Синтаксичні засоби інтенсифікації публіцистичного мовлення

3. Синтаксичні засоби інтенсифікації публіцистичного мовлення

 

3.1 Еліптичні синтаксичні конструкції. Парцеляція та інверсія у текстах газет

 

Серед мовних засобів експресивності, що використовуються у газетних заголовках та статтях, мовознавці виділяють одиниці двох рівнів – лексико-фразеологічний і синтаксичний. У наступному розділі роботи проаналізуємо перший рівень. Предметом цього дослідження є синтаксичні засоби експресії, які сприяють актуалізації газетного мовлення та його максимальній семантичній сконденсованості. Як підкреслюють дослідники, «для оформлення газетних заголовків використовується не випадковий набір граматичних засобів, а система, в якій усі елементи певним чином пов’язані один з одним та взаємозумовлені [40, 206]. Об'єднуючою основою цих елементів виступає так званий «розкований» синтаксис – характерна ознака усного мовлення; такий синтаксис дозволяє виділити комунікативно значну частину повідомлення, логічно її підкреслити, активізуючи тим самим увагу читача. Саме розмовний синтаксис «дає особливо багатий матеріал для вироблення структур заголовків та підзаголовків – специфічної і малодослідженої галузі газетної мови» [20, 26].

Йдеться, очевидно, не про пряме включення розмовних конструкцій в газетну мову, а швидше – про безпосередній і прямий вплив конструкцій розмовного синтаксису на газетний, про зближення останнього з розмовним. У газеті переважно використовуються певні елементи розмовних конструкцій, які на фоні літературного газетного стандарту сприймаються як «оновлені», «свіжі», оригінальні, а відтак, експресивні, такі, що актуалізують заголовок. Еліптичні конструкції в усному мовленні виступають засобом його динамізації; вони сконденсовано і легко виражають думку, надають мовленню емоційного забарвлення [11, 173]. Відсутність чи й безпосереднє вилучення з цих конструкцій дієслова-присудка дозволяє виділити найважливіше, на чому повинна акцентуватися увага в публікації. Особливо це стосується газетних заголовків, які в першу чергу привертають увагу читача і певною мірою емоційно настроюють його на читання самої статті.

Порівняймо речення у замітках і їх реконструйований вигляд: «Природі – шкода, «первоцвітникам» – збитки, хворим – радість» (ГУ, 2005, 16 лютого) – «Природі нанесли шкоду, «первоцвітникам» нанесли збитки, хворим подарували радість»; «У Києві – швейцарські годинники» (КВ, 2000, 9 липня) –» У Києві відкрили виставку швейцарських годинників». Інваріант має нечітке актуальне членування через наявність двох іменників у непрямих відмінках (виставку швейцарських годинників); у першому заголовку – перевантаження конструкції дієсловами, крім того (це для газети, як вже зазначалося, дуже суттєво), займають значно більше місця ніж еліптична конструкція. Еліптичний варіант сприяє актуалізації комунікативно вагомих слів і відповідає вимогам економії мовних засобів.

Еліптичні конструкції найчастіше використовуються у заголовках. Здебільшого у заголовках-еліптичних конструкціях наявні лише залежні компоненти висловлювання, оскільки вони є комунікативно значними: «Пора! – суддям» (ГУ, 2005, 4 лютого); «Адміністрація – без президента» («Експрес», 2004, 29 листопада); «З мосту – у воду» («Експрес», 2004, 29–21 листопада); «Настя – як удасться?…» (ЛУ, 2002, 4 січня); «Засусі – по заслузі» (УМ, 2005, 29 січня); «Спостерігачами – на Західну Україну» (НС, 2004, 19 грудня); «У відпустку – за наркотиками» (УМ, 2000, 28 липня); «До бюджету – по-господарськи» (НС, 2005, 29 березня); «Ветеранам – пенсію» (НС, 2004, 11 вересня); «Велосипедом по світу» (СГ, 2002, 16 червня); «До Інтернету – через «Біттернет» (СГ, 2003, 2 лютого).

Характерно, що в газетах кінця століття рідко як заголовки функціонують еліпсовані прийменниково-іменникові конструкції спонукально-закличного змісту на зразок «За людину», «До нових перемог», «До світлого майбутнього», які були характерні для радянської преси. Можливо, це пояснюється меншим пропагандистським спрямуванням інформаційних матеріалів у сучасній газеті.

Еліптичним конструкціям у мові властива деяка фразеологічність, яка посилюється при використанні їх у функції заголовка. Завдяки цим обставинам еліпсовані одиниці належать до високочастотних у ролі заголовків.

