Міське населення Бессарабії: кількісний, становий, національний та професійний склад

2.1 Міське населення Бессарабії: кількісний, становий, національний та професійний склад

Соціально-економічний та політичний розвиток Бессарабії наприкінці ХІХ ст. значною мірою залежав від 3-х основних факторів : перебування краю в орбіті імперської політики російського царизму; прискорений розвиток капіталізму в сільському господарств; поліетнічний склад населення. За умовами Паризького мирного договору (1856р.), яким закінчилась Кримська війна, південна частина Бессарабії – Ізмаїльський, частина Кагульського і Акерманського повітів – була передана Молдавському князівству, а гирло Дунаю опинилось під владою Туреччини .Тільки в 1878р., за умовами Лондонського договору ці землі були повернені Росії.

За даними перепису 1897р. основну частину населення Акерманського та Ізмаїльського повітів складали українці і росіяни за ними йшли болгари, молдовани, німці, угорці тощо. [1.8,22.]

Наприкінці ХІХ ст. в адміністративному відношенні Бессарабська губернія розподілялася на 8 повітів: Кишинівський, Аккерманський, Бендерський, Бельцький, Ізмаїльський, Оргєєвський, Сорокський, та Хотинський. В губернії нараховувалось 12 міст: 8 повітових і 4 безповітових ( міста: Болград , Кілія , Кагул , Рені). Важливим показником економічного, політичного, соціального розвитку Бессарабії в другій половині XIX ст. було подальше збільшення чисельності населення й приоритетний розвиток міст. Загальний економічний підйом (особливо після реформи 1861 року), а також будівництво залізних колій, викликало швидкий розвиток багатьох міст Бессарабії. Найбільший розвиток отримали такі міста як Кишинів, Бельци, Бендери, Акерман, Ізмаїл, Рені. В Кишиневі за переписом 1897 року нараховувалось більше 108,5 тис жителів (див. додатки)[ 2.12,550]

Загальна кількість населення Бессарабської губернії, за даними перепису 28 січня 1897 року, становила 1.935.412 чоловік обох статей - 991.239 чоловіків та 994.173 - жінки. У містах на 100 чоловіків приходилося 93 жінки, у селах на 100 чоловіків - 95 жінок. [1.8]. Аналізуючи кількісний склад населення по повітах ми знаходимо наступні відомості:

У Кишинівському повіті - 279,657 чол.,

в Акерманському – 265,247 чол ;

Бендерському - 184,915 чол;

Бельцькому –211,448 чол.;

Ізмаїльському - 244,274 чол.;

Оргєєвському - 213,478 чол.;

Сорокському - 218,861 чол.;

Хотинському - 307,532 чол.,

Таким чином перше місце, по абсолютній кількості займає Хотинський повіт, друге – Кишинівський. За щільністю останнє місце –Ізмаїльський.

Загальна щільність населення в Бессарабії наприкінці ХІХ ст., не в приклад сьогоднішньої (123 чол. на 1 кв. в.), складала усього близько 50 жителів на 1 кв. в. .

За даними дев'ятої ревізії в 1851р. у Кишиневі нараховувалося 58.849 чол. Про населення міста за 1856р. у статистичних таблицях приводиться цифра 63.469чол., а за 1859р. - 85,5тис.чол. [1.5, 26-27 ]

З 1856р. по 1861р. різко зросло населення Акермана (з 22,5 тис.чол до 42,6тис.чол). Таке значне і швидке збільшення населення, скоріш за все, треба пояснити осіданням в місті жителів півдня Бессарабії, що на той час відійшла до Молдавії. Дані архівних джерел підтверджують цей факт [1.1,1.2,1.3] . Акерман за кількістю населення в 1861р. займав друге місце після Кишинева. Наступними були міста: Бендери, Хотин, Бельци, Сороки, Оргієв. За даними десятої ревізії, у 1861р. населення м. Бельци складало 5.859 чол. Ця цифра, однак, не узгоджується як з даними про населення міста за попередні роки (у 1856р. населення м. Бельци, за даними ряду джерел, складало 6,6тис.чол. [1.4, 65], а також з показниками за 1861р., що знаходяться в інших джерелах [1.6, 27]. Тому на наш погляд, більш вірною є дані про населення міста за 1861 рік, які наводить в своєму дослідженні історик Жуков В.І, що складають 8,9 тис. чоловік.

Аналізуючи дані попередніх років (1861), які наведені дослідником Жуковим В.І [2.7,68] можна прослідкувати динаміку збільшення кількості населення.

