Неістота-агент дії в казках Оскара Вайльда

2. Неістота-агент дії в казках Оскара Вайльда

2.1 Творча манера Оскара Вайльда та її вплив на лексико-стилістичну структуру казок

У лекції "Відродження англійського мистецтва" (1882) Уайльд вперше сформулював основні положення естетичної програми англійського декадансу, що пізніше одержали розвиток в його трактатах "Кисть, пір'я і отрута" (1889), "Істина масок", "Занепад мистецтва брехні" (1889), "Критик як художник" (1890), об'єднаних в 1891 році в книгу "Задуми" ("Intentions"). Визнаючи сутність англійського декадансу Оскар Вайльд пише: "...ми відійшли від навчання Рескіна - відійшли безумовно і рішуче... ми більше не з ним, тому що в основі його естетичних думок завжди лежить мораль... У наших очах закони мистецтва не співпадають із законами моралі." Суб'єктивно-ідеалістична основа естетичних поглядів Вайльда найгостріше виявилася в трактаті "Занепад мистецтва брехні". Написаний в типовій для Уайльда манері розкривати свою думку через розцвічений парадоксами діалог, цей трактат мав яскраво полемічний характер і став одним з маніфестів західноєвропейського декадансу. Заперечуючи дійсність, існуючу об'єктивно, поза свідомістю людини, Уайльд намагається довести, що не мистецтво відображує природу, а навпаки, - природа є віддзеркаленням мистецтва. "Природа зовсім не велика мати, що народила нас, - говорить він, - вона сама наше створення. Лише в нашому мозку вона починає жити. Речі існують тому, що ми їх бачимо." Лондонські тумани, за твердженням Уайльда, існують лише тому, що "поети і живописці показали людям таємничу красу подібних ефектів." Не дивлячись на те, що Шопенгауер дав аналіз песимізму, вигаданий песимізм був Гамлетом; російський нігіліст не що інше, як вигадка Тургенева; Робеспьер прямо зійшов із сторінок Руссо і т.д.

Проголошуючи право художника на щонайповніше творче свавілля, Оскар Уайльд говорить, що мистецтво не "можна судити зовнішнім мірилом схожості з дійсністю. Воно швидше покривало, ніж дзеркало." Доводячи свою думку до парадоксального загострення, Уайльд заявляє, що справжнє мистецтво засноване на брехні і що занепад мистецтва в ХIХ столітті (під занепадом мистецтва мається на увазі реалізм) пояснюється тим, що "мистецтво брехні" виявилося забутим: "Все погане мистецтво існує завдяки тому, що ми повертаємося до життя і до природи і зводимо їх в ідеал".

Задачі літературної критики Уайльд трактує в тому ж суб'єктивно-ідеалістичному дусі, що і задачі мистецтва. У статтях "Критик як художник" і "Кисть, пір'я і отрута" він наділяє критика правом на повне суб'єктивне свавілля, стверджуючи, що основною задачею естетичного критика полягає саме передача своїх власних вражень.

Також Уайльд заперечував соціальні функції мистецтва, заявляючи, що задача кожного художника "полягає просто в тому, щоб чарувати, захоплювати, приносити задоволення... Ми зовсім не хочемо, - писав він, - щоб нас терзали і доводили до нудоти оповіданнями про справи нижчих класів".

Поза і естетські крайнощі Уайльда, поза сумнівом, впадають в очі, але очевидний і непримиренний протест, заснований на жорсткій позиції художника, що враховує історію мистецтва, умови його розвитку і реальний стан. Позиція Оскара Уайльда очевидна: він проти приземленості, "наслідування правді", міщанських прописів і порожньої риторики. Словом, проти всього того, що, претендуючи на місце в мистецтві, мистецтвом не є. Ця особливість позиції і переконань Уайльда знайшла вираз в його казках і романі.

Казки є найпопулярнішим зі всього, написаного Оскаром Уайльдом, і кращі з них, так само як і його розповіді, поза сумнівом, виходять за межі літератури декадансу, що, у свою чергу, служить свідоцтвом того, який тісно було письменнику у межах декадентської естетики.

