Зовнішні чинники (зрада, поява нової сім’ї чи нового почуття у ініціатора розлучення, втручання батьків й інших осіб)

3. Зовнішні чинники (зрада, поява нової сім’ї чи нового почуття у ініціатора розлучення, втручання батьків й інших осіб).

Звісно, усі три групи чинників тісно переплітаються. Так, зрада може бути наслідком неуваги, грубості, а грубість – результатом господарських негараздів тощо.

Максимальна частка розлучень падає на перші п’ять років подружнього життя. Наявність в сім’ї дітей безпосередньо впливає на міцність шлюбу. У багатодітних сім’ях, де кількість дітей понад три, відсоток розлучень набагато нижчий середнього рівня.

Окрім причин необхідно виділити сучасні тенденції в розвитку сім’ї, які полягають у наступному:

v    Шлюб, який є основною сім’ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, матеріальних розрахунків, втручання або тиску третіх осіб, союзом жінки і чоловіка.

v    Додержання принципу егалітарності на противагу патріархальності, чоловічої авторитарності, які не обмежують права і гідність чоловіка та жінки, забезпечують кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання.

v   Нині створюються реальні передумови для подолання суперечностей між коханням і обов’язком, індивідуальним та суспільним інтересом в інтимному житті людини.

v    Суспільна цінність сім’ї все більше визнається її роллю в примноженні, передаванні в спадковість приватної власності, організації виробництва ( фермерів і ремісників), організації споживання і побуту тощо.

У теперішній час інститут сім’ї переживає скрутні часи. Відпало багато чинників, стабілізуючих сім’ю ззовні: економічна залежність жінки від чоловіка, юридична, релігійна, моральна заборона або осуд розлучень. У цих умовах визначальне значення для стабільності шлюбу набувають внутрішні чинники, властиві сім’ї. Численні соціологічні дослідження показують: в основі розлучення в переважній більшості випадків лежить конфлікт між подружжям, який досягнув такого степеня, що розв’язати його можна лише шляхом розірвання шлюбу.

Чинники ризику пов’язані як із особистістю людини, його походженням, вихованням, так і з умовами укладення шлюбу. До чинників ризику належать:

v    велика різниця в освіті і в віці між подружжям (особливо, коли жінка набагато старша);

v    схильність до алкоголізму одного з подружжя;

v    легковажне ставлення до шлюбу, сім’ї взагалі;

v    занадто ранній вік вступу до шлюбу;

v    ймовірність швидкого народження дитини;

v    закороткий термін знайомства;

v    різка незгода батьків на укладення шлюбу;

v   шлюб з примусу, без взаємної згоди.

Ці чинники даються взнаки буквально в перші роки спільного життя і багато в чому обумовлюють ту обставину, що більше третини розлучень припадає на сім’ї, які мають стаж спільного життя від одного до трьох років.

Результати опитувань показують, що значна частина молодих людей (близько 1/3) брали шлюб на основі мотивів, які лежать поза сімейною сферою: бажання піти з рідного дому, здійснити відповідальний самостійний крок, помститися комусь чи просто за компанію з другом. Природно, що таке поверхове, несерйозне ставлення до шлюбу, відсутність відповідної мотивації призводять до того, що перед подружжям не постають завдання самовизначення сім’ї, з’ясування подружніх ролей, сімейного статусу кожного з них, їхніх спільних цілей. У подібній ситуації постають такі проблеми, як забезпечення самостійності сім’ї, лідерства в ній (найчастіше на цю роль претендує хтось із батьків подружжя), а також проблема взаємин між членами сім’ї і батьками, що живуть з ними, які можуть скластися несприятливо і ускладнити неминучі у цьому випадку подружні конфлікти.

Поринаючи у психологію, необхідно з’ясувати рівні подружніх взаємин, на яких можуть відбуватися конфлікти.

1. Психофізіологічний – дисгармонія з’являється в порушеннях сексуального життя. У цілому явище це зустрічається досить часто, проте як основну причину рішення про розлучення його відзначають лише окремі.

