Суспільна і наукова думка 19-го - початку 20-го вв. про соціальну сутність проституції

15. Суспільна і наукова думка 19-го - початку 20-го вв. про соціальну сутність проституції.

Проблема проституції вже багато років привертає увагу дослідників. Складність теми дослідження, але разом з тим і надзвичайний інтерес до неї обумовлені тим, що проституція - надзвичайно багатогранне явище в історії і культурі людства. Унаслідок цю суперечку про сутності проституції, її відмітних рисах продовжується з XІ в. Література по даній темі обчислюється сотнями найменувань.

В історіографії даної теми мається чимало робіт, присвячених вивченню правової і медичної регламентації проституції. Однак, питання про визначення сутності і змісту категорії "проституція" у сучасній історіографії розроблений досить слабко. З нечисленних робіт, що торкаються це питання, можна виділити статті С.И. Голоду і И.С. Кону. Більшість сучасних дослідників до даної проблеми підходять до соціально-економічної, а не культурологічної точки зору.

У XІ - початку ХХ вв. питання про сутності і роль проституції був одним з дискусійних в історичній, соціально-політичній і медичній літературі. У ході обговорення він придбав особливу гостроту. Це було зв'язано з тим, що проституція, на думку вчених, руйнуючи соціальний лад життя, до того ж була злом, що вбиває народне здоров'я, поширюючи венеричні хвороби.

В офіційних документах вона розумілася як "розпусту або непотребство, іменуючи такими торгівлю своїм тілом, пропозиція плотського зв'язку або згода на таку за відому винагороду, з кожним, того пожелавшим" і "снискивающая собі їжа". Це визначення відносилося до повії взагалі, без поділу на категорії.

Офіційні документи XІ в. визначають наступні основні ознаки проституції: продажність, публічність, професійність. І проте це поняття не охоплювало велику частину продажних дівиць (утриманок, тимчасових і інших). На думку А. Флекснера, воно мало чисто поліцейський характер, тому що в це визначення входили тільки зареєстровані, професійні повії, що крім проституції не мали інших джерел доходу.

У 1903 р. друге відділення Російського суспільства охорони народного здоров'я ухвалило створити комісію для обговорення питання про лікарсько-поліцейський нагляд за проституцією в зв'язку з загальним питанням про боротьбу з нею. Ця комісія на своїх засіданнях у 1903-1904 р. розглядала кілька питань, що стосуються проституції, зокрема питання про визначення такої. Член комісії, присяжний повірник П.П. Соколов у своїй доповіді говорив про те, що "сучасне законодавство щодо проституції носить двоїстий характер: з одного боку, воно не тільки заперечує можливість займатися проституцією, але навіть карає осіб, як жінок, так і чоловіків, за звабний спосіб життя; а з іншого боку - існує особливий порядок і організація способів нагляду за нею і порядок відкриття і змісту публічних будинків", те є законодавство XІ - початку ХХ вв. відносилося до проституції негативно, "визнаючи її діяння злочинними". Ця комісія розбирала кілька запропонованих визначень сутності проституції, але чітких рішень так і не змогла прийняти. На розгляд тих, що зібралися було запропоновано наступне визначення терміна: "Повією іменується жінка, що займається продажем свого тіла, як промислом, - єдиним або побічним при інших яких-небудь заняттях". Це визначення оспаривалось багатьма на тім підставі, що в ньому відсутнє поняття про публічність. Інше визначення, запропоноване для аналізу "повія є жінка, що добуває засоби публічним продажем свого тіла", так само було піддано критиці на тім підставі, що поняття про публічність не всім однаково зрозуміло, тому що деякі мають на увазі під публічністю те, що робиться на очах у всіх, а також, що в ньому відсутнє вказівка про заняття проституцією. Дослідники категорії "проституція" так само не були єдині у своїх вишукуваннях. Кожний з них виділяв свій чільний (на його думку) ознака.

Э. Шперк головною ознакою проституції вважав професійність. Він писав: "публічна жінка та, котра обрала своїм ремеслом проституцію і не має і не бажає іншим шляхом здобувати засобу до існування", а проституція - це " ремесло, законний, швидкоплинний і гострий вид шлюбу" Р. Вардлоу визначав проституцію як "усякі недозволені зносини між статями". Він навіть відкидав усяке розходження між розпустою і проституцією і називав публічною жінкою "усяку, котра за гроші, або безоплатно, добровільно жертвує своєю чеснотою". Щоб назвати жінку таковою, недостатньо одного випадку зносин; на жінку "накладає печатку проституції тільки добровільне повторення полового акта.

Слідом за Р. Вардлоу деякі автори у своїх міркуваннях доходили до абсурду. Вони думали, що повія - "це та жінка, що щонайменше протягом 20 годин віддавалася в публічному будинку чоловікам".