До казок, об'єднаних в збірку "Щасливий принц і інші казки" (1888 рік) відносяться такі казки, як: "Щасливий принц", "Соловей і троянда", "Егоїстичний велетень", "Зраджений друг" і "Чудова ракета". Казки " Юний король ", " День народження інфанта ", " Рибак і його душа " і " Хлопчик-зірка " об'єднані під загальною назвою " Гранатовий будиночок " (1891). Казки Уайльда - не наївні небилиці, а серйозні, місцями недитячі твори. Оскар Уайльд викриває пожадливість і користолюбство буржуазного суспільства, протиставляючи їм щирі відчуття і прихильності простих людей, не забруднені холодним розрахунком, які і становлять справжню красу людських відносин. У казках " Юний король " і "Щасливий принц" письменник говорить про несправедливий устрій суспільства, в якому ті, хто трудяться, терплять позбавлення і потребу, тоді як інші живуть розкошуючи за рахунок їх праці. У "Велетні-егоїсті" і "Зрадженому другу" він показує, як егоїзм і пожадливість цього світу вбивають навколо себе все живе; у "Чудовій ракеті" блискуче висміює пустку і чванливість своєю родовитістю знаті, що чваниться, а в казці "День народження інфанта" - та ж тема придбаває вже трагічне звучання.

У одній з кращих, найзворушливіших і сумніших казок, в улюбленій казці автора цього реферату - в "Зрадженому другові" - письменник підіймається до достовірно сатиричного оголення жадібної і лицемірної моралі власника. Історію маленького трудівника Ганса, пограбованого і погубленого багатим і жорстоким Мірошником, що лицемірно іменує себе його зрадженим другом, Уайльд зводить до висоти символічного узагальнення. Дійсно, неможливо без сліз читати сумну історію Маленького Ганса, що безтурботно жив в скромній хатинці, копався цілісінький день серед троянд, крокусів і фіалок і що усміхався сонцю. З погляду автора, ця красива, але сумна казка ідеальна для допомоги в складанні певної системи цінностей дитини. Її мораль дуже очевидна. У дитячій свідомості вмить фіксується працьовитість, чуйність і добре серце Маленького Ганса, брехливий і ледачий Мірошник, який погубив нещасну Крихту. Оскар Вайльд настільки явно вимальовує позитивного і негативного героя, що дитині лише залишається запам'ятати вчинки того і іншого і зробити висновок, що не представляється важким, на відміну від таких казок, щодо складних для дитячого розуміння, як "Соловей і троянда", "День народження інфанта" і ін.

Головне ж, що додає казкам Вайльда їх неповторну "вайльдовську" своєрідність, це роль, яку грає в них парадоксальна форма виразу думки, що є відмітною особливістю стилю письменника. Казки Уайльда (як і вся його проза) насичені і перенасичені парадоксами. У критичній літературі міцно встановилася традиція вважати його парадокси простою грою словами. Проте, на думку автора, в основі багатьох з них лежить скептичне відношення письменника до цілого ряду загальноприйнятих етичних і естетичних норм буржуазного суспільства. Задача парадоксів Уайльда, направлених проти святенницької лицемірної моралі, полягала в тому, щоб, називаючи речі своїми іменами, тим самим знайти це лицемірство. Яскравим тому прикладом може послужити казка "Чудова ракета". І безмежна зарозумілість, і гордовитість і презирство до оточуючих "чудової ракети", і її самозакоханість живо контрастують з тією щонайповнішою відсутністю в ній якій-небудь дійсній цінності, яке Уайльд постійно підкреслює в своїх описах аристократії. Справжній комізм цієї казки виникає якраз з цієї невідповідності між суттю і видимістю явища, що досягає свого апогею в завершальному епізоді (мріюча викликати "величезну сенсацію", ракета "прошипіла і потухнула").

