Навигация
Явище альтруїзму як категорія соціальної психології
28858
знаков
0
таблиц
0
изображений
Актуальність теми. Розвиток науково-технічної революції зумовлює подальший процес технізації людського суспільства, коли засоби масової комунікації починають взаємодію між людьми. В цьому контексті проблема альтруїзму в процесі людської взаємодії набуває особливої ваги.
Об`єктом дослідження реферату є явище альтруїзму як категорія соціальної психології.
Предметом дослідження виступають причини виникнення, особливості та наслідки альтруїзму як феномена соціальної психології.
Мета дослідження полягає в докладному висвітленні процесу надання альтруїстичної допомоги людині в складних житейських ситуаціях.
Реалізація означеної мети вимагає розв`язання таких взаємообумовлених завдань:
- проаналізувати причини виникнення альтруїзму та його прояви з точки зору егоїзму і емпатії;
- порівняти і дати оцінку різним теоріям альтруїзму.
Методологічною основою реферату є принцип системності.
Практичне значення реферату пов`язане з можливістю використання систематизованого фактологічного матеріалу, теоретичних положень та висновків при подальшій розробці даної теми, для підготовки посібників з соціальної психології, застосування при підготовці до семінарських та інших видів навчальних занять.
Структура реферату обумовлена загальною метою і конкретними завданнями дослідження. Реферат складається зі вступу двох розділів, висновку, списку використаної літератури.
Розділ I. Альтруїзм в контексті соціального обміну
Як відомо, альтруїзм – це: а) різновид суспільної поведінки, коли одна людина добровільно допомагає іншій з тими чи іншими втратами для себе; б) соціальна риса особистості. Ставши ціннісною орієнтацією особистості, альтруїзм визначає її життєву позицію як гуманістичну.
Протилежною стратегією стосовно іншої людини за смислом і способами своєї реалізації є агресія. Доля цих двох моделей стосунків у психології склалася по-різному. Агресії зазвичай приділяють більше уваги в наукових статтях і виступах. Водночас альтруїзм має скоріше соціально-моральний, духовно-ціннісний, а не науковий характер висвітлення.
Існує так званий чистий, справжній, автентичний альтруїзм, який не розраховує на вдячність. В гуманістичних вченнях, класичній світовій літературі саме такий альтруїзм прославлявся як найвища цінність людства, найкращий взірець для наслідування. Натомість відомо чимало прикладів, коли альтруїстична поведінка проявляється на публіці й саме альтруїстичний вчинок не обов`язково позбавлений особистої вигоди. Зокрема, чимало публічних особистостей мають певні переваги, коли жертвують часом і грошима задля тих, хто їх потребує, адже своїми „безкорисливими” діями сприяють популяризації своєї професійної діяльності. Те ж саме можна сказати і про безкорисливість альтруїстичної поведінки, у певних випадках вона явно чи приховано, але винагороджується.
Як випливає з наведених міркувань, альтруїзм, з одного боку, характеризується як дія, котра нічого не передбачає натомість, а з іншого – вчинок, котрий може здійснюватися на людях і за який альтруїст може отримати винагороду. Однак і в першому, і в другому випадку – це допомога іншому. Окрім того, така царина проявів людської особистості набуває смислу лише в системі певної соціальної діяльності, тобто тільки широкий соціальний контекст дає змогу правильно інтерпретувати альтруїзм.
Важливою проблемою, яка дає змогу зрозуміти природу альтруїзму, є проблема мотивів, на яких він грунтується. Теорія соціального обміну (згідно з якою людська взаємодія являє собою своєрідні угоди, що ставлять за мету збільшити „винагороду” і зменшити „витрати”) альтруїзм пояснює таким чином: людська взаємодія спрямовується „соціальною економікою”. Йдеться про те, що людина в ході взаємодії обмінюється не лише товарами, грошима, іншими благами, але й любов`ю, статусом, інформацією та ін. при цьому відбувається зменшення витрат і збільшення винагород. Але це зовсім не означає, що людина свідомо розраховує на винагороду. Представники теорії соціального обміну стверджують, що саме аналіз витрат і винагород (чи зменшиться почуття провини, чи збільшиться повага, чи отримаю задоволення від того, що надав допомогу) та бажання досягти максимально позитивного для себе результату визначають наші альтруїстичні вчинки.
1.1 Надання допомоги як прояв замаскованого егоїзму
Винагороди, які мотивують допомогу, можуть бути зовнішніми і внутрішніми. Люди інколи діють просоціально просто для того, щоб почувати себе краще. В більш загальній формі ця ідея відома як модель полегшення негативного стану. Згідно з нею, просоціальна поведінка мотивується в першу чергу бажанням покращити власний емоційний стан. При цьому не має значення, виникають негативні емоції до надзвичайного випадку чи вони викликані цим випадком. У людини може бути поганий настрій, тому що вона, наприклад, посварилася з другом чи тому, що побачила, як чоловік на костилях спіткнувся і впав. В будь-якому випадку людина включиться в просоціальну поведінку, тому, що захоче покращити свій настрій.
Згідно з цією теоретичною моделлю емпатія виступає лише в ролі додаткового джерела негативної емоції. Наприклад, дослідник Роберт Чалдіні з колегами виявили, що одна з емоцій, яка супроводжує емпатію – сум. Коли експериментатори відокремили почуття емпатії від почуття суму, вони виявили, що сум сам по собі збільшує бажання допомогти, а емпатія сама по собі – ні.