У мові преси спостерігаємо такі синтаксичні засоби інтенсифікації:

Парцеляція. Парцеляція – це важливий стилістичний прийом, що полягає у сегментації змісту висловлювання на окремі частини – інтонаційно-змістові одиниці, які йдуть одна за одною після роздільної паузи (на письмі крапка). Тим самим сегментовані уривки увиразнюються, тобто актуалізуються. Джерелом парцеляції є також розмовний синтаксис, однак причини застосування парцеляції в усному мовленні та публіцистиці різні: «у розмові причиною є її спонтанний характер, у писемному мовленні – це спеціальний прийом, який надає синтаксичним конструкціям невимушеності та природності і сприяє цим їх експресивності» [34, 325]. У газеті часто вдаються до парцеляції: «Автобусне сполучення… Без проблем!» (КВ, 2002, 7 липня); «Покладаються на себе і – на нову владу» (ГУ, 2005, 17 січня); «Побудував дім, посадив дерево… і багато намалював» (ЛУ, 2002, 12 травня); «Акціонер – це звучить гордо. Аж занадто» («Експрес», 2006, 1 лютого).

Як засвідчують приклади парцеляції зазнають різні компоненти висловлювання, але здебільшого це поширювачі, які є ремою повідомлення, а з точки зору його змісту вони містять деталізацію, конкретизацію чи роз’яснення – доповнення. І саме це є головним у газетному матеріалі, про що сигналізує заголовок завдяки парцеляції – скомпресовано.

Поширеним журналістським прийомом є парцеляція підрядної частини складнопідрядного речення разом із сполучником, який дозволяє домислити головну частину і встановити зміст підрядної. Найчастіше парцелюються з’ясувальні підрядні частини, мети, умови, часу, що пояснюється, очевидно, семантичною прозорістю їх сполучників. Часто цим засобом послуговуються журналісти для оформлення заголовків.

«Як Петро Жмут з того світу повернувся» (ЛГ, 2000, 10 червня); «Як Меггі Тетчер на виставці похуліганила» (СГ, 2001, 3 червня); «Що знав принц датський про наш паритет цін» (ГУ, 2002, 12 вересня); «Щоб свято не кінчалося» (МУ, 2004, 22 грудня); «Якщо святковий з вихідним збігається» (ГУ, 2000, 1 березня); «Коли жінки беруться за ніж» («Експрес», 2003, 22 червня); «Щоб перемога стала очевидною» (УМ, 2005, 29 січня); «Щоб не пустити «троянського коня» (МГ, 2004, 11 листопада) – «троянський кінь» – сучасний комп’ютерний вірус; «Коли балансують між совістю і гаманцем» (ЛУ, 2002, 1 червня); «Якщо скупатися у «срібному молоці» (ЛУ, 2002, 4 липня) – «Срібне молоко» – твір В. Шевчука; «Як лупає скелю «Каменяр» (ЛУ, 2004, 2 вересня);

Інколи у газетах зустрічаємо парцельовану головну частину: «На людство очікує катастрофа, якщо…» (ЛУ, 2002, 13 січня); «Люди встануть з колін, коли…» («Експрес», 2004, 25 листопада – 2 грудня). Парцеляція лежить в основі і специфічно газетної, на думку дослідників, конструкції з називним уявлення, первинну модель якої можна реконструювати лише шляхом перебудови всієї структури, як-от у заголовку «Україна – Росія: спільність позицій» (МУ, 2000, 21 червня).

Конструкції з називним уявлення є сегментованими і складаються з двох частин: базової (іменник у формі називного відмінка – це називний уявлення) та парцельованої (сегментована частина речення або речення в цілому).

Базова частина називає міста, країни, міжнародні, політичні організації, чи певну суспільно-виробничу сферу життєдіяльності, парцельована ж деталізує, конкретизує проблему, тему, названі першою частиною. Завдяки такому розчленуванню, яке до того ж оформляється специфічною інтонацією (на письмі здебільшого двокрапка), обидва компоненти висловлення зазнають логічного виділення і увиразнення: «Майдан: Хроніка подій» (ГУ, 2004, 29 грудня); «Вибори 2004: час збирання каміння» (МУ, 2004, 7 жовтня); «НДП: десять років у ХНІ ст.» (МГ, 2000, 28 лютого); «Інтернет: нові можливості» (СГ, 2006, 12 червня); «Флеш-моб: безглузді дії «розумного натовпу» (МГ, 2004, 16 грудня); «Google: розширення бази» («Поступ», 2004, 15 грудня); «Джаз – вумен: нові тенденції» (МГ, 2004, 25 листопада); «No smoking: заборона у всьому світі» («Поступ», 2004, 17 грудня); «Гріх Понтія Пілата: наслідування його сучасними побратимами, або Роздуми про причини Помаранчевої революції» (ГУ, 2005, 25 січня); «IVECO – Мотор Січ: перспективи розширюються» («Поступ», 2000, 28 жовтня – 7 грудня).

Приклади показують, що друга частина конструкції уточнює чи розширює назване першою. У комунікативному плані перша частина називає предмет повідомлення (його тема), а друга містить найвагомішу інформацію про нього (рема). За змістом такої конструкції можна розгорнути у складне, навіть ускладненого типу, речення або й у складне синтаксичне ціле. У реченні ж цей зміст подається у максимально сконденсованому вигляді завдяки синтаксичним засобам – використанню називного уявлення та парцеляції комунікативно вагомої частини висловлення.

