Порівняння як члени речення, їх структура та синтаксичні функції

1.2      Порівняння як члени речення, їх структура та синтаксичні функції

З семантико-синтаксичної точки зору однослівні порівняння у межах речення становлять собою різні типи порівняльних синтаксем, зумовлених семантикою і позицією порівняння. У цьому розділі аналізуємо також трансформаційні процеси в системі порівняльних одиниць української мови, оскільки порівняльні звороти у функції різних членів речення, як і окремі порівняльні словоформи, з точки зору діахронії становлять собою редуковані утворення із підрядних порівняльних речень. Порівняння-члени речення з точки зору їх структури умовно поділяємо на безсполучникові і сполучникові, хоча при цьому в деяких типах порівнянь-членів речення ми спостерігаємо транспозицію сполучників у частки, напр.: ...ніч – наче озеро в берегах неба... (М.Коцюбинський) – складений іменний присудок, який утворився внаслідок трансформації складного речення у просте:…ніч мала такий вигляд, наче озеро в берегах неба…, а отже модально-порівняльна частка наче у складі іменного складеного присудка сполучникового походження [11].

У межах речення порівняння різних структурних типів за своїм функціональним навантаженням виступають у ролі таких його членів:

1. Порівняння-підмети як ірреальні порівняння, що виражаються за допомогою модально-порівняльних часток мов, немов, наче, неначе, ніби і под., напр.: У хаті стояв мов чад (Панас Мирний); Неначе сонце засіяло, Неначе все на світі стало моє... лани, гаї, сади! (Т.Шевченко). Специфікою порівнянь-підметів є те, що з формально-граматичної точки зору вони не можуть виражати реального об’єкта порівняння, хоча з функціонально-семантичного погляду такі сполучення сприймаються як вираження об’єкта порівняння, суб’єктом порівняння до якого виступає реальний предмет, явище, особа і т.д. Функція модально-порівняльних часток мов, немов, наче, ніби і под., вживаних безпосередньо перед підметами, охоплює і ірреальність семантики присудка, утворюючи, таким чином, цілком ірреальну порівняльну єдність.

2. Порівняння-присудки різних структурних типів, серед яких безсполучниковими порівняннями вважаємо складені іменні присудки (дієслово-зв’язка "здаватися", "вважатися",+ іменник у формі орудного відмінка), напр.: Село здавалось йому тепер великим морем, що гуділо страшною вісткою про його нічний гріх (Ф.Потушняк). За допомогою модально-порівняльних часток як, мов, немов, наче, неначе, ніби сполучникового походження звичайно утворюються присудки різних структурних типів: а) прості: А Дніпр мов підслухав... (Т.Шевченко); б) складені іменні та дієслівні: А ми хотіли воювати з фальшю, та в праведності стали мов чужі…(Д.Кремінь); А вітер мов хоче вкрасти і віднести у безвість його слова (Ф.Потушняк); в) складні: В мороці нічному стояли ми як тіні (П.Тичина). Специфічною особливістю складених іменних присудків на відміну від всіх інших типів присудків є те, що вони можуть бути реальними порівняннями, якщо вжита модально-порівняльна частка як, напр.: Латинське і троянське плем’я Було як близькая рідня (І.Котляревський), як і присудки, що семантично становлять собою повторення підметів. З точки зору редукції такі утворення виражають тотожність окремого явища, події, факту з еталоном, в якості якого виступає окрема особа або її поведінка, напр.: …в селі хоч сусіди як сусіди…(П.Скунць) в селі хоч сусіди є такі, якими вони мають бути, якими вони можуть бути. Порівняння-присудки інших структурних типів, оформлені за допомогою модально-порівняльної частки як, виступають як ірреальні порівняння, напр.: Ниви, поля – як завмерли (Ф.Потушняк); Се був кривавий сон. Михайло виглядав як труп (О.Кобилянська) [8].

3. Порівняння як головні члени односкладних речень, напр.: Кочубея ніби шпильками кольнуло – сів (Б.Лепкий). На нашу думку, в даних реченнях слід говорити про т. зв. приховане порівняння, виражене порівняльним головним членом односкладного речення, яке утворилося внаслідок редукції з підрядних порівняльних двоскладних речень, в яких утратився корелятивний зв’язок (засобом вираження такого зв’язку були вказівні слова так та такий (-а, -е, -і) та порівняльні сполучники як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под.) між головною та підрядною частинами складного речення. Порівняй: Кочубеєві так стало недобре, ніби хтось його шпильками кольнув, – сів. Зазначені порівняння з семантико-синтаксичного погляду являють собою порівняльні предикати стану. Вони, звичайно, ірреальні.

4. Порівняння-обставини способу дії, які є одним із найпоширеніших і найчастіше вживаних функціональних типів порівнянь-членів речення. Серед них виділяємо три структурних типи порівнянь:

4.1. Порівняння, виражені орудним відмінком іменників у функції об’єкта порівняльної конструкції. Орудний відмінок іменників у даних порівняльних конструкціях із семантико-синтаксичного погляду становить собою морфологічний варіант об’єктної синтаксеми, семантичний варіант якої залежить від природи предиката, напр.: Арена звіром заревла (Т.Шевченко).

