Світові тенденції соціального захисту та їх вплив на побудову моделі соціального забезпечення в Україну

3.2 Світові тенденції соціального захисту та їх вплив на побудову моделі соціального забезпечення в Україну

Зважаючи на збільшення в суспільстві частки людей похилого віку, які живуть усе довше й довше та потребують відповідного медичного і соціального догляду, а також на те, що у 2005-2010 роках на пенсію виходитиме покоління "буму народжуваності", такі тенденції ставлять під загрозу існуючу систему пенсійного, соціального та медичного забезпечення розвинутих країн. Скажімо, витрати на медичне обслуговування американця старшого 65 років учетверо вищі, аніж витрати на молодшого співвітчизника. За прогнозами, до 2030 року чисельність людей старших від 65 років (пенсійний вік і для чоловіків, і для жінок в Америці) має зрости у цій країні вдвічі. Оскільки в США медичне обслуговування людей похилого віку здійснюють за державний кошт (тобто фактично за податки), це призведе або до посилення податкового навантаження на працюючих, або до введення персоналізованих пенсійних медичних накопичувальних рахунків, або з'явиться обмеження доступу до безкоштовного медичного обслуговування цієї групи населення, або підвищення віку виходу на пенсію (такі альтернативи обговорювали під час курсу із "Політики охорони здоров'я" американські студенти магістерської програми з менеджменту, котрі самі є керівниками медичних закладів). Чимало держав, знаючи про соціально-демографічну тенденцію "постаріння" населення, прагнуть знайти адекватне її вирішення.

Менш розвинуті країни мають незначну частку людей похилого віку. Хронічне недоїдання та бідність погіршують фізичний стан і спричиняють коротку тривалість життя. В багатьох африканських країнах люди потерпають від інфекційних захворювань - діареї, туберкульозу, малярії, холери тощо. Окрім того, в останні два десятиліття на соціально-демографічну ситуацію в світі суттєво впливає поширення ВІЛ/СНІДу, яким інфіковано нині понад 40 мільйонів осіб. При цьому 70 % ВІЛ-інфікованих мешкає в африканських країнах, де СНІД поступово стає основною причиною смерті.

Україну ця соціальна проблема не оминула.

Сьогодні в Україні склалася практично епідеміологічна ситуація щодо поширення ВІЛ/СНІДу. Це підтверджується й статистичними даними. Згідно з ними, станом на 1 липня поточного року на диспансерному обліку перебувало 58 594 ВІЛ-інфікованих осіб, з яких 3 856 – хворі на СНІД, 4 939 – ВІЛ-інфіковані діти.

За підсумками першого півріччя 2005 року, з кожних 100 тис. українців 27 виявилися ВІЛ-інфікованими. За 12 місяців цей показник збільшився на 20,5%.

Також вказується, що високі показники на ВІЛ-інфекцію виявлені на півдні України та в Києві. На Миколаївщині вони становлять 62,3 особи з розрахунку на 100 тис. людей, на Донеччині – 61,7, Дніпропетровщині – 56,1, Одещині -51,7, в Криму – 41,7, в столиці – 35,6.

З огляду на масштаб ВІЛ/СНІДівської проблеми, боротьба з нею набуває державної ваги. І в цій боротьбі важливо об’єднати зусилля як державних установ, так і громадських організацій, ЗМІ.

Велику допомогу у боротьбі з ВІЛ/СНІДом надають міжнародні організації. Зокрема, в умовах обмежених державних ресурсів партнерство з міжнародними фінансовими організаціями важить дуже багато.

Потреба в допомозі, яку надають міжнародні організації, серед яких й Світовий банк, є очевидною. Вона зумовлена й тим, що лікування ВІЛ-уражених державі обходиться дуже дорого. Щороку з розрахунку на кожного пацієнта на ці цілі витрачається 30-50 тис. грн., а іноді і більше.

В лікувальних закладах все робиться для того, аби інші люди, які звернулися за медичною допомогою, не були інфіковані ВІЛом. Хоча, на жаль, бувають й прикрі випадки. Так, з 1987р. до 2005р. в Україні внаслідок переливання крові ВІЛ-інфекцією було заражено 14 людей.

Проблема ВІЛ/СНІДу не є винятково медичною проблемою. Вона негативно впливає на соціально-економічний розвиток будь-якої країни в цілому. Вона має негативний вплив на економічну продуктивність. Вона створює загрозу соціальній злагоді всередині суспільства, навіть створює загрозу національній безпеці.