У пунктуаційному оформленні аналізованих конструкцій важливу роль відіграє розділовий знак. Ним є двокрапка як знак, що ставиться перед структурою уточнюючого чи з’ясувального речення. Тому тире у таких конструкціях не просто пунктуаційна помилка, а й перешкода для адекватного сприйняття тексту, для його актуалізації. Порівняємо: Корабели – потопають чи випливають? («Експрес», 2000, 21 червня) – Корабели: потопають чи випливають?; Звіт уряду – і не добре, і не зле («Експрес», 2000, 12 грудня) – Звіт уряду: і не добре, і не зле; Хатня тварина – демон чи охоронець (ГУ, 2002, 2 вересня) – Хатня тварина: демон чи охоронець. За цим же принципом називного уявлення будуються і конструкції, які в обох частинах – базовій та парцельованій – містять речення. Комунікативно перше речення, що займає позицію називного уявлення, є, як і іменник інваріантні конструкції, предметом повідомлення, а друге – те нове, про що йдеться в публікації: «Всі ми ксерокси. Вставаймо з колін!» («Поступ», 2004, 1 грудня); «Час Феміди. Коли йдеться відповідати за свої вчинки» (ГУ, 2004, 19 грудня); «За електроенергію треба платити. А за її відключення?» (НС, 2004, 12 вересня); «Татаро-олігархічне іго. Биймо на сполох!» («Поступ», 2004, 14 грудня); «Ситуація з українською культурою. Наблизились до критичної точки» (ЛУ, 2004, 2 вересня); «Цінам підрізали крила. Чи надовго?» (ГУ, 2004, 28 жовтня). Як засвідчують наведені вище приклади, в другій частині речення нерідко наявні речення спонукальної модальності, які також активізують увагу читача.

Інверсія. Сутність інверсії як стилістичної фігури полягає в «порушенні чи зміні звичайного порядку слів з метою посилення виразності» [16,190].

Чимало газетних висловлювань побудовано на інверсії, але суто газетній. Її специфіка – це динамічний склад (від початку до кінця конструкції) або, навпаки, динамічне наростання (від середини до кінця конструкції). [28, 327].

Актуалізація інверсивними засобами виявляється у винесенні комунікативно вагомої частини на початок чи кінець речення. Наприклад: а) Винесення на початок: «Демократичні вибори придумали індуси» (УМ, 2004, 21 грудня); «Бродить СНІД поміж нами» (МГ, 2000, 12 липня); «Синів Бога не критикуйте» (ЛУ, 2005, 5 січня); «З минулим попрощайся» («Експрес, 2005, 19 січня); «В кінці тунелю світло» (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Про рятувальника балада» («Експрес», 2004, 2–3 листопада); б) винесення на кінець речення (трапляються рідше): «Концерти дає італієць» (МУ, 2000, 17 грудня); «Ярмарок пенсіонерам сподобався» («Експрес», 2000, 21 вересня).

Як і решта розглянутих вище стилістичних засобів, інверсія належить до прийомів актуального членування висловлювання і забезпечує виконання ним передовсім рекламно-експресивної функції.

3.2 Скорочені стягнені конструкції як засіб експресії та інформативності. Синтаксичні конструкції зі значенням питальної, спонукальної, окличної модальності

 

Засобом експресії в мові газети є скорочені, стягнені конструкції – інтонаційно розчленовані двохелементні речення, що нагадують лозунги із словами «так» і «ні» у функції присудка і підметом-іменником чи з додатком-залежною формою давального відмінка, типу: Нейтронній бомбі – ні! Так – переговорам за роззброєння і мир! Такі конструкції були дуже поширеними в радянській журналістиці. Останнім часом (у зв’язку з бурхливими подіями) такі «лозунгові» вислови знову стали використовуватися досить активно: «Кучмізму – ні! Так – Помаранчевій революції» (НС, 2004, 12 грудня); «Ні – олігархічній владі! Так – демократії і правді!» (МУ, 2004, 21 грудня).

Дуже багатий потенціал за своїми стилістичними можливостями мають інтоновані синтаксичні одиниці. Присутність автора публіцистичної статті і його авторської позиції й оцінки у мові сучасної української газети виявляється у виборі питальних і окличних речень.

Засобом експресії газетного матеріалу є розчленована подача тексту, що складається із розповідного речення і речення питальної модальності. Питальна частина підтримує тему, що розкривається розповідальною частиною, насичує її оцінним змістом. Базова частина несе, в основному, головне смислове навантаження, а питальна – емоційне: «Цінам підрізали крила. Чи надовго?» (ГУ, 2004, 28 жовтня); «Краса врятує світ. А слово?» (ЛУ, 2002, 7 жовтня); «Язык» і мова. Взаємозбагачення?» (ЛУ, 2006, 28 березня); «Незаконна «накрутка». Що це?» (УМ, 2002, 5 квітня); «Затишшя…Невже перед бурею?» (ЛУ, 2004, 1 липня).

