соціального захисту незайнятого економічно активного населення на макроекономічному рівні за принципом врахування етапів трансформування економіки в перехідний період. Цей механізм має складатися з законодавчо-правового, економічного, соціально-політичного, адміністративно-організаційного та фінансового елементів його реалізації.
Поруч з державою, соціальний захист забезпечують підприємства (чи підприємці) і самі наймані робітники - їхні профспілкові організації.
У системі соціального захисту населення найважливішим елементом виступає соціальне страхування, у яке входить пенсійне, медичне, страхування від безробіття і від нещасливих випадків на виробництві.
Страхування від безробіття надається зі спеціальних страхових фондів. Розмір виплат залежить, по-перше, від тривалості періоду безробіття, по-друге, від специфічних умов тієї чи іншої країни.
Важливою ланкою соціального захисту населення є програми працевлаштування і перекваліфікації. При введенні в дію цих програм беруть участь держава і підприємці. Держава витрачає на реалізацію програм перекваліфікації велику частину засобів.
В Україні законодавчу основу програм захисту населення при переході до соціально орієнтованої ринкової економіки закладено в законі України “Про зайнятість” і Державній програмі зайнятості. У цій програмі передбачений комплекс мір, спрямованих на збереження високого рівня зайнятості, зміну структури робочих місць за рахунок вивільнення частини працівників з безперспективних у перспективні галузі і збільшення зайнятості в сфері нематеріального відтворення, підвищення загальноосвітнього, кваліфікованого рівня робочої сили. Більш конкретно ставиться задача створення додаткових робочих місць у західних областях України (де існує надлишок робочої сили), формування держзамовлення на проведення суспільних робіт з метою поліпшення навколишнього середовища, розвитку мережі доріг і створення соціальної інфраструктури населених пунктів; забезпечення професійної підготовки і перекваліфікації робочої сили; забезпечення зайнятості тим громадянам, яким необхідна соціальний захист (молодь, інваліди й ін.); формування інфраструктури ринку робочої сили (оснащення відповідною технікою центрів зайнятості, утворення інформаційно-довідкової системи зайнятості населення і т.д.).
Одним з елементів соціального захисту населення при планово-ринковій економіці є правове регулювання найманої праці, що здійснюється шляхом законодавчого встановлення мінімального рівня заробітної плати, пенсій, порядку здійснення колективних договорів стосовно умов праці, оплата робочої сили, соціального страхування, відпусток і т.д.
При встановленні мінімального рівня заробітної плати в документах МОП рекомендується враховувати потреби працівників і їхніх родин, вартість житла, соціальні пільги, рівень інфляції, а також показники, що впливають на рівень зайнятості.
За базу мінімального рівня заробітної плати приймають набір основних товарів і послуг, що задовольняють основні фізіологічні і соціальні нестатки окремої чи людини типових родин різного типу (з однією дитиною, двома й ін.).
Важливим елементом програми соціального захисту населення є регулювання заробітної плати залежно від сфери діяльності і професії, форми власності. Так, у розвитих країнах Заходу здійснюється пряме регулювання заробітної плати в держсекторі. Спеціальним законодавством установлюються права й обов'язки зайнятих у держапараті, військовослужбовців, виборних осіб.
Зарплата для найманих робітників регулюється за допомогою колективних договорів і тарифних угод. Більш широке коло питань регулюється колективними договорами. У них, крім оплати робочої сили, фіксуються тривалість робочого дня і відпусток, конкретні гарантії стосовно умов праці, доплати за понаднормові роботи, за надання додаткового харчування й ін. У тарифній угоді встановлюються мінімальний рівень заробітної плати в тих чи інших галузях і мінімальні гарантії рівня зарплати для працівників різної кваліфікації. Тарифна угода при участі представників підприємства і працівників складається за посередництвом держави і бере свідоцтво Міністерства праці. Це виступає гарантом його виконання. Під час дії тарифної угоди страйк вважається незаконним засобом рішення трудових суперечок.
Одночасно необхідно утворювати правову базу для висновку колективних договорів і угод, рішення трудових суперечок, приведення у відповідність з нормами міжнародного законодавства Кодексу законів України про працю.
Надзвичайно важливою ланкою системи соціального захисту населення є індексація грошових доходів відповідно до рівня цін. Вона застосовується у всіх розвитих країнах. В окремих країнах деякі профспілки домагалися повної компенсації росту цін. В Україні така компенсація є дуже незначною, що ставить велику частину населення за рису виживання.