Ця проблема вже не обмежуються виключно так званими маргіналізованими групами суспільства, такими, як інфекційні наркомани або гомосексуалісти. Вона стає проблемою для населення країни взагалі, з якою кожен день стикаються звичайні люди. З нею може стикнутися будь-хто з нас, члени наших родин. Ми стикаємося на рівні громади будь-якого села чи міста. Таким чином, ця потребує комплексної, всебічної реакції.

Отже, сучасному світові властиві різнопланові соціальні проблеми і тенденції. Населення стає дедалі більше, особливо в країнах із низьким рівнем розвитку, тим часом як в індустріалізованих країнах спостерігають постаріння населення. Прірва між бідними та багатими країнами поглиблюється, численні політичні й етнічні конфлікти призводять до погіршення соціальної ситуації, появи мігрантів та біженців. Нові проблеми - пандемія СНІДу, поширення наркотиків, зміни в традиційному стилі та способі життя - викликають посилену увагу тих, від кого залежить прийняття політичних рішень у соціальній політиці.

Для всіх названих у цьому розділі та багатьох іще не названих проблем, які стосуються не однієї особи, а багатьох, не існує технічних рішень, на те вони й "соціальні", щоб їх розв'язували люди, об'єднані в суспільство.

Світові тенденції соціального захисту не зводяться лише до вирішення проблем СНІДу чи подолання бідності і старіння націй. Їх є значно більше.

Зокрема, світові тенденції в покращені рівня освіти і кваліфікації, тим самим покращення рівня життя є дуже актуальні для України. Наприклад, створення європейського єдиного освітнього простору – Болонськї системи освіти, що забезпечує полегшення пошуку роботи і працевлаштуванні в майбутньому, вплинуло на напрямок реформи освіти в Україні. Зокрема, це запровадження нової модульної оцінки рівня знань, зміна системи проступання в вищі навчальні заклади, нова система присудження кваліфікаційних рівнів, тощо.

Це підтверджує і досвід України. Адже, за довгі роки існування на теренах України соціального захисту СРСР не вплинули на основні релігійні цінності, що близькі українському народу. Принцип допомоги потребуючим і опіки над людьми похилого віку є яскраво вираженим в системі соціальної політики.

Висновки

Вирішення проблем, пов'язаних із функціонуванням соціального захисту, є прерогативою держави як у сталій, так і в трансформаційній економіці.

Термін "соціальний захист" в Україні вживається лише кілька років. Він замінив термін "соціальне забезпечення", який зберігає право на існування, проте характеризує дещо вужче поняття, ніж соціальний захист.

Соціальний захист - це комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства в конкретних економічних умовах чи іншій ситуанії. Організаційно-правові заходи передбачають створення інститутів соціального захисту і законів, які повинні керувати їх діяльністю, економічні - формування механізмів перерозподілу доходів, тобто стягнення податків та інших платежів і трансфертів. Отже, з позицій економіки, соціальний захист - це правила перерозподілу суспільного багатства на користь людей, які тимчасово чи постійно потребують особливої підтримки з боку суспільства: від багатих до бідних, від здорових до хворих, від молодих до літніх.

Система соціального захисту - підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, які пов'язані з забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їхніх потреб, інтересів. Це систему принципів, методів, законодавче встановлених державою соціальних гарантій, заходів і закладів, які забезпечують оптимальні умови життя, задоволення потреб населення. Соціальний захист створює гарантії допомоги на випадок настання соціальних ризиків, яких може зазнати будь-який громадянин упродовж життя: хвороба, інвалідність, травматизм, старість, втрата годувальника, безробіття, міграція та ін. Охоплює соціальне забезпечення, соціальне страхування і соціальну допомогу (підтримку), сукупність дій, спрямованих на надання допомоги під час життєвих криз. Реалізується державою через соціальну політику.

Соціальна політика - діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні.

Соціальне забезпечення є складовою системи соціального захисту і викопує функцію накопичення та розподілу коштів соціального захисту, призначених для соціальної допомоги, виплат по соціальному страхуванню та ін. Соціальне забезпечення включає пенсії та різні види допомоги (з тимчасової втрати працездатності, по вагітності й пологах, по догляду за дитиною до 3 років, по догляду за хворою дитиною, на поховання, допомогу непрацездатним особам, дохід яких менший від встановленої межі малозабезпеченості, тощо). Соціальне забезпечення передбачає також подання допомоги в натуральному вигляді (обслуговування інвалідів, людей похилого віку у спеціалізованих установах - будинках-інтернатах і вдома).