4.2. Порівняння, виражені прислівниковою формою з по-. У ролі виразно порівняльних обставин способу дії звичайно виступають розглядувані прислівникові форми, що мотивуються іменниками-назвами істот типу: по-дружньому, по-королівськи, по-людськи. З семантико-синтаксичного погляду такі порівняння-обставини способу дії є похідними морфологічними варіантами порівняльних субстанціональних суб’єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції колишніх складнопідрядних порівняльних речень, напр.: Він думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити по-панськи, менше працювати (Ф.Потушняк); → Він думає тільки про велику платню, власну хату, щоб жити, як пан живе, менше працювати. Що ж до прислівників – обставин способу дії розглядуваного типу, що мотивуються іменниками-назвами не осіб, то в них порівняльна семантика менш виразна. З структурно-семантичного погляду такі порівняльні утворення є морфологічними варіантами похідних локативних та часових синтаксем, що утворилися внаслідок трансформації складних структур у прості, напр.: ...вона продовжує співати по-степовому (О.Гончар) → …вона продовжує співати, як співають у степу; Сонце осіннє по-літньому блиска... (М.Рильський) → Сонце осіннє блискає, як улітку.

4.3. Порівняння, виражені порівняльними зворотами із сполучниками як, мов, немов, наче, неначе, ніби і под. За своєю структурою вони можуть бути непоширеними і поширеними. Засобами їх вираження звичайно виступають: а) іменники в називному відмінку із зазначеними сполучниками, напр.: Віз, як стріла, полетів дорогою (Ф.Потушняк); Вже пролетів, немов пташка зальотна, Весняний той час... (Леся Українка). З семантико-синтаксичної точки зору непоширені порівняння зазначеного виду являють собою похідні утворення від субстанціональних суб’єктних синтаксем, поширені – сполучення атрибутивних і суб’єктних синтаксем; б) іменники в непрямих відмінках із порівняльними сполучниками, напр.: На великдень баба убрала Петрика, як паву... (М.Черемшина); Тесляр на наймичку свою, Неначе на свою дитину, Теслу, було, і струг покине Та й дивиться... (Т.Шевченко). Непоширені порівняння зазначеного виду з семантико-синтаксичного погляду є трансформами об’єктних синтаксем, що утворилися внаслідок редукції складнопідрядних порівняльних речень, а поширені являють собою сполучення атрибутивних і об’єктних синтаксем; в) прикметники, дієприкметники та дієприкметникові звороти, які в семантично неелементарному простому реченні виступають як вторинні предикатні синтаксеми і у межах дієприкметникового звороту сполучаються з об’єктними синтаксемами – конкретизаторами порівняльного значення, напр.: Тіло боліло, як попечене... (Панас Мирний); ...тільки білі берези ясно та виразно лисніли, неначе обшиті білим полотном та облиті рожевим соком (І.Нечуй-Левицький); г) дієприслівники та дієприслівникові звороти, яким властива додаткова предикативність, тобто такі порівняльні структури, які є редукованими утвореннями із складних порівняльних речень, у яких дієприслівник виступав дієсловом і виконував роль другорядного присудка, напр.: Се було саме збіжжя Івоніки, через яке йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою, мов голублячи його до себе (О.Кобилянська) …через яке йшла стежкою і яке час від часу гладила верхи рукою так, мов голубила його до себе; ґ) прислівники в поєднані з порівняльними сполучниками, напр.: Він спер голову на руки і глядів, немов безтямки, вперед себе (О.Кобилянська) [8; 191].

5. Порівняння-обставини міри й ступеня, які звичайно виражаються порівняльними зворотами з сполучниками як, ніж, мов, немов, наче, неначе, ніби. Серед них за своїм семантичним навантаженням відзначаються порівняльні конструкції зі сполучником ніж, які одночасно виражають порівняння і протиставлення, напр.: Немає Мудріших, ніж народ, учителів (М.Рильський). Але порівняння – обставини міри й ступеня найчастіше виражаються називним відмінком іменників (рідше субстантивованих займенників та прикметників) із порівняльними сполучниками як, мов і под. і відносяться до прикметників (дієприкметників) у ролі іменних частин присудків. Із семантико-синтаксичного погляду такі порівняння являють собою похідні утворення від субстанціональних синтаксем підрядних порівняльних речень, ускладнені в поширених структурах атрибутивними синтаксемами, і виступають як конкретизатори предикатних синтаксем, напр.: А ти була, як мрія, неповторна... (В.Симоненко); Бачили його не раз, не могли досить налюбуватися його красою, та нині він їм чомусь ще кращим здавався і ще дорожчим серцю, ніби хтось близький... (Б.Лепкий). Порівняння – обставини міри й ступеня можуть бути виражені й непрямими відмінками іменників у сполученні з порівняльними сполучниками. Такі обставини теж можуть відноситися до іменної частини присудка, вираженої якісним прикметником, і до обставин, виражених якісним прислівником. У цих випадках вони є уточнюючими відокремленими обставинами міри й ступеня. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняння є похідними утвореннями як від об’єктних, так і від локативних синтаксем колишніх підрядних порівняльних речень, напр.: ...у Кочубеєвих сінах зробилося сумно, як на поминках... (Б.Лепкий); ...з другого боку мигне зелена блискавка, і Миколине лице стає зелене, неначе в утопленика (І.Нечуй-Левицький).

