Професійна майстерність екскурсовода

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: Організація екскурсійної діяльності.

Найменування теми: «Професійна майстерність екскурсовода»

Введення

 

Актуальність теми дослідження. Світове співтовариство визнало туризм ефективним способом індивідуального й колективному поліпшенню, важливою частиною якого є послуга сугубо інтелектуального характеру – екскурсія з її просвітительською, духовною й освітньою функціями.

Невичерпні екскурсійні ресурси багатьох регіонів нашої країни разом із глибинним національним і духовним джерелами й традиціями українського народу дають підстави затверджувати, що саме екскурсії можуть стати активним і змістовним засобом гармонізації особистості, її духовного росту в новій демократичній Україні. Вони є джерелом нової інформації, нових відчуттів і почуттів.

Глобальний етичний Кодекс туриста, прийнятий ВТО на порозі нового тисячоріччя, акцентуючи на необхідності широкого доступу населення до культурних і релігійних пам'яток, визнає, що засобу, які одержують із видавництва об'єктів і пам'яток культури, треба хоча-би частково використовувати для підтримки, охорони й реставрації цієї спадщини.

Прийнятий у червні 2000 р. Верховною Радою Закон України «Про охорону культурної спадщини» прямо стосується туризму. Адже тепер відновлюється стародавня історія Бєлгорода – Дністровського, котра нараховує вже 2500 років, Любеча, Дубна й Корца, Новгорода – Сіверського й Кам'янець – Подільського, Херсона й Керчі, Ольвії й Острога, гетьманських столиць – Батурина, Чигирина, глухова й десятка інших міст.

З метою створення загальної загальдержавної мережі маршрутів і турів різного напрямку тривалості, найповнішого задоволення потреб різних категорій вітчизняних і іноземних туристів і екскурсантів, розвитку туристичної діяльності в Україні розроблений інноваційний туристський продукт – Національну систему туристсько-екскурсионних маршрутів «Намисто Славутича». Вона охоплює всі області України й Автономну Республіку Крим. [№22, стр. 114]

Велике значення в цьому процесі займають екскурсії. Екскурсія являє собою процес пізнання предметів і явищ миру, у якому ми живемо. Керівником цього процесу є кваліфікований фахівець – екскурсовод, що володіє професійною майстерністю. Екскурсоводи відрізняються друг від друга як фахівці певних галузей знань і в той же час всі вони однакові в таких питаннях, як знання методики ведення екскурсій, педагогічної майстерності й уміння керувати групою в процесі пізнання.

Професійна майстерність екскурсовода – це особливий вид мистецтва, що побудований на активному використанні й умілому сполученні показу й розповіді; участі в процесі сприйняття взаємодії таких компонентів, як екскурсовод, екскурсант і екскурсійні об'єкти; застосуванні методичних прийомів ведення екскурсії; володінні специфічними вміннями й навичками, властивої даної професії. Цій майстерності вчаться в більше досвідчених фахівців, у самих себе в ході практичної діяльності.

Майстерність екскурсовода невід'ємна від володіння основними положеннями екскурсійної теорії й методики і їхнє постійне використання. [№12, стр. 25]

Таким чином, викладене вище спричиняється актуальність теми дослідження курсової роботи.

Об'єктом дослідження курсової роботи є сам екскурсовод.

Предмет дослідження – професійна майстерність екскурсовода.

Ціль роботи – систематизація знань по дослідженню ролі екскурсовода в екскурсійній сфері.

Для своєї курсової роботи я вибрала цю тему саме тому, що екскурсознавство являється невід’ємною частиною моєї майбутньої професії, для того щоб детально розібратися в обов'язках екскурсовода, довідатися професійні вимоги до цієї професії.

1. Екскурсознавство як наука

 

1.1      Поняття й сутність екскурсії

Поняття «сутність» означає сукупність сторін і зв'язків, які властиві речі, узятих і розглянутих у їхній природній взаємозалежності. Екскурсія, наприклад, являє собою наочний процес пізнання навколишнього нас миру. Особливість цього процесу полягає в тому, що він пов'язаний із заздалегідь підібраними об'єктами, які вивчають на місці їхнього розташування. Будь-яка оглядова або тематична екскурсія – це цілеспрямований, запрограмований процес сприйняття навколишньої нас дійсності, побудований на злитті зорових і значеннєвих вражень.

Організатори екскурсій і екскурсоводи мають чітке подання про те, що і як повинен побачити, почути й відчути учасник екскурсії, до яких висновків він повинен прийти в ході заходу.