Аналогічно визначав проституцію і М. Кузнєцов: "Повія, або, як звикли виражатися в нас, "публічна жінка", звичайне вживається в занадто широкому плані; у сутності ж повія є жінка, що віддає за гроші своє тіло для задоволення полового інстинкту чоловіка"; "У цьому змісті проституція є торгівля людським тілом з переслідуванням розпусних цілей, у великому змісті, у нас іноді приймається за проституцію узагалі всі позашлюбні полові відносини.

По М. Рабюто, єдина вирішальна ознака проституції полягає в наступному: "щирою повією ми називаємо ту жінку, що під впливом змушеної або вільної волі вступає в полові зносина без усякого вибору, без симпатії або хоча б і почуттєвої пристрасті. Як тільки існує відомий вибір, - на підставі тільки імпульсів полової пристрасті - ми маємо перед собою розпуста, розбещеність, перекручення, але не проституцію в щирому змісті цього слова, ...відсутність індивідуального вибору, віддача себе байдуже всім і кожному - от сама істотна й універсальна ознака".

Подібно М. Рабюто, Л. Мартино називає повією, або публічною жінкою, ту "жінку, що не вибирає свого покупця", але і не спростовує думки, що повією може бути і та, "яка його вибирає, але вже в іншому роді .., із крайньою байдужістю до нього." Проституцію в цілому він визначає як "торгівлю почуттєвих насолод для інших".

У визначення "проституція" на думку М. Чистякова потрібно включати тільки самі істотні ознаки, а саме: "жінка, що відкрито і не розбираючи особистість продає свою любов за гроші і шукає популярності, як така і є завжди повія".., тобто "у це поняття не повинний входити критерій про її здоров'я, а також те, "проституирует вона з ведена чи адміністрації ні".

Ще один немаловажний аспект вносить у це визначення А. Поспєлов: - тайность проституції. Він писав: "повія це дівиця або замужня жінка, що відкрито або таємно і по звичці віддається чоловіку для задоволення його полового потяга".

Якщо всі попередні автори визнавали, що проституція в той час була необхідним елементом соціального ладу, то Д.Д. Ахшарумов у своїй доповіді "Проституція і її регламентація" заявляє про те, що це "сукупність відомих аномальних явищ у половій сфері життя людини, частина явищ його ж життя, але в патологічних відхиленнях від норми", а повія "є бідна жінка, що продає своє тіло всякому, - за яку-небудь невелику плату; продающие його дорого - за тисячі, сотні або хоча б десятки карбованців не можуть вважатися такими. Це зовсім особлива привілейована істота, і таку ніколи не називають повією. Нею може вважатися тільки жінка, що живе в будинку терпимості, сама себе таковою объявившая". Таким чином, тут у наявності пріоритет продажності над іншими ознаками, причому з цього поняття випадають жінки з "вищого суспільства, але занимающиеся нею, а також усяка вільна-таємна або явна одиначка". У противагу цьому визначенню він разом з тим говорить, що повія - це "високий ідеал жінки, що губить своє життя для загального блага".

У своїх роботах А. Бляшко називав проституцією такі форми позашлюбних полових зносин, при яких мотивом зносин для визначеної частини жінок є не особиста прихильність і не почуттєвий інстинкт, а винятково заробіток.

А.Х. Сабінін називав проституцією "усякий половий зв'язок, при якій одна сторона зовсім не піклується про благо інший, тобто всяке тимчасове задоволення полового потяга, позбавлене почуття любові і відданості і не приймаюче в увагу здатних відбутися при цьому наслідків". Якщо при цьому має місце грошова плата, то це і є проституція у вузькому змісті слова, але в тих випадках коли цього ні, вона такий не є". Таким чином, у нього на перший план виступає принцип продажності як основний.

Одним з дослідників, що довгий час вивчав проституцію і вважав принцип продажності чільною ознакою у визначенні проституції, був В.М. Тарновский. У роботі "Проституція й аболіціонізм" він стосується визначення цього питання. За його словами "проституція" "саме по собі і у всіх своїх проявах є моральне зло і зло, при дійсних умовах життя, неминуче. З ведена або без ведена поліції відбувається купівля-продаж полового акта, вона завжди однаково принижує людське достоїнство жінки". Х.М. Чарыхов вводив у поняття проституції нові елементи. По-перше, він відзначає, що явище це характерно тільки для людського роду; по-друге, те, що основною причиною, що штовхає на цей шлях жінку, називають матеріально-економічну, тобто гроші, не визнаючи тим самим інші види винагороди, і по-третє, визначає її як чисто міське явище. Він писав: "Проституція це ганебний факт історії людства; який німим докором стане перед прийдешнім поколінням, як факт жорстокий і неминучий. Проституція це улюблена дочка міст. Вона як специфічне соціальне відношення, характеризується як промисел, має своею метою економічний^-економічний-матеріально-економічний субстрат - гроші. Тому проституція, як відомий спосіб забезпечення свого матеріального становища в боротьбі за існування, стає долею найбільше економічно не забезпечених елементів суспільства.