У газетних статтях простежується цікавий спосіб нагнітання експресії. Досягається це зосереджуванням кількох питальних речень. Свого часу ще І. Франко у статті «Дещо про нашу пресу» підкреслив значну стилістичну вагомість концентрації інтонаційних речень. У такій фігурі, як свідчать добірки із сучасних газет, переплітається полемічна запальність з риторичним звучанням, – і в цьому сплаві підсилюється експресивність усієї синтаксичної структури. Наприклад: «П’яте колесо? Але – до чого?» (ЛУ, 2006, 3 квітня); «З ким брататися? З ким іти?» (ЛУ, 2002, 3 липня); «Партія веде? Яка?» (УМ, 2005, 20 січня); «Разом нас багато? Скільки?» (МГ, 2004, 17 грудня).

Поєднання в одній структурі розповідних і низки питальних речень відзначаються яскравою публіцистичністю та ефективно розв’язують основне стилістичне завдання стилю – поєднання інформативності з експресією. Одним із синтаксичних стилістичних засобів у газетній мові є використання у ролі заголовка речення власне питальної інтонаційної модальності. Значення питальності полягає в прагненні автора до встановлення реальності чи нереальності загального змісту. Як правило, зміст статті є відповіддю на питання заголовка? Питальна структура не тільки експресивно навантажена, вона спонукає уявлюваного співбесідника-читача до роздумів і оцінки зображуваних подій. Модальне значення питальності виражається за допомогою питальних слів. Наприклад: «Навіщо нам чужі слова?» (ЛУ, 2002, 13 січня); «Хто чесніше вкрав?» («Експрес», 2004, 19 жовтня); «Хто «вигідніший» Москві?» (ЛУ, 2004, 4 вересня); «Кому вона потрібна, ота культура?» (ЛУ, 2002, 22 липня); «Камо грядеші Україно?» (ЛУ, 2006, 6 червня); «Чи відродиться Фенікс на пательні громадського телебачення?» (УМ, 2005, 21 січня); «У кого в «підтанцювках» сумські Феміда з прокуратурою?» (ГУ, 2005, 22 лютого); «Хто виграє від подій, які нині відбуваються в Україні – Ющенко, Янукович, чи український народ?» (МГ, 2006, 25 листопада); «Чому майбутній час не став теперішнім?» (ЛУ, 2002, 27 лютого); «Кого ж покличемо на Олімп?» (ЛУ, 2004, 18 листопада); «А ти записався в графомани?» (ЛУ, 2002, 4 січня); «Чи є в Україні свобода слова?» (ЛУ, 2002, 14 березня); «Кому потрібен референдум?» (ЛУ, 2002, 3 вересня); «Якої «випічки» більшість?» (ЛУ, 2002, 3 квітня); «Що день прийдешній нам готує?» (ЛУ, 2005, 8 січня); «Чи варта шкурка вичинки?» («Експрес», 2006, 16–17 листопада).

Нерозривний зв'язок лексичних та синтаксичних засобів експресії у наведених вище прикладах надає заголовкам дискусійної спрямованості. Наявність яскраво вираженого логічного наголосу питальних слів виявляє динамічне наростання актуальної значущості синтаксичної структури. Багато з питальних структур у функції заголовка мають модальне значення риторичних питань, при якому очікувана відповідь – розшифровка змісту статті уже не становить нової інформації для читача. Відповідь вгадується читачем, стоїть за самою оцінною експресивністю конструкції. Наприклад, у заголовку «Чи є в Україні свобода слова?» – питання, відповідь на яке читач вже має, адже добре орієнтується в суспільній дійсності. Стаття запрошує його до роздумів, подає додаткові факти тощо. Риторичну модальність проявляється і у заголовку «Чому майбутній час не став теперішнім?», в якому питальна структура містить відповідь, а матеріали статті дають фактологічне пояснення того («майбутній час» не став «теперішнім»), що не відбулося.

Як засіб синтаксичної стилістики публіцистичного стилю використовуються структури спонукальної модальності. Основним синтаксичним засобом вираження власне модальності спонукальної модальності є наказовий спосіб дієслів-присудків. Наприклад: «Не критикуйте синів Бога» (ЛУ, 2005, 5 січня) – рядок із вірша П. Тичини із спонукальним модальним значенням; «Попрощайся з минулим» («Експрес», 2005, 19 січня); «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня).