6. Порівняння-обставини причини й мети, які виділяються нами як один функціональний різновид порівняльних конструкцій, оскільки, за нашими спостереженнями, розмежувати порівняння-обставини причини й порівняння-обставини мети в більшості випадків буває дуже важко, а іноді навіть неможливо, що пояснюється, по-перше, подібністю засобів їх вираження, а по-друге, взаємодією синтаксичних відношень причини й мети в одній порівняльній конструкції. У функції порівнянь-обставин мети простежуються ірреальні порівняння із сполучниками мов, немов, мовби, ніби тощо, виражені найчастіше дієприслівниковими зворотами або, зрідка, іменниками в непрямих відмінках. При цьому дієприслівники виступають тільки у формі недоконаного виду і специфікою таких порівняльних конструкцій є те, що їх на сучасному етапі розвитку мови можна трансформувати в складнопідрядні порівняльні речення з підрядними мети, напр.: ...сперлась на хвилину об паркан, мов відпочиваючи (О.Кобилянська) ...сперлась на хвилину об паркан для того, щоб відпочити. Порівняння – обставини мети виражаються зрідка й порівняльними зворотами, що складаються з іменників у непрямих відмінках і порівняльних сполучників. Такі порівняльні цільові синтаксеми, на думку І.Р.Вихованця, передбачають наступність у плані часової перспективи, виражають гіпотетичну модальність бажаності здійснення явища, що виступає бажаним наслідком, напр.: І вона потай від своїх побігла, немов за ділом, до Кандзюбихи (М.Коцюбинський).

Порівняння-обставини причини теж виступають ірреальними порівняннями і виражаються, як правило, дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами, а також іменниками у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками мов, мовби, немов, наче, неначе, ніби і под. Порівняння – обставини причини, виражені дієприкметниковими зворотами, вживаються, звичайно, в постпозиції до головної частини речення або між підметом і присудком. Характерною особливістю дієприкметникових порівняльних зворотів, що мають обставинне значення причини, є те, що у їх складі вживаються тільки пасивні дієприкметники, напр.: ...вона сиділа бліда, залякана, мов винувата якимсь важким гріхом... (І.Франко). Зрідка можливі випадки вживання дієприкметникового порівняльного звороту у функції обставини причини і у препозиції до основної частини речення, яка, однак, для нього не характерна, напр.: Неначе засоромлений, перескочив вузький шанець... і відійшов скоро (О.Кобилянська). Порівняння – обставини причини виражаються також непрямими відмінками іменників у поєднанні з ірреальними порівняльними сполучниками. Навколо порівняльних сполучників групуються прийменники, які передають додаткові семантичні відтінки походження явища, результативної причини, що сприяє здійсненню певного наслідку тощо, напр.: У купу вівці збились. Немов із холоду, ягнятко на руки полізло (П.Тичина); Земля застогнала, наче від тяжкого болю (Фольклор).

7. Порівняння-означення, які можуть виражатися як безсполучниковим способом, так і сполучниковим порівняльним зворотом. Безсполучникові порівняння, виражені прислівниковою формою з по-, виступають у багатьох випадках як уточнюючі порівняння з відтінком міри й ступеня, хоч і не виділяються комами, напр.: Краєчок його повіки набух від спеки і пилу, а чорні, по-дівочому довгі вії виділяються, як в дорослого (М.Стельмах). Сполучникові порівняння-означення можуть бути як непоширеними, так і поширеними. Найтиповішими засобами їх вираження виступають: а) іменники в називному відмінку, які звичайно вживаються в постпозиції до атрибутивних синтаксем і виступають ускладнювачами не тільки формально-синтаксичної, але й семантико-синтаксичної структури речення, напр.: І хай рожевий, наче мрія, птах мені співає в золотих житах (Д.Кремінь); Витривалий, мов лісна звірина, був загартований проти всяких утяжливостей природи... (О.Кобилянська); б) іменники в непрямих відмінках, напр.: Ви щасливі, холоднії зорі, ясні, тверді, неначе з кришталю (Леся Українка); в) відокремлені прикметники, що виступають у ролі уточнюючих членів речення. У семантико-синтаксичній структурі речення такі порівняльні атрибутивні синтаксеми виступають конкретизаторами атрибутивних відношень, напр.: Між м’якими зеленими, ніби оксамитовими, берегами в’ється гадюкою Раставиця... (І.Нечуй-Левицький); г) дієприкметники і дієприкметникові звороти, напр.: Не такі дочки у Василя Семеновича: якісь циганочки повдавалися! З чорними очима, з довгими, як кендюхи, носами, з циганським кучерявим волоссям, а чорні ж то чорні, як у сажу вимазані! (Панас Мирний); ...усміхаючись своїм, ніби позиченим, усміхом, вийшла на ганок (Б.Лепкий).