Формування нової моделі економічного розвитку, котра спиралася б на максимальну концентрацію наявних ресурсів, на економічне зростання інноваційного типу, засвідчила потребу поступової відмови від архаїчної системи соціального захисту, яка залишилася у спадок від командної економіки. Фундаментальними перетвореннями, що відбулися за період здобуття Україною незалежності, можна вважати відокремлення коштів державного і соціального бюджетів, перехід до страхового принципу фінансування видатків на соціальну сферу, встановлення прямої залежності розмірів соціальних виплат від страхових внесків та стажу. Вдалося запровадити управління фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування на паритетних засадах представниками тих сторін, за рахунок яких формуються кошти фондів, а саме: представниками держави, роботодавцями та застрахованими особами. Така організація управління системою сприяла ефективнішому вирішенню поточних і стратегічних завдань з урахуванням інтересів кожної сторони, забезпечила прозорість, підзвітність та дієвий фінансовий контроль.

Між тим, кардинальне реформування системи соціального забезпечення є багатоаспектним процесом, розрахованим на тривалу перспективу, внаслідок якого має бути створена сучасна та ефективна система адміністрування соціального страхування, а також налагоджена стабільно працююча накопичувальна складова пенсійної системи. При цьому слід враховувати низку принципово важливих моментів.

1. Передача управління частиною активів системи соціального страхування недержавним страховим фондам потребує значної уваги до проблем надійності останніх, підвищення ефективності їхнього використання. На жаль, в Україні поки що не сформовано належної ділової та професійної етики ведення відкритого ефективного бізнесу, особливо – у фінансовій сфері. Відтак принципово важливими передумовами створення ефективної системи соціального страхування є формування розвиненого прозорого фондового ринку та впровадження дієвого контролю над виконанням господарського законодавства. Це свідчить про неможливість швидкого переходу соціального забезпечення на страхові принципи та вимагає етапності цього процесу.

2. Має бути здійснений перехід до сплати єдиного соціального внеску та зниження навантаження соціальним податком фонду заробітної плати. Нині сукупний розмір внесків на соціальне страхування становить 41,7 % фонду оплати праці, причому 38,7 % сплачують роботодавці, а 3 % - застраховані особи. За розрахунками, в результаті запровадження обов’язкового медичного страхування на користь системи охорони здоров’я необхідно буде перерозподілити додатково близько 3 % виробленого внутрішнього валового продукту держави, що відповідає підвищенню загального розміру страхових внесків додатково на 5 % від фонду оплати праці. Таке становище спонукає роботодавців до приховування реальних обсягів фонду заробітної плати, що в умовах переходу на страхові засади соціального забезпечення закладає підґрунтя конфлікту між роботодавцями та працівниками.

3. Об’єднання всіх видів соціального страхування в одну систему дозволить охопити ризики віддаленого періоду (пенсії) і ризики повсякдення (медичне страхування), підвищивши „споживчий попит” на систему соціального страхування. Це створить відповідні умови для виникнення соціального тиску на роботодавців, які ухиляються від сплати внесків до системи обов’язкового соціального страхування. У свою чергу, це позначиться на загальному рівні сплачуваності страхових внесків і, відповідно, приведе до певного розширення консолідованої бази нарахування обов’язкового страхування. Запровадження єдиного соціального внеску потребує поступового та виваженого підходу до його реалізації. Адже в умовах реформування пенсійної системи значно зростають витрати солідарної системи, і запровадження єдиного соціального внеску не повинно спричинити зменшення рівня фінансових надходжень.

Відтак, запровадження єдиного соціального внеску має відбуватися разом зі зменшенням адміністративних витрат та підвищенням ефективності діяльності фондів соціальної сфери. При цьому мають бути збережені головні досягнення сформованої сьогодні системи: страховий принцип фінансування, відокремленість бюджетів фондів, паритетність участі сторін соціального партнерства в їхньому управлінні, гласність, прозорість та доступність соціального страхування для всіх верств населення.

Важливою передумовою підвищення ефективності системи соціального захисту є здійснення розрахунків стосовно прогнозування витрат на виконання комплексу заходів у рамках цих програм та оцінки результативності від їх запровадження. Для цього потрібна розробка методологічних засад щодо контролю програм з соціального захисту з урахуванням їх спрямованості, адресності, рівня реалізації та інших провідних характеристик.