Екскурсія – це результат двох найважливіших процесів: її підготовки й проведення. Вони зв'язані між собою, взаємообумовлені. Неможливо забезпечити висока якість проведення екскурсії при непродуманій підготовці.

У роботі по підготовці нової екскурсії можна виділити два основні напрямки:

– розробка нової теми екскурсії (нової взагалі або нової тільки для даної екскурсійної установи);

– підготовка екскурсовода, що починає або вже працюючого, до проведення нової для нього, але вже раніше розробленої й екскурсії, які проводиться в даній установі.

Перший напрямок – процес створення нової для екскурсійної установи екскурсії. Підготовка нової екскурсії доручає творчій групі. У її склад включається від 3 до 7 чоловік, а в окремих випадках і більше, залежно від складності теми. У більшості своєї це працюючі в установі екскурсоводи. Часто як консультанти запрошуються фахівці різних областей – науковці музеїв, викладачі вузів і середніх шкіл і т.д.

Звичайно кожному з учасників творчої групи доручає розробка одного з розділів, однієї з підтем екскурсії або одного або декількох питань підтеми. З метою контролю за роботою вибирається керівник творчої групи. [№15, стор. 151–152]

Підготовка нової екскурсії проходить три основні ступені:

• Попередня робота – підбор матеріалів для майбутньої екскурсії, їхнє вивчення (тобто процес нагромадження знань по даній темі, визначення мети й завдань екскурсії). Одночасно із цим відбувається відбір об'єктів, на які буде побудована екскурсія.

• Безпосередня розробка самої екскурсії включає: складання екскурсійного маршруту; обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною, що складається з декількох основних питань; написання контрольного тексту; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу й розповіді під час проведення екскурсії; підготовку методичної розробки нової екскурсії; написання екскурсоводами індивідуальних текстів.

• Завершальний ступінь – прийом (захист) екскурсії на маршруті. Твердження нової екскурсії керівником екскурсійної установи, допуск екскурсоводів, які захистили свою тему, до роботи на маршруті.

У простому виді схема всіх екскурсій, незалежно від теми, виду й форми проведення, однакова: введення, основна частина, висновок.

Введення, як правило, складається із двох частин:

– організаційної (знайомство з екскурсійною групою й інструктаж екскурсантів про правила безпеки в дорозі й поводження на маршруті);

– інформаційної (коротке повідомлення про тему, протяжність і тривалість маршруту, час відправлення й прибуття назад, санітарних зупинках і місці закінчення екскурсії).

Основна частина будується на конкретних екскурсійних об'єктах, об'єднанні показу й розповіді. Її зміст складається з декількох підтем, які повинні бути розкриті на об'єктах і об'єднані темою. Кількість підтем екскурсії звичайно від 5 до 12. При цьому важливим для створення екскурсії є підбор об'єктів так, щоб були тільки ті об'єкти, які допомагали б розкрити зміст теми екскурсії, причому в певному дозуванні за часом і залежно від значимості тієї або іншої підтеми в даній екскурсії.

Висновок, як і вступ, не пов'язаний з екскурсійними об'єктами. Він повинен займати за часом 5–7 хвилин і складатися із двох частин. Перша – підсумок основного змісту екскурсії, висновок по темі, що реалізовує мета екскурсії. Друга – інформація про інші екскурсії, які можуть розширити й поглибити дану тему. Висновок так само важливий, як і вступ, і основна частина.

Дуже важливо, щоб екскурсія була досить цікава. Але не менш істотно, щоб вона не була перевантажена потоком непотрібної туристам інформації, щоб спосіб подачі матеріалу не був стомлюючої, а сприяв би сприйняттю її тією або іншою категорією екскурсантів. У зв'язку із цим тематика екскурсії неодмінно повинна бути зорієнтована на певну категорію екскурсантів (дорослих або дітей, молодь, міських або сільських жителів, працівників гуманітарних професій, іноземців і т.д.).

Такий облік називається диференційованим підходом до екскурсійного обслуговування. Він повинен ураховувати не тільки інтереси, але й цілих споживачів. Якщо екскурсія надається, наприклад, у рамках фольклорного тура, то основний упор у розповіді й показі необхідно робити на історію, пам'ятники, національні особливості регіону. Якщо ж екскурсія входить у програму ділового тура, то потрібно приділяти увагу показу різних ділових і суспільних центрів і т. п. При організації екскурсійного обслуговування в рамках курортного відпочинку привабливі екскурсійні прогулянки зі спостереженням природних ландшафтів, пам'ятників, об'єктів.