8. Порівняння-прикладки безсполучникового і сполучникового типу. Особливістю безсполучникового типу порівнянь-прикладок є те, що вони звичайно бувають об’єктами порівняння, а назви особи чи предметів, до яких вони відносяться – суб’єктами порівняння, а за основу служать спільні ознаки суб’єкта і об’єкта, напр.: Ото він самий! Покарав Його господь за гріх великий Не смертію! – він буде жить. І сатаною-чоловіком Він буде по світу ходить... (Т.Шевченко); Чудовий могутній ліс! І хмари-мандрівники люблять пролітати над ним, і вітри-розбійники затримуються в ньому... (Ф.Потушняк). Сполучникові порівняння-прикладки можуть бути як реальними, так і ірреальними, напр.: В душі моїй пісень і мрій моря, жага жадань і спомини, мов квіти... (В.Сосюра).

9. Порівняння-додатки, виражені родовим безприйменниковим відмінком іменників, іменниками (займенниками) у родовому відмінку з прийменниками від (до) та іменниками у знахідному відмінку з прийменниками за і над, керованими формами вищого і найвищого ступенів порівняння. Об’єктні порівняльні синтаксеми, виражені іменниками з прийменниками вживаються, звичайно, при предикатах якості, напр.: Чорніше чорної землі йде мати... (Т.Шевченко); Еней... Здававсь гірчіший їй від перцю (І.Котляревський); Істина – тільки тому вона йому дорога! За все найдорожча! (О.Гончар); ...це село степове... було йому дорожчим над усе (О.Гончар). Порівняння-додатки можуть виражатися і орудним відмінком іменника без прийменника і позначають предмет, який чинить дію (т. зв. орудний витворювача дії), напр.: Як почнуть вони розмовлять, то розум Андрія наче якимсь світом освітить (М.Коцюбинський), або вказують на предмет, за допомогою якого здійснюється дія (т. зв. інструментальні синтаксеми), напр.: Штеньо немов плитою грюкнув по дощатій підлозі (І.Чендей).

В сучасній українській літературній мові дуже часто простежується розходження щодо пунктуаційного оформлення порівнянь-членів речення, зокрема це стосується порівнянь-присудків, другим компонентом яких виступає іменник чи прикметник у ролі об’єкта порівняння. Порівняльний компонент в опрацьованих нами джерелах фактичного матеріалу нерідко виділяють комами, що, на наш погляд, не може вважатися правомірним, напр.: І було те "нема", Мов жах смерті холодний…(І.Франко); Микола, ввесь мокрий, сидів на човні, мов дерев’яний (І.Нечуй-Левицький) і под. В наведених прикладах порівняння кваліфікуються як відокремлені члени речення чи навіть, можливо, як неповні підрядні порівняльні речення, що з точки зору синтаксичної теорії членів речення не може вважатися правомірним, оскільки словосполучення типу "було мов жах смерті", "сидів мов дерев’яний" є одним головним членом речення, який не може відокремлюватись, бо відокремлення як синтаксична категорія поширюється тільки на другорядні члени речення, які знаходяться між собою у напівпредикативних синтаксичних відношеннях. Із функціонально-семантичного погляду підрядні порівняльні речення можуть бути як реальними, так і ірреальними порівняннями. Засобом зв’язку підрядних порівняльних речень реального порівняння з головним реченням виступає сполучне слово та сполучник як та сполучникові єдності так... як, так само... як, подібно до того... як. Функцію засобів зв’язку в підрядних реченнях ірреального порівняння виконують ірреально-порівняльні сполучники мовби, немовби, начеб, неначеб, начебто, ніби, нібито, мовбито, немовто та сполучникові єдності так... мовби, так... ніби і под. Підрядні порівняльні речення, що поєднуються з головним реченням сполучниками мов, немов, наче, неначе та сполучниковими єдностями так... мов, так... наче, так... немов, так... неначе, можуть бути як реальними, так і ірреальними порівняннями, в залежності від того, з якими сполучниками у межах контексту (реальними чи ірреальними) синонімічні за своїм семантичним навантаженням сполучники мов, немов, наче, неначе [10].

За своєю формально-граматичною структурою порівняння-предикативні компоненти складних речень можуть бути як двоскладними, так і односкладними, як непоширеними, так і поширеними, як повними, так і неповними. За своїми синтаксичними функціями вони співвідносяться з різними типами підрядних речень:

1. Підрядні порівняльні підметові, у межах яких виділяємо два структурно-семантичні різновиди:

а) підрядні порівняльні компоненти залежать від співвідносно-вказівних слів – займенників такий (-а, -е, -і) у ролі підметів головного речення і виступають звичайно як уточнюючі, такі, що конкретизують підмет головного речення і виражають реальне порівняння, напр.: Такі, як Микулка, скаржитися, певно, не звикли (І.Чендей) або залежать від неозначених займенників-підметів головного речення і виражають ірреальне порівняння, напр.: У його серці піднімалося щось, мов жаль за змарнованими молодими літами, за страченою батьківщиною, котру він прогайнував (І.Франко);

б) підрядні порівняльні компоненти залежать від відносно-безособових головних компонентів і виражають ірреальне порівняння, напр.: ...Ліні здається, ніби вона ступила на іншу планету (В.Симоненко) [14; 139].