Отже, економічний зміст і суть соціального страхування полягають у тому, що центром його уваги є людина, її потреби, якість задоволення яких впливає на розвиток економічного процесу. З метою поліпшення ситуації у соціальній сфері у травні 2000 року Президентом України був виданий Указ. Основна мета цього документа — створення умов для формування і реалізації соціальної політики на основі визначеної стратегії економічного розвитку та фінансової стабілізації в Україні, забезпечення права кожного громадянина на гідний життєвий рівень. Концептуальні засади стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002-2011 роки говорять про необхідність розширення структури доходів населення, необхідність реформування соціальної сфери, подолання бідності. Розроблені проекти несуть тільки теоретичні аспекти вирішення існуючих проблем, не маючи практичного спрямування. Практична реалізація потребує фінансування, що вимагає розширення структури видатків на соціальну сферу. Соціальний сектор як збірне поняття включає в себе політику та програми в таких сферах, як зайнятість і безробіття, підтримання достатнього життєвого рівня населення, охорона здоров'я, освіта й навчання. Соціальні видатки посідають чільне місце в структурі видатків держави. На стан соціальної сфери впливають загальна ситуація у країні, рівень податкових надходжень, зміни в доходах населення, зміни в його структурі й рівні бідності, традиції. Її слід розглядати як частину економіки, фінансів, як систему, орієнтовану на конкретного споживача. В Україні діяльність держави в соціальній сфері має надзвичайно важливе значення для життя суспільства. Це зумовлено як різким падінням доходів переважної більшості населення при переході до ринкової економіки, так і традиційною орієнтацією громадян на одержання соціальних послуг саме від держави. Важливим моментом у реалізації соціальної політики держави повинно стати визначення і встановлення державних мінімальних стандартів, які мають зафіксувати ту межу, нижче якої не повинні бути показники обсягу та якості соціальних послуг і гарантій, що надаються державою населенню. У багатьох випадках, коли ставиться питання про недофінансування державних соціальних зобов'язань, розміри якого свідчать про невідповідність цих зобов'язань реальним фінансовим можливостям держави, точаться розмови щодо необхідності згортання (скорочення) або відміни конкретних соціальних програм. Але така постановка питання не завжди коректна. Так, затримка у виплаті заробітної плати або допомог із безробіття, на дітей не достатня підстава для їх скорочення або зовсім відмови від них. З огляду на це, існують думки, що частину соціальних зобов'язань держави доцільно розглядати як певні орієнтири, які можуть бути повністю досягнуті лише при сприятливому стані економіки. Тому пропонується кількісне значення деяких державних соціальних зобов'язань визначати інтервально. Недосягнення верхньої межі не означатиме необхідності відміни цих зобов'язань. Ще одним аргументом на користь утримання соціальних зобов'язань державою є те, що вони, хоч і не в повному обсязі, можуть реалізуватися для частини отримувачів. Стійка соціальна система повинна бути сумісною зі стабілізацією і неінфляційним економічним зростанням, побудована на жорсткій дисципліні відрахувань. соціальному партнерстві основних груп, поєднанні державних і приватних форм соціального захисту, інтеграції завдань соціальної політики в макроекономічну стратегію. Лише поєднання таких принципів із політичною волею надасть країні шанс (можливість) успішного реформування. Пропозиції реформування системи соціальних зобов'язань в Україні має здійснюватися за такими основними напрямами: — зміна принципів призначення різних соціальних допомог їхнім реципієнтам, посилення адресності соціальної системи (надання грошової соціальної допомоги строго цільовим групам, тобто тим реципієнтам, які підтвердили, що їхні доходи не перевищують певної межі (визначеного порогового значення), наприклад, межі малозабезпеченості у розрахунку на одного члена сім'ї. Це порогове значення тісно пов'язане з можливостями бюджетів, з яких фінансується ця допомога); — раціоналізація видатків на соціальну сферу (перегляд пільг, поширення платних послуг); — удосконалення нормативної бази з питань, що регулюють функціонування і розвиток соціальної сфери; — забезпечення нормативного регулювання надання платних соціальних послуг як додаткового джерела фінансування соціальної сфери.
Похожие работы
... ї науково-практичної конференції “Соціальна робота і сучасність: теорія і практика”. – К.: ІВЦ “Видавництво “Політехніка””, 2006. – С. 147-148. АНОТАЦІЯ Аваз Заде Камбіз. “Розвиток соціальної політики по відношенню жінок Ірану”. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за спеціальністю 22.00.03 – соціальні структури та соціальні відносини. – Київський ...
... внаслідок небаченого досі соціального і майнового розшарування населення України за тривалої економічної кризи. Вирішення цих проблем і має визначати основний зміст соціальної політики в Україні. 1.2 Основні цілі, напрями та пріоритети соціальної політики Успіх економічних реформ у кризовій ситуації перехідного періоду залежатиме від проведення ефективної соціальної політики. Адже без полі ...
... · демографічного розвитку; · соціокультурного середовища; · систем життєзабезпечення населення, захисту від природних та техногенних аварій і катастроф; · соціального партнерства; · зовнішньої політики. У сфері політики доходів населення: · забезпечення зростання реальної заробітної плати; · встановлення державних гарантій оплати праці; ...
... праці, умови найму, звільнення); — підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації працівників; — розподіл та перерозподіл робочої сили. Суб'єкти державного регулювання ринку праці в Україні: — Міністерство праці та соціальної політики; — служби зайнятості (обласні, міські, районні); — відділи та управління з праці та соціальних питань при державних адміністраціях. Основні функції ...
0 комментариев