Освоєння грецької лексики в сучасній українській мові

2.4 Освоєння грецької лексики в сучасній українській мові

Грецькі слова в українську мову ввійшли ще до прийняття християнства внаслідок безпосередніх контактів між носіями обох мов. Набагато більше грецьких слів прийшло до нас через старослов'янську мову після прийняття християнства: ангел [13, 38], апостол [14, 56], Біблія [14, 81], Євангелія [14, 234], вівтар [14, 100], ладан [14, 368], паламар [14, 494], псалом [14, 564], ідол [14, 246]. Тоді ж було запозичено й багато грецьких імен, такі, як Анатолій (східний), Андрій (мужній), Арсен (сміливий), Василь (царський), Геннадій (благородний), Олександр (захисник людей), Ірина (спокій), Галина (тиша), Катерина (чиста), Оксана (гостинна), Олена (сонячна).

Наступна хвиля грецизмів спостерігається у зв'язку з вивченням в українських школах у ХVІ-ХVІІ ст. грецької мови. У цей час в українську мову входять в основному шкільні терміни: граматика [13, 144], філософія [13, 614], лексика [14, 377], морфологія [14, 246], синтаксис [14, 626], хор [13, 636].

Пізніші запозичення з грецької мови пов'язані з розвитком різних галузей науки, з політичним життям. До них належать такі слова, як біологія [14, 83], бактерія [14, 74], мікроб [14, 431], теорема [14, 668], дифтонг [14, 192], фонема [14, 724], морфема [14, 449], схема [14, 654].

Для грецизмів характерні такі особливості:

а) словотвірні елементи: авто, анти, мікро, макрос, аероб, хроном, Фотом, топок, сферою, агро -, архі-, ізо-, пан-, філ, -фоб.

б) початкові голосні а, е, і, приголосний ф, звукосполучення кс, пс, суфікси -ік(а), -ад(а), -ид(а), -ід(а) тощо: архів [14, 62], автор [14, 16], економія [14, 213], етика [14, 233], ідея [14, 245], фантазія [14, 707], лексика [14, 377], олімпіада [14, 480].

2.5 Освоєння французької лексики в сучасній українській мові

Французькі слова проникають в українську мову, починаючи з ХVІІ ст. через польську, пізніше - російську мову. А в другій половині ХVІІІ-ХІХ ст. цьому сприяло поширення політичних ідей, мистецтва, культури, Батьківщиною яких була Франція.

Запозичені з французької мови слова стосуються переважно:

а) суспільно-політичного життя: режим [14, 584], абсолютизм [14, 11], парламент [14, 506], департамент [14, 174], дебати [14, 165], прем'єр [14, 549], шеф [14, 754], аташе [14, 67], інтрига [14, 268], шантаж [14, 751], авантюра [14, 12], бюллетень [14, 90];

б) мистецтва й літератури: ансамбль [14, 48], афіша [14, 70], анонс [14, 48], п'єса [14, 523], суфлер [14, 653], роль [14, 603], амплуа [14, 40], тембр [14, 666], антракт [14, 52], рояль [14, 605], ескіз [14, 232], натюрморт [14, 458];

в) військової справи: армія [13, 55], аванпост [14, 12], бригада [14, 88], фронт [14, 731], флот [14, 722], парашут [14, 504];

г) одягу: кашне [14, 302], капюшон [14, 289], манжети [14, 404], жабо [14, 237];

ґ) будівництва, архітектури, містовпорядкування: бельетаж [14, 79], фойє [14, 723], фасад [14, 709], оранжерея [14, 485], тераса [14, 668], бульвар [14, 89], авеню [14, 12];

д) побуту: абажур [14, 9], люстра [14, 393], портьєра [14, 546], сервіз [14, 619], пудра [14, 567], делікатес [14, 170], десерт [14, 176], вінегрет [14, 102], гарнір [14, 115], філе [14, 716], антрекот [14, 52].

Для запозичених із французької мови слів властиві такі фонетичні й морфологічні особливості:

а) звукосполучення уа: амплуа [14, 40], кулуари [14, 362], експлуатація [14, 217], вуаль [14, 105];

б) пом'якшення губних та к перед у (буква ю): гравюра [14, 153], капюшон [14, 289], фюзеляж [14, 733], кюрі [14, 366], кювет [14, 366];

в) звукосполучення ам, ан перед приголосними: тампон [14, 660], пансіон [14, 499], авантюра [14, 12], жанр [14, 237];

г) суфікси -аж, -ант, -анс, -ер, -йон: екіпаж [14, 212], фураж [14, 733], інтендант [14, 264], реверанс [14, 580], режисер [14, 584], компаньйон [14, 328];

ґ) незмінювані іменники з кінцевими наголошеними голосними -е, -і, -о: пенсне [14, 516], турне [14, 698], резюме [14, 586], журі [14, 239], кашпо [14, 302], шапіто [14, 751].