2. Підрядні порівняльні присудкові, що відносяться до головних компонентів речення із співвідносно-вказівними словами такий (-а, -е, -і), напр.: Такі були, як він, цілком такі... (О.Кобилянська); А кругом радного колеса крик і гомін такий, мов Чорне море грає (П.Куліш).

3. Підрядні порівняльні обставинні способу дії різних структурних типів, які за структурно-семантичними особливостями поділяємо на дві групи:

а) із співвідносно-вказівними словами, зокрема прислівниками так, так само, отак. Такі двоскладні підрядні порівняльні речення способу дії виражають порівняння через зіставлення дій різних суб’єктів порівняння у головному та об’єктів порівняння у підрядному реченні, напр.: ...Аби не ранила так смерть моя нікого, Як ранило мене моє життя (Леся Українка);

б) підрядні порівняльні речення, що вживаються без співвідносно-вказівних слів і відносяться до змісту головного речення в цілому. Підрядне порівняльне у таких конструкціях факультативне. Правда, головне речення без підрядного втрачає експресивно-емоційний відтінок образності, що властивий йому у порівняльній конструкції, напр.: Гаснуть вогні у місті, Ніби в безодню моря Падають зорі янтарні (М.Рильський); Женці жнуть, неначе танцюють (Ф.Потушняк).

4. Підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня, в межах яких відзначаємо три структурно-семантичні різновиди:

а) підрядні порівняльні речення обставинні міри й ступеня із сполучником ніж, що відносяться звичайно до якісних прикметників та прислівників вищого ступеня порівняння, напр.: Мотря стоїть коло печі та в запічку колупає... Почервоніла, розгорілася – ще краща стала, ніж була (Панас Мирний);

б) підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня із співвідносно-вказівними словами, зокрема прислівниками так, так само та займенниками такий (-а, -е, -і) у головній частині речення, напр.: Вишивання на руках померлої було таким розкішним, мов у ньому зібралося не одне тільки безмежне уміння вишивальниць усієї Гуцулії…(І.Чендей);

в) підрядні порівняльні обставинні міри й ступеня, що вживаються без співвідносно-вказівних слів і відносяться до якісно-означальних прислівників та якісних прикметників у головній частині речення, напр.: Віддихала рівно й глибоко, як віддихають здорові люди в сні (Б.Лепкий).

5. Підрядні порівняльні обставинні причини й мети, що поєднуються з головним реченням сполучниками мов, наче, неначе, ніби, нібито, а зрідка гейби, буцім і становлять ірреальні порівняння.

Специфікою цього різновиду підрядних порівняльних речень є те, що на основне семантичне значення причини чи мети нашаровується ще й додатковий семантичний відтінок мети чи причини, тому, на нашу думку, їх доцільно розглядати як один функціонально-семантичний різновид підрядних порівняльних речень, напр.: Чіпка припадав ниць, мов хотів сховатися... (Панас Мирний); Коли підійшли, побачили, що над ямами стоїть німий. Стояв і дивився в долину, наче людей кликав (Ф.Потушняк); Юра зупинився і сперся на вориння. Спершу похнюпив голову вдолину, гейби над чим роздумував... (М.Черемшина) і под.

6. Підрядні порівняльні означальні, в межах яких у свою чергу виділяємо дві структурно-семантичні групи: а) підрядні означальні із співвідносно-вказівними словами такий (-а, -е, -і), напр.: На душі такий тягар страху, мов увесь світ наліг на нього (Ф.Потушняк); Така, як ти, колись лілея На Іордані процвітала... (Т.Шевченко); б) підрядні означальні без співвідносно-вказівних слів, напр.: ...це криниця не проста, що про неї ходить легенда, начебто дно в ній подвійне... (О.Гончар).

7. Підрядні порівняльні додаткові, які звичайно виступають реальними порівняннями і, відносячись до співвідносно-вказівного займенника у ролі додатка, конкретизують такий додаток, напр.: – Таких, як ми, не згадують – бубонить Корній... (О.Гончар); Таким, як ми, немає хати на світі, немає домівки тихої нігде! (Б.Лепкий) [10; 138].

За своєю формально-граматичною будовою порівняння-фразеологізми у ролі підрядних речень можуть бути як повними, так і неповними, як поширеними, так і непоширеними, як двоскладними, так і односкладними. За своїми ж синтаксичними функціями вони співвідносяться з різними типами підрядних порівняльних речень, причому не тільки найпоширеніших обставинних способу дії та міри й ступеня, але й причини, означальних тощо:

а) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними способу дії, напр.: Циганчата кричать не своїм голосом, мов з них чорт лика дере (Г.Квітка-Основ’яненко);

б) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними міри й ступеня, напр.: Такий я щасливий, як віл під обухом…(Б.Лепкий);

в) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними обставинними причини, напр.: Мотря видивилась на нього, ніби вухам своїм віри не йняла (Панас Мирний); г) порівняння-фразеологізми, співвідносні з підрядними означальними, напр.: Но сей служивий таку веремію підняв, як чорт в лотоках (І.Котляревський).

