Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком прямісінько у Вербовий хутір

2. Ну, значить, переїхали ярок, взяли праворуч, та понад ярком, понад ярком прямісінько у Вербовий хутір.

‑ Тр-р-р! Драстуйте, бабусю!

‑ Драстуйте!

–    Де тут, скажіть, будь ласка, кривий Степан живе?

–    Кривий Степан?

–    Еге! Мисливець.

–    За четвертою хатою повернете у вуличку. Тією вуличкою у самісінький двір так і в’їдете.

-      Спасибі, бабусю! (Остап Вишня «Мисливські усмішки»).

3.Ну навіщо «до свідання»

Ти говориш на прощання,

Коли є слова, як диво:

«До побачення!», «Щасливо!»?

Будьте здорові! - Ходіть здорові!

(Щирості стільки в кожному слові!)

Тож на все добре вам! і Прощавайте!

Прошу, заходьте, не забувайте!

(Валерій Маснюк)

За походженням вигуки поділяються на два типи:

1) первинні, утворені давно з окремих звуків: ой!, ай!, о!, а!, е!, ой-ой!, ну!, ба!, ага!, еге! та ін.;

2) вторинні, або похідні, утворені від інших частин мови, а саме:

-      від іменника: жах!, господи!, боже!, матінко!, горенько! та ін.;

-      від дієслів: подумаєш!, прошу!, прощавайте! та ін.;

-      від іменників у сполученні з займенниками та прикметниками: брат ти мій!, світе мій!, матінко моя! та ін.

Невелика група вигуків є запозиченими з інших мов: алло! (англ.), караул! (тур.), стоп! (англ.), капут! (нім.), браво! (італ.), полундра! (англ.). Наприклад: Стоп! Ялта! Фу! – Ну, як?(Вишн.), – Браво, пане Броніславе, браво! – похвалив його чорнявий товариш (Бедз.).

◊ Укладіть таблицю: запишіть в одну колонку непохідні (первинні) вигуки, а в другу – похідні (вторинні). Складіть діалог «На озері», використовуючи п'ять-сім вигуків (на вибір), в яких у значенні вигуків уживаються повнозначні слова чи сполучення слів.

О, ну, на добраніч, матінко, алло, Боженько, гей, пхе, рятуйте, ай, добридень, леле, ой, гляди, годі, киш, кукуріку, овва, спасибі, ох, ой лишенько, хай йому грець, жах, ех, страх, гов, ух, до побачення, е, еге, горенько, дурниці, гм, фу, даруйте, йой, ага, о Боже, цитьте, прощайте, хай йому біс, жах, шах, даруйте, горенько, от тобі й маєш.

◊ Перепишіть, розкриваючи дужки. Поставте пропущені розділові знаки, перевірте себе за довідкою, поданою нижче. Поясніть правопис вигуків і звуконаслідувальних слів. Визначіть, до якої групи за значенням їх слід віднести.

1. Не жартуй наді мною, (будь) ласка, і, говорячи, не мовчи (Сим.). 2. Людей і долю проклинать не варт (їй) богу (Шевч.). 3. Грім загукає голосно до всіх хліборобів: “Ого (го) (го) (го) (о) (о) (о)!!! Гей вста-ва-й-те-е-е! По-р-ра-а-а! Пора засівати землю!” (Цюп.). 4. Гей в(йо) карий! Гатьте гніда Краймо лемішем землицю (Лепк.). 5. Гай (гай) пролетіли твої весни, і вже сивина як стигле жито падає на очі (Ст.) 6. Кує зозуля. Б’є молоточком у кришталевий великий дзвін: ку (ку) (ку)! ку (ку)! – і сіє тишу по травах (Коц.). 7. – Магай (бі). – Дякувати (Л.Укр.). 8. Цю (цю) скажені схаменіться (Шевч.). 9. Ов(ва) Не вихоплюйся синку з нерозумним словом, бо назад ніяково вертатися (Коц.). 10. Йому навіть почулось, що над головою заскреготала сорока: (че) (че) (че)! Зацвірінькав горобець: (цвірінь) цвірінь!  (Коц.). 11. Годі! (ой) годі! (Л.Укр.). 12. (Гей) удармо в струни, браття, в золотії (Рил.). 13. Тут дмухнув вітерець, і знову почувся поруч барабанний дріб: (тук) ( тук) (тук) (Ст.). 14. (Гей) (Цоб) (Цабе) (Н-н-о) На ярмарок! (Коц.). 15. (Ну) хлопці, в дорогу (Шевч.). 16. (Далебі) не знаю, що й діяти». — І. Нечуй-Левицький). 17. Коли тут -( лихо мені тяжке)– рознедужався Павло мій (Вовч.).