2. Психологічний – в сім’ї створюється нездоровий клімат, який виявляється в постійних сварках, взаємних причіпках, дратівливості, яка найчастіше виміщується на дітях.

3. Соціально-рольовий – симптоми порушення стабільності цього рівня – неправильне, нерівномірний розподіл сімейно-побутового навантаження, хаотичність сімейного укладу.

4. Соціокультурний (духовний) – конфлікти набувають форму нерозуміння подружжям одне одного, неповаги, відсутності інтересу чи незадоволення спілкуванням з партнером, неприйняття його життєвих цінностей, ідеалів.

Проте більша частина розлучень відбувається, зрозуміло, через причин, які виникають безпосередньо у результаті спільного життя. Найбільша кількість розірваних шлюбів припадає на вік 25-30 років, коли подружжя стає досить самостійним в матеріальному плані, встигли непогано дізнатися недоліки одне одного і переконатися в неможливості жити разом. Тим часом вони досить молоді, щоб створити нову повноцінну сім’ю і мати дітей. Також велика кількість розлучень припадає на вік близько 40 років. Це пов’язано з тим, що діти виросли та немає потреби зберігати сім’ю заради них, а в одного з подружжя фактично є інша сім’я.

Різні люди по-різному переживають розпад своєї сім’ї. За оцінками багатьох російських та зарубіжних соціологів, дуже поширеними наслідками розлучень є зниження трудової активності, висока ймовірність нервових стресів, психічних розладів. Для суспільства особливо обтяжливо, що послаблюється вплив батьків на виховання дітей і діти стають предметом серйозних конфліктів між подружжям, яке розлучається, причому найчастіше такі конфлікти виходять далеко за рамки передрозлучної і розлучної стадій і мають продовження протягом багатьох років.

Водночас розлучення не можна розглядати як цілком негативне явище, оскільки свобода розірвання шлюбу – одне з засобів гарантування соціальної справедливості в сімейно-шлюбних відносинах засіб збереження їх моральних підвалин.

Окрім розглянутих питань хотілося навести статистичні дані проведених досліджень.

Отже, британська юридична фірма «Seddons» провела опитування серед 2000 одружених чоловіків і жінок і з'ясувала, що 59 відсотків заміжніх жінок зразу б розлучилися з чоловіком, якби були матеріально забезпечені, повідомляє Daily Mail.

Також в результаті опитування було встановлено, що 12 відсотків опитаних готові залишитися в нещасливому шлюбі заради безтурботного життя, близько 30 відсотків заявили, що вони залишилися б в приреченому шлюбі, аби позбавити себе від непотрібних потрясінь. А ось 37 респондентів заявили, що залишилися б жити зі своєю некоханою половинкою лише заради дітей.

Коли у заміжніх жінок і чоловіків запитали, що більше всього вони боятися втратити в результаті розлучення, то 42 відсотки респондентів заявили, що бояться позбутися домівки, 30 відповіли, що бояться залишитися абсолютно ні з чим, а 30 відсотків чоловіків сказали, що бояться втратити дітей.

Опитування також показало, що 56 відсотків опитаних не повністю щасливі в шлюбі, і приблизно стільки ж заявили, що думали про те, аби розлучитися. Половина респондентів також заявила, що пішли б в шлюбну консультацію, аби зберегти стосунки, перш ніж звертатися до суду, 20 відсотків вирішили, що розлучення не варте цієї метушні, а 25 відсотків респондентів заявили про те, що їм не дає розлучитися думка про юридичні витрати.

Окрім того хочеться оприлюднити таку інформацію про дослідження наукового-популярного журналу Nature, який містив такий заголовок: «Чоловіки і жінки мають різний смак на помсту». Вчені провели низку експериментів, в ході яких сканували головний мозок піддослідних у той час, як їм показували біль їхніх кривдників. Це лише побічні спостереження від експерименту, який мав на меті з’ясувати реакцію чоловіків і жінок у ситуації, коли зазвичай люди демонструють співчуття.