Отже, порівняння-фразеологізми за своїми ж синтаксичними функціями співвідносяться з різними типами підрядних порівняльних речень, причому не тільки найпоширеніших обставинних способу дії та міри й ступеня, але й причини, означальних тощо.

 

 

Розділ 2. Порівняльні конструкції у творах Василя Симоненка

 

Порівняльна конструкція складається з 3-ох компонентів: суб’єкт порівняння, об’єкт порівняння й основа порівняння, які сукупно становлять єдине структурно-семантичне ціле.

Термін "порівняння" має кілька значень. По-перше, він означає акт думки, спрямований на встановлення тотожності, схожості і відмінності, по-друге, під цим терміном розуміють мовну конструкцію, що реалізує цей пізнавальний акт. В такій конструкції виділяють два основні і необхідні компоненти: перший – предмет чи явище, ознаки якого ми пізнаємо, розкриваємо за допомогою іншого – пізнаваний компонент або суб’єкт порівняння.

Другий – предмет чи явище, що має яскраво виражені і відомі нам ознаки, які для нього є характерними в певних умовах або взагалі, внаслідок цього використовується для характеристики пізнаваного – об’єкт порівняння.

Серед об’єктів порівнянь можна виділити такі назви:

1) тварини;

2) птахи;

3) рослини;

4) явища природи;

5) людина;

6) побутові речі;

7) абстрактні поняття;

8) військові реалії;

9) поняття, пов’язані з релігійним міфологічним світосприйняттям.

Досить часто у творах Василя Симоненка зустрічаються порівняння де об’єктом є назви тварин.

Суб’єктами порівнянь у таких конструкціях виступають лексеми, що називають осіб, їх особливості, окремі абстрактні поняття:

" Я, мов миша, пірнув в гарбузи,

Ніби заєць, помчав через луки" [14;106].

Вдале порівняння хлопця Івасика, де він біжить, немов на свято і ще й його вибрикування прирівнюється до лошатка:

"Біг Івасик, немов на свято,

І вибрикував, як лоша,

І, напевне, була у п’ятах

Пелюсткова його душа" [14; 24].

Рідше автор використовує порівняння, об’єктом яких є птахи:

"І люди шли байдуже, мов лелеки,

Із косами дідівськими на лан…" [15; 45],

В порівняннях, де об’єктами порівняння є рослини, спостерігаємо, що суб’єктами виступають люди, предмети, явища природи, в основі може бути предикативна ознака. Ще одна порівняльна конструкція в нашій уяві змальовує струнку, вродливу дівчину, яка, тікаючи з своїм коханим, стала серед поля тополею:

"Ми з ним тікали, і серед поля

Отут я стала немов тополя" [14; 40]

В іншій конструкції ми бачимо ніби скаргу, гнів на прожите життя, яке було потрощене:

"Моє життя потрощене, мов жито,

Ціпами божевілля і злоби" [14; 97].

Також у творах В. Симоненка певною мірою можна виділити порівняння, де об’єктом є трава, а суб’єктом є ознака людини:

"Спало, де впало, їло що мало, та, мов трава, росло" [14; 149],

"Є такі, що тихо жити вміють,

Гнуться під вітрами, як трава" [15; 30].

У творах чимала кількість порівнянь, де об’єктами виступають люди. Часто зустрічаємо саме такі об’єкти, як брати, сестри, сусід, мати, друг, дівчина:

"Немає тих доріг, де закипілась мука,

- Де відчай і журба ходили, мов брати, -

Нові шляхи кладуть твої онуки,

Нове життя прийшло у їх хати" [15; 35],

"Були зі мною сум і самота

та ще нудьга й докута, ніби сестри" [15; 59],

"Був певен, що батько лишній,

Крикливий, немов сусід…" [14; 26],

"Ти була мені наче мати,

Ти служила мені як могла…" [15; 89],

"Ніхто мене, як друг, не привіта" [15; 58],

"Десь на горизонті хмара-хустка

Манить в даль, мов дівчина у сад, І весни такі пахучі згустки

Розплескалися об голубий фасад" [15; 36].

У вірші "Матері" ми бачимо, що об’єктом виступає мати, де автор звеличує свою матір, бере в неї приклад з життя для саме, показує її наставницею, що саме так, як вона – це правильно:

"Я хотів би, як ти, прожити,

Щоб не тліти, а завжди горіть,

Щоб уміти ,як ти, любити,

Ненавидіть, як ти, уміть" [14; 22].

В уяві письменника різні реалії життя асоціюються із явищами природи. Суб’єктами виступають людина - "Жінка в мене, як грім, була" [14; 102]; цифри в зіницях - "…Жваві цифри стрибають в зіницях, як зорі" [15; 29].

Частіше зустрічаються порівняння з предикативною основою:

"За третім ударом впали двері,

І враз ніби сонце сяйнуло в печері" [14; 157],

"Щоб устать, ніби зірка, сіянням окута

Твоїх подвигів гордих й незлічених бід [15; 94].

Зустрічаються порівняння, де об’єктом є шабля, а суб’єктом в цьому випадку є частина тіла:

"І я затискую руку, мов шабля у тій руці" [14; 28].