Також в своєрідному стилі казок Уайльда займає важливе місце прийом контрастного зіставлення. Іноді цей прийом переслідує чисто живописну задачу (опис зовнішності інфанта і карлика), але в більшості випадків Уайльд користується ним для виявлення основного сюжетного задуму казки (чергування картин розкоші і убогості в казці "Юний король", в чергуванні розповідей ластівки про заморські чудеса з розповідями щасливого принца про життя бідняків великого міста). Звертає на себе увагу значна нейтралізація опозиції готичного й реалістичного у казковій пародії О. Уайльда “Кентервільський привид” (1891). У порівнянні з романними версіями пародія-казка є лаконічною, стислою формою, проте набуває динаміки і поліфонічності, на що вказують миттєві переключення жанрових регістрів (готика - пародія - казка - приповідка) вкупі із зумовленими цим раптовими змінами емоційних ключів (схвильований - іронічний - сентиментально-дидактичний - філософський). Услід за Пікоком Уайльд активно запроваджує в пародію ігрове начало (театральний хронотоп поволі витісняє хронотоп замковий), ускладнює та урізноманітнює сюжетні й змістові функції запозичених із готики персонажів: так, фігура злочинця-привида виступає почергово у нових, естетських, амплуа галантного кавалера, денді, актора, мученика, невинна заокеанська героїня грає символічну роль речниці справедливості, месії, що спокутує прабатьківські гріхи Старого Світу. Діалог повсякденно-матеріалістичної та піднесено-готичної свідомості, поданий крізь призму міжнаціональних англо-американських контактів, — знак оригінального аранжування Уайльдом готичної теми. Об'єкт пародії, готика, реабілітується; за нею закріплено статус Englishism — невід'ємної риси британської ментальності, у казково-міфологічних термінах вона зображена О. Уайльдом як ініціаційний шлях до осягнення та причащання споконвічних екзистенціальних істин — Життя, Смерті, Любові.

Своєрідність стилістики казок Уайльда виявляється в їх лексиці і стилістиці. Прекрасний знавець мови (як і личило пристойному естету), він був точний не тільки у виборі потрібного йому слова, але і в інтонаційній побудові фрази. Конструкція фрази гранично проста і є одним з класичних зразків англійської прози. В той же час вплив декадентської манірності примушує письменника раз у раз ухилятися від лаконічності оповідання і насищати свою розповідь всілякою екзотикою типу "рожевих ібісів, довгою фалангою місячних гір, що стоять уздовж Нільського берега" або "чорного, як чорне дерево, царя, що поклоняється великому шматку кришталя". Особливо помітне прагнення до зайвої декоративності в другій збірці казок ("Гранатовий будиночок"). Не може не уразити така найдрібніша дрібниця: скільки естетичної радості доставляло йому, наприклад, споглядання коштовних каменів. "Він часто проводив цілі дні, пересипаючи з шкатулки в шкатулку оливково-зелені хризоберили, які здаються червоними при сяйві лампи, кімофани, прорізаючи срібною межею, точно дротом, хризоліти фісташок, рожево-червоні і винний-жовті топази; його полонило червоне золото сонячного каменя, перлова білизна місячного каменя" і т.д., і т.д., і т.д.

З не меншим захватом Уайльд писав про людський одяг. Він ще не заїкнувся про зовнішність інфанта, а з перших же строчок дуже докладно, немов в модному журналі, зобразив її одіяння: "Плаття на ній було сіре атласне, з важким срібним шиттям на спідниці, а туго затягнений корсаж весь був розшитий дрібними перлами. З її плаття, коли вона йшла, виглядали крихітні туфельки з пишними рожевими бантами. Її велике газове віяло було теж рожевий з перлами" і т.д. Словом, часом забуває зобразити обличчя людини, але його костюм опише завжди. Раніше костюм, а потім особа. Якщо книги Достоєвського часто були надбанням психіатрів, то книги Оскара Уайльда можуть бути незамінні для ювелірів і кравців. Т.о., описуючи і захоплюючись всім, що створила людина для прикраси людини, цей кімнатний, салоновий письменник абсолютно відмовляється помічати природу. Штучну красу він леліяв, а від природної - відвертався. Практично неможливо знайти на його сторінках ні єдиного пейзажу, ні подиху свіжого вітерцю: усюди шикарні палаци, заморські гобелени і холодний мармур.

Але не дивлячись на всю, часом нарочиту, наївність в зображенні життя і постійну підміну реальних конфліктів уявними, критичне відношення письменника до багатьох явищ сучасної йому дійсності, дуже виразно звучне в цих казках, відразу визначило їх місце у ряді творів, що протистоять літературі вікторіанської Англії. Сучасна Уайльду англійська критика зустріла казки холодно.

