Семантичні засоби комічного в художньому тексті

2. Семантичні засоби комічного в художньому тексті

Нарешті в художньому стилі вживання комічних засобів є найбільш вмотивованим. Змінюючи семантику деяких слів або цілих виразів, письменники досягають своєї художньої мети.

Класик української літератури І.П.Котляревський, до того ж родоначальник нової української мови, вживає в своїй славетній “Енеїді” безліч вульгаризмів, приказок, мовну суміш, зниження або заміна лексичного значення, бо хоче показати саме такою Україну, якою вона була у ХVІІІ столітті. Розглянемо приклади:

Троянців насаджавши повні,

 І куди очі почухрав...; [6,с.9].

Почухрав вжито в значенні помандрував, але вжито із досить зниженою семантикою.

 Но зла Юнона, суча дочка,

 Розкудкудакалась, як квочка...; [6,c.9].

Розкудкудакалась – в значенні розговорилась, почала дуже швидко говорити, але вжито навмисно в розмовно-вульгарному стилі.

 А те шепнула сука Геба...; [6,c.10].

 Мутив, як на селі москаль!

Мутив вжито із семантикою розважався, залицяючись до дівчат.

 Бо – хрін його не взяв – моторний...; [6,c.22].

До слова моторний можна дібрати цілий синонімічний ряд: швидкий, завзятий, живучий, витривалий тощо.

Еней, таку уздрівши цяцю,

 Не знав із ляку, де стояв;

І думав, що свою всю працю

Навіки тута потеряв...; [6,c.68].

Цяця – тобто красуня, показна дівчина.

 За тиждень там латину взнали,

 Що вже з Енеєм розмовляли

І говорили все на ус:

 Енея звали Енеусом,

Уже не паном – домінусом,

 Себе ж то звали троянус. [6,c.71].

Додавання іншомовної морфеми до слів створює інший відтінок значення, в даному разі – своєрідної урочистості, пафосу.

 Використання таких стилістичних засобів комічного відповідає жанру твору – бурлескно-травестійна поема.

 А скільки смішних моментів подарували читачам герої незабутньої комедії М.Старицького “За двома зайцями” Проня Прокопівна та Свирид Петрович Голохвастий. Послухаємо їхні розмови:

Голохвастий: Дурні хахли! Ідіть здорові! Што значить проста мужва? Ніякого поняття нєту, ніякої делікатної хвантазії... Так і пре! А вот у мєня в галавє завсєгди такий водеволь, што только мерсі, потому – образований чоловєк!” “Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав мамзелю!

Проня: Мерсі, мусью.

Голохвастий: Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?

Проня: Што ви, я не куру!

Голохвастий: Прийду, прийду, моя канахветочко!

Проня: Душка! Ламур! [14,c.96].

Перекручення слів з французької мови надає розглянутому діалогу комічного звучання. Також дуже смішною є сама манера спілкування Проні та Свирида, бо фрази, на їхню думку, показують високий рівень освіченості та інтелігентності на той час. Але герої не зовсім влучно вживають слова в їхньому прямому значенні, чим створюють комічні ситуації. М.Старицький, дуже влучно маніпулюючи стилістичними та семантичними засобами комічного, створив шедевр української драматургії.

Найширше застосування комічне знайшло в байках. Неперевершений майстер байки Л.І.Глібов користується такими стилістичними прийомами: вводить до творів згрубілу лексику:

 “Не слуха Жаба, дметься гірш,

 Все думає, що стане більш.

 Та й що дурна собі зробила?

З натуги луснула – та й одубіла!” [4,c.8].

Тут відбулося зміщення семантики на лексичному рівні слова одубіти, яке вжито в значенні вмерла.

А ось приклад зміщення семантики на морфемному рівні:

“Як ти співаєш, Півне, веселенько...

А ти, зозуленько, ти, зіронько моя,

 Виводиш гарно так і жалібненько,

 Що іноді аж плачу я... [4,c.24].

Надмірне вживання пестливих слів з суфіксами -еньк-, -оньк- допомагає висміяти підлабузництво героїв.

 Комічне знайшло своє місце і в гуморесках П.Глазового. Подивимось хоча б на власні імена героїв, які говорять самі за себе: Мина Липкорукий, робітниця Раєчка, Льовка Блин, Грицько Воротило, Жоржик, Ромуальд Коробка, Едуардик тощо. Користуючись такими влучними назвами, автору вже не приходиться їх тлумачити з семантичного боку. Або Харя...:

 “Баба сердиться на внука! Таке оглашенне...

 Харя, чуєш повернися! Харя, йди до мене! -

Біля баби зупинився молодий мужчина.

Що за слово? Що за харя? Це ж мала дитина. -

 Баба з місця підхопилась: - Причепились даром,

Я ж не винна, що хлопчину назвали Ерхаром.” [3,c.8].

 Комічним ефект створює також наділення слів несподіваними морфемами (-аш-, -каш-, -х-, -ух-, -ань-, -як-, -ад-): папаша, однокашник, діваха, реготуха, вусань, друзяки, куміада тощо. Саме вказані морфеми надають словам іншого відтінку значення.

Стилістичним засобом комічного є неправильне тлумачення слів:

 Гарну книжечку нову

 Читають хлоп'ята.

 Що це значить романтизм?

Питають у тата.

О, знайшли про що питать,

 Блимнув той спідлоба.

 Це коли кістки болять,

 Є така хвороба [3,c.19].

Таким чином, слово романтизм розтлумачене абсолютно невірно з боку науки, але з іншого боку такий прийом допомагає створити комічну ситуацію.

Або таке:

Син-школяр читає книжку. -

 Тату, таточку! - гука. -

 Ось написано тут байка. Це матерія така? -

Ні, то вірш, в якому можна нісенітниці знайти,

Що свиня балака з дубом, як оце зі мною ти. [3,c.38].

В поданому прикладі слово байка в двох запропонованих варіантах розтлумачене неправильно: байка – матерія, байка – вірш. Тут ми зустрічаємось і з явищем полісемії. Саме невірне тлумачення слова допомагає створити семантичний комічний засіб.

Або:

Запам’ятайте, - каже вчитель,

Що архаїзми – це слова,

Які до того застаріли,

Що їх ніхто вже не вжива.

Які ти знаєш архаїзми? –

Спитав він Бублика Петра.

А той задумався на хвилину і мовив:

Паюсна ікра... [3,c.22].

В даному випадку паюсна ікра не є архаїзмом.

Отже, ми розглянули приклади морфемної, словотвірної та синтаксичної семантики, яка в художніх текстах стала своєрідним комічним засобом.