Українська модель системи соціального захисту передбачає, насамперед, необхідність забезпечення соціально гарантованого мінімуму задоволення потреб, створення належних умов для життя тих хто цього потребує, і паралельно з тим створення передумов, аби скоротити кількість тих, хто потребує допомоги. Це можливо шляхом підвищення рівня соціально-медичного забезпечення, освітнього рівня, покращення законодавчої бази, тощо. Але аби ефективно діяла система соціального захисту населення має бути на належному рівні теоретико-методологічне обґрунтування.

Список використаної літератури

1. Конституція України.

2. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 р.”(05.10.2000).

3. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2001 р.”(22.03.2001).

4. Закон України “Про затвердження прожиткового мінімуму на 2002 р.”(15.11.2001).

5. Закон України “Про прожитковий мінімум на 2003 р.”(28.11.2002).

6. Закон України “Про страхування”(07.03.1996 із змінами на 2002 р.).

7. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”(02.03.2000).

8. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням”(18.01.2001).

9. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(23.09.1999).

10. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права,// Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи./ Упоряд. Ю.К. Качуренко-2-е вид.- К.: Юрінформ, 1992.

11. Базилевич В.Д., Базилевич К.С., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання, 2004.

12. Большой экономический словарь./ Под ред. А.Н. Азрилияна.-М., 1994.

Борецька Н.П. Соціальний захист населення на сучасному етапі: стан і проблеми. Монографія. – Донецьк: Янтар, 2001.

13. Сирота І.М. Право пенсійного забезпечення в Україні: Курс лекцій.- К.: Юрінком Інтер, 1998.

14. Кульчицький Б.В. Сучасні економічні системи. Навчальний посібник. - Львів: Афіша, 2004. – 279.

15. Ліанова Е., Івашкевич В., Бевз В. досвід соціальної політики в країнах розвиненої ринкової та перехідної економіки і можливості його використання в Україні. // Україна: аспекти праці. – 1997. - №1.

16. Сергієнко О. Людські ресурси України. Демографічна криза та демографічна політика // Україна: аспекти праці. – 2002. - №5. –С.37-41.

17. http://www.kmu.gov.ua/control/npd/ - Кабінет Міністрів України Нормативно-правова база.

18. http://urep.cure.org.ua/?txt=525. - ВІЛ/СНІД в Україні: стан, стратегія боротьби та роль ЗМІ.

Додаток 1

Прожитковий мінімум за період 2000-2007 рр. (грн.)

	20001	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007
1. Прожитковий мінімум на 1 особу на 1 місяць	270.10	270,10 14.04. - 311,30	342,00	342,00	342,00 27.05. - 362,00	382,00 01.09. - 423,00	453,00 01.04. – 465,00 01.10. – 472,00	492,00 01.04. – 525,00 01.10. – 532,00
Середнє значення	270,10	290,70	342,00	342,00	352,00	402,5	463,33	516,33
2. Прожитковий мінімум по демографічним групам:
2.1.діти віком до 6 років	240.71	240,71 14.04. - 276,48	307,00	307,00	307,00 27.05. -324,49	335,00 01.09. - 376,00	400,00 01.04. – 410,00 01.10. – 418,00	434,00 01.04. – 463,00 01.10. – 470,00
Середнє значення	240,71	258,60	307,00	307,00	315,75	355,50	409,33	455,67
2.2. діти - від 6 до 18 років	297.29	297,29 14.04. - 345,66	384,00	384,00	384,00 27.05. -404,73	422,00 01.09. - 468,00	514,00 01.04. – 527,00 01.10. – 536,00	558,00 01.04. – 595,00 01.10. – 604,00
Середнє значення	297,29	321,48	384,00	384,00	394,37	445,00	525,67	585,67
2.3. працездатні особи	287.63	287,63 14.04. - 331,05	365,00	365,00	365,00 27.05. -386,73	409,00 01.09. - 453,00	483,00 01.04. – 496,00 01.10. – 505,00	525,00 01.04. – 561,00 01.10. – 568,00
Середнє значення	287,63	309,34	365,00	365,00	375,87	431,00	494,67	551,33
2.4. особи, які втратили працездатність	216.56	216,56 14.04. - 248,77	268,00	268,00	268,00 27.05. -284,69	300,00 01.09. - 332,00	350,00 01.04. – 359,00 01.10. – 366,00	380,00 01.04. – 406,00 01.10. – 411,00
Середнє значення	216,56	232,67	268,00	268,00	276,35	316,00	358,33	399,00

Дані наведені згідно Закону України «Про затвердження прожиткового мінімуму на 2000 рік» від 05.10.2000р. і введені в дію з 01.11.2000р.

