Основи ораторського мистецтва

2. Основи ораторського мистецтва

Коли ми ведемо мову про ораторське мистецтво, ми завжди маємо на увазі одне й те саме: форму, в якій розглядається зміст. Під формою розуміється майстерність викладання змісту. І коли мова йде про підвищення ефективності ораторського мистецтва, майстерності, питання стоїть саме про форму передачі змісту, ідеї і аргументи на її доведення.

Існують певні чинники підвищення майстерності публічного виступу: мовні, технічні, психологічні, педагогічні (дидактичні), логічні.

Мовні, технічні (інтонаційні) - це способи передачі інформації. Вони впливають на якість інформації опосередковано, підсилюючи (або послаблюючи) інформацію. Культура мовна й інтонаційна (технічна) визначає ефективність впливу, така закономірність сприйняття, закономірність процесу переконання. Психологічний чинник також дуже важливий: слово спрямоване на людей, які в той час виконують діяльність слухання, важку діяльність, отже оратору необхідно знати психологічні закономірності прояву уявлення, уваги, сприйняття. Необхідно знати також про дивактичні засоби підтримання уваги, організації контакту оратора і аудиторії, що значною мірою впливає на ефективність слухання, навчання взагалі. Останній, логічний фактор, забезпечує організацію інформації з точки зору упорядкування процесу мислення, його послідовності, незаперечності, тотожності, доказовості.

Отже, існує п'ять основ ораторського мистецтва: лінгвістична (мовна), техніко-інтонаційна, психологічна, педагогічна (дидактична), логічна. Ці основи нерівнозначні. Чотири перші можна назвати зовнішніми, вони впливають опосередковано; остання - внутрішня, вона впливає безпосередньо.

Дійсно, коли говорить оратор перші хвилини, часто сприйняти, зрозуміти його ідею та аргументи майже неможливо. Що ми сприймаємо, як слухачі, насамперед? Мову оратора. І якщо оратор припускається мовних помилок або мова безбарвна, то аудиторія слідкує не за тим, що оратор говорить, а як, і, зробивши висновок про відсутність мовної культури, починає сумніватися і в його ідеї, у тому, в чому автор намагається переконати. Часто до ідеї справа і не доходить. Тим більше, що неправильно виголошена, спотворена промова може перекрутити її зміст.

Значне місце посідає також психологічна основа, адже оратор має справу з живими людьми, а не з механізмами, тому оратор має опікуватися тим, сприймають його ідеї чи ні, розуміють чи ні, співчувають чи ні. Переконання, таким чином, залежить від того, чи створив він необхідну атмосферу в аудиторії, чи налагодив контакт зі слухачами. В даному випадку мова йде про комунікативні уміння оратора подолати перешкоди спілкування, які завжди виникають у кожного оратора саме через психологічні труднощі такої діяльності людини, як слухання (нестійкість сприйняття, нетривалість уваги, інерція включеності, „відчуження" думки іншого тощо).

На подолання психологічних перешкод спілкування спрямована дидактична (педагогічна) основа як сукупність способів, прийомів та принципів усного виступу для ефективності навчання. Для засвоєння ідеї, сприйняття аргументів, для переконання важливо і те, як побудована уся промова, чи відповідає вона принципам органічної єдності, посилення, економії, наочності тощо. Чи вдало застосовані композиційні прийоми.

Нарешті, внутрішня основа, логічна. Під логічністю ми розуміємо таке міркування, яке відповідає основним логічним принципам і законам.

Будь-який виступ оцінюється перш за все з точки зору логіки. Аудиторія може пробачити недоліки мовні, відсутність педагогічної майстерності тощо, але не пробачить лише одного - коли у виступі немає логіки. Тут не врятує ні „оксфордська" вимова, ні уміння психологічно утримувати аудиторію. Отже, провідним фактором, головною основою ораторського мистецтва є логічність промови.

Таким чином, кожен оратор, усвідомлює він це чи ні, має три „обличчя":

1. Це особа, яка професійно висловлюється про певний предмет, тобто має:

а) фундаментальні знання у певній галузі;

б) знання найбільш типових точок зору;

в) розуміння гострих проблем з предмета промови.

2. Це виразник громадської думки і вихователь: підкоряється при здійсненні ораторської діяльності принципам:

- відповідності особистої поведінки тим ідеям, які він проголошує у своєму виступі;

- єдності слова і справи;

- неухильного дотримання стичних стосунків з аудиторією.

3. Це людина, яка не тільки досконало володіє прийомами доказовості ораторської майстерності, а також має такі риси:

а) любов до істини;

б) ясність мислення й висловлювання;

в) , емоційність;

г) повагу до аудиторії.

Дотримання етичних відносин є основою людської культури, ораторської праці. Дотримуючись не уклінно на очах аудиторії певних вимог, оратор, по-перше, примушує її рахуватися з цими вимогами, створює необхідні позитивні, гарні відносини, навіть в екстремальних ситуаціях, а по-друге, це є важливим виховуючим моментом, предметно повчаючи слухачів певним нормам моральності. Із ораторських якостей, яких можна назвати не один десяток, основоположними (тобто такими, від яких залежать інші якості) є:

1) ясність мислення й розмірковування. Навіть якщо у вас дефекти мовлення, але є зазначені якості, то слухачі вас зрозуміють, а якщо ви ще й цікаво розповідаєте, то дефекти слабшають, їх майже не помічають. Але якщо не буде ясності мислення, то все інше станс непотрібним;

2) уміння доказувати, аргументувати. В самій природі людського мислення закладена схильність до сумнівів. Та й з практичної точки зору не можна вірити оратору тільки тому, що він про це говорить. Люди рідко сприймають на віру - ідея повинна підкреслюватися точними, безперечними доказами.

3) повага до аудиторії. Розуміється не як зовнішні ритуальні правила стосунків з аудиторією (це похідне), а повага до її думок, інтересів, життєвого досвіду, людських якостей. Така повага важлива і психологічно, й пізнавально для самого оратора. Вона є моральним фундаментом і задоволеності, і сенсу ораторської діяльності. І навпаки, виступи без поваги до аудиторії приводять до деградації особистості оратора. Досвід свідчить: якщо у виступаючого відсутня повага до аудиторії, він не стане хорошим оратором, якщо навіть у нього є певний набір інших, необхідних оратору якостей і прийомів майстерності.

Висновок, який витікає з цих міркувань, може здатися неймовірним: коли мова йде про ораторську майстерність, починати треба не з вивчення прийомів, а зусиль по формуванню своїх людських і професійних якостей, з формування себе як гідної особистості. Всі видатні оратори були, як правило, і великими людьми [8, с. 10-16].