Методи соціальної роботи з молоддю

2.2. Методи соціальної роботи з молоддю,

що постраждала від насильства.

 

У розв’язанні соціальних проблем молоді, стимульовані розвитку їхніх сил, конструктивної діяльності щодо змін несприятливої життєвої ситуації соціальні працівники використовують різноманітні методи соціальної роботи – сукупність прийомів, способів діяльності.

Мета їх – дати розуміння того, як окремі індивіди або групи (в нашому випадку це група молоді) можуть подолати шлях у розв’язанні власних життєвих проблем.

Поняття «методи» прижилося у європейській соціальній роботі після Другої світової війни. Це слово грецького походження означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Метод розглядають як сукупність підходів, прийомів, операцій практичного чи теоретичного засвоєння дійсності [32, с.47]. Нині під методом розуміють найкоротший шлях досягнення оптимальних результатів, що відповідають поставленим цілям.

У США до 60-х років ХХ ст. до методів соціальної роботи відносили індивідуальну, групову роботу, а також роботу в громаді. Вивчали ці методи незалежно один від одного, що відповідало їх історичному розвитку.[1, с.104].

Метод у соціальній роботі виконує подвійну роль, оскільки він виступає як спосіб, шлях пізнання і застосування, що вироблені в науках про життєдіяльність людини і в соціальній практиці, а з іншого боку – як конкретна дія, що сприяє якісній зміні існуючого об’єкту.

З цим підходом І.Г. Зайнишева перегукується визначення «метод соціальної роботи», що запропоновано російськими вченими М.В. Ромм та Т.А.Ромм. Вони розглядають метод як спосіб раціонального дослідження і перетворення дійсності, найкоротший шлях досягнення мети.

Ґрунтуючись на цих підходах, можна сказати, що методи соціальної роботи – це способи організації соціальної роботи, що призводить до досягнення оптимального результату і забезпечує позитивні зрушення в розвитку об’єкту (суб’єкту) соціальної діяльності. По відношенню до соціальної роботи можна говорити про дві групи методів: методи соціальної роботи як наукового знання і як практичної діяльності [3, с.6].

В класичній літературі з соціальної роботи визначають наступні групи методів:

1. Загальні (філософські) методи, які існують як єдність світоглядної методологічної позиції суб’єкта соціальної роботи в різних видах діяльності. Загальні методи визначають шлях, спосіб пізнання і перетворення діяльності, мислення. Одним із основних методів соціального пізнання є метод матеріалістичної діалектики, сутність якого полягає в тому, що праця виявлення і осмислення фактів, подій, явищ ґрунтується на відбитті у свідомості дослідника об’єктивної діалектики самої соціальної діяльності. При цьому будь-яке явище чи подія розглядається в стані свого становлення та розвитку, що відкидає можливість суб’єктивності у відсіюванні та тлумаченні фактів. Діалектика як метод наукового дослідження розширює можливості соціального передбачення та прогнозування тому, що дозволяє віднайти найбільш глибинні причини і зв’язки подій, що відбуваються, визначити їх внутрішні закономірності, і в наслідок цього, позначити тенденції, що в них зароджуються. [2, с.20]

2. Загальнонаукові методи визначають деякі аспекти процесу пізнання і перетворення світу. В сучасній літературі найбільше згадуються такі методи:

-           Метод наукової абстракції.

-           Метод аналізу та синтезу.

-           Метод індукції та дедукції.

-           Метод єдності спільного та особливого.

-           Історичний метод.

-           Метод пересування від простого до складного.

-           Метод єдності якісного та кількісного аналізу.

-           Генетичний метод.

-           Конкретно-соціологічний метод.

-           Метод формалізації.

-           Метод аналогії.

-           Системно-структурний метод.

3. Спеціально-наукові методи – це специфічні способи пізнання і перетворення окремих сфер суспільного життя, що притаманні тій чи іншій системі знань. Ці методи після відповідної трансформації використовуються в соціальній роботі.

У більшості джерел з проблеми класифікації методів соціальної роботи визначаються такі групи соціальних методів соціальної роботи:

-           Організаційні (адміністративні);

-           Соціально-економічні;

-           Педагогічні та психологічні.