2.6 Освоєння німецької лексики в сучасній українській мові

Проникнення германізмів в українську мову почалося ще відтоді, коли готи займали південь сучасної України понад Чорним морем (ІІІ-ІV ст.). Однак переважна більшість запозичень із німецької мови припадає на ХVІ-ХVІІІ ст.

Посередником у запозиченні німецьких слів стала російська мова.

Запозичення з німецької мови здебільшого стосуються:

а) техніки й будівництва: анкер [14, 47], домкрат [14, 198], кахлі [14, 302], шифер [14, 755], шланг [14, 756], шпунт [14, 760], штепсель [14, 762];

б) військової справи: гаубиця [14, 117], єфрейтор [14, 236], офіцер [14, 492], фельдмаршал [14, 711], фланг [14, 720], штаб [14, 760], штурм [14, 763];

в) мистецтва: балетмейстер [14, 75], мольберт [14, 443], гастролі [14, 116], флейта [14, 721], арфа [14, 62], камертон [14, 283], обертон [14, 474], ландшафт [14, 371];

г) торгівлі й управління: вексель [14, 96], касир [14, 297], маклер [14, 400], банк [14, 76], штемпель [14, 761], штраф [14, 762], ратуша [14, 577], поштамт [14, 547];

ґ) побуту: бакенбарди [14, 73], шлейф [14, 756], ширма [14, 755], мундштук [14, 452], штопор [14, 762], портвейн [14, 545], штатив [14, 761].

Для германізмів характерні такі особливостi:

а) складні слова, утворені без сполучного голосного: ландшафт [14, 371], камертон [14, 283],

б) слова зі звукосполученням шт на початку слова та ей, ай після приголосного: штамп [14, 761], штаб [14, 760], штраф [14, 762], шлейф [14, 756], шайба [14, 750].

Німецькі запозичення належать до найбільших з кількісного погляду. Німецький лексичний вплив здійснювався такими основними шляхами, як польське і чеське посередництво, а також безпосередні німецько-українські міжмовні контакти. Необхідно особливо підкреслити, що німецькі лексичні запозичення настільки органічно адаптувалися в лексичній системі української мови з власне номінативного і фонетичного та морфологічного поглядів, що в багатьох випадках не сприймаються як слова іншомовного походження. Наприклад: офіцер [14, 492], касир [14, 297], банк [14, 76], штраф [14, 762] тощо.

Висновки

Лексика кожної мови складається в процесі її тривалого історичного розвитку, тобто українська лексика, як і мова в цілому, тісно пов'язана з історією українського нapoдy. Лексика сучасної української мови за походженням неоднорідна. Близько 90 відсотків становлять успадковані слова, тобто такі, що ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності; слова, що виникли в спільнослов'янський період; слова, спільні для східнослов'я'нських мов; відтак лексика, що з'явилася на українському ґрунті за час самостійного існування української мови. Решта лексичного складу (приблизно 9О відсотків) – слова, запозичені з інших мов.

Розрізняють запозичання лексичне, словотвірне, морфологічне, семантичне, а також калькування. Входячи в українську мову, лексика іншомовного походження засвоюється графічно, фонетично, граматично.

Коли слово прийшло з іншої мови разом з поняттям і йому немає відповідника в рідній мові, воно має всі підстави для вжитку. Часом слова іншомовного походження стають одним із компонентів синонімічного ряду: краєвид (укр. питоме), пейзаж (з фр.), ландшафт (з нім.). Якщо для називання якогось поняття в українській мові є власне слово, запозичення, що не дає нічого нового, зайве. Мові однаково шкодять і надмірний пуризм (від лат. pиrиs - "чистий"), тобто безоглядне викорінювання будь-яких іншомовних елементів, і надуживання чужомовною лексикою, переобтяження нею письмових та усних текстів, особливо призначених для широкого читача чи слухача. Порівняймо для прикладу слова спонсор - "той, хто матеріально забезпечує проведення якогось заходу" і консенсус. Перше порівняно недавно увійшло в українську мову з англійської, йому поки що немає точного відповідника, створеного на українському фунті. Тож його вживання вмотивоване й закономірне. Друге є дещо ранішим запозиченням з латинської мови. Надмірно часте вживання його за рамками книжної лексики недоцільне, бо навряд чи консенсус замінить семантично тотожні йому украЇнські слова згода, одностайність, збіг думок. Особливо знижують рівень культури мовлення помилки у вживанні іншомовних слів.