Разом з тим, Оскара Уайльда постійно обвинувачують у відсутності глибини в думках про окремі сторони сучасної йому дійсності, в "характерній" слабкості фіналів його казок, не витікаючих, як правило, зі всього розвитку дії. Наприклад, іронізуючи над багачами-філантропами, Уайльд сам раз у раз вдається в своїх казках до сентиментально-філантропічних розв'язок (фінали "Щасливого принца", "Велетня-егоїста"). Цікаво, також, відзначити і уайльдовськую точку зору з цього питання: "...У мене був високий дар; я зробив мистецтво філософією, а філософію - мистецтвом, що б я ні говорив, що б ні робив - все повергало людей в подив, все, до чого б я ні торкався, - будь то драма, роман, вірші або вірш в прозі, дотепний або фантастичний діалог, - все осявалося невідомою доти красою. Я збудив уяву мого століття так, що він і мене оточив міфами і легендами." Воістину, така самооцінка свідчить багато про що. І якщо вдуматися, то Уайльд дійсно недалекий від істини!

Підсумовуючи все вищевикладене, можна сказати, що крайній індивідуалізм Уайльда привів до того, що навіть ті зерна реальної правди життя і щирого співчуття знедоленим, які зробили його казки популярними, не змогли знайти подальшого розвитку в його творчості.

Для Вайльда, воюючого проти "безкрилого реалізму", як іменував він натуралізм, мистецтво - це “мистецтво брехні”, життя - лише “сирий матеріал”, по його виразу, для художніх фантазій, для творення краси. Інша справа, як ці постулати втілювалися в його художній практиці, який, припустимо, етичний урок таять в собі його роман і казки, переконливі, що доброта, благородство, самопожертвування не виключалися письменником з категорії прекрасного. Але Вайльд розумів, наскільки небезпечна для мистецтва зневага основоположними законами творчості, без яких художня діяльність перетворюється попросту на інший рід діяльності.

2.2 Лексико-стилістичні функції неістоти-агента дії на матеріалах казок Оскара Вайльда

Для естетизму Оскара Вайльда властиве використання іменників-неістот в невластивій більшим чином ролі – виконавців дії. Більше того, головними героями його казок часто виступають неістоти, що надає, на нашу думку більше можливостей для алегорій, якими насичені казки письменника. Головними героями – неістотами виступають:

Література

1. Англійська граматика = English grammar: 3.An illustrated book: Навч.-метод. посібник. - Тернопіль: АМБЕР, 1997. - 96 c.

2. Адамовська, Людмила Миколаївна. Collected English Grammar Exercises = Сторінками англійської граматики: З. грамат. вправ: Синтаксис / Адамовська, Людмила Миколаївна, Зайковскі, Світлана Андріївна. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2000. - 71 с.

3. Верба, Георгій Володимирович. Граматика сучасної англійської мови: Довід. / Верба, Георгій Володимирович, Верба, Лідія Георгіївна. - К.: Логос, 2000. - 341 с.

4. Шамхалова, Наталія Аркадіївна. Сучасна ділова англійська мова: Навч. посіб. / Київський національний економічний університет. - К., 2000. - 164 с.

5. Медведева, Людмила Михайловна. Английская грамматика в пословицах, поговорках, идиомахи изречениях = English Grammar in proverbs, sayings, idioms anf quotations: Учеб. пособие / Медведева, Людмила Михайловна. - К.: Издательство при Киевском государственном университете, 1990. - 239 с.

6. Бех, Петро Олексійович. Англійська мова: Самовчитель / Бех, Петро Олексійович, Биркун, Людмила Вікторівна. - К.: Либідь, 1993. - 232 с.

7. Пазюк, Л.К. Граматика англійської мови для школярів, абітурієнтів, студентів: Навч. посіб. / Л.К. Пазюк. - К.: Кобза, 2002. - 415 с.: табл.

8. Коганов, Аркадий Борисович. Грамматика английского языка с упражнениями и ключами к ним. - К.: А.С.К., 2003. - 488 с.

9. Масюченко, Ігор Петрович. Англійська мова: Довід. школяра і студ. / Масюченко, Ігор Петрович. - Донецьк: БАО, 2003. - 448 с.

10. Грамматика английского языка: Для школьников, абитуриентов и студентов / Сост. В.А. Радовель. - Донецк: БАО, 2004. - 304 с.

11. Коганов, Аркадій Борисович. Граматика англійської мови в таблицях / Коганов, Аркадій Борисович. - К.: А.С.К., 2004. - 113 с.