Помста справляє більшу насолоду чоловікам - якщо вірити дослідникам лондонського University College. Поки що ця теза не є беззаперечною, але насправді вчених цікавило навіть не це: вони з’ясовували, як чоловіки і жінки проявляють співчуття.

В межах експерименту групу добровольців: жінок і чоловіків, попросили зіграти гру (за гроші) з акторами, частина яких грали чесно, а частина - обманювали. Після цього дослідники визначали спеціальним томографом процеси в головному мозку добровольців, яким показували акторів, охоплених болем. На той час учасники експерименту вже визначилися зі ставленням до акторів - або позитивним, або негативним. Професор Таня Зінгер каже, що чоловіки меншою мірою співчували тим, хто їм не подобався. Гарна новина полягає в тому, що і чоловіки, і жінки мали подібні реакції в прогнозованих - пов’язаних із відчуттям болю - ділянках головного мозку стосовно того актора, який діяв чесно.

Але ми також побачили, що рівень співчуття змінювався у випадку актора, якого вважали нечесним. Йому співчували менше, але в чоловіків ця зміна була разючіша. Чоловіки взагалі не виявляли ніякого співчуття, коли бачили страждання нечесної, як їм здавалося людини”.

Чоловіки показали набагато вище суб’єктивне прагнення помсти, ніж жінки. І що більшим було їхнє прагнення реваншу, то більшу насолоду вони відчували.

Жінки полюбляють обговорювати свою помсту з друзями, і прагнуть реваншу якнайшвидше. Звісно, для висновків про гендерні розбіжності одного дослідження мало: їх треба підтвердити іншими і більш репрезентативними дослідженнями.

Але вже зараз можна проектувати ці висновки на якісь складні життєві ситуації, наприклад, розлучення. Адвокати, які ведуть справи про розлучення, часто мають справу з мстивістю і помстою як чоловіків, так і жінок. Ванеса Лойд Плат каже, що за час своєї адвокатської практики багато всього надивилася - і різниця між поведінкою чоловіків і жінок таки відчутна.

Отже висновок, незалежно від обставин повинна зберігатися культура подружнього спілкування.

Культура подружнього спілкування – неодмінна умова безконфліктного сімейного життя. Знання правил культури спілкування дозволяє уникати багатьох конфліктів і зберігати добрі відносини, навіть якщо виникають серйозні розбіжності. Крім того, при явно вираженому конфліктному поводженні одного з членів родини застосування правил іншими значно знижує напругу, робить внутрісімейну обстановку набагато спокійною і створює сприятливу ситуацію для нормалізації відносин.

Уміння знайти компроміс – дуже важливе уміння. Відвертий егоїзм, непоступливість, дитяча упертість приводять лише до більшого загострення розбіжностей.

1.2 Як розлучення впливає на дітей

Розлучення погано впливає на дітей, проте дитяча психіка пластична, і нащадки досить швидко опам'ятовуються. Насправді: Розлучення украй негативно позначається на особовому зростанні і становленні дитини в будь-якому віці, що підтверджене багаточисленними дослідженнями.

Деякі дитячі проблеми можуть лише посилитися в підлітковому і дорослому віці.

Статистика свідчить, розлучення батькiв в три рази збiльшує вiрогiднiсть розлучення дiтей, в той час як розлучення дiтей, якi росли в повних сiм'ях, складає один iз двадцяти. Для повноцінного розвитку i формування особистостi чоловiка i жiнки необхiдний материнський i батькiвський вплив з перших мiсяцiв життя дитини.

За даними Лендіса, вплив розлучення на психіку дитини залежить від певних чинників:

- суб’єктивного уявлення дитини про щастя сім’ї безпосередньо після розлучення;

- віку дитини й матері;

- ступеня негативного ставлення до розлучення в тій соціальній групі, до якої належить сім’я;

- здатності батька (матері), який залишився, впоратися зі своєю тривогою і забезпечити дитині безпечне оточення.