Джерело: Законодавча база про розмір прожиткового мінімуму - http://www.nau.kiev.ua/nau10/ukr/.

Додаток 2

 

Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період з початку року у 2009 році (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Назва регіонів	Січень	Січень-лютий	Січень-березень*	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень	Січень-вересень	Січень-жовтень	Січень-листопад	Січень-грудень
Україна	1665	1692	1736
Автономна Республіка Крим	1467	1473	1503
області
Вінницька	1283	1311	1336
Волинська	1253	1259	1288
Дніпропетровська	1726	1745	1772
Донецька	1840	1888	1938
Житомирська	1269	1289	1320
Закарпатська	1322	1353	1380
Запорізька	1618	1639	1697
Івано-Франківська	1432	1474	1501
Київська	1736	1772	1813
Кіровоградська	1303	1332	1362
Луганська	1663	1689	1726
Львівська	1434	1475	1507
Миколаївська	1559	1589	1644
Одеська	1571	1572	1604
Полтавська	1530	1561	1584
Рівненська	1377	1390	1448
Сумська	1404	1415	1445
Тернопільська	1207	1232	1258
Харківська	1558	1603	1633
Херсонська	1275	1298	1334
Хмельницька	1300	1316	1358
Черкаська	1363	1371	1398
Чернівецька	1312	1334	1369
Чернігівська	1257	1275	1331
м. Київ	2794	2823	2918
м.Севастополь	1664	1674	1713

Примітка: дані наведено без урахування найманих працівників статистично малих підприємств та у фізичних осіб-підприємців.

Дані попередні. Держкомстат України, 1998-2009Дата останньої модифікації: 28/04/2009

Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період з початку року у 2008 році (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Назва регіонів	Січень	Січень-лютий	Січень-березень	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень	Січень-вересень	Січень-жовтень	Січень-листопад	Січень-грудень
Україна	1521	1575	1619	1647	1673	1707	1739	1755	1773	1787	1790	1806
Автономна Республіка Крим	1328	1379	1423	1447	1475	1516	1546	1563	1579	1591	1596	1609
Вінницька	1149	1206	1226	1244	1266	1297	1329	1345	1362	1380	1389	1404
Волинська	1162	1187	1220	1240	1265	1295	1323	1335	1349	1363	1368	1380
Дніпропетровська	1622	1701	1738	1763	1783	1810	1839	1854	1868	1877	1871	1876
Донецька	1745	1807	1844	1867	1893	1931	1965	1988	2013	2022	2014	2015
Житомирська	1155	1195	1227	1249	1277	1315	1344	1357	1375	1387	1391	1404
Закарпатська	1188	1232	1264	1288	1313	1345	1375	1388	1406	1422	1430	1453
Запорізька	1547	1591	1642	1677	1698	1729	1761	1776	1792	1803	1802	1812
Івано-Франківська	1289	1327	1359	1378	1412	1452	1478	1494	1510	1524	1528	1543
Київська	1545	1597	1654	1678	1717	1748	1777	1795	1813	1828	1837	1852
Кіровоградська	1204	1248	1271	1290	1310	1338	1372	1386	1401	1415	1419	1428
Луганська	1509	1563	1596	1623	1648	1676	1705	1723	1745	1759	1760	1769
Львівська	1295	1354	1403	1424	1447	1474	1502	1515	1534	1548	1554	1570
Миколаївська	1370	1398	1431	1460	1482	1512	1541	1551	1565	1583	1592	1621
Одеська	1403	1430	1464	1477	1501	1531	1556	1564	1578	1597	1603	1633
Полтавська	1429	1468	1488	1513	1535	1566	1599	1618	1638	1652	1649	1661
Рівненська	1236	1275	1346	1379	1400	1434	1458	1466	1480	1491	1498	1523
Сумська	1221	1283	1308	1324	1350	1374	1407	1426	1440	1454	1460	1472
Тернопільська	1073	1115	1148	1167	1187	1221	1242	1250	1264	1280	1291	1313
Харківська	1405	1469	1495	1523	1544	1573	1603	1620	1640	1655	1663	1679
Херсонська	1127	1170	1207	1226	1245	1279	1306	1318	1330	1347	1356	1375
Хмельницька	1175	1218	1255	1279	1299	1338	1363	1377	1389	1401	1410	1429
Черкаська	1212	1250	1280	1303	1329	1362	1395	1414	1429	1444	1449	1459
Чернівецька	1148	1184	1223	1245	1266	1301	1327	1339	1355	1372	1380	1402
Чернігівська	1120	1157	1200	1220	1248	1281	1309	1325	1338	1350	1356	1370
м. Київ	2576	2647	2745	2818	2855	2909	2960	2978	3002	3024	3033	3074
м.Севастополь	1494	1520	1550	1566	1588	1626	1650	1658	1673	1688	1694	1726

