Прожитковий мінімум як основа соціальних гарантій доходів населення

 4. Прожитковий мінімум як основа соціальних гарантій доходів населення.

Прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Обсяг прожиткового мінімуму містить два елементи — фізіологічний та соціальний. Фізіологічний мінімум — це вартісне вираження матеріальних цінностей, конче необхідних для її існування. В світовій практиці він становить 85-87 % загального прожиткового мінімуму, а решта припадає на соціальну частину — певний набір духовних цінностей мінімально прийнятого рівня життя.

Прожитковий мінімум встановлюється Кабінетом Міністрів України після проведення науково-громадської експертизи сформованих набору продуктів харчування, набору непродовольчих товарів і набору послуг.

Порядок проведення науково-громадської експертизи встановлюється на принципах соціального партнерства та затверджується Кабінетом Міністрів України.

Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Прожитковий мінімум застосовується для:

-    загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм;

-    встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України;

-    визначення права на призначення соціальної допомоги;

-    визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров'я, освіти, соціального обслуговування та інших;

-    встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

-    формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Для оцінки рівня життя в регіоні, розроблення та реалізації регіональних соціальних програм, визначення права на призначення соціальної допомоги, що фінансується за рахунок місцевих бюджетів, органами місцевого самоврядування може затверджуватися регіональний прожитковий мінімум, не нижчий від установленого відповідно до цього Закону.

У 2008-му році прожитковий мінімум знову буде вищим за мінімальну зарплатню – такими є положення держбюджету на цей рік, надрукованому в “Урядовому кур’єрі”.

З тексту того документу виходить, що з початку року прожитковий мінімум становитиме 592 гривні, тоді як мінімальна зарплатня буде на 87 гривень меншою.

Разом із тим, протягом року цей розрив скорочуватиметься і вже з першого жовтня прожитковий мінімум становитиме 626 гривень, а мінімальні зарплатня – 605 гривень.

Прожитковий мінімум є показником, від якого виводять рівень соціальної допомоги, стипендій та зарплатні. Проте наприкінці минулого року президент Віктор Ющенко назвав застарілою та такою, що не відповідає дійсності нинішню методику обрахування прожиткового мінімуму, висловивши переконання, що саме вона є однією з головних перепон на шляху до формування соціальних стандартів.

Розмір прожиткового мінімума, встановлений	Соціальні та демографічні групи населення
	Діти віком до 6 років	Діти віком від 6 до 18 років	Працездатні особи	Особи, які втратили працездатністьність	Загальний показник
на 2008 рік (Закон № 107 – VI от 28.12.2007)
с 01.01.2008 до 31.03.2008	526 грн.	663 грн.	633 грн.	470 грн.	592 грн.
с 01.04.2008 до 30.06.2008	538 грн.	678 грн.	647 грн.	481 грн.	605 грн.
с 01.07.2008 до 30.09.2008	540 грн.	680 грн.	649 грн.	482 грн.	607 грн.
с 01.10.2008 -	557 грн.	701 грн.	669 грн.	498 грн.	626 грн.

 Рис.1 Розмір прожиткового мінімуму у 2008 році

5. Етапи впровадження стратегії подолання бідності.

Останніми роками соціально-економічна ситуація в Україні докорінно змінила життя населення. Перебудова економічних відносин в умовах спаду виробництва, інфляції, зміни форм власності призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, зростання безробіття.

За 1990 - 1999 роки валовий внутрішній продукт скоротився майже на 60 відсотків, обсяги виробництва промислової продукції - на 48,9, сільського господарства - на 51,5 відсотка. Реальна заробітна плата зменшилась у 3,8, а реальна пенсія - в 4 рази.

У 2000 році при відчутних темпах зростання цілої низки макроекономічних та галузевих показників розвитку (валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промислове виробництво - на 12,9, валова продукція сільського господарства - на 9,2 відсотка), підвищенні економічної активності населення помітного відновлення втрачених внаслідок кризи доходів ще не відбулося. Зберігається тенденція до дальшого розшарування населення за рівнем доходів і збільшення масштабів бідності.

Істотно змінилися величина та структура доходів і витрат населення. У структурі грошових доходів питома вага заробітної плати зменшилась.

Основні доходи сім'ї отримують із традиційних джерел, зокрема це заробітна плата, яка становить 40,1 відсотка сукупного і 56,9 відсотка грошового доходу, та надходження від особистого підсобного господарства (20,2 відсотка сукупного доходу). Вагомою є частка пенсій (12,8 відсотка сукупного та 18,2 відсотка грошового доходу).

Підвищення цін у попередні роки призвело до погіршення структури та якості споживання населення. Реальна заробітна плата залишається на рівні, що не забезпечує обсягів споживання матеріальних благ, достатніх для відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.

Про зростання масштабів бідності свідчать дані про розподіл кількості працівників за розмірами нарахованої їм заробітної плати, які відпрацювали 50 і більше відсотків робочого часу, встановленого за станом на грудень 2000 року. Місячну заробітну плату нижчу від мінімальної отримували 22,3 відсотка працівників у галузях економіки, нижчу від прожиткового мінімуму - 70 відсотків працівників. Залишаються низькими розміри пенсій, допомоги та соціальних виплат.