Довідка

Вигуки, що повторюються або вимовляються протяжно, пишуться через дефіс. Наприклад: Тью-і, ті-і-і Ні, зовсім не так. Трйю-тіх-тіх  (Коц.).

Після вигуку ставиться кома або знак оклику. Наприклад: Овва! Який розумний! (Неч.-Лев.).

Знак оклику ставиться і після вигуків, що виступають еквівалентами окличних речень. Наприклад: – Гей, Цоб! Цабе, рябий, тпру! (Нар.тв.).

Вигук ой може не виділятися комою в реченнях, що мають пісенний характер, наприклад: Ой дощів мені треба, дощів, а не поту, бо той піт прилипа до брудної сорочки, як плугатар кінчає роботу (Тич.).

Не виділяються розділовими знаками вигуки на початку речення, якщо стоять перед особовим займенником, після якого йде звертання. Наприклад: Ах ви, мрії, ви милі, дитячі, як обличчя за дальнім вікном (Сос.); О, ой, що стоять перед звертаннями і тісно з ними пов’язані інтонаційно, виступають у ролі часток і комою теж не виділяються. Наприклад: І погляд твій німий, о мати, понад землею загримів (Рильськ).

Якщо вигук, який стоїть усередині речення, вимовляється з підсиленням, після нього ставиться знак оклику, а наступне слово пишеться з малої букви. Наприклад: Ой, горенько! косо моя!, косо моя золотая!Ой, лишенько! красо моя! красо моя молодая! (Л.Укр.).

◊ Укажіть у реченнях звуконаслідувальні слова. Яка їх функція в реченні? Це безпосередній вияв реального світу (явищ, дій, предметів природи чи відображення звукових ознак дійсності через уявлення мовця? Що їх споріднює з вигуками? Виконайте фонетичний аналіз підкресленого слова.

1. “Отже, – думав він, наморщившись по лекції, – поки станеш паном – треба балакати по-пташиному. Кра-кра! – згадав він склади. – Се зовсім як ворона. Або: ку-ку! – наче зозуля кує” (Коц.). 2. Гу-гу-гу-у! – застогнав пугач серед лісу. 3. Брязь! дзень! брязь! дзень! Валка рушила (Мирн.). 4 Летять у вирій журавлі, прощаючись надовго з нами своїм “кру-кру” (Лепк.). 5. Іду. Коли чую: кулемет як засокоче: со-ко-ко-ко. А потім гармата як ревне: гур-гур! А земля – хилить, хилить. 6. Кар! – тривожно заскрипів птах і витягнув посивілу шию (Ст.). 7. Дзелень, дзелень! – забило на вежі, видко, дев’яту годину (Гол.). 8. Хтось бив праником по шматтю: апть, апть, апть (Тют.).

Уведіть подані звуконаслідувальні слова в речення так, щоб вони виконували синтаксичну функцію підмета, присудка чи додатка.

Звуконаслідувальні слова - це окрема група вигуків, за допомогою якої передаються, відтворюються різні звуки природи, тварин, птахів, машин тощо: гав-гав, кахи-кахи, брязь!, дзелень-дзелень! Наприклад: Дзень-дзелень  дзень-дзелень! Сильний різкий дзвінок вдарив у передпокої (Коц.); Чув тільки, як за стінами падали, зривались і падали в м’яку землю яблука. Гуп-гуп-гуп (Цюп.).

Звуконаслідувальні слова, на відміну від вигуків, у мовленні можуть бути разовими і не ставати одиницями мови. Вони відображають звукове уявлення мовця про конкретне звучання, що залежить від артикуляційно-акустичних і психологічних факторів самої особистості.

Використовуються найчастіше в розмовному і художньому стилях. Звукообразна інформація, що міститься у звуконаслідуваннях, зазвичай доповнюється мовцем, інформацією інших слів, найчастіше іменників та дієслів.

