Соціологічний аналіз міжнаціональних відносин

Курсова робота з теми:

Соціологічний аналіз міжнаціональних відносин

План

Вступ

1. Проблеми культурних кордонів

2. Проблеми взаємодії культур

3. Історичні і політичні чинники в міжетнічних взаємодіях

4. Роль соціально-структурних і культурних чинників

5. Соціально-психологічні і ситуативні чинники. Толерантність в міжетнічних стосунках

6. Розуміння міжетнічного конфлікту

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Соціальні мислителі впродовж багатьох століть прагнуть встановити спосіб визначення основної своєрідності того або іншого облаштування соціальної дійсності, суть організації соціального життя того або іншого народу на даному історичному відрізку його розвитку. Це дозволило б докопатися до суті будь-якого суспільства на будь-якому історичному відрізку його розвитку, зіставити, порівняти на найфундаментальнішому рівні різні народи в різні історичні епохи.

Серед багатьох досліджень були і достатньо зрілі, концептуально цілісні — наприклад, вчення К. Маркса про суспільно-економічну формацію, засноване на принципі відповідності продуктивних сил і виробничих стосунків. Але у міру розвитку соціології все більше авторитетних дослідників схилялися до того, що за основу розуміння історичної своєрідності організації соціального життя необхідно приймати, по-перше, ті показники, властивості, які безпосередньо пов'язані з соціальною реальністю, а не технологічні або інші плзасоціальні чинники — адже необхідно зрозуміти своєрідність не рівня і об'єму матеріальних благ і тому подібне, а власне соціальному життю. По-друге, треба досліджувати саме елементарне, повсякденно відтворне в соціальному житті, а тому що визначає — найбільш стійкі характеристики (типи) соціальних зв'язків, соціальних дій і взаємодій. (Звичайно, поняття соціальних дій виникло лише у М. Вебера, але прагнення виявити найбільш стійке в повсякденному житті того або іншого суспільства характеризувало пошуки і його безпосередніх попередників.)

При такому підході дослідник якби докопується до першооснов, організації соціального життя, з яких виткана вся тканина соціальної реальності, втілена як в простих формах, так і в складних соціальних утвореннях. Виявлені особливості носять загально соціальний характер, набуваючи значення базової характеристики організації як економічного, так і політичного життя, стаючи основою розуміння як ієрархічно-стратифікаційної організації суспільства, так і норм взаємин в малих групах, колективах і так далі

Враховуючи, що творцем соціальної дії, його змістостворюючої і змістонаповнюючої основою є мотивація, вивчення мотивації щоденних дій стає ключем до розуміння соціально-історичної своєрідності тієї або іншої соціальної дійсності.

Мотивації людей украй багатообразні, їх варіанти і нюанси вельми багаточисельні. Наука не може, та і не повинна вивчати все це різноманіття. Вона прагне визначити найбільш стійких, незмінних в даному суспільстві типів, моделі мотивації соціальних дій, які і є своєрідний спільний знаменник всього різноманіття мотивацій соціальних дій членів даного суспільства. Найважче завдання дослідника — знайти в цьому граничному різноманітті мотивацій, різноманітних за формою, конфігураціям, сенсу соціальних дій, цей спільний знаменник, який і дозволить виявити суть тієї або іншої соціально-історичної реальності.

Першу досить вдалу спробу запропонувати подібний спільний знаменник соціальних зв'язків, соціальних дій (це поняття увійшло до наукового обороту пізніше) і на основі цього виділити соціально-історичних типів організації соціального життя суспільства зробив Ф. Тенніс в своїй класичній праці «Община і суспільство». Висунуті їм принципові положення (не дивлячись на їх деяку суперечність і умоглядність) стали імпульсом до осмислення важливих проблем типології організації соціального життя, пошуків згаданого спільного знаменника. Ідеї Ф. Тенніса сприяли виникненню гіпотез, безліч конкретно-соціологічних досліджень, які в цілому підтвердили ці ідеї.

Свій вклад в роз'яснення фундаментальних принципів організації соціального життя в різні історичні епохи вніс і Э. Дюркгейм, що проаналізував природу тих зв'язків, які об'єднують людей, створюють суспільство як цілісність. Так само як і Ф. Теніс, він намагається порівняти двох типів організації соціальної реальності, але приходить по суті до протилежних результатів. Якщо Ф. Тенніс вважав, що суспільство на відміну від общини не має внутрішніх джерел солідарності, взаємного зв'язку і взаємозалежності людей один від одного (останні, на його думку, в «суспільстві» зберігаються лише завдяки силі держави), то Е. Дюркгейм дотримується абсолютно іншого погляду.

Визначаючи зв'язок між людьми як солідарність, він робить основною проблемою свого класичного дослідження («Розподіл суспільної праці») відмінності між солідарністю (а відповідно, і організацією соціального життя) в примітивних суспільствах і солідарністю, що виникає в розвинених суспільствах на основі розподілу праці, соціальної диференціації. Завдяки останнім чинникам формуються інший за своєю природою соціальний зв'язок, інші орієнтації на іншого і, відповідно, інша організація соціального життя.

Ідеї Ф. Тенніса і (особливо) Е. Дюркгейма намітили основну генеральну лінію дослідження типів організації соціального життя: шлях розвитку соціальної реальності — це еволюція від переважно емоційно-персоніфікованих стосунків до раціонально-деіндивідуалізованих. Ці ідеї отримали розвиток в роботах М. Вебера і Т. Парсонса, чиї типології мотивації соціальних дій зіграли і багато в чому продовжують грати основоположну роль в загальносоціологічному аналізі як соціально-історичних типів соціальних дій окремих індивідів, так і (що важливіше), соціально-історичних типів соціальної реальності, що породжується подібними діями.