Не втратила гостроти проблема безробіття, яка є одним із головних факторів поширення бідності. Особливо це стосується сімейного безробіття (коли безробітними є декілька членів сім'ї).

Потребують посиленої уваги питання працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями, молоді та випускників навчальних закладів.

Головними причинами виникнення та поширення бідності є зменшення рівня зайнятості населення, зростання рівня безробіття, низький рівень оплати праці та пенсійного забезпечення, заборгованість із заробітної плати і соціальних виплат, що мають суто економічне підґрунтя, відсутність розвинутої системи страхування життєвих ризиків та адресної соціальної допомоги.

Така ситуація зумовила необхідність розроблення Стратегії подолання бідності (далі - Стратегія), основними принципами якої мають стати забезпечення економічного зростання, підвищення рівня продуктивної зайнятості населення та вжиття заходів щодо блокування найгостріших проявів бідності, реформування системи соціальної підтримки населення шляхом консолідації всіх соціальних програм і видів допомоги на основі оцінки сукупного доходу сім'ї, інтеграції осіб з обмеженими фізичними можливостями у суспільне життя.

Указом Президента України від 15.08.2001р. №637/2001 затверджено Стратегію подолання бідності, якою визначено три етапи її реалізації на період до 2010 року та основні напрями проведення державної політики щодо запобігання бідності шляхом створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної діяльності працездатних громадян.

Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом:

-    створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян;

-    підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.

Політика подолання бідності має поєднуватися з політикою становлення середнього класу.

Ця Стратегія реалізовуватиметься в три етапи:

-    перший (2001-2002 роки) - реалізація комплексу заходів щодо стабілізації рівня життя, усунення найгостріших проявів бідності;

-    другий (2003-2004 роки) - створення об'єктивних передумов для стабільного зростання реальних грошових доходів населення, забезпечення оптимального рівня зайнятості;

-    третій (2005 - 2009 роки) - посилення орієнтації економічних процесів на більш ефективне задоволення потреб людини, зменшення глибини бідності серед найбільш уразливих верств населення, створення передумов для переходу від цієї Стратегії до Стратегії запобігання бідності. На даному етапі активно діятимуть усі розроблені програми соціального захисту та ефективна система соціального страхування.

Очікується, що проведення соціальних реформ надасть змогу справедливо розподіляти економічні результати шляхом:

-    забезпечення динамічного зростання рівня реальних доходів населення;

-    створення умов для закріплення середнього класу.

Відбудеться істотне поліпшення матеріального становища більшості населення та всього комплексу соціальних показників, що характеризують якість життя людей.

Передбачається, що на період до 2010 року прогнозні показники бідності становитимуть: (у %)

	2000 рік	2001 рік	2002 рік	2003 рік	2004 рік	2010 рік
Рівень бідності	26,7	26,2	26	25,5	25	21,5
Рівень крайньої бідності	14,7	13	12	10	8	3
Глибина бідності	22,9	22,5	21,5	20,5	19	18

 

бідність - неможливість унаслідок нестачі коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу;

глибина бідності - відхилення величини доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності;

межа бідності - рівень доходу, нижче від якого є неможливим задоволення основних потреб. Нині межа бідності встановлюється як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць.

Список літератури

 

1.         Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991. № 875– ХІІ зі змінами та доповненнями

2.         Закон України "Про колективні договори і угоди" від 08.02.1997 р. № 3356 – ХІІ зі змінами та доповненнями.

3.         Закон України “Основи законодавства України Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 14.01.1998 р. №16/98-ВР зі змінами та доповненнями.

4.         Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” від 05.10.2000 р. №2017 – ІІІ зі змінами та доповненнями.

5.         Закон України „Про реабілітацію інвалідів в Україні” від 06.10.2005 р. №2961 –IV зі змінами та доповненнями.

6.         Конвенція про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159 (ратифікована Законом України № 624-IV від 06.03.2003 р.).

7.         Концепція соціального забезпечення населення України, від 21.12.1993 р. № 3758–12.

8.         Положення “Про Міністерство праці і соціальної політики України”, затверджене Указом Президента України від 01.12.1997 р. №1319/97.

9.         Указ Президента України “Про основні напрями вдосконалення системи соціальних виплат населенню” від 10.05. 2006 р. № 359/2006.

10.      Указ Президента України “Основні напрями політики щодо грошових доходів населення України” від 07. 08. 1999 р. № 969/99.

11.      Указ Президента України „Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів” від 27.12.2005 р. №1845/2005.

12.      Ганслі, Теренс Соціальна політика та соціальне забезпечення за ринкової економіки : Пер. з англ. – К.: Основи, 1995.

13.      Державне регулювання економіки: Навч. Посібник / С.М. Чистов, А.Є. Нікіфоров, Т.Ф. Куценко та ін.– К.: КНЕУ, 2000.

14.      Соціальна політика / Скуратівський В., Палій О., Лібанова Е. – К, 1997

15.      Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навчальний посібник.– К.:КНЕУ, 2000.