Розлучення менше впливає на дитину у віці до трьох років, ніж у більш старшому віці.

Таким чином, розлучена я призводить до того, що суспільство одержує неповну родину, збільшується кількість підлітків з девіантною поведінкою, зростає злочинність, і до створює для суспільства додаткові труднощі.

Підведемо риску в цьому питанні узагальненням, яке було зроблене Евою . Лисенко.

-більша частина розведених чоловіків і жінок не має можливості (бажання) вступати в повторний шлюб, а значна частіша розведених жінок, які маючі, дітей, зовсім не вступають у повторний шлюб;

- можливості дітонародження розведених жінок залишаються нереалізованими, що надто негативно впливає на демографічні процеси;

- унаслідок розлучень катастрофічно збільшується кількість неповних сімей, в яких дитина виховується одним із батьків;

- зростання кількості дітей-безбатченків за живих батьків збільшує ймовірність девіантної поведінки серед підлітків, негативно впливає на їхню успішність;

- розлучення створює травмуючі ситуації, здатні викликати нервово-психічні розлади як у батьків, так і в дітей;

- самотність стає складною соціально-психологічною проблемою для мільйонів людей.

Висновок

Розлучення-це суспільне зло, з яким необхідно боротися. Це стосується як і громадянина, члена сім’ї, так і держави, як соціального регулятора, і створювача необхідного добробуту.(це стосується і розв’язання житлового питання і забезпечення зайнятості, і зниження рівня інфляціїї).

Радикальні реформи щодо оздоровлення економічного, соціально-політичного та духовного життя нашого суспільства позитивно впливатимуть на зміцнення сім’ї, збагачення її соціальних функцій

Разом з тим важливу роль в профілактиці розлучень можуть зіграти служби сім’ї, поліпшення організації побутового обслуговування, розв’язання житлової проблеми. Отже, підсумовуючи вищесказане можна виділити три основні “гарячі точки” в сімейно-шлюбних відносинах: 1) проблема стабільності сім’ї, 2) проблема народжуваності і 3) проблема напруженості в сфері побуту. Але навіть високий рівень розлучень не означає розпаду шлюбу як інституту і кризи сім’ї взагалі. Навпаки, сім’я визнається безумовною цінністю всіма віковими категоріями. Йдеться тільки про якість сімейних відносин, до яких люди пред’являють все вищі вимоги. Водночас вона сама впливає на її функціонування і розвиток.

Загальновідомо, що відчуття повноти життя створюють людині улюблена робота і благополучна родина. Вони піднімають і окриляють людину, роблять її життя осмисленим і цікавим. Для забезпечення якісного зростання працівника і підростаючого покоління повинні бути створені відповідні життєві умови та матеріальні кошти, включаючи в себе рівень освіти і культури, житлові умови, якість харчування, охорони здоров’я, сфери послуг, можливості відпочинку, зняття нервової напруги.

Одним слово, зростає потреба в якості життя.

Література

1. Хромишенко Г.С. Сім’я – держава в державі. – К., 1996.

2. Пічі В.М. Соціологія. Матеріали до лекційного курсу. – Київ. – “Заповіт”. – 1996.

3. Андрущенко В.П., Волович В.І., Горлач М.І., Кремень В.Г. та інші. Соціологія. – Київ – Харків. – 1998.

4. Соціологія: підручник для Вузів. – К., 2000.

5. Кравченко А.И. Социология. Учебник для вузов. – “Академический проект”, 2001.

6. Лавриненко В.Н. Социология. – Москва. – 2001.

7. Карел Вiтек. Проблеми подружнього благополуччя. М.,1988.

8. Мишин Т.М. Семейная пситерапия при неврозах и психозах. Л.,1978.

9.Семья в системе нравственного воспитания. Основные проблемы воспи-тания подростков, М.,1979.