Часто-густо у мові газетних публікацій зустрічаємо цитати з поетичних творів або фразеологізми. Поетичній мові і фольклорним творам властиві синтаксичні конструкції зі значенням спонукальної модальності. У журналістській практиці використовуються ці особливості художнього стилю: «Любіть Україну…» (ЛУ, 2004, 23 грудня) – слова В. Сосюри; «Обнімітеся ж, брати мої…» (ЛУ, 2002, 20 травня) – із поезії Т. Шевченка, поетичній мові якого властиві речення спонукальної модальності: «Борітеся – поборете!» (ГУ, 2004, 29 жовтня); «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (ГУ, 2004, 12 жовтня); «Свого не цурайтесь!» (ЛУ, 2005, 15 листопада); «Не кажи «гоп»!» (МГ, 2006, 5 листопада).

Функцію вираження спонукальної модальності виконують також конструкції закликів, які газетній мові надають відтінок співучості автора і читача. Наприклад: «Биймо на сполох!» (ЛУ, 2005, 10 січня); «Станьмо перед світом єдиним народом!» (ЛУ, 2004, 17 грудня); «Вдаримо по мові хартією!» (ЛУ, 2002, 4 квітня).

Заклики можуть нести додаткове смислове навантаження – пропозицію: «Поміркуймо разом» – заголовок; – підзаголовок: «Про трагедію Бабиного Яру» (ЛУ, 2002, 4 травня); «Заархівуймо все…» (МГ, 2004, 28 грудня).

Більшість наведених вище прикладів свідчить про інтонаційну особливість – речень із спонукальною модальністю: спонукальна інтонація підкреслюється тим, що вони являють собою синтаксичні одиниці, відомі під назвою окличних речень. Заклик, спонукання до дії – все це знаходить виразну і експресивну форму в інтонуваннях окличного типу. Окличні речення такого типу досить органічно зростаються з текстом, певним чином емоційно спрямованим.

Звичайні розповідні, констатаційні висловлювання набувають у газетному мовленні особливого емоційного підсилення, виступаючи з окличною інтонацією. Окличні речення передають емоції – реакцію на навколишню дійсність, різні види експресії. Наприклад: «Ми це зробили!» («Експрес», 2004, 29 грудня) – висловлюється захоплення від перемоги Помаранчевої революції; Так само: «Нас багато, і нас не подолати!» (НС, 2005, 8 березня) – революційний лозунг; «Нас не здолати!» («Експрес», 23–24 листопада); «Я душею і серцем за помаранчевих!» («Експрес», 2004, 29 листопада) – вислів із інтерв’ю з Віталієм Кличком.

Емоційним центром висловлювання може бути звертання, яке, як компонентний елемент синтаксичної структури, визначає ставлення до адресата, надаючи всі конструкції розмовного характеру: «О Націє, Дужа і вічна, як Бог!» (ЛУ, 2004, 16 грудня); «Народне мій, до тебе я ще верну!» (ЛУ, 2002, 3 квітня).

Звертання у наведених вище прикладах вносить елемент піднесеності, урочистості. Звертання несуть стилістичне навантаження і у висловах іронічного характеру. Наприклад: «Гуляй, душа, свята почалися!» («Експрес», 2005, 17–19 січня) – у статті йдеться про двох п’яних жінок, які впали у колодязь.

Таким чином, розглянуті синтаксичні засоби підвищення виразності газетного мовлення, свідчить про багатство граматичних процесів у сучасній публіцистичній мові. Основними особливостями цих засобів є насамперед емоційна насиченість експресія, лаконічність і наближеність до розмовних конструкцій.

Висновки

Аналіз зібраного матеріалу (в основному сучасних українських газет останніх 7 років) засвідчує активне використання різноманітних засобів впливу на читача. Ефективний вплив на читача газет передбачає обов’язкову апеляцію до його емоцій, його зацікавлення інформацією, що подається в публікаціях.

Завдання, які ставить перед собою журналіст, він реалізує, використовуючи різноманітні лексичні та синтаксичні засоби української мови. Дослідження мови сучасної української преси дозволяє виділити наступні засоби української мови. Дослідження мови сучасної української преси дозволяє виділити наступні засоби інтенсифікації.

Серед яскравих і помітних явищ виділяємо семантико-стилістичне явище гри слів, яке як засіб інтенсивності та образності вислову часто-густо використовується у заголовках та текстах статей. Гра слів-випадки формально-смислового обігравання компонентів слова на рівні.

– фонетики («Засусі-по заслузі»; «Чи скінчаться британські му-у-ки?»;

– морфеміки (переосмислення безформальних видозмін): «Влада і власність – одного кореня»; «Тон задає Мороз»;

– словотворення (утворення нових структурних одиниць): «Сирцевий напад» (імпортування цукру-сирцю), пор.: «серцевий напад»; «Чи стане уряд Валерія Пустовойтенка українським кризоламом» (криголам → криза → кризолам);

– графіки (графічне виділення з метою семантичного навантаження і смислового наголошення частини лексеми): «Посадив Президент РІПку»; «То хто ж приСТУСовується?»; «Волинь РУХнула в пікети»; «Отакий КРИМінал»; «?вробачення» та ін.