Кишинів - 93359 чол.

Ізмаїл - відійшов до Молдовського князівства (за Паризьким мирним договором 1856)

Акерман - 42675 чол.

Хотин - 17315 чол.

Бендери - 22115 чол.

Рені - місто відійшло до Молдовського князівства

Кілія - місто відійшло до Молдовського князівства

Бельци - 8900 чол.

Оргєєв - 4747 чол.

Сороки - 5739 чол.

Кагул - до Молдовського князівства .

Усього в містах Бессарабській губернії на кінець 1861 року мешкало - 194,850 чол. [1.4, 26]

Віковий склад міського та сільського населення , за переписом 1897 року, подано в числах і відсотках по десятиріччям, й по віковим групам для кожної статі окремо. Як вказують ці дані , найбільший відсоток, а саме 28,3% припадає на наймолодший вік - до 10 років. Наступна за кількістю група - підлітки у віці до 19 років – 22,8% і т. д. Ця закономірність порушується в містах, де відсоток чоловіків у віці від 20 до 29 років вище (21,3%) ніж у віці від 10 до 19 років(20,5%). До 40-річного віку в губернії спостерігається чисельна перевага жіночого населення над чоловічим, але в містах ця перевага на користь чоловіків, крім вікової групи від 20 до 29 років. [1.8, 15]

Осіб , довгожителів - 100-літнього й більш похилого віку - в губернії зареєстровано 334 обох осіб, з них 194 чол. і 140 жінок. В містах з таким віком мешкало 87 чол., решта - в повітах. [ 1.8, 17]

Смертність у містах була вище, ніж у селі. Факти всіх дослідників підтверджують це. [2.1,24;2.7,68] Смертність сильно зростала у неврожайні роки та у період епідемічних захворювань, що були доволі часто в Бессарабії. Епідемія чуми приходилася на 1856 р. Один із сучасників, відзначаючи високу смертність у містах, писав, що можна привчитися дивитися на смерть спокійно. [2. 7, 70]

На надприродне зростання населення, як ми вже зазначали, впливали безумовно, , і інші причини: епідемічні захворювання, неврожаї. Не можна не враховувати і того, що з числа міського населення, що збільшилося в Бессарабії в основному за рахунок переселенців, вмирало багато сторонніх бідняків.

Відзначаючи причину повільного природного росту населення міст, треба мати на увазі той факт, що на зниження приросту впливало також і відходництво. Воно мало місце в міському житті Бессарабії.

На жаль, стан статистичних даних ( уривчастість і повна відсутність інформації по деяких містах ) не дозволяє нам проілюструвати цифрами природній зріст по окремо взятим містам. Нам вдалося знайти такі данні лише за декілька років по Кишиневу. Вони підтверджують факт вкрай низького природного приросту населення в місті. Дані по м. Кишиневу за другу половину ХІХ ст.: в 1862 році народилось 1775 чол. , а померло 1767 . Тобто приріст населення становив 8 чол. за 1 рік [ 2.7,69]

За місцем народження населення Бессарабської губернії поділялося на 4 встановлені переписом групи :

Місцеве;

з інших повітів тієї ж губернії;.

з інших губерній;

з інших держав.

З таблиць, підготовлених Центральним Статистичним Комітетом, видно, що більшість населення - 1688589 чол. обох статей, або 87,3 % було місцеве населення. Значно менший цей відсоток в м. Кишиневі (60,3%), в інших містах - 74,5%. На долю тих, хто народився в інших повітах Бессарабської губернії припадає 5,5%, майже стільки ж - 5,8% - уродженці інших губерній. Останні дуже нерівномірно розміщенні на території губернії: в м. Кишиневі їх було 25,6%, в інших містах губернії 15,7%. Тих, хто народився за кордоном було 1,4 %. [1.8,11]. З числа побічного населення переважають уродженці сусідніх губерній: Польської (41791 чол.), Херсонської (21188 чол.), Київської (6373 чол.), Волинської(6098 чол.). З 21687 чол., які народилися за кордоном - 12014 народились в Австро-Угорщині, 5552 - в Румунії і 1542- в Туреччині. [1.8 ,12] .