Іншу інтерпретацію досліджуваного явища запропонували вчений Сміт і його колеги. У відповідності з гіпотезою емпатичного задоволення, співпереживання призводить до надання допомоги тому, що людина, котра надає допомогу, передбачає приємні почуття після досягнення конкретного результату. Сміт з колегами підкреслюють, що при суто емпіричній мотивації тому, хто надає допомогу, не потрібний зворотній зв`язок відносно ефективності його допомоги. Гіпотеза емпатичного задоволення передбачає, що одного співпереживання недостатньо; за альтруїстичною дією повинна йти інформація про її результативність – егоїстична винагорода.
Дослідники провели експеримент, в якому учасники дивилися відеозапис студентки, яка страждала від самотності і стресу і говорила, що хоче покинути навчання в університеті. Люди, котрі дивилися запис, мали можливість дати їй пораду. Одним з них сказали, що вони отримають інформацію про ефективність своєї поради, а іншим – що вони не отримають ніякої інформації про подальшу долю дівчини. В цих умовах надання допомоги (поради) відбувалося лише тоді, коли учасники думали, що отримають інформацію про вплив своєї поради. Іншими словами, одного співчуття було недостатньо, щоб викликати просоціальну поведінку; знання про дієвість своєї поради було необхідним, щоб пережити емпатичне задоволення.
Позитивні емоції, які супроводжують просоціальну поведінку, відомі як „блаженство того, хто надає допомогу” – почуття умиротвореності, власної цінності і сердечності. Інколи людині буває настільки приємно бути корисною, що якщо жертва відмовляється від запропонованої їй допомоги, людина, настроєна просоціально, розчаровується і дуже сердиться. Так само відмова будь-кому в допомозі викликає зменшення позитивних емоцій.
Якщо попередні пояснення просоціальної мотивації засновані на ролі емоцій, то модель генетичного детермінізму грунтується на більш загальній теорії людської поведінки. Ролитон і інші психологи-еволюціоністи робили акцент на тому, що люди несвідомо реагують на генетичний вплив, і це відбувається в багатьох ситуаціях. Будь-яка поведінка людини, яка збільшує можливість успішної репродукції (що отримала назву придатність), буде представлена в наступних поколіннях частіше, ніж поведінка, не пов`язана з репродуктивним успіхом чи така, яка заважає репродукції.
Вивчення інших видів живих істот вказує на те, що чим більшою є генетична схожість між двома тваринами, тим більшою є вірогідність того, що одна тварина буде допомагати іншій, коли тій буде потрібна допомога. Вважається, що така поведінка є результатом роботи „егоїстичного гену”: коли одна істота допомагає іншій, генетично схожій на неї, зростає вірогідність збереження їх загальних генів і передачі їх наступним поколінням – навіть, якщо той, хто допомагає, помре під час цього процесу.
Можливо, пояснення полягає в тому, що кожна людина підсвідомо мотивована не тільки жити достатньо довго, щоб передати далі власні гени, але і збільшувати репродуктивні шанси іншої людини, яка має такі ж гени. Відповідно, допомагаючи схожим на нас людям, ми поступаємо так, щоб зберегти спільні гени, які, вірогідно, у нас є.
Аналізуючи літературу, присвячену альтруїзму, Бак і Гінзбург зробили висновок, що не існує ніяких даних про ген, який визначає просоціальну поведінку. Проте у людей є засновані на генах здібності передавати свої емоційні стани і формувати соціальні зв’язки. Ці успадковані аспекти соціальної поведінки роблять вірогідним і те, що люди нададуть допомогу одні одним, коли це буде необхідно.
Похожие работы
... університету під керівництвом М. Аргайла приступилася до формування основ соціально-психологічного підходу до ситуації. Проаналізувавши близько 1000 психологічних і соціологічних робіт, у яких утримувався той або інший аналіз соціальної ситуації, М. Аргайл і його колеги прийшли до висновку про незадовільний стан у цій області, для якої виявилися характерними теоретичний розбрід, відсутність ...
... тоді вони їй будуть заважати, а не допомагати. Отже, використання програм реабілітації сприяє усвідомленню дитиною необхідності позбавитися від хімічної залежності та скорішому одужанню, поверненню до нормального життя. 2.3 Психокорекційна робота Психологічна корекція базується на консультуванні і припускає цілеспрямований психологічний вплив на клієнта або пацієнта з метою приведення його ...
... ї соціалізація розглядається у взаємозв'язку з розвитком, вихованням і самовихованням особистості як суб'єкта соціальних відносин. Одним з перших у вітчизняній педагогіці порушив питання про соціалізацію як передумову виховання особистості В. Сухомлинський. Ще тоді, коли проблема соціалізації особистості вважалась „закритою" галуззю радянської педагогічної науки, він писав: „Суспільна сутність ...
... ів є актуальною, оскільки на її основі реально можна розробити формувальні, розвивальні та оздоровчі структурні компоненти технологічних моделей у цілісній системі взаємодії соціальних інститутів суспільства у формуванні здорового способу життя дітей та підлітків. На основі інформації, яка отримана в результаті діагностики, реалізується методика розробки ефективних критеріїв оцінки інноваційних ...
0 комментариев