У мові сучасної української періодики мовознавці відзначають інтенсивне формування і активне функціонування значного корпусу абревіатур. Науковці пояснюють це явище рядом інтралінгвальних (перебудова в колишньому СРСР, здобуття Україною незалежності, пожвавлення зв’язків з світовою спільнотою і, як наслідок, поява значного корпусу новотворів) та екстралінгвальних (закон економії повної енергії, мовних засобів) чинників. Використання значної кількості абревіатур у мові преси має й суто прагматичне пояснення – ощадне використання газетної площі.

У структурі газетних текстів виділяємо такі групи абревіатур:

а) часткові або частково скорочені (скорочення не всіх компонентів синтаксичної структури, базового словосполучення): «Телезвернення до нації Едуардо Фрея»; «Наркобарон і наркодолари»; «Телехалтура»;

б) ініціальні або акроніми (літерні, звукові, літерно-звукові, комбіновані новотвори): «Есдеки (о) втрачають людей», «ПФ повинен поповнитися».

Використання абревіатур в шпальтах українських газет має свої негативні сторони: зростає кількість анонімічних утворень, значну кількість абревіатур важко дешифрувати читачеві, деколи абревіатурами журналісти зловживають (наприклад, «ОЕ» – у заголовку газети, «Океан Ельзи»).

У пострадянський час у мові ЗМІ, пресі і газетних заголовках, зокрема, широкого поширення набуло таке явище, як використання сленгової і жаргонної лексики, що стало причиною багатьох критичних виступів мовознавців (О. Тараненко, Л. Ставицька, О. Сербенська та ін.). Аналіз відібраних із періодичної преси текстів (особливо молодіжних видань) свідчить про активне використання молодіжного сленгу, професійного та кримінального жаргону: «Братва з Криму вже виїхала»; «Крутий ректор – крутий ВУЗ»; «Бакси» змінити колір»; «Представницька «тусовка» ректорів пройшла в Дніпропетровську»; «Коли панує «бєспрєдєл» та багато інших. О. Тараненко у критичній статті пов’язує поширення кримінального жаргону із криміналізацією суспільства і розцінює його як негативне явище. Інші мовознавці (Я. Ставицька, А. Григораш) визнають доцільність використання жаргону і сленгу тільки як стилістичний засіб (напр.: іронії, комізму, негативної оцінки).

Демократизація та лібералізація стилістичних засад як поширене нині явище в літературній мові призвело до активного використання у мові засобів масової інформації просторічної лексики, вульгаризмів та суржику. Функціонування субстандартної лексики як компонента газетного тексту є досить поширеним явище, про що свідчать наведені у роботі приклади («Бо мізки наші биті молотом / Бо яйця січені серпом»; «Як зробити з лайна цукерку»; «Настав кінець ресторанові», «Дупа в пиві»; «Ахрєніцєльниє» асоціації під час останнього концерту «ВВ».

Фразеологічні одиниці є оптимальним засобом впливу на читача, який активізує його мислення і увагу. Виражання особливості фразеологізмів спирається на високий ступінь узагальненості значення та експресивно-емоційні наповненості. Використання фразеологічних одиниць дає можливість розв’язати одне із головних завдань публіцистики – поєднати максимальний рівень інформативності з емоційною наповненістю, експресивністю вислову. Узуальні фразеологізми, на відміну від оказіональних, не призводять до створення додаткового ефекту переосмислення семантики. Значення узуального фразеологізму переноситься на текст статті, створюючи потрібні асоціації: «Що дякові можна, то попові зась»; «Крим «коней на переправі не міняє»; «Цей про образи, а той про гарбузи». У роботі проаналізовано асоціативний зв’язок заголовків – узуальних фразеологізмів із змістом статей.

Оказіональні фразеологізми оновлюють традиційні за змістом і формою вислови і є, по суті, індивідуально-авторськими «забавами» із фразеологічним матеріалом: «З каналу по нитці – народові трансляція»; «І люди ситі і коні цілі»; «Бідний студент думкою багатіє». Субституція або цілеспрямована заміна одного, кількох чи всіх компонентів фразеологічної одиниці є одним із найпоширеніших способів продукування оказіональних фразеологізмів, про що засвідчують численні вибірки з сучасної української преси.

Мовна практика журналістів показує, що досить поширеним засобом інтенсифікації газетних текстів є використання афористичних висловів, поетичних ремінісценцій, цитат відомих людей. Особливо популярними є рядки із поезій Т. Шевченка, І. Франка, Л. Костенко, оскільки вони загальновідомі і мають максимальний емоційний вплив на читача.

Динаміка соціальних процесів об’єктивно зумовлює і в подальшому розширення і удосконалення функцій української преси, урізноманітнення її виражально-зображальних можливостей. Українська газета ще повинна вчитися говорити вільно, відверто, публічно… і естетично.