Наприклад: -Бов! Бов! Бов! – не стихає на всіх дзвіницях передзвін, і співає хор на переходах (А.Хижняк).

Звуконаслідування відрізняються від вигуків своєю фонетичною варіантністю, про що свідчить їх схематичне, приблизне графічне відображення. Це частіше спостерігається в художній літературі.

Субстантивуючись, звуконаслідування, як і вигуки, можуть виступати у функції підмета (наприклад: Твоє журливе “ку-ку” спливало, як сльози по плакучій березі (Коц.)); чи додатка (наприклад: І вітер, як жебрак на лірі, Своє маленьке “лірі-лірі” Стихенька бренькає під плотом (Леп.)).

Можуть функціонувати і як присудки (наприклад: – Мовчу я, а в самого серце тільки стук – стук – стук, стук – стук – стук (Тют.)), і як відокремлені обставини, наприклад: Кує зозуля, б’ючи молоточком у кришталевий дзвін своє ку-ку! – ку-ку!, і сіє тишу по травах (Коц.).

Звуконаслідувальні слова, як і вигуки, служать для творення іменників і дієслів: дзенькати, дзенькіт; гупати, гупання; квакати, квакання тощо.

◊ Зверніться до тлумачного словника української мови. Чи пояснюються в ньому вигуки і звуконаслідування? Чому? Думку обґрунтуйте.

Корисно знати

У 2009 році Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова видало книгу Любові Мацько «Українська мова в освітньому просторі». Книга містить розділ, в якому на численних прикладах з художньої літератури розглядаються особливості вигуків та звуконаслідувань в українській мові.

◊ Перепишіть. Підкресліть вигуки один раз, однозвучні частки – двічі. Поставте пропущені розділові знаки. З яким значенням виступає частка, однозвучна з вигуком, і яке значення має вигук?

1. Гей на всі простори на Карпати-гори розлітайся слово розлітайся клич. 2. Гей сміло стань гей прямо глянь ти ворогам у вічі (Рил.). 3. 4. – 5. – Ну й що з ним? – спитала тривожно Корнієва жінка (Гонч.). 6. Ну хто б у римській Енеїді Хорола й Ворскли не пізнав (Рил.). 7. От як У вас же були теорії не такі старосвітські (Л.Укр.). 8. Нічого не второпаю. От голова га? (Довж.). 9. – Еге так воно й було, – тихо сказав він. – Отоді я мабуть і ножик свій загубив (Зб.). 10. – Еге! Це не ваші груші. Бабуся казали, що це груша батькова, а не дядькова, – говорили діти та все збирали груші (Неч.-Лев.). 11. Що ж тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив! (Л.Укр.) 12. А що ж То й ходімо (Шевч.).

◊ Чи давно ви читали «Мисливські усмішки» Остапа Вишні? Цикл оповідань видатного майстра слова є своєрідним жанром. Яка основна думка цього циклу? Що вас приваблює, захоплює у творах письменника? Оригінальним є влучне використання автором різних розрядів вигуків і звуконаслідувань.

Прочитайте уголос уривок з усмішки Остапа Вишні «З крякухою на озері». Як передаються емоції героя? Яка семантика вигуків і звуконаслідувань? Яку смислову, текстоутворювальну функцію вони виконують? Виконайте фонетичний і морфологічний аналіз підкреслених слів.