На мою думку, до цього переліку методів слід також додати соціологічні методи. Крім того, інноваційна практика соціальної роботи породжує нові методи соціальної взаємодії, які не підлягають під існуючі класифікаційні ознаки. До таких методів роботи належить вулична соціальна робота та метод «рівний-рівному» [1, с.108].

До соціально-економічних методів соціальної роботи з молоддю належать всі існуючі засоби, за допомогою яких спеціалісти соціальної роботи здійснюють вплив на матеріальні, моральні (в нашому випадку), сумісні, національні, та інші соціальні інтереси та потреби молоді.

До соціально-економічних способів впливу належать натуральна та грошова допомога, моральне заохочення клієнта, встановлення пільг, здійснення патронату, соціального супроводу, допомоги в побутовому обслуговуванні.

Організаційні (адміністративні) методи соціальної роботи розглядаються в комплексі управлінського аспекту організації діяльності структури соціальних служб. Реалізація цієї групи методів можлива тільки за умови підґрунтя нормативно-правових документів.

Організаційні методи закріпляють права та повноваження, обов’язки, відповідальність кожної ланки в органах управління соціальними службами, дозволяють здійснювати оперативне втручання, уточнення і вирішення епізодичних завдань. [32, с.50].

Педагогічні методи, які найчастіше використовуються в соціально-педагогічній практиці є різновидами методів виховання. Методи формування свідомості спрямовані на формування певних понять, оцінок, суджень, світогляду особистості.

Переконання – це спосіб впливу на раціональну сферу особистості за допомогою логічно аргументованої інформації з метою підсилення чи зміни поглядів, установок оцінок у об’єкта впливу.

Навіювання – це спосіб впливу на особистість, заснований на некритичному сприйманні інформації об’єктом впливу.

Важливою відмінністю навіювання від переконання, є спрямованість не на логіку та розум особистості, її здатність мислити та розмірковувати, а на емоції людини, її готовність отримати готові інструкції до дії. Приклад – метод виховання, заснований на свідомому відтворенні особистістю певних способів поведінки. [3, с.10]

Методи організації діяльності – це способи закріплення, формування позитивного досвіду поведінки, відносин, дій та вчинків.

Як найбільш типовий метод організаційної діяльності називають методи доручення, соціального навчання та закріплення позитивного досвіду.

В соціально-педагогічній практиці отримав розповсюдження метод чергування творчих доручень. До соціально-педагогічних умов успішного застосування методу доручення слід відносити: наочність, гласність виконання доручень, забезпечення методичної підтримки його виконання, урахування інтересів та соціального досвіду нашої групи молоді.

До методів організації діяльності більшість авторів відносить гру, як спосіб соціальної взаємодії і розвитку творчої особистості дітей та молоді. Гра є одним з проведених інструментів в арсеналі соціального працівника тому, що її можна застосовувати з метою діагностики психокорекції міжособистісних стосунків. Крім того, гра сприяла духовному і фізичному звільненню, зняттю напруги, посиленню відчуття радості та подолання певних труднощів, перешкод. Під час гри людина відчуває насолоду від вільного прояву своїх здібностей.

До методів суто соціальної роботи, перш за все, слід віднести методи «рівний-рівному» - як спосіб надання та поширення достовірної інформації шляхом довірливого спілкування ровесників в межах організаційної (акції, тренінги) та неформальної соціальної роботи (спонтанне спілкування), яку проводять спеціально-підготовлені підлітки та молоді люди. [32, с.53]

Одним із методів соціальної роботи з молоддю, яка постраждала від насильства є робота з батьками щодо попередження та подолання насильства. Зміст її передбачає вирішення таких завдань:

-          Формування у батьків спрямованості на пошук найоптимальніших методів виховання.

-          Творче засвоєння психолого-педагогічних знань до того, щоб вони стали керівництвом дох дії і сприяли підвищенню ефективності виховання дітей.

-          Формування здатності усвідомлювати сімейну дійсність, вміння приймати найбільш ефективні рішення в співвідношенні їх з закономірностями, принципами виховання;

-          Взаємне збагачення досвідом дитячо-батьківських взаємостосунків.