У сучасних українських газетах спостерігаємо свої синтаксичні структурні особливості:

– широке використання еліптичних конструкцій, як засобу динамізації і сконденсованості вислову. Функціонування еліптичних конструкцій має свої структурні особливості: а) вилучення дієслова-присудка, що дозволяє виділити найважливіше, на чому акцентується увага публікації («Природі-шкода, первоцвітникам-збитки, хворим-радість»; «У Києві-швейцарські годинники»; «Пора! – суддям» та ін.); б) використання фразеологічних еліпсованих конструкцій. Еліпсовані одиниці належать до високочастотних синтаксичних конструкцій у ролі заголовків.

– використання парцеляції частин речень, як стилістичного прийому актуалізації: а) парцеляція підрядної частини складнопідрядного речення разом із сполучником («Як Петро Жмуд з того світу повернувся»; «Щоб свято не кінчалось»; «Щоб не пустити «троянського коня»; «Коли балансують між совістю і гаманцем» та ін.); б) парцеляція головної частини складнопідрядного речення разом із сполучником («На людство очікує катастрофа, якщо…»; «Люди встануть з колін, коли…»); в) парцеляція конструкцій з називним уявлення («Майдан: хроніки подій»; «Флеш-моб: безглузді дії «розумного натовпу»; «Google: розширення бази»; «Вибори 2004: час збирати каміння» та ін.).

– використання інверсії як стилістичної фігури у структурі газетного тексту (зміна звичайного порядку слів) і винесення комунікативно вагомої частини на: а) початок речення («Синів Бога не критикуйте»; «В кінці тунелю світло»); б) кінець речення («Концерт дає італієць»; «Ярмарок пенсіонерам сподобався).

Як засіб експресії і увиразнення тексту авторами публікацій використовуються скорочені, стягнені конструкції. Особливого поширення в сучасних газетах (2004–2005 р.) набули інтонаційно розчленовані двохелементні речення із словами «Так», «Ні» («лозунгового характеру»: «Кучмізму – ні! Так-Помаранчевій революції»; «Ні-олігархічній владі! Так-демократії і правді!» та ін.). Характерним явищем у мові сучасних українських газет є функціонування у ролі заголовків питальних і окличних синтаксичних конструкцій: «Партія веде? Яка?», «Запитання? Невже перед бурею?», «Якої «випічки» більшість?»; «Чому майбутній час не став теперішнім?»; «Ми це зробили!», «Биймо на сполох!», «Я душею і серцем за помаранчевих!».

Список використаної літератури

1.    Васильев А.Д. «Крутой» // Русская речь. – 1993. – №6. – С. 44–47.

2.    Вареник С.В. «У пошуках комічних асоціацій // Культура слова. Республіканський міжвідомчий збірник. – 1984. – В.26. – С. 66–69.

3.    Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. – К.: Наук. думка, 1990.

4.    Гальперин И. Текст как объект лингвистического исследования. – М.: Наука, 1981.

5.    Григораш А. Літературні цитати і ремінісценції на газетних шпальтах 90-х років // Урок української. – 2001. – №2. – С. 18–21.

6.    Григораш А. Політична метафора на шпальтах сучасної української преси України // Рідний край. Науково-публіцистичний художньо-літературний альманах. – 2003. – №2 (9). – С. 78–83.

7.    Грицюк Л.Ф. До питання про лінгвістичний статус заголовка // Мовознавство. – 1989. – №5. – С. 55–58.

8.    Грицюк Л.Ф. Образно-семантичний підхід до класифікації заголовків // Мовознавство. – 1992. – №2. – С. 51–56.

9.    Доблаев Л.П. Логико-психологический анализ текста. – Саратов, 1969.

10. Дресслер В. «Синтаксис текста // Новое в зарубежной лингвистике. – М.: Прогресс, 1987 – В. 8. – С. 111–137.

11. Дудик П.С. Синтаксис сучасного українського розмовного літературного мовлення. – К.: Наук. думка, 1973.

12. Єрмоленко С. Мова преси // Українська мова. Енциклопедія. – К.: В-во «Укр. енциклопедія», 2000. – С. 323.

13. Жовтобрюх М. Мова української періодичної преси (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). – К.: «Наук. думка», 1970.

14. Иванчикова Е. О развитии синтаксиса русского языка в советскую эпоху // Развитие синтаксиса русского языка. – М.: Наука, 1966. – С. 18–24.

15. Коваль А.П. Спочатку було Слово. Крилаті вислови біблійного походження в українській мові. – К.: Либідь, 2001.

16. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української літературної мови. – К.: Вища школа, 1987.

17. Коваль А.П., Коптілов В.В. 1000 крилатих виразів української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1964.

18. Ковальчук М. Фразеологізм – заголовок у газеті // На ниві української філології: Збірник наукових праць. – Дніпропетровськ, 2003. – С. 144–147.