Інше характерне для того часу визначення проституції запропонував німецький учений И. Бліх у своїй роботі "Історія проституції". На його думку, "проституція - є визначена форма позашлюбних полових відносин, що відрізняється тим, що індивідуум, що вступає на шлях проституції, постійно, безсумнівно і привселюдно віддається більш-менш не перебираючи, невиразно великому числу осіб; рідко без винагороди, у більшості випадків промишляючи продажем свого тіла для злягання або взагалі провокуючи їхнє полове порушення і задовольняючи його; причому проституирующий суб'єкт, унаслідок свого розпусного промислу, здобуває визначений постійний тип".

Таким чином, він виділяє 9 ознак проституції в її розвитку. Але це визначення страждає деякими недоліками. По-перше, з нього виключаються особи, що непрофесійно займаються проституцією, тобто ті, у яких проституція виступала як би другорядним промислом; по-друге, він не відносить сюди "випадкову проституцію і життя на змісті", інакше кажучи, жінок, що займаються розпустою з визначеним колом чоловіків і, що одержують від них не гроші, а подарунки; по-третє, виключається і таємна, нерегламентована проституція, а тим часом, як показувала практика, саме вона переважала, а також те, що публічні жінки могли залишити своє заняття і перейти до чесного способу життя: статистика підтверджує, що такі случаю були нерідкі. Проституція використовувалася ними для скупчення визначених сум, наприклад, у якості доданого.

Таким чином, розглянуті нами визначення категорії "проституція" у суспільній і науковій думці XІ - початку XX вв. відбивали такі основні ознаки проституції: продажність, публічність, професійність. При цьому деякі автори виділяли один з них як головна ознака, повідомляючи інші два другорядними. Це зв'язано з розумінням проституції, з одного боку, як промислу, з іншого боку - як злочину; тобто автори визначень розглядали категорію "проституція" з погляду правового розуміння соціальної природи явища або з погляду суспільно-трудового розуміння.

16. Проституція визнана «працею на благо суспільства»

У неділю, 25 січня, Національна судова колегія Іспанії визнала заняття проституцією законним видом економічної діяльності.

Судді колегії задовольнили позов Національної асоціації підприємців «Мессаліна» до міністерства праці та соціальних питань Іспанії, передає агентство Europa Press.

Асоціація «Мессаліна» об’єднує підприємців - власників готелів і клубів, в яких діють будинки побачення, в яких жінки виконують інтимні послуги.

Раніше міністерство відмовилося внести асоціацію «Мессаліна» в державний регістр, заявивши, що вона не є легальною організацією.

Судова колегія вирішила, що надання сексуальних послуг в закладах асоціації «Мессаліна» відповідає закону, а тому асоціація повинна бути внесена міністерством праці Іспанії в регістр.

Це не перший випадок, коли іспанський суд практично узаконює проституцію, відзначає РІА «Новини». Минулого року суддя з Барселони визнав право повії на сплату внесків у систему державного соціального страхування, зазначивши, що жінка займається «працею на благо суспільства».

В обох випадках іспанські судді посилаються на рішення Європейського суду від 2001 року, в якому проституція розглядалася як «законний вид економічної діяльності».

Висновок.

Зараз фактори проституції в основному соціально-економічні. Проституція була, є і буде. Завжди! Її не буде тільки в тому випадку, якщо не буде грошей, що в принципі неможливо. Проституція завжди буде хоча б по тій простій причині, що попит народжує пропозиція, і все питання лише в ціні. Бороти з проституцією як явищем даремно, але звести до мінімуму її негативні наслідки необхідно. Я вважаю, що проституцію потрібно легалізувати за прикладом Росії 19-го століття або за прикладом нинішньої Латвії. Цілком усі проблеми це не вирішить і не избавит від вуличної проституції цілком, але все-таки зменшить кількість злочинів, зв'язаних з цим явищем, злочинів, що відбуваються не тільки стосовно "клієнтів" і потенційним "клієнтам", але і стосовно "жриць любові". А медичний контроль просто необхідний... Держава повинна контролювати проституцію... Контроль забезпечить дотримання прав людини і, крім усього іншого, принесе додатковий доход у скарбницю держави.

Усе це лише моя особиста думка, і хтось, можливо, із мною не погодиться...

Джерела:

1. Ч. Ломброзо "Жінка, злочинниця і повія"

2. А. Г. Бикова "Суспільна і наукова думка Росії 19-го - початку 20-го вв. про соціальну сутність проституції"

3. А. Г. Бикова "Найдавніша професія" в історії сибірських міст (кінець XІ - початок XX вв.)"

4. Електронний журнал "Sexplorer"

5. М. Кущів, А. Ковпаків "Москва "публічна". Почім задоволення, "ненька?", "МК" №49(21.350) 3 березня 2000 р. стор. 6

6. Генкова Л.Л., Славков Н.Б. Почему это опасно.– М.: Просвещение, 1989.

7. Пархотик И.И. Как сохранить здоровье.– К.: Наукова думка, 1981.