Працівники кризових центрів:

-          Здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати, або стали жертвами насильства.

-          Організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, медичної, юридичної допомоги.

-          Надають притулок для тимчасового проживання жертвам насильства в сім’ях.

-          Повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї і де було вчинене насильство, про права, міри і послуги, якими вони можуть скористуватися.

-          Вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів насильства в сім'ї.

-          Надають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї та розвитку уповноважених органів.

-          Взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими організаціями.

Допомогу жертвам сімейного насильства здійснюють як спеціалізовані заклади, кризові центри, притулки для жертв насильства, так і територіальні заклади соціального обслуговування - «Телефон довіри», центри психолого-педагогічної допомоги населенню, центри соціальної допомоги сім'ї та дітям, які консультують своїх клієнтів з всіх проблем особистого життя і надають їм психотерапевтичну допомогу.

Принципи надання допомоги жертвам насильства будуються на загальних психолого-педагогічних засадах кризового втручання.

Однак допомога потерпілим від сімейного насильства має свою специфіку в залежності від того, хто її здійснює ( психосоціолог, спеціаліст з соціальної роботи, психотерапевт), кому її надають (жертвам сімейного, сексуального чи просто фізичного насильства), в якій формі (консультативних, психотерапевтичній, соціальної підтримки) буде вона відбуватися [11, с.36].

Допомогти потерпілим від насильства в сім'ї покликані не тільки правоохоронні органи, але й соціальні служби. Один із напрямків діяльності соціальних служб - надання конкретної допомоги (притулки, консультативна допомога, реабілітаційні послуги і т.д.) громадянам, що потерпіли від фізичного чи психологічного насильства, від жорстокого ставлення в сім'ї [16, с.85].

Для роботи з різноманітними видами насильства, що мають у своєму розвитку, механізмах і феноменології як загальне, так і особливе, розроблені спеціалізовані технології та програми, що дозволяють підвищувати ефективність профілактичної і корекційної роботи в цьому напрямку. Існуючі у світовій і вітчизняній практиці технології соціальної роботи з випадками сімейного насильства містять у собі досить широкий спектр організаційно-управлінських і методичних підходів. Очевидно, що вибір тієї чи іншої технології роботи детермінується як мінімум, двома факторами - характером випадку і наявністю соціальних ресурсів.

Зазвичай технологія роботи з клієнтом (сім'єю) (у міжнародному професійному співтоваристві соціальних працівників позначається як «робота з випадком») здійснюється на двох рівнях: менеджмент роботи з випадком і безпосередньою роботою з випадком [23, с.83].

Менеджмент містить у собі наступні етапи:

- Ідентифікація і фіксація випадку. Постановка на облік.

- Збір інформації й оцінка ситуації клієнта (сім'ї)

(діагностика). Основне завдання - визначити, чи піддавалася жертва насильству, і якщо так, те якому саме його виду, у якій формі.

- Планування і контрактування.

- Втручання в ситуацію (корекція).

- Контроль, оцінка і завершення роботи. Оцінка впливу зроблених послуг на етап клієнта, закриття контракту, закриття випадку.

Як окрема фаза іноді виділяється ведення випадку в післякризовий період (найчастіше в ситуаціях, коли в родині протягом тривалого часу насильству піддавалася дитина й існує теоретична імовірність рецидиву).

Всі етапи роботи з клієнтом фіксуються в спеціальній обліковій картці. Послуги можуть бути як платними, так і безкоштовними (очевидно, що незаможні клієнти повинні одержувати послуги безкоштовно). Щоб не покладати додатковий тягар на потерпілих від насильства, витрати клієнтів соціальних служб, як правило, оплачує особа, що здійснила акт насильства (у порядку судового рішення чи за договором примирення). За кордоном існує також практика обов'язкових зборів па користь спеціалізованих соціальних служб (типу кризових центрів для жінок) при одруженні, у вигляді відрахувань від штрафів та ін. [32, с.143].