У процесі підготовки нової екскурсії можна виділити ряд основних етапів, які розташовуються в певному порядку. Розглянемо їх у тій послідовності, що зложилася в практиці роботи екскурсійної установи. Уперше поняття «етапи підготовки екскурсії» було уведено в побут в 1976 р. Тоді ж було названо п'ятнадцять етапів:

1. Визначення мети й завдань екскурсії.

2. Вибір теми.

3. Відбір літератури й складання бібліографії.

4. Визначення джерел екскурсійного матеріалу. Знайомство з експозиціями й фондами музеїв по темі.

5. Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів.

6. Складання маршруту екскурсії.

7. Об'їзд або обхід маршруту.

8. Підготовка контрольного тексту екскурсії.

9. Комплектування «портфеля екскурсовода».

10. Визначення методичних прийомів проведення екскурсії.

11. Визначення техніки ведення екскурсії.

12. Складання методичної розробки.

13. Складання індивідуальних текстів.

14. Прийом (здача) екскурсії.

15. Твердження екскурсії.

Визначення мети й завдань екскурсії. Робота над будь-якою новою екскурсією починається із чіткого визначення її мети. Це допомагає авторам екскурсії більш організовано вести роботу надалі. Ціль екскурсії – це те, заради чого показуються екскурсантам пам'ятники історії й культури й інші об'єкти. Розповідь екскурсовода підлегла тієї ж кінцевої мети. Назвемо кілька мет: виховання патріотизму, любові й поваги до Батьківщини, корисній-суспільно-корисній роботі, до інших народів; естетичне виховання, а також розширення кругозору, одержання додаткових знань у різних галузях науки й культури й т.д. Завдання екскурсії – досягти цілей шляхом розкриття її теми.

Вибір теми. Вибір теми залежить від потенційного попиту, конкретного замовлення або цілеспрямованого створення певної тематики екскурсій. Кожна екскурсія повинна мати свою чітко певну тему.

Тема є стрижнем, що поєднує всі об'єкти й підтеми екскурсії в єдине ціле. Відбір об'єктів при створенні екскурсії учасники творчої групи ведуть, постійно звіряючи свої матеріали з темою. Проте повинне було відібрати об'єкт по темі, необхідно знайти конкретний матеріал, на якому ця тема буде розкрита з найбільшою повнотою й переконливістю. Угруповання тим лежить в основі існуючої класифікації екскурсій.

Відбір літератури й складання бібліографії. У ході розробки нової екскурсії складається список книг, брошур, статей, опублікованих у газетах і журналах, які розкривають тему. Призначення списку – визначити зразкові границі майбутньої роботи з вивчення літературних джерел, надати допомога екскурсоводам у використанні необхідного фактичного й теоретичного матеріалу при підготовці тексту

Перелік літератури розмножується в декількох екземплярах для зручності в роботі групи й тих екскурсоводів, які в майбутньому будуть готуватися до проведення екскурсій по даній темі.

У переліку називаються автор, назва, рік видання, а також глави, розділи, сторінки. При великій кількості літературних джерел список може бути роздільний на дві частини: «Основна література» і «Додаткова література».

Визначення інших джерел екскурсійного матеріалу. Крім публікацій у пресі, можуть бути використані інші джерела. Автори екскурсії становлять їхній перелік, у який входять державні архіви, музеї, хронікально-документальні і науково-популярні кінофільми, де втримуються матеріали по темі екскурсії.

Як джерело можуть бути використані спогади учасників і очевидців історичних подій. Проте при використанні мемуарних матеріалів щоб уникнути неточностей і тенденційності потрібно проявляти обережність. Для розповіді повинні бути відібрані тільки достовірні, ретельно перевірені факти й відомості. Значну допомогу в пошуки й систематизації матеріалу екскурсій можуть надати комп'ютерні енциклопедії, зокрема нацистські бази даних на лазерних дисках (CD-ROM).

Відбір і вивчення екскурсійних об'єктів. Показ об'єктів, як уже підкреслювалося, є частиною, що займає видне положення в екскурсії. Правильний відбір об'єктів, їхня кількість, послідовність показу роблять вплив на якість екскурсії.

Тепер на державному обліку перебуває понад 150 тис. пам'ятники історії, археології й культури, а в музеях країни зберігається близько 40 млн. експонатів.