Це порівняння інформує про силу, міцність і, в першу чергу, про злість, яку стиснула людина в руці.

По-різному інтерпретує письменник слово хмари:

"А над нею плинуть хмари, ніби думи,

Повні весняного трепетного суму" [14; 37],

"Хмари в небі – мов сива шаль" [15; 93].

В обох порівняннях хмари – це суб’єкт, в першому прикладі письменник змальовує цей суб’єкт як тишу, спокій, сум, об’єктом тут замальовуються думи. В другому – це традиційне порівняння, де об’єкт " сива шаль" означає, що все небо вкрите хмарами.

Значно меншою є група порівнянь із об’єктами побутових речей. Кожне з таких порівнянь ніби перебільшення, об’єктом в яких є частини тіла:

"Кулаки – мов горщата" [14; 149],

"Голова його – мов бочка" [14; 135]

У творчості також фігурує чорний колір, який позначає безвихідь , розпач народу, суб’єктом при цьому є горе.

"Над народами, над віками

Встало горе, мов чорний гном" [14; 94].

У поетичному просторі Василя Симоненка співіснують елементи, пов’язані з релігійним світосприйняттям:

"Свободи не любив, як Ватікан Корану" [15; 159].

Суб’єктом і об’єктом порівняння бувають не тільки окремі слова-поняття, а й граматичні центри двоскладних компонентів складнопідрядних речень, напр.:

"Ти прийшов до моєї хати, як приходить любов навесні" [15; 98].

Основою порівняння в даних прикладах є подібність дій, виконуваних суб’єктами і об’єктами порівняння. Аналітизм одночленних компонентів порівняльної конструкції забезпечують мовні утворення, що являють собою семантико-граматичні єдності повнозначних слів, утворені інформативно недостатніми словами. Такі компоненти мають ядерні граматичні елементи, виражені інформативно недостатніми словами, і залежні від них повнозначні слова, які передають основний зміст компонента:

"Над сизим смутком ранньої зими принишкли хмари, мов копиці сіна" [14; 113].

Отже, у творчості Василя Симоненка можна виділити значну кількість порівняльних конструкцій. Порівняння уточнюють і конкретизують різні явища чи предмети, допомагають письменникові створити яскраві картини та образи. В творах зустрічаються традиційні порівняння, але більша частина – це оригінальні конструкції, де об’єкт і суб’єкт висвітлюють світосприйняття Василя Симоненка.

Порівняння в мові мають різноманітні форми вираження . За своєю структурою порівняння можна поділити на дві великі групи. Першу складають ті порівняння, які не мають у своєму складі службових слів, що оформляють їх у порівняння, і цю групу називають безсполучниковим порівнянням. Другу групу складають порівняння сполучникові, де ті, в складі яких є порівняльні сполучники як, мов, наче, неначе і подібні.

У творах Василя Симоненка надзвичайно багато порівняльних конструкцій, в яких слова як, мов, наче, немов, немовби є показниками порівняння, але не є сполучниками:

"Ти була мені наче мати,

Ти служила мені як могла" [15; 89],

"Я із надій будую човен,

І вже немовби наяву

З тобою, ніжний, срібномовен,

По морю радості пливу" [15;85],

"За третім ударом впали двері,

І враз ніби сонце сяйнуло в печері" [14; 157],

"Голова його – мов бочка, oчі – ніби кавуни" [14; 135],

"Як залізе в столітній морок,

То немов із могили гуде" [14; 102],

"Ми з ним тікали, і серед поля

Отут я стала немов тополя" [14; 40].

Прості речення із словами як, що, мов характеризуються модальними значеннями:

"На їх місці генерали як з землі вродились" [15; 186],

"Чорні очі – мов стиглий глід!" [15; 93],

"Без пощади, вагання і жалю кожне слово б’є в ціль мов снаряд" [15; 79].

З синтаксичної точки зору такі порівняльні конструкції є простими реченнями з складеним іменним присудком. Згадані частки тут є модально-порівняльними, вони оформляють порівняльний характер простих речень, виражаючи водночас і модальне значення висловленої реченням думки.

Друга частина порівнянь – сполучникові. Найбільш поширений у цих порівняннях є сполучник як, менш поширені сполучники – ніби, наче.

"Ти прийшов до моєї хати, як приходить любов навесні" [15; 98],

"Палає місто, мов дивний храм" [15; 46],

"Ти байдужа, як мертве місто" [15;43],

"Були зі мною сум і самота та ще нудьга й докута, ніби сестри [15; 59],

"І ми такі ж, як всі на світі люди" [15; 119],

"Поезія безплідна, як толока" [15; 228].

Отже, порівняння як прийом художнього зображення створюється багатьма способами. Мовні засоби порівняння виявляються в різних синтаксичних конструкціях і в простому, і в складному реченні; порівняння може бути виражене за допомогою сполучникового і безсполучникового зв’язку.

 

 

Висновки

Аналіз порівнянь у творах Василя Симоненка свідчить про широке і вміле використання їх письменником з метою виразного змалювання персонажів, індивідуалізації їх характерів. Порівняння у творах Василя Симоненка мають пізнавальне значення і використовуються як засіб підсилення емоційності мови.