Ідентифікація випадку. Діяльність соціального працівника на етапі ідентифікації випадку припускає збір первинної інформації, розслідування і складання заяви. Практика показує, що соціальні служби, міліція чи юридичні особи рідко бувають першими включені в ситуацію жорстокого ставлення чи насильства. Частіше подібні ознаки спочатку відзначаються і фіксуються медичним персоналом - лікарями загальної практики, чи медсестрами доглядальницями. Тому, для того щоб уникнути плутанини і бездіяльності, необхідно відразу позначати функції і ролі кожної зі служб [33, с.208].

Інформація, яка повинна бути зібрана за заявою, включає основні формальні зведення (ім'я, адреса; стать, вік жертви) і контактну інформацію (телефон і реальне місце проживання). Ці дані можуть бути отримані як у результаті прямого інтерв'ю, так і на підставі спостережень чи звертання у відповідні агентства і служби.

Вже при першому контакті з жертвою насильства важливо зрозуміти, яка саме допомога в першу чергу необхідна, і не покладатися на те, що один набір прийомів можна застосувати до кожного "типового" випадку. Якщо соціальний працівник зробить висновок, що його компетенції для вирішення даної проблеми недостатньо, він повинен порадити, куди можна звернутися жертві для одержання більш адекватної допомоги. Саме тому соціальний працівник повинен володіти інформацією про будинки тимчасового перебування для жертв насильства, включаючи людей із психічними і фізичними обмеженнями, про можливі джерела фінансової допомоги (благодійні організації, групи місцевої (общинної) підтримки), організаціях адвокатів, психологів, медичних працівників [35, с.149].

Діагностика випадку. На стадії діагностики детальне фізичне обстеження проводиться медичним персоналом. Проте соціальний працівник теж повинен звертати увагу на ознаки фізичного і психологічного насильства: синці, садна, порізи й опіки, особливо на обличчі, губах і руках, ушкодження і переломи, походження яких носить незрозумілий характер, відсутність навичок особистої гігієни, належного лікування (свідчення фізичного насильства і зневаги), порушення сну, різке підвищення чи зниження ваги, нереальні страхи, розгубленість, покірність і пригніченість (психологічне насильство), а також на болі при ходьбі й у сидячому положенні, небажання проходити огляд у гінеколога (сексуальне насильство) та ін. Крім того, варто фіксувати відсутність у дорослої людини грошей (наявних чи на рахунку в Ощадбанку), невідповідність між можливими і реальними умовами життя, а також відзначати ті фактори, що сприяють виникненню насильства або свідчать про його наявність.

Ряд ознак може вказувати на наявність насильства в сім'ї чи жорстоке поводження з дитиною, поганий догляд за нею.

Для ідентифікації подібних ситуацій соціальними працівниками використовується спеціальна карта, а для виявлення потенційних випадків насильства в допомогу медичним сестрам і доглядальницям розроблені протоколи вивчення й оцінки стану жертви і кривдника.

При заповненні картки варто уникати прямих запитань. Інформацію треба одержувати, спираючись на такий метод, як спостереження, можливо, навіть інтуїцію. Крім того, для одержання більш точної і детальної інформації кожен протокол обов'язково повинний включати докладний опис.

Дуже часто в силу ряду причин (почуття власного гідності жертви, страху, боязкості, залежності від агресора, кровного споріднення з ним і ін.) виникають труднощі при одержанні інформації, що підтверджує наявність ситуації насильства (навіть якщо факт насильства вже не є таємницею), і розслідування стає проблематичним.

Для вирішення даного завдання і підвищення ефективності діяльності соціального працівника розроблена тактика ведення інтерв'ю-розслідування, відповідно до якої відвідування родини здійснюється соціальним працівником разом з колегою; соціальний працівник обов'язково роз'ясняє мету візиту; інтерв'ювання жертви і кривдника проводиться індивідуально; під час бесіди створюється спокійна і розслаблююча атмосфера [31, с.18].

Планування і контрактування. Цей етап передбачає визначення пакета послуг, підбір необхідних фахівців і організацій, призначення соціального працівника для безпосереднього ведення випадку. Контрактування відбувається як з фахівцями, яких вирішено залучити до роботи з конкретним випадком, так і з самим клієнтом. Основне завдання контрактування - узгодження етапів і змісту роботи, взаємних прав, обов'язків і відповідальності.