Об'єктами можуть бути:

– пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями в житті нашого народу, розвитком суспільства й держави;

– будинки й спорудження, меморіальні пам'ятники, пов'язані з життям і діяльністю видатних особистостей, добутку архітектури й містобудування, житловий і суспільний будинки, будинки промислових підприємств, інженерні спорудження (міцності, мости, вежі), мавзолеї, будинку культурного призначення й інші спорудження;

– природні об'єкти – лісу, гаю, парки, ріки, озера, ставки, заповідники й заповідники, а також окремі дерева, реліктові рослини й ін.;

– експозиції державних і народних музеїв, картинних галерей, постійних і тимчасових виставок;

– пам'ятники археології – городища, стародавні стоянки, поселення, кургани з похованнями, земляні вали, дороги, гірські виготовлення, загону, святилища, канали й ін.;

– пам'ятники мистецтва – добутку образотворчого, декоративно-прикладного мистецтва, скульптура, садово-паркове й ін. мистецтво.

Екскурсійні об'єкти класифікуються:

– за змістом – однопланові (добуток живопису, ріка, рослина, тварини, будинок) і багатопланові (архітектурний ансамбль, ліс, поле, вулиця, площа міста);

– по функціональному призначенню – основні, які є основою для розкриття підтем, і додатку, такі, що показуються під час переїздів (переходів) між основними об'єктами в ході логічних переходів у розповіді;

– по ступені збереження – що повністю збереглися, увійшли в наші дні зі значними змінами, які частково збереглися, втрачені.

Перед екскурсійними працівниками при створенні екскурсії коштує завдання – відібрати з багатьох об'єктів найцікавіші й на вид, і по тій інформації, що вони із собою несуть.

Правильний відбір об'єктів забезпечить зорову основу сприйняття екскурсійного матеріалу й глибоке розкриття тим. Потрібно так організувати цю справу, щоб ті самі об'єкти не кочували з екскурсії в екскурсію. [№10, стор. 15–19]

По можливості в кожної теми повинні бути «свої» об'єкти. Розмаїтість об'єктів дає можливість забезпечити правильне чергування вражень в екскурсантів, дозволяє зберегти елемент новизни при вивченні різних тим.

Якщо неможливо виключити той або інший об'єкт із передбаченого маршруту з огляду на його унікальність, які показуються в ряді екскурсій (оглядової, історичної, літературної, мистецтвознавчої), то такий об'єкт повинен бути розкритий особливо.

При його показі повинні бути виявлені ті характерні риси, які не знайшли відображення в екскурсіях на інші теми. При показі таких об’єктів і розповіді залежно від теми кожного разу повинен бути використаний інший матеріал. Тому інтерес екскурсантів при їхньому повторному огляді, як правило, не знижується. [№17 стор. 213–215]

У практиці підготовки екскурсій зроблена певна методика оцінки екскурсійних об'єктів. Застосування цієї методики особливо важливе в тих випадках, коли творці нової екскурсії, зустрічаючись на маршруті з декількома об'єктами, схожими за змістом, можуть вибрати ті з них, які найцікавіші для даної теми.

Для оцінки об'єктів, які включаються в екскурсію, рекомендується використовувати наступні критерії:

Пізнавальна цінність – зв'язок об'єкту з конкретною історичною подією, з певною епохою, життям і творчістю відомого діяча науки й культури, художні вартості пам'ятника, можливість їхнього використання в естетичному вихованні учасників екскурсії.

Популярність об'єкта, його популярність серед населення.

Незвичність (екзотичність) об'єкту. Мається на увазі особливість, неповторність пам'ятника історії й культури, будинки, спорудження (наприклад, суцільнозварний міст ім'я Э.О. Патона через Дніпро в Києві). Незвичність об'єкт може бути також пов'язана з якоюсь історичною подією, що відбулося в даному будинку, на місці установки даного пам'ятника, з легендою або історичною подією. Екзотичність може бути природного характеру (наприклад, сталактито-сталагміту карстові печери в Новому Афона, в Абхазії).

Виразність об'єкту, тобто зовнішня виразність об'єкту, його взаємодія із тлом, навколишнім середовищем – будинками, спорудженнями, природою. Перевага віддається тому об'єкту, що щонайкраще вписується в місцевість, гармоніює з іншими об'єктами, з ландшафтом. [№18, стор. 98–101]

Збереження об'єкта. Проводиться оцінка стану об'єкта в цей момент, його підготовленості до показу екскурсантам. Місцезнаходження об'єкту. При відборі об'єктів повинні враховуватися відстань до пам'ятника, зручність під'їзду до нього, придатність дороги для автотранспорту, можливість підвозу до об'єкта екскурсантів, природна обстановка, що оточує даний об'єкт, наявність місця, придатного для розташування групи з метою спостереження.

Тимчасове обмеження показу об'єкту (за часом пор, по днях, місяцям і сезонам) – це коли відвідування й огляд об'єкту неможливі через погану видимість або сезонність.