Середньомісячна заробітна плата за регіонами за період у 2007 році (в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

Назва регіонів	Січень	Січень-лютий	Січень-березень	Січень-квітень	Січень-травень	Січень-червень	Січень-липень	Січень-серпень	Січень-вересень	Січень-жовтень	Січень-листопад	Січень-грудень
Україна	1112	1126	1161	1176	1196	1225	1253	1271	1288	1307	1323	1351
Автономна Республіка Крим	1002	1006	1024	1037	1059	1091	1124	1146	1164	1180	1195	1220
Вінницька	822	835	852	868	885	915	943	959	973	993	1008	1028
Волинська	825	829	843	855	872	902	930	946	961	977	990	1013
Дніпропетровська	1229	1233	1315	1336	1359	1373	1394	1404	1412	1424	1435	1455
Донецька	1280	1303	1337	1352	1374	1405	1430	1449	1471	1489	1508	1535
Житомирська	830	842	863	875	894	930	955	968	985	1000	1012	1033
Закарпатська	884	903	922	936	948	976	1003	1020	1038	1054	1066	1091
Запорізька	1166	1175	1207	1229	1245	1270	1299	1316	1334	1352	1367	1394
Івано-Франківська	988	992	1008	1022	1046	1076	1106	1126	1139	1155	1159	1180
Київська	1117	1132	1166	1182	1200	1229	1261	1282	1299	1316	1335	1362
Кіровоградська	865	875	888	901	918	942	973	989	1002	1020	1034	1054
Луганська	1119	1128	1154	1170	1192	1213	1238	1255	1270	1287	1302	1323
Львівська	953	974	1004	1014	1033	1062	1090	1109	1127	1145	1159	1183
Миколаївська	1007	1008	1041	1059	1073	1097	1123	1138	1150	1163	1177	1202
Одеська	1061	1059	1074	1077	1095	1122	1144	1157	1169	1183	1198	1226
Полтавська	1025	1047	1064	1078	1093	1115	1144	1160	1178	1196	1212	1243
Рівненська	907	929	972	992	1005	1027	1050	1063	1075	1089	1101	1133
Сумська	913	920	936	948	970	990	1018	1038	1051	1067	1080	1098
Тернопільська	760	773	785	798	811	843	868	879	893	907	921	943
Харківська	1029	1052	1076	1089	1106	1130	1156	1173	1191	1208	1223	1251
Херсонська	826	839	856	870	887	917	940	953	967	982	994	1017
Хмельницька	831	844	871	889	905	936	960	974	988	1005	1017	1045
Черкаська	879	906	921	933	950	977	1003	1017	1032	1050	1064	1085
Чернівецька	859	866	881	897	914	943	970	986	1000	1013	1026	1051
Чернігівська	820	820	846	860	881	908	937	957	971	985	998	1016
м. Київ	1865	1886	1961	1979	2007	2058	2104	2136	2168	2206	2236	2300
м.Севастополь	1065	1083	1108	1121	1142	1171	1200	1218	1238	1255	1273	1302

Додаток 3

Динаміка кількості незайнятого населення, що перебувало на обліку в державній службі зайнятості, за статтю та професійними групами у 1999-2008 рр. (на кінець звітного періоду; тис. осіб)

	Всього	за статтю
		жінки	чоловіки
1999	1204,6	744,3	460,3
2000	1188,0	746,5	441,5
2001	1028,8	655,7	373,1
2002	1055,2	674,7	380,5
2003	1003,7	635,1	368,6
2004	998,9	628,0	370,9
2005	903,5	545,7	357,8
2006	780,9	468,3	312,6
2007	660,3	393,7	266,6
2008	876,2	477,9	398,3

^*/Включаючи осіб без професії

Примітка. Назви професійних груп приведені у відповідність до нової редакції Класифікатора професій (ДК 003:2005), яку прийнято і надано чинності наказом Держспоживстандарту від 26 грудня 2005 року №375.