Ви коли-небудь полювали з крякухою?  I взагалi ви знаєте, що таке єсть крякуха?  Не знаєте?  Ай-ай-ай-ай! Як же це так, що ви не знаєте, що таке кр-якуха?!  Крякуха, або як її ще звуть - "пiдсадна" качка, така нiби собi звичайнiсiнька зовнi вуточка, менша вiд свiйської, менша вiд крижня, але бiльша за чиря.  Дехто запевняє, що крякуха - це є помiсь дикої й свiйської качки, що для того, мовляв, щоб добути качок-крякух, треба навеснi пустити свiйську качку на озеро, щоб її там "потоптав" дикий селезень, i тодi, з таким от способом заплiднених яєць свiйської качки, вилупляться крякушенята А виходить, що зовсiм воно не так. Крякухи, особлива порода качки, виведенi, як нам розповiдали, давненько вже в Тульськiй нiби губернiї, звiдки вони й розповсюдилися по всiй країнi. Крякуха сiренька, забарвленням пiр'я скидається на крижня, але менша, як говорено вже, вiд крижня.  Характерна її особливiсть та, що коли вона бачить чи чує навiть у повiтрi льот чи то поодинокої качки, чи качиної зграї, вона "кричить", "крякає", закликаючи лiтаючих своїх родичiв присiсти до неї познайомитися. - Ках! Ках! Ках! Пожалуйте до мене! Ках! Ках! Ках! Дуже вас прошу! Ках! Ках! Ото, значить, i править крякуха за принаду для диких качок. Хочете знати "технiку", тобто, як крякуху пускати на озеро, чи на рiчку, щоб вона вам качок пiдманювала? Дуже просто. На одну лапку в крякухи нашивається панчiшка така шкiряна, а до тої панчiшки кiльце невеличке прикрiплене. На довгому шнурковi, що прив'язується до кiльця на крякушинiй лапцi, прикрiплюється "грузило" - чи то гирка, чи просто собi важкенький камiнь, який поринає на дно в озерi, а на шнурку плаває прив'язана крякуха, мов на котвi, на якорi. Даєте їй невеличку площу, ну так чотири-п'ять квадратних метрiв плеса, де вона, купаючись та тихенько кахкаючи, плаває. А ви на човнi забираєтесь у густу кугу чи в очерет, замасковуєтесь, сидите й чекаєте Та, сидячи, вiд скуки перемовляється з крякухою: - Тась! Тась! Тась! А вона вам на вiдповiдь тихенько й лагiдно: - Ках! Ках! Ках! Аж ось крякуха рiзко й тривожно, аж нiби захлинаючись: - Ках-ках-ках! Ках-ках-ках! В голосi тривога, неспокiй, iстерика, i сама вона аж нiби пiрнути в воду збирається. Стежте! То шулiка-яструб наглядiв вашу крякуху й кружляє над нею! Не ловiть гав! Бо стрiлою впаде яструб, i не матимете ви крякухи. Пильненько вдивляйтеся, чи не промайне у водi чи на очеретi тiнь вiд крякушиного погубителя. I не вагайтесь, як помiтите його: - Бах! Встрелили ви яструба чи не встрелили, а проте одiгнали; вдруге навряд чи заманеться йому поласувати вашою крякухою Заспокоїлась крякуха, заспокоїлись ви Чуєте знову: - Ках! Ках! Ках! Але це "ках" якесь непевне, байдуже . То птичка пурхнула через озеро; може, очеретянка, може, бугайчик, а може, по рясцi пробiгла чорнявенька дика курочка. I знову тихо I от вам призивне: - Ках! Ках! Ках! Ках! Ках! Скiльки нiжностi й кокетства лукавого в голосi - Я тут! Я тут! До мене, друзi! Ви дивитесь угору - пропливає зграйка чирят Не всi обов'язково сiдають на крякушин заклик, але часто-густо все-таки сiдають (Остап Вишня «З крякухою на озері»).

◊ На основі власних спостережень складіть розповідь про життя лісу навесні, використовуючи вигуки та звуконаслідувальні слова. З якою стилістичною метою вони вживаються?

Схема морфологічного аналізу вигуку:

1. Аналізоване слово.

2. Група і підгрупа за значенням.

3. Група за походженням: первинний, вторинний.

4. Правопис.

Рефлексія і самоперевірка

1. Чим відрізняються вигуки від повнозначних і службових слів?

2. Яку роль вигуки виконують у мові?

3. Назвіть розряди вигуків за значенням.

4. З якою метою вживаються звуконаслідувальні слова? Наведіть приклади.

5. Чи завжди вигуки відділяються розділовими знаками?

У поданому реченні знайдіть вигуки і дайте їм характеристику:

Тема для розмови.

«Людина говорить не тільки для того, щоб виразити думку. Людина говорить також, щоб подіяти на інших і виразити свої власні почуття», - написав французький мовознавець Жозеф Вандрієс. Як ви розумієте ці слова? Обговоріть це в класі.

ВАНДРІЄС ЖОЗЕФ (1875–1960) - французький лінгвіст, автор відомої книги «Мова» 1921).

◊ Завдання додому.

Випишіть із фразеологічного словника української мови фраземи, в яких наявні вигуки і звуконаслідувальні слова або похідні від них іменники і дієслова.