Різноманітна з функціонального та структурного погляду запозичена лексика з європейських мов будь-якого походження є результатом взаємодії різнорідних зовнішніх та внутрішніх (історичних, політичних, культурних, соціальних, етнічних, конфесійних) чинників. Ставлення до запозиченої лексики та репрезентованих нею цінностей в Україні ніколи не було однозначним.

Кожне слово має свою індивідуальну історію входження у мову-реципієнт і завжди залишає місце для дискусій і уточнень, тому оцінка питомої ваги окремих історичних джерел у процесі засвоєння запозичених лексем східнослов’янськими мовами є відносною. Під впливом вагомих зовнішніх чинників ці запозичення могли проникати в українську мову не лише через посередництво європейських мов (французької, німецької, чеської, польської), а й безпосередньо.

Латинська мова не була однорідним генетичним джерелом запозичення: вона поєднувала класичну латину, народну, середньовічну та новітню. Засвоєння українською мовою поодиноких лексем грецького походження (академія, бібліотека, гімназія, економія) свідчить про те, що латина була не лише генетичним, але й історичним джерелом поповнення словникового складу слов’янських мов.

Семантична адаптація латинізмів є складним багаторівневим процесом. Тут представлені кілька типів залежності: а) моносемантичне запозичення в українській мові співвідноситься з однозначним латинським словом, причому помітних змін у семантиці слів не відбувається; б) збереження однозначності не супроводжується тотожністю значень, що пояснюється змінами або уточненнями; в) семантична структура багатозначного слова-етимона спрощується; г) полісемантичні українські лексеми співвідносяться з моносемантичним словом у мові-джерелі; д) слова, які є багатозначними в українській мові і в мові-джерелі.

Виділення в лексичному складі запозиченої лексики окремих тематичних груп і вивчення їх еволюції тісно пов’язане з історією відповідних сфер суспільного буття і добре ілюструє вплив зовнішніх факторів на розвиток лексики: її зміни зумовлені галуззю, в якій вона функціонує, і внутрішнім механізмом, будовою мови. Зазначені фактори не протистоять один одному, а глибоко і постійно взаємодіють.

Лексика іншомовного походження, коли нею користуватися без зловживань і перекручень, є одним із засобів збагачення словникового складу мови.

Список використаних джерел

1.         Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства / Запозичення / – К.: Академія

2.         Ющук І.П. Українська мова / Лексичні запозичення /: Підручник. – К.: Либідь, 2004. – 639 с.

3.         Сучасна українська мова / За ред. Пономарева О.Д. – К.: Либідь, 2001

4.         Д.І. Ганич, І.С. Олійник, С.В. Семчинський. Словник лінгвістичних термінів – К.: Вища школа. Головне видавництво, 1985. – 360 с.

5.         Словник української мови в 11 томах / За ред. І.К. Білодіда. – К.: Наукова думка, 1970-1980.

6.         Словник іншомовних слів / За ред Л. Пустовіт. – К.: Довіра, 2000. – 1017 с.

7.         Етимологічний словник української мови у 7 томах / За ред. О.С. Мельничука. – К.:Наукова думка, 1982. –Т. І-ІІІ.

8.         Словник староукраїнської мови XIV-XV ст. / За ред. Л. Гумецької. – К.: Наукова думка, 1977. – 630 с.

9.         Словник української мови XVI – першої половини XVII ст.: Проб. зошит. – К.: Наукова думка, 1983.– 158 с.

10.       Муромцева О. Розвиток лексики української літературної мови в другій половині ХІХ – на поч. ХХ ст. – Харків: Вища школа. Вид-во при ХДУ, 1985. – 152 с. 11.       Виноградов В. Лексикология и лексикография: Избр. труды / АН СССР. Отд-ние литературы и языка. – М.: Наука, 1977. – 312 с. 12. Тарас Шевченко: Твори у п'яти томах. Т.2. – К.: Дніпро, 1970. – 416 с.

13. Словник іншомовних слів / Уклад.. С.М. Морозов, Л.М. Шкарапута –

К: Наукова думка, 2000. – 662 с.

14.         Сучасний словник іншомовних слів / За ред. Н.В. Тучиної – Харків: Торсінг плюс, 2007. – 767 с.