Порівняльна конструкція складається з 3-ох компонентів: суб’єкт порівняння, об’єкт порівняння й основа порівняння, які сукупно становлять єдине структурно-семантичне ціле. Таке розуміння "порівняння" охоплює не тільки реальні, але й ірреальні порівняння у складі простих і складних речень: "Над народами, над віками встало горе, мов чорний гном" [15; 94].

Суб’єктами порівнянь у творах найчастіше виступають люди, частини тіла, абстрактні поняття, явища природи.

Серед об’єктів порівнянь зустрічаються назви:

1.         Тварин (" Я, мов миша, пірнув в гарбузи, ніби заєць, помчав через луки" [14;106]);

2.         Птахів ("І люди шли байдуже, мов лелеки, із косами дідівськими на лан…" [15; 45]);

3.         Рослин ("Є такі, що тихо жити вміють, гнуться під вітрами, як трава" [15; 30]);

4.         Явищ природи ("Щоб устать, ніби зірка, сіянням окута твоїх подвигів гордих й незлічених бід [15; 94]);

5.         Людей ("Були зі мною сум і самота та ще нудьга й докута, ніби сестри" [15; 59]);

6.         Побутових речей ("Кулаки – мов горщата" [14; 149]);

7.         Абстрактних понять ("Ти прийшов до моєї хати, як приходить любов навесні" [15; 98]);

8.         Військових реалій ("І я затискую руку, мов шабля у тій руці" [14; 28]);

9.         Понять, пов’язаних із релігійним світосприйняттям ("Свободи не любив, як Ватікан Корану" [15; 159].

Серед різноманітних типів конструкцій за характером мовних засобів вираження виділяємо дві основні групи:

1. Порівняння безсполучникові.

2. Порівняння із сполучниковим зв’язком.

Порівняння у творах Василя Симоненка мають пізнавальне значення і використовуються як засіб підсилення емоційності мови.

Отже, порівняння у творчості Василя Симоненка є дуже різноманітними за своєю будовою і змістом, тематичними групами. Вони створюють словесні картини, а в уяві читача яскраві, насичені образи. Тому вивчення порівнянь допоможе сягнути далі у глибини творення образності, глибини пізнавання й освоєння навколишньої дійсності.

Список використаної літератури

 

1.         Грищенко А.П. Сучасна українська мова. - К.: Вища школа, 1993, С.121.

2.         Добош В.І., Рошко С.М. Відлуння ідей та художньої майстерності письменників Галичини і Буковини на Закарпатті в 20-30 роках XX століття // Закарпаття в складі Чехословаччини: Проблеми відродження і національного розвитку: Доповіді наукового семінару, присвяченого 80-й річниці утворення Чехословаччини. – Ужгород, 1999. – С. 222 – 230.

3.         Ільницький М. В твоєму імені живу. (Про творчість В. Симоненка), - Прапор. - 1985. - №1 -С. 160-169.

4.         Пономарів Д.О. Стилістика сучасної української мови. - К.: Либідь 1993. - С.64.

5.         Пономарів Д.О. Сучасна українська мова. - К.: Вища школа, 1990. - С. 92.

6.         Процеси оновлення літератури. - Слово і час. - 1990. - №3 - С. 78-90.

7.         Рошко С.М. Деякі проблемні питання з приводу порівняння як лінгвістичної одиниці // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. – Ужгород, 1999. – С. 149–152.

8.         Рошко С.М. Характеристика літературно-художніх антропонімів засобами художніх порівнянь // Проблеми слов’янської ономастики: Зб. наук. праць. – Ужгород, 1999. – С. 161 – 165.

9.         Рошко С.М. Проблема розрізнення підрядних порівняльних речень та порівняльних зворотів – членів простого речення // Філологічні студії: Наук. часопис. – Луцьк, 2000. – № 1. – С. 188 – 193.

10.      Рошко С.М. Структурно-синтаксичні та функціонально-семантичні особливості порівнянь-прикладок в сучасній українській мові // Записки з українського мовознавства. – Одеса: Астропрінт, 2000. – Вип. 9. – С. 137 – 143.

11.      Рошко С.М. Функціонально-структурні типи (види) порівнянь як семантичні різновиди підрядних речень // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. – Ужгород, 2000. – Вип. 2. – С. 186 – 191.

12.      Рошко С.М. Структура і функції фразеологічних сполучень у порівняльних конструкціях у межах простого речення // Сучасні проблеми мовознавства та літературознавства: Зб. наук. праць. – Вип. 4: Українське і слов’янське мовознавство: Міжнародна конференція на честь 80-ти річчя професора Йосипа Дзендзелівського. – Ужгород, 2001. – С. 457–460.

13.      Русанівський В.М. Семантичні процеси розвитку української лексики. - К., 1983 - С. 677.

14.      Симоненко В.А. Народ мій завжди буде: Вірші та казки: Для серед. Та шк. віку. – К.: Веселка, 1990. – 159с.

15.      Симоненко В.А. Ти знаєш, що ти – людина: Вірші, сонети, поеми, казки, байки: Передм. С.5. – К.: Наук. Думка, 2001. – 296с.