19. Колоїз Ж. Порушення фразеологічних норм як один із способів інтенсифікації виразності у мові ЗМІ // Мандрівець. – 2004. – №2. – С. 34–39.

20. Костомаров В. Русский язык на газетно йполосе. – М.: Наука, 1971.

21. Костомаров В. «Языковой вкус эпохи. Из наблюдений над речевой практикой масс-медиа. – М., 1994.

22. Кудрявцева Л.О., Дяченко Л.П., Дорофеєва О.М., Філатенко І.О., Черненко Г.А. Сучасні аспекти дослідження мас-медійного дискурсу // Мовознавство. – 2005. – №1. – С. 58–66.

23. Кухаренко В.А. Интерпретация текста. – М.: Просвещение, 1979.

24. Левицкий А.Э. Функцыональные подходы к классификации единиц современного английского языка. – К.: Высш. школа, 1998.

25. Мартос С. Молодіжний сленг у публіцистиці // Південний архів. Зб. наук. праць Херсонського державного педагогічного університету. – В.ІV. – Херсон, 2002. – С. 102–105.

26. Мацько О.М. Абревіатури як згорнені мовні формули в дипломатичних текстах // Мовознавство. – 2000. – №1. – С. 31–36.

27. Мифы народов мира. Энциклопедия: В 2-х т. – М.: Сов. Энциклопедия, 1987.

28. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови. – К.: Наук. думка, 1977.

29. Мороховская Э.Я. Лингвистический статус и функционально-семантические особенности экстенсиональных операторов текста // Текст как важнейшая единица коммуникации (в диахронии и синхронии). – К.: Высш. школа, 1984. – С. 40–48.

30. Мороховский А.Н. Некоторые основные понятия стилистики и лингвистики текста // Лингвистика текста и методика преподавания иностранных языков. – К.: Высш. школа, 1981.

31. Нагіна В. Про деякі особливості сучасного публіцистичного дискурсу  // Південний архів. Зб. наук. праць Херсонського державного педагогічного університету. Філологічні науки. – В.ХV. – Херсон, 2002. – С. 118–121.

32. Нежинська Т. Ступені та межі трансформацій прецедентних висловлювань у сучасному газетному дискурсі // Українська мова. – 2006. – №3. – С. 96–103.

33. Нікітіна Н. І жаргонізм, і термін, і метафора… (про лексику публічного мовлення українських політиків) // Урок української. – 2006. – №11–12. – С. 19–22.

34. Пархонюк Л. Синтаксичні засоби актуалізації у газетних заголовках (українська газета 1997–1998 рр.) – // Українська філологія: школи, постаті, проблеми. – Львів: Світ, 1993. – С. 323–328.

35. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь, 1992.

36. Попов А.С. Синтаксическая структура современных газетных заглавий и ее развитие // Развитие синтаксиса современного русского языка. – М.: Наука, 1966.

37. Прадід Ю.Ф. Контаміновані фразеологізми на сторінках газет // Культура слова. Республіканський міжвідомчий збірник. – К.: Наук. думка, 1992. – В.42. – С. 66–68.

38. Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні. – К.: Основа, 1992.

39. Рильський М. Ясна зброя: Статті. – К.: Рад. письменник, 1987.

40. Сафонов А. Стилистика газетных заголовков // Стилистика газетных жанров. – М.: Наука, 1981.

41. Сербенська О. Мова газети в аспекті соціально-культурного розвитку суспільства // Мовознавство. – 1988. – №4. – С. 21–26.

42. Сердюк М.Г. Абревиатуры и графические сокращения в украинском языке: Автореф. дис… канд. филол. наук. – Харьков, 1971.

43. Скиба М.М. Розмовні метафори в газетному тексті // Культура слова. Республіканський міжвідомчий збірник. – 1984. – В.26. – С. 70–73.

44. Стишов О.А. Нові абревіатури в мові мас-медіа кінця ХХ століття // Мовознавство. – 2001. – №1. – С. 33–40.

45. Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови. – К.: Критика, 2003.

46. Ставицька Л. Кровозмісне дитя двомовності // Критика. – 2001. – Ч. 10. – С. 23–24.

47. Ставицька Л. Українська мова без прикрас // Ставицька Л. Короткий словник жарґонної лексики української мови. – К.: Критика, 2003. – С. 9–19.

48. Ставицька Л. Проблеми вивчення жаргонної лексики: соціологічний аспект // Українська мова. – 2001. – №1. – С. 52–58.

49. Сучасна українська літературна мова /За ред. А.П. Грищенка. – К.: Вища школа, 1997.

50. Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я. Плющ. – К.: Вища школа, 2001.

51. Тараненко О.О. Колоквіалізація, субстандартизація та вульгаризація як характерні явища стилістики сучасної української мови // Мовознавство. – 2003. – №1. – С. 23–41.

52. Тараненко О.О. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української літературної мови і явище пуризму // Мовознавство. – 2005. – №3–4. – С. 85–104.