Аналізуючи національний склад Росії тих часів, статистика відзначала, що, приміром, на 100 мешканців Російської імперії приходилося 1,2 молдаванина, 1,3 німця, 3,4 єврея т.д. Для Бессарабії ці дані були наступними: молдавани (2677 чол.) - 47,7%, малороси (978 чол.) – 17,4%, євреї (681чол.) – 12,1%, великоруси (577 чол.) – 10,3%, болгари (237 чол.) – 4,2%, та німці (197 чол.) – 3,5%. [ 1.8, 16]

При висвітленні питання про формування міського населення Бессарабії дуже важливими є аналіз даних про розподіл цього населення за станами. Приналежність до стану позначалася значною мірою на господарському рівні, створювала для частини населення більш сприятливі умови для заняття торгово – промисловою діяльністю.

Міське населення Бессарабії поділялося в основному на ті ж стани, що й взагалі по Росії, але найбільш чисельним з податних станів було міщанство, яке мало свої, суто бессарабські особливості, пов’язані з тривалим періодом належності цих територій до Молдавського князівства. Так, у міщанський стан міст Бессарабії входили групи населення з особливим правовим положенням: мазили, рупташі, рупта де вістерія. Зазначені групи населення платили трохи менші податні та земські повинності, чим інші міщани, й могли бути піддані тілесним покаранням тільки по судовому вироку. Вони складали в міщанському стані окремі товариства зі своїми старостами, які регулювали розкладку податків і повинностей серед своєї громади.

Що ж стосується загального розподілу міських станів, то слід зазначити, що число міських станів (міщани, купці, ремісники) в містах Бессарабії XІX століття було значно більшим у порівнянні з іншими категоріями: сільськими станами, військовими тощо. Згідно даних статистичних таблиць, у 1858 році на 100 чоловік населення в містах Бессарабії приходилося:

міських станів 89,82%,

військових 5,93%,

дворян 2,06%,

духівництва 0,94%,

сільських станів 0,57%

інших 0,69%. [1.4,20]

При аналізі даних про становий склад міського населення певну цікавість викликають відомості про купецтво, торговців з міщан і селян. Зростання їх питомої ваги серед міського населення краю яскраво відбиває процес зростання торгової буржуазії, капіталістичних підприємців у промисловості ,сільському господарстві Бессарабії.

Для ілюстративності, розглянемо статистичні дані про кількість купців Бессарабії. Основну масу купців складали в краї складали представники третьої гільдії. Особливо багато їх нараховувалося в так звані пільгові роки. Зростання торгового капіталу в області було настільки сильним, що Бессарабія у 1856 році по загальному обсягу купецьких капіталів знаходилася у числі перших 15 з 49 європейських губерній Росії, а за обсягом капіталів двох перших гільдій стояла на 9-му місці серед цих губерній .

Характеризуючи купецький стан Бессарабії, слід зазначити, що не іногородні (російські) і не іноземні купці складали основний контингент бессарабського купецтва. Частка іноземних і іногородніх купців у загальному складі цього стану була невелика. У 1851 – 1852 роках іногородніх купців числилося в Бессарабії 100, а в 1857 році – лише 172 чоловік. [ 2.7, 75]

Утворення в містах і містечках області настільки значної категорії оптової і більш дрібної торгово-промислової буржуазії було наслідком розвитку місцевого товарообміну, зміцнення зв'язків з ринками інших країн.

Стан купців поповнювався за рахунок торгуючих міщан і селян. Згідно відомостей окладних книг, кількість торгуючих селян і міщан, офіційно зареєстрованих до 40 – 50 – х років ХІХ ст. була дуже малою. Але в другій половині XІX ст. ця тенденція змінюється. Міщанами і торгуючими селянами (за даними члена Бессарабського статистичного комітету П. Шпаковського) [2.7, 77] у 50–х роках ХІХ ст. була отримана наступна кількість свідчень на торгівлю з правами купців першої , другої і третьої гільдій :

У 1852 році - 95;

у 1853 році – 133;

у 1854 році – 205;

у 1855 році – 332.

За цими статистичними даними, що звичайно не відбивають повну кількісну сторону процесу, не можна не бачити в цілому дуже важливого явища – формування і росту буржуазних елементів з нестанового купецтва яке відбувалося на бессарабських теренах в другій половині ХІХ ст. Формування цих елементів проходило в середовищі самих численних станів країни - селян і міщан , у середовищі людей , що найближче стояли до сільськогосподарського і промислового виробництва.

Факти швидкого й значного зростання станового купецтва, а також наявність селян і міщан, що торгували по свідоцтвах - безперечні показники росту буржуазії в бессарабських містах і селах в цей період.

Зростання міст та населення в розглянутий період – це типова антифеодальна тенденція соціально – економічного життя, яка свідчить, що становлення капіталістичних відносин в Бессарабії відбувалося більш прискореними темпами, ніж в центральних районах Російської імперії.