Екскурсія не повинна бути перевантажена більшою кількістю відвідуваних об'єктів, оскільки це збільшує її тривалість і викликає стомлюваність екскурсантів, а увага й інтерес при цьому слабшають. Оптимальна тривалість міської екскурсії становить 2–4 академ. години, при цьому екскурсанти із цікавістю сприймають не більше 15–20 екскурсійних об'єктів.

В екскурсію можуть входити об'єкти як однієї групи (наприклад, пам'ятники архітектури), так і декількох груп (пам'ятні місця, історичні пам'ятники, житлові будинки, природні об'єкти). Набір об'єктів залежить від теми екскурсії, її змісту, складу екскурсійної групи. Неправильно, наприклад, коли вся оглядова екскурсія побудована винятково на показі скульптурних пам'ятників і монументів.

Потрібно уникати одноманітності побудови зорового ряду. Зорові враження екскурсантів будуть неповними, якщо в маршрут разом з пам'ятниками й монументами не буде уведений показ окремих будинків і вулиць, площ, пам'ятних місць, об'єктів природи.

У ході підготовки нової екскурсії більше уваги потрібно приділити вивченню об'єктів на місці, у їхній природній обстановці. Необхідні початку дані дає вивчення об'єктів за джерелами – книгам, альбомам, фотографіям. Зустріч із екскурсійним об'єктом безпосередньо на місці його розташування, вивчення різних його сторін дозволяють екскурсоводові в майбутньому, при роботі із групою, вільно орієнтуватися в пам'ятника, кваліфіковано вести його показ.

Відбір об'єктів закінчується складанням картки (паспорта) на кожний з них. Дані картки використовуються як для теми, що конкретно розробляється, так і для майбутніх екскурсій.

У картку об'єктів вносяться наступні дані:

1) найменування об'єкта (первинна й сучасне), а також назва, під яким пам'ятник відомий у населення;

2) історична подія, з яким зв'язаний пам'ятник, дата події;

3) місцезнаходження об'єкта, його поштова адреса, на чиїй території пам'ятник розташований (місто, селище, промисловий підприємство й т.д.);

4) опис пам'ятника (під'їзд до нього, його автор, дата спорудження, з яких матеріалів виготовлений, текст меморіального напису)

5) джерело відомостей про пам'ятник (література, де описаний пам'ятник і події, пов'язані з ним, архівні дані, усні перекази, основні друковані праці й місця зберігання неопублікованих робіт);

6) збереження пам'ятника (стан пам'ятника й території, на якій він перебуває, дата останнього ремонту, реставрації);

7) охорона пам'ятника (на кого покладена);

8) у яких екскурсіях пам'ятник використовується;

9) дата складання картки, прізвище й посада укладача.

До картки прикріплюється фотографія об'єкту, що відтворює його нинішній і колишній види.

У картці на архітектурні, природні, археологічні об'єкти можуть бути включені й інші відомості. Наприклад, у картку на пам'ятник архітектури (будинок) включаються відомості про наявність скульптури, кахлів, стінопису в декоративному вбранні пам'ятника (ззовні, усередині), про тип і конструкцію й будинку, технічному стані його (ступеня збереження).

Наявність карток на всі екскурсійні об'єкти, розташовані на території даного краю, прискорює розробку нових екскурсійних тим, дозволяє різноманітити використання пам'ятників в екскурсіях на різні теми, робить їхній показ більш активним. У багатьох регіонах країни проведена паспортизація й складені відомості пам'ятників. В 70-і року ХХ ст.

Науково-дослідним інститутом культури Міністерства культури й управліннями культури були підготовлені відомості пам'ятників історії й культури України по територіях. Матеріали відомості включають лише одну групу нерухомих пам'ятників – меморіальні будинки, садиби, могили, пам'ятні місця, пов'язані з іменами видатних діячів культури й значних подій у житті території (краю, області, автономної республіки). [№19, стор. 214–218]

Таким чином, що вирішує значення в успіху розробки нової екскурсійної теми мають об'єкти. Саме вони становлять той пізнавальний матеріал, що є зоровою основою в розкритті теми, головний аргумент у доказах екскурсовода.

Необхідно відзначити залежність екскурсійного процесу в цілому, його зміст, методики підношення матеріалу (показу й розповіді) від об'єктів, їхнього стану, під'їзних колій, крапок для спостереження. Саме тому таку важливу роль у цей момент грають зв'язку екскурсійних установ с тими організаціями, які ведуть роботу з виявлення, реставрації й охороні пам'ятників історії й культури. Активна участь екскурсійних працівників у діяльності цих організацій створює умови для подальшого розвитку екскурсійної справи в Україні