Втручання в ситуацію. У процесі втручання в ситуацію і впли­ву на неї можуть використовуватися різні методи й організаційні форми. Передбачено два основних організаційних підходи для вирішення проблеми:

1) державні і благодійні служби надають члену сім'ї, який зазнає насильство або страждає від зневажливого ставлення, допомогу і підтримку в домашніх умовах або у приміщенні служб без вилучення з родини;

2) жертва дистанціюється від потенційної чи реальної небезпеки, тобто їй надається можливість тривалого (тимчасового чи постійного) проживання і утримання в спеціальному закладі, яким можуть бути кризовий центр, притулок, чи пансіонат, якщо жертва -дитина, прийомна (фостерна чи постійна) сім'я.

Перший підхід припускає організацію роботи комплексу служб, що надають домашніх-доглядальниць, помічників з медичного догляду, при необхідності забезпечують денний і нічний догляд і допомогу, проводять консультативну і тренінгову (групову й індивідуальну) роботу з кривдником і жертвою [27, с.338].

Другий підхід у даний час не вважається кращим, оскільки пов'язаний зі значними фінансовими витратами. Крім того, питання про користь відселений жертви від сім'ї викликає безліч дискусій. Відповідно до однієї точки зору дана стратегія означає визнання поразки, коли в наявності присутня нездатність допомогти членам сім'ї змінити характер і динаміку їхніх взаємин. Прихильники іншої точки зору вважають, що якщо подібна модель поведінки і взаємодії (агресор - жертва) практикувалася в сім'ї досить довго, то імовірність її зміни представляється сумнівною і, отже, рішення про розселення агресора і жертви повинне оцінюватися як єдино можливе. Однак необхідно помітити, що в практиці соціальної роботи з випадками сімейного насильства допускається очевидна негуманність і несправедливість: найчастіше зі звичної домашньої обстановки вилучають не ґвалтівника, а жертв насильства (у більшості випадків - жінку, дитину або обох), які у результаті можуть страждати вже не від сімейного насильства, а від дискомфорту незвичної обстановки [27, с.341].

Контроль і оцінка. Хоча контроль за ходом роботи з випадком насильства і станом члена сім'ї - жертвою насильства - є присутнім на всіх етапах, особливу увагу необхідно приділяти спостереженню за тим, наскільки успішно проходить процес реабілітації і чи не варто переглянути методи і підходи до її проведення, звернувшись до інших, більш дієвих, що дозволить досягнути бажаних цілей.

Завершення процесу реабілітації. На заключному етані соціальний працівник повинний допомогти людині, що пройшла курс реабілітації, прийняти рішення про доцільність використовувати постійні системи підтримки чи вибрати інші засоби допомоги в непередбачених ситуаціях. Він також підводить остаточні підсумки, дає оцінку досягнутих результатів, визначає необхідність переривання чи припинення професійної допомоги чи взаємної підтримки [16, с.84].

Протягом всіх етапів виробляється соціальний супровід сім'ї. Соціальні педагоги курирують сім'ю. Підбадьорюють, мотивують, наполягають, цікавляться станом справ дитини і батька, підкреслюючи інтерес і повагу до особистості (але не до проблемного поводження) і віру в існування ресурсів сім'ї. Влаштовуються наради фахівців із залученням соціальних педагогів школи і муніципалітету для відстеження динаміки змін і підтримки дитини в його реальній малій групі. Робота з такою сім'єю є довгостроковим процесом, стійкі зміни формуються за півтора-два року роботи. Після закінчення цього періоду сім'ї вдається мобілізувати власні ресурси і досягти позитивних змін [5, с.20].

Ефективність проведеної роботи оцінюється за наступними критеріями:

Порівняння даних психодіагностичного обстеження дитини до і після роботи:

1.Наявність адекватної самооцінки.

2.Зниження рівня тривоги.

3.Поліпшення соціометричного статусу.

Порівняння даних психодіагностичного обстеження дитячо-бать­ківських відносин до і після роботи: