Методи усного опитування (інтерв’ю); їх класифікація та умови використання

4. Методи усного опитування (інтерв’ю); їх класифікація та умови використання

При дослідженні різноманітних процесів та явищ педагогам часто доводиться виявляти також й причини, які лежать в основі їх виникнення та розвитку. Зокрема, це можуть бути мотиви позитивних чи негативних вчинків школярів, їх вибору різних видів позакласних занять, ставлення до навчальних предметів, стимули до трудової діяльності тощо. Вивчення внутрішніх спонукальних причин самоствердження іспитників доцільно реалізовувати за допомогою інтерв’ю.

Усне опитування часто поєднується з письмовим, і може передувати йому, супроводжувати або завершувати його; це залежить від мети, завдань і умов здійснення пошукової роботи.

Оскільки існує багато різних видів інтерв’ю, спробуємо класифікувати їх за найхарактернішими ознаками.

За дослідницькими цілями вирізняють: інтерв’ю думок (скеровані на виявлення ставлення іспитників до конкретного явища чи факту) й документальні інтерв’ю (де уточнюються певні події).

За структурною побудовою інтерв’ю поділяють на нестандартизовані (неформальні), стандартизовані (категори-зовані), й напівстандартизовані.

Нестандартизоване інтерв’ю передбачає попереднє продумування запитань дослідником, формулювання й послідовність яких у ході розмови можуть змінюватися. Педагогічні дослідження найчастіше розпочинаються саме за допомогою таких опитувань, оскільки вони є найближчими до життєвих ситуацій, їх можна проводити в невимушеній формі. Проте, результати такого інтерв’ю важко кількісно опрацьовувати; в ході проведених розмов з’являється багато побічної інформації, що немає прямого відношення до завдань дослідження (коли співбесідник захоплюється й відходить у бік від предмета розмови).

Часто використовується інтенсивне (або якісне, глибинне, вільне) інтерв’ю, для якого взагалі спеціально не готують наперед сформульованих запитань. Дослідник вільно використовує навідні питання, домагаючись того, щоб іспитник самостійно виклав думку (про причини поведінки, ставлення до друзів чи товаришів і таке ін.).

Стандартизоване інтерв’ю передбачає формулювання запитань у певній, чітко визначеній послідовності, що дотримується протягом всієї розмови. Така конструкція дозволяє легше реєструвати отримані результати, піддавати їх кількісному опрацюванню й порівнянню. Разом з тим, слід вказати на недоліки, йому притаманні. А саме: відсутність гнучкості, неможливість глибокого проникнення в ситуацію та складність врахування багатозначних понять.

Недоліки попередніх видів опитування компенсуються при використанні напівстандартизованого інтерв’ю, яке включає в себе як чітко сформульовані запитання, так і ті, що дозволяють дослідникові вільно маневрувати при розмові.

У процесі усного опитування велику увагу приділяють формулюванню запитань, переведенню мети і завдань дослідження у ряд конкретних стимулів, які скеровані на отримання потрібної інформації. Питання в інтерв’ю (як і в анкеті) можуть бути:

—        відкритими, коли характер та кількість відповідей, їх вигляд і форма не передбачаються завчасно (використовуються лише в нестандартизованих інтерв’ю);

—        закритими, коли передбачають вибір однієї або кількох відповідей лише в запропонованих формулюваннях (для стандартизованого інтерв’ю);

—        напівзакритими, коли іспитникові пропонується вибрати одну або декілька відповідей із ряду пропонованих, і в цей же час надається можливість висловити суто свою, власну думку (для напівстандартизованих інтерв’ю).

Як показує практика роботи, у процесі проведення опитувань (усних і письмових) виникає багато непередбачених проблем. Це стосується, в першу чергу, вміння дослідника переводити зміст гіпотези в площину запитань інтерв’ю та анкети. При формулюванні питань й можливих варіантів відповідей науковець повинен чітко уявляти собі їх мету, можливості виявлення необхідних залежностей і тенденцій.

Соціологи попереджають про часті помилки, які полягають у тому, що дослідницькі цілі трансформуються у дуже прямі запитання. Тому інколи буває доцільніше об’єкт нашої цікавості пізнавати непрямо, а через систему часткових запитань; слід уникати слів із подвійними значеннями і дуже довгих речень.

Не рекомендується також у прямій ормі торкатися шепетильних для іспитника тем. Мабуть, запитання: Чи, на Ваш, погляд, Ви володієте педагогічною майстерністю? Легко шокує респодента або викличе негативну реакцію. Успіх такого інтерв’ю дуже залежить від тактики його поведінки. Слід пам’ятати, що невдалий початок розмови із учителем може спричинити незаплановане швидке її завершення.

Розпочинати інтерв’ю рекомендується із загальних питань, які дозволяють ввести респондента в коло досліджуваних проблем, викликають у нього зацікавлення, сприяють налагодженню контакту. Перехід до спеціальних запитань має здійснюватися поступово, інколи лише в середині бесіди дослідник може торкатися основної мети дослідження.

Не бажано зав’язувати розмову із загальних питань про вік, стаж роботи тощо; це можна зробити при завершенні інтерв’ю, або зовсім іншим способом.

Як і анкетування, інтерв’ю має певні переваги й недоліки. До переваг можна віднести те, що воно проводиться, як правило, в неформальній обстановці. Тому люди, які часто відмовляються заповнювати найкоротшу анкету, легко вступають у розмову й дають потрібну інформацію. При проведенні інтерв’ю дослідник може спостерігати за поведінкою співрозмовника, що полегшує інтерпретацію отриманих даних. Завдяки можливості розкидати запитання усувається небезпека їх взаємного впливу (тобто, спотворення відповідей, спричиненого близьким сусідством споріднених за характером запитань). Іспитник, що відповідає усно, в більшості випадків серйозніше ставиться до заданих запитань, оскільки хтось вважає за потрібне витратити свій час на розмову з ним. Зменшується число запитань, на які немає відповідей, оскільки дослідник у процесі опитування має можливість до них повертатися.

Суттєвим недоліком інтерв’ю (порівняно з анкетою) є значні витрати грошей і часу при його застосуванні (формуванні питальника та безпосередньому проведенні). Крім того, один дослідник може опитати усно